Постанова

від 21.02.2013 по справі 2а/0470/11844/12

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2013 р. Справа № 2а/0470/11844/12 м. Дніпропетровськ Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіВласенка Д.О. при секретарі судового засіданняПасічнику Т.В. за участю: представника позивача Гордієнка А.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «ГРИФ» до Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби, третя особа - Приватне підприємство «Белвас» про встановлення відсутності компетенції, -

ВСТАНОВИВ:

ПП «ГРИФ» 04 жовтня 2012 року звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби, третя особа - ПП «Белвас», у якому з урахуванням уточнень просило:

- встановити відсутність компетенції (повноважень) Криворізької центральної МДПІ Державної податкової служби щодо визнання нікчемними правочинів укладених ПП «ГРИФ» (код ЄДРПОУ 20281225) з ПП «Белвас» (код ЄДРПОУ 32222453);

- зобов'язати Криворізьку центральну МДПІ Державної податкової служби привести до відповідності дані обліку та особового рахунку платника податків - ПП «ГРИФ» з даними, наведеними ним у наданих накладних з податку на додану вартість за червень 2011 року;

- зобов'язати Криворізьку центральну МДПІ Державної податкової служби вилучити з

автоматизованої системи «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА» інформацію про результати перевірки ПП «ГРИФ», оформленого актом перевірки №1594/220/20281225 від 16.08.2012 за результатами позапланової невиїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення взаємовідносин з ПП «Белвас» (код ЄДРПОУ 32222453) за червень 2011 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що факти та данні викладені в Акті перевірки не відповідають обставинам, що досліджувались під час перевірки та діючому податковому законодавству. Податковим органом в акті перевірки від 16.08.2012 зазначено, що правочини по операціях між ПП «ГРИФ» та контрагентом постачальником ПП «Белвас» в червні 2011 року на суму ПДВ 104171,00 грн., відповідно до ч.1, ч.2 ст.215, ч.1, 5 ст. 203 ЦК України є нікчемними та суперечать інтересам держави і суспільства, та в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Також зазначено, що правочини по операціях в червні 2011 року між ПП «ГРИФ» та контрагентами-покупцями: ТОВ «Карпатнафтохім» на суму ПДВ 111194,00 та ВАТ Ліеталургтрансремонт» Інгулецький завод по ремонту тепловозних дизелів «Промдизель» на суму ПДВ 13850,00 грн., відповідно до ч.1, ч.2 ст.215, ч.1, 5 ст. 203 ЦК України є нікчемними та суперечать інтересам держави і суспільства, та в силу ст. 216, 218 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Проте, як зазначає позивач, такі висновки є безпідставними.

Представник позивача в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, на їх задоволенні наполягав, посилаючись на обставини, які викладені у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав до суду клопотання про розгляд справи без участі представника податкового органу.

У своїх письмових запереченнях представник податкової інспекції зазначив, що проведеним податковим органом аналізом схем товарних потоків товарно-матеріальних цінностей за червень 2011 року по ПП «ГРИФ» встановлено, що одним із основних його постачальників є ПП «Белвас». На підставі акту документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Белвас» від 19.09.2011 №90/23-1/32222453 Кіровоградської ОДПІ встановлено:

1) здійснення зазначених у статутних документах видів діяльності не виявлено, а відповідно з аналізом матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів встановлено, що в перевіряємому періоді підприємство декларувало доход, отриманий лише від продажу товарів (стор.8 акту перевірки № 1594/220/20281225 від 16.08.2012);

2) відповідно до поданих розрахунків комунального податку на підприємстві відсутні працівники за основним місцем роботи;

3) витрати по нарахованій заробітній платі та відрахування до соціальних фондів відсутні;

4) показники Декларації з податку на прибуток за 1 квартал 2011 року свідчить про відсутність у підприємства основних фондів, що використовуються у фінансово-господарській діяльності.

5) контрагентом по постачанню товарів ПП «Белвас» у відповідному періоді є ТОВ «Євросвіт» (код ЄДРПОУ 31703622). Відносно діяльності ТОВ «Євросвіт» Кіровоградським відділенням Кіровоградської ОДПІ була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка, в ході якої був складений акт №449/1520/31703622 від 16.09.2011 з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з 01.05.2011 по 31.05.2011, яким встановлено відсутність в наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персонал, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та інше, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності, відсутність у ПП «Белвас» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, не підтверджуються;

6) на дату складання акту ПП «Белвас» по підприємству порушено провадження у справі про банкрутство, згідно реєстраційної інформації по платнику податку здійснено запис від 19.06.2012 №5013/666/12 у відомості про зняття з обліку.

У зв'язку з вищенаведеним, податківці вважають, що операції з постачання товарів з ПП «Белвас» - ПП «ГРИФ» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, та іншого майна які щомісячно необхідні для виконання такого постачання, або здійснення діяльності, свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Також представником Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби було зазначено, що на час розгляду справи податкові повідомлення-рішення, на підставі акту перевірки, висновки якого оскаржені, не винесені.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, 14 листопада 2012 року надав на адресу суду клопотання про розгляд справи без його участі, у якому зазначив, що підтримує позов визнає та заперечує нікчемність правочинів між ПП «Белвас» та ПП «ГРИФ».

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

З матеріалів справи вбачається, що Криворізькою центральною міжрайонною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області Державної податкової служби 16.08.2012 було складено акт № 1594/220/20281225 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки приватного підприємства «Гриф» (код ЄДРПОУ 20281225) з питання дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення взаємовідносин з ПП «Белвас» (код ЄДРПОУ 32222453) за червень 2011 року» /а.с. 13-44/.

Проведеною документальною позаплановою невиїзною перевіркою ПП «Гриф» визнано «нікчемними» правочинами за червень 2011 року по встановлених порушеннях:

1) ч.1, 5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216, ст.228, ст. 655, ст.656, ст. 658, ст. 662 та ст. 664 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Гриф» при придбанні товару, отриманні робіт (послуг) угоди від ПП «Белвас» (контрагент-постачальник) на суму ПДВ по податковому кредиту в червні 2011 року - 104171,00 грн. та угоди по наступному продажу товарів (послуг), які відображені в податкових зобов'язаннях по контрагентах-покупцях ТОВ «Карпатнафтохім» на суму ПДВ 111194,00 грн. та ВАТ «Металугртрансремонт» Інгулецький завод по ремонту тепловозних дизелів «Промдизель» на суму ПДВ 13850,00грн. за червень 2011 року вбачаються як такі, що є нікчемними;

2) перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) ПП «Гриф» за червень 2011 року, які підпадають під визначення норм та вимог Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755: п.185.1 ст. 185, п.186.1 ст.186, п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п.198.3, п. 198.4 ст. 198 - за перевіряємий період вбачаються як такі, що нікчемними;

3) з урахуванням вимог «Методичних рекомендацій (орієнтовний алгоритм дій) органів державної податкової служби …» наведених листом ДПА України від 03.02.2009 №2012/7/10-1017, матеріали перевірки Центральної МДПІ у м. Кривому Розі по підприємству ПП «Гриф» (код ЄДРПОУ 20281225) підлягають направленню до ДПІ, на обліку яких знаходяться контрагенти-покупці для здійснення відповідних заходів згідно вимог чинного законодавства України.

ПП «ГРИФ» подало до Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби свої заперечення на акт № 1594/220/20281225 від 16.08.2012 /а.с. 50-57/.

Криворізькою центральною міжрайонною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області Державної податкової служби за результатами розгляду заперечення ПП «ГРИФ» було прийнято рішення «Про розгляд заперечень на акт перевірки» вих. № 8723/10/220 від 30.08.2012, яким вирішено, що висновки викладені в акті перевірки від 16.08.2012 № 1594/220/20281225 є обґрунтованими /а.с. 58-66/.

Як вбачається із тексту акту № 1594/220/20281225 від 16.08.2012, наведені у ньому висновки зроблені в тому числі на підставі акт №449/1520/31703622 від 16.09.2011 /а.с. 165-172/ з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з 01.05.2011 по 31.05.2011, яким встановлено відсутність в наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персонал, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та інше, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності, відсутність у ПП «Белвас» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, не підтверджуються.

Щодо правовідносин з ТОВ «Карпатнафтохім», то судом було встановлено, що 07 жовтня 2011 року Центральною міжрайонною державною податковою інспекцією у м.Кривому Розі було складено довідку № 180/235/20281225 «Про результати проведення зустрічної звірки ПП «Гриф» (код ЄДРПОУ 20281225) щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Карпатнафтохім» (код ЄДРПОУ 33129683) їх реальності та повноти відображення в обліку за червень 2011 р.» /а.с. 174-177/. У висновках даної довідки було визначено, що звіркою ПП «Гриф» документально підтверджено реальність здійснення господарських відносин із ТОВ «Карпатнафтохім», їх вид, обсяг, якість та розрахунки, звіркою ПП «Гриф» встановлено відображення в податковому обліку господарських операцій та розрахунків із ТОВ «Карпатнафтохім».

Отже, судом встановлено, що фактично за період червень 2011 року податковою інспекцією вже було досліджено питання реальності здійснення господарських відносин із ТОВ «Карпатнафтохім» та ПП «ГРИФ».

Нормами Податкового кодексу України не надано права податковій інспекції проводити повторні перевірки платника податків, проте таке право встановлене у положеннях Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23.07.1998 № 817/98.

Так, відповідно до п. 4 даного Указу визначено, що вищестоящий контролюючий орган може за власною ініціативою перевірити достовірність висновків нижчестоящого контролюючого органу шляхом перевірки документів обов'язкової звітності суб'єкта підприємницької діяльності або висновків акта перевірки, складеного нижчестоящим контролюючим органом. Вищестоящий контролюючий орган вправі прийняти рішення щодо повторної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності лише у тому разі, коли стосовно посадових або службових осіб контролюючого органу, які проводили планову або позапланову перевірку зазначеного суб'єкта, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу. Державна податкова адміністрація України вправі прийняти рішення про проведення повторної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності у разі, коли таке рішення оформляється наказом за підписом її Голови.

З огляду на викладене, суду не було надано інформації про наявність рішення вищестоящого контролюючого органу Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби щодо повторної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності ПП «ГРИФ» по взаємовідносинам з ТОВ «Карпатнафтохім».

У зв'язку з чим, суд вважає протиправною перевірку ПП «ГРИФ» по взаємовідносинам з ТОВ «Карпатнафтохім» за червень 2011 року та безпідставними висновки відповідача, які були викладені у акті перевірки № 1594/220/20281225 від 16.08.2012 по господарській діяльності таких суб'єктів, оскільки взагалі питання реальності таких правовідносин не могло досліджуватись податковою інспекцією під час документальної позапланової невиїзної перевірки приватного підприємства «Гриф» (код ЄДРПОУ 20281225) з питання дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення взаємовідносин з ПП «Белвас» (код ЄДРПОУ 32222453) за червень 2011 року.

Суд зазначає, що у відповідності до ст. 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з Податковим кодексом та іншими законами і нормативними актами.

Згідно із п 20.1.4. Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків в порядку, встановленому цим Кодексом.

Порядок проведення документальних позапланових перевірок визначений ст. 78 Податкового кодексу України, у відповідності до якої такі перевірки можуть проводитися лише за наявності визначених в цій статті обставин.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового Кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Згідно частин 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 року затверджено «Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», тобто при оформленні результатів перевірок посадові особи зобов'язані дотримуватися вимог цього Порядку.

Згідно пп. 4, 5, 6 розділу І Порядку, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства, факти виявлених порушень викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

За кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків та зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення (пункт 5.2. розділу ІІ Порядку).

Крім того, суд зазначає, що не можна погодитись із законністю висновків відповідача про нікчемність угод, укладених позивачем, виходячи з наступного.

З 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою.

Із набуттям чинності зазначеними змінами податкові органи не повинні посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 статті 228 ЦК України як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття «незаконне заволодіння майном держави», що міститься у диспозиції частини першої статті 228 ЦК України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин 1 та 2 статті 228 ЦК України.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином до правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, відносяться правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу, землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Разом з тим спірний акт перевірки позивача не тільки не містить посилань на вищезазначені обставини, а й не доводить умислу посадових осіб підприємства на порушення публічного порядку, не пояснює в чому саме таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, можна дійти висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені підприємством правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі позовної заяви зацікавленої особи після повного та всебічного судового розгляду. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Згідно із ст.67 Господарського Кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки про нікчемність правочинів, міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

Не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та мас всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Також суд зазначає, що з правового аналізу положень ст. 20 Податкового кодексу України, які регламентують права органів державної податкової служби, вбачається, що податковим органам, відповідно до покладених на них функцій та повноважень, не надано прав щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність, або недійсність правочинів, укладених суб'єктами господарювання.

Таким чином, орган податкової служби при складанні акту протиправно вийшов за межи своїх повноважень і самостійно, поза судової процедури, визнав правочини, укладені позивачем недійсними. Таким чином позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача щодо викладення у спірному акті перевірки позивача висновків про порушення ч. 1 ст. 203, 215 , п 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем з постачальниками та покупцями, а також про визнання цих висновків незаконними (протиправними) підлягають задоволенню.

Податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його контрагентом. Якщо контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання щодо виконання вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика європейського суду є самостійним джерелом права і підлягає застосуванню національними судами.

У п. 38 рішення, датованого 09.01.2007 (справа Інтерсплав проти України) Європейський суд з прав людини відзначив: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, які здійснюються конкретною компанією, вони можуть прийняти відповідні заходи з метою запобігання чи усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду, стосовно загальної практики по відшкодування ПДВ при відсутності будь-яких ознак, що вказували б на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань».

У справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що «суд визнає, що коли Держави-члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання з боку визначеної фізичної чи юридичної особи, вони можуть застосувати відповідні заходи з метою попередити, зупинити чи покарати за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що якщо національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної чи юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при ряді операцій по поставкам, чи яких-небудь вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж-таки карають одержувача оподаткованої ПДВ поставки, що повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, що знаходився поза контролю одержувача і відносно до якого не було засобів відстежування і забезпечення його зусиль, то влада виходить за розумні границі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами інтересів і вимогами захисту права власності.

Враховуючи своєчасне та повне використання компанією-заявником своїх зобов'язань по декларуванню ПДВ, неможливості з її боку забезпечити дотримання постачальником його зобов'язань по декларуванню ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства відносно системи оподаткування, про яку компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань по своєчасному декларуванню ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності».

Відповідно до підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України встановлена презумпція правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Так, згідно із підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках тощо.

Відповідно до пункту 83.1 статті 83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення тощо.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Про первинні документи також зазначається у підпункті 135.2 статті 135 та підпункті 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, відповідно до яких доходи та витрати платників податку на прибуток визначаються на підставі первинних документів, відповідно до вимог правил ведення бухгалтерського обліку.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі Закон № 996-ХІV) встановлює, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (стаття 1 Закону № 996-ХІV). Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити (частини 1 та 2 статті 9 Закону № 996-ХІV).

Аналогічне визначення первинних документів міститься й у правилах ведення бухгалтерського обліку. Зокрема, відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995 № 88, (далі Положення № 88) первинні документи - це документи у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції (пункт 2.1. Положення № 88), й складаються у момент проведення операції або одразу після її проведення (пункт 2.2. Положення № 88).

Отже, облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників податків здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення), а не про правочини (господарські зобов'язання).

Щодо вимоги позивача про встановлення відсутності компетенції щодо викладення в акті перевірки відповідних висновків, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно п. 6 ч.3 ст.105 КАС України адміністративний позов може містити вимоги про: встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Зазначена норма кореспондує з п. 3 ч. 1 ст. 17 КАС України, відповідно до якої, до компетенції адміністративних судів відносяться спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів.

Із системного аналізу зазначених норм вбачається, що такий спосіб захисту порушених прав, свобод чи інтересів як визнання наявності чи відсутності компетенції, можливий у спорах, між суб'єктами владних повноважень.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Позивач не є суб'єктом владних повноважень в розумінні п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України та його вимога про встановлення відсутності компетенції податкової інспекції щодо викладення в акті перевірки відповідних висновків не пов'язана з вимогою щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

З урахування вищевикладеного, суд зазначає що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Досліджуючи позовні вимоги ПП «ГРИФ» щодо зобов'язання відповідача привести до відповідності дані обліку та особового рахунку платника податків - ПП «ГРИФ» з даними, наведеними ним у наданих накладних з податку на додану вартість за червень 2011 року, а також зобов'язання відповідача вилучити з автоматизованої системи «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА» інформацію про результати перевірки ПП «ГРИФ», оформленого актом перевірки №1594/220/20281225 від 16.08.2012 за результатами позапланової невиїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення взаємовідносин з ПП «Белвас» (код ЄДРПОУ 32222453) за червень 2011 року, то суд приходить до наступних висновків.

Оскільки в ході розгляду справи жодною із сторін так і не було надано суду доказів, що податковою інспекцією було відкориговано дані обліку та особового рахунку платника податків - ПП «ГРИФ» з даними, наведеними ним у наданих накладних з податку на додану вартість за червень 2011 року та щодо внесення до автоматизованої системи «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА» інформації про результати перевірки ПП «ГРИФ», оформленого актом перевірки №1594/220/20281225 від 16.08.2012, суд відмовляє позивачу у задоволенні таких вимог.

Згідно статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати відносяться за рахунок позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 14, 35, 70, 71, 86, 94, 122, 159-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства «ГРИФ» до Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби, третя особа - Приватне підприємство «Белвас» про встановлення відсутності компетенції - відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок позивача.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 26 лютого 2013 року.

Суддя Д.О. Власенко