Постанова

від 10.04.2013 по справі 814/982/13-а

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

10 квітня 2013 року Справа № 814/982/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. секретар судового засідання Крикливенко І.С. розглянувши адміністративну справу

за позовомКомунального підприємства "Дирекція оздоровчих закладів "Причорномор'є", (вул. Леніна, 5,Березанка,Березанський район, Миколаївська область,57400)

доОчаківської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби, (вул. Шкрептієнко, 27, м. Очаків, Миколаївська область,57400)

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Дирекція оздоровчих закладів „Причорномор'є» (далі по тексту - Позивач, підприємство) звернулося до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби (далі по тексту - Відповідач, ДПІ, контролюючий орган) №0000762301 від 17.01.2013 року, яким підприємству визначено податкове зобов'язання за платежем з податку на додану вартість (далі по тексту - ПДВ) на суму 3908грн. 75коп. (основного платежу на суму 32712,00грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 3908,75грн.), посилаючись на безпідставність постановленого контролюючим органом рішення.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач в запереченнях на позов та представник відповідача в судовому засіданні позов не визнали, вказуючи на відсутність у позивача права на формування податкового кредиту по податковим накладним виписаним контрагентом позивача - ТОВ НВФ «Рецикл» з реалізацією послуг позивачеві, оскільки в ланцюгу постачальників товарів вказаного підприємства є суб'єкти господарювання з ознаками фіктивності (ТОВ «Транс Гарант Сервіс», ТОВ «У-Транс»»).

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених вимог, виходячи з наступного.

При розгляді справи встановлено, що в період з 09.11.2012 по 15.11.2012 ДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку КП «ДОЗ «Причорномор'є» з питань правомірності віднесення до складу податкового кредиту податкових декларацій з ПДВ сум сплачених на користь ТОВ НВФ «Рецикл» (код ЄДРПОУ 23398519) за період з 01.10.2010 по 30.04.2011.

За результатами документальної невиїзної перевірки Позивача (акт від 22.11.2012 №272/2200/31913409) встановлено порушення підприємством п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого суб'єктом господарювання занижено ПДВ на загальну суму 33450,00грн., в тому числі за жовтень 2010 року на суму 6667,00 грн., за листопад 2010 року на суму 4158,00 грн., за грудень 2010 року на суму 5544,00 грн., за січень 2011 року на суму 2051,00 грн., за лютий 2011 року на суму 4113,00 грн., за березень 2011 року на суму 7653,00 грн., за квітень 2011 року на суму 3264,00 грн.

На підставі акта перевірки від 22.11.12 №272/2200/31913409 ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.12.2012 №0000742301 про сплату 33450,00 грн. ПДВ та 4093,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись з висновками акта перевірки та податковим повідомленнями-рішенням Березанського відділення Очаківської ОДПІ Миколаївської області ДПС, Позивач звернувся до ДПС у Миколаївській області із скаргою на зазначене податкове повідомлення-рішення.

Рішенням ДПС у Миколаївській області від 10.01.2013 року №17/0/10-13/10-209, прийнятого за результатами розгляду первинної скарги Позивача, скаргу підприємства частково задоволено, податкове повідомлення-рішення від 11.12.2012 №0000742301 скасовано в частині визначення податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 738,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 184,50 грн..

На підставі рішення ДПС у Миколаївській області від 10.01.2013 року №17/0/10-13/10-209 Очаківської ОДПІ Миколаївської області ДПС прийнято податкове повідомлення рішення №0000762301 від 17.01.2013 року, яким підприємству визначено податкове зобов'язання за платежем з податку на додану вартість (далі по тексту - ПДВ) на суму 3908грн. 75коп. (основного платежу на суму 32712,00грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 3908,75грн.).

Підставою для прийняття оспорюваного рішення слугував висновок контролюючого органу про наявність у Позивача в ланцюгу постачання товарів (другий ланцюг) підприємств (ТОВ «Транс Гарант Сервіс», ТОВ «У-Транс»»), які має ознаки фіктивності, що вказує на нікчемність правочинів між Позивачем та безпосереднім контрагентам Позивча - ТОВ НВФ «Рецикл» та порушення п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України.

Відповідно до ст.1 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 7.2.3 п.7.2 ст.7 Законом України «Про податок на додану вартість» визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання, виготовлення, будівництва, спорудження

Відповідно до п.п.7.4.5. п.7.4 ст.7 Законом України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 ст. 7 цього Закону. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом пунктом документами.

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України визначено, що «податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, …, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів».

Згідно п.201.1 ст.201 ПК України «платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну». При цьому дата отримання платником податку товарів, що підтверджено податковою накладною, є датою виникнення права платника податків на віднесення сум податку до податкового кредиту (п. 198 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п.198. ст.198 ПК України «не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними».

Приписами п.180.1 ст.180 ПК України визначено, що платник податку - будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку. Платник податку самостійно відповідає за своєчасність та повноту нарахування та сплати податку. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податків; дата відвантаження товарів покупцю (п. 187.1 ст. 187 ПК України).

Системний аналіз правових норм, які регулюються правовідносини, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що для відшкодування з бюджету податку на додану вартість Закон не передбачає обов'язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету. У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна. Право на нарахування податкового кредиту та віднесення витрат підприємства до валових витрат, крім наявності належним чином оформлених первинних документів, інформація в яких стосовно господарської операції повинна бути викладена конкретно, повно, зрозуміло та правдиво, обумовлюється наявністю ще й такої обставини, як реальності факту придбання платником податку товарів (послуг). Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. У разі, якщо добросовісний платник податку виконав усі передбачені законом умови щодо документального підтвердження розміру валових витрат, податкового кредиту та фактичного здійснення господарських операцій, він не може бути позбавлений права на формування валових витрат та податкового кредиту. Недобросовісність учасників господарських правовідносин в другому-третьому ланцюгу постачання товарів (послуг) не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, який виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту та фактичного здійснення господарських операцій.

На підставі наданих позивачем документів судом встановлено, що 01.10.2010 КП «ДОЗ «Причорномор'є» (замовник за договором) та ТОВ НВФ «Рецикл» (виконавець за договором) уклали договір підряду - «Капітального ремонту системи аерації одного аероокислювача очисних споруд» №27-2010 на суму 110522,00грн.. Відповідно до п.2.2 договору №27-2010 КП «ДОЗ «Причорномор'є» перерахувало аванс на користь ТОВ НВФ «Рецикл» в сумі 40000,00грн. (платіжні доручення №347 від 04.10.2010 та №353 від 08.10.2010), Позивач отримав від ТОВ НВФ «Рецикл» податкові накладні №41 від 04.10.2010 та №43 від 08.10.2010. В процесі добросовісного (реального) виконання сторонами умов угоди, контрагентами були підписані акти приймання виконаних робіт №1 від 29.10.2010, №2 від 29.11.2010, №3 від 14.12.2010, замовником перераховані в безготівковому порядку перераховані кошти (платіжні доручення №414 від 08.12.2010, №418 від 14.12.2010 ), а підрядником видані податкові накладні (№50 від 29.11.2010, №53 від 14.12.2010). 01.12.210 КП «ДОЗ «Причорномор'є» (замовник за договором) та ТОВ НВФ «Рецикл» (виконавець за договором) уклали договір на виконання підрядних робіт - «Ремонт одного аероокислювача очисних споруд КП «ДОЗ «Причорномор'є», Підготовка насосів до монтажу» №29-2010 на суму 90178,00грн.. Відповідно до п.2.2 договору №29-2010 КП «ДОЗ «Причорномор'є» перерахувало на користь ТОВ НВФ «Рецикл» аванс (платіжне доручення №424 від 17.12.2010), після чого отримало від виконавця робіт податкову накладну №54 від 17.12.2010. В процесі добросовісного (реального) виконання умов угоди сторонами по договору був підписаний акт приймання виконаних робіт №1 від 29.12.2010.

Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна. Наявність необхідних первинних документів для формування Позивачем податкового кредиту контролюючим органом не оспорюється. Видані позивачеві контрагентом податкові накладні та інші первинні документи відповідають вимогам діючого законодавства і є належним доказом правомірності формування податкового кредиту по ПДВ. В свою чергу, покупець мав правові підстави включити суму ПДВ по таким податковим накладним в податковий кредит. Господарські операції мали реальний характер і сторонами по угоді виконані.

Доводи відповідача про нікчемність угод між КП «ДОЗ «Причорномор'є» та ТОВ НВФ «Рецикл», з тих підстав, що у ланцюгу постачальників ТОВ НВФ «Рецикл» є недобросовісні учасники господарських відносин (ТОВ «Транс Гарант Сервіс», ТОВ «У-Транс»»), є невмотивованими.

Чинним законодавством на сторону в господарському зобов'язанні не покладено обов'язок з'ясування обставин сплати податків та зборів контрагентами. До того ж, суб'єкт господарювання (добросовісний учасника угод та господарських операцій) не наділений можливістю контролю (навіть за власною ініціативою) за сплатою податків іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст.61 Конституції України). Зазначена обставина (недобросовісність контрагентів постачальника послуг) не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру податкового кредиту.

Таким чином, оскільки відповідачем (суб'єктом владних повноважень), на якому в адміністративному судочинстві лежить тягар доказування правомірності своїх дій, не надано спростувань реального характеру здійснюваних позивачем господарських операцій, що були обумовлені діловою метою, доводи ДПІ про недійсність правочинів, вчинених між позивачем та вищезазначеними контрагентами, є бездоказовими.

З врахуванням того, що позивачем надано контролюючому органу первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання робіт на підставі цивільно-правових угод для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку, висновки відповідача про нікчемність правочинів по мотивам не спрямованості правочинів, які, на думку відповідача, суперечать інтересам держави та суспільства, а також моральним засадам суспільства, на реальне настання наслідків, є надуманими та такими, що ґрунтуються на припущеннях. В спірному акті перевірки та в судовому засіданні відповідачем не наведено допустимих та достатніх доказів на підтвердження умовиводу про порушення позивачем податкового законодавства.

Відповідач не надав суду допустимих та достатніх доказів на обґрунтування припущень викладених в акті перевірки щодо порушення позивачем податкового законодавства. Стосовно зазначених у податковому повідомлені-рішенні порушень вимог ПК України, в результаті допущення яких позивачеві донараховано зобов'язання з податку на додану вартість, суд вважає їх невмотивованими та неаргументованими належними доказами. Вказані висновки спростовуються вищенаведеними фактичними даними і не можуть слугувати підставою для нарахування зобов'язань з податку на додану вартість в випадку, що є предметом судового дослідження.

Стосовно суджень контролюючого органу про порушення контрагентами позивача приписів цивільного законодавства в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, суд вважає їх (висновки) невмотивованими, виходячи з наступного.

ЦК України встановлює, що нікчемними є правочини: у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину (ч.1 ст.219, ч.1 ст.220 ЦК); у разі відсутності схвалення правочину який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (ч.2 ст.221 ЦК); правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (ч.1 ст.224 ЦК); у разі відсутності схвалення опікуном, правочину, який вчинено недієздатною фізичною особою (ч.1 ст.226 ЦК); а також в інших випадках передбачених ч.1 ст.27, ч.3 ст.121, ч.6 ст.126, ч.3 ст.247, ч.1 ст.249, ч.2 ст.547, ч.3 ст.586, ч.3 ст.614, ч.6 ст.633, ч.2 ст.661, ч.4 ст.698, ч.3 ст.719, ч.4 ст.720, ч.1 ст.739 та іншими статтями ЦК України.

Згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Із приписів статті 228 ЦК України слідує, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Інших підстав для визнання правочину нікчемним чинним законодавством України не передбачено. Посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, статтю 215, частину 1 статті 216 є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Посилання відповідача в акті перевірки на статтю 203, статтю 215 є безпідставним, оскільки зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Крім того, діюче законодавство не надає права відповідачу визнавати дані, які відображаються суб'єктами підприємницької діяльності у податкових деклараціях (з податку на прибуток, з податку на додану вартість) за перевіряємий період недійсними. Статтею 20 Податкового кодексу України не визначено права органів ДПС України визнавати нікчемними правочини, укладені між суб'єктами господарювання, та імперативно застосовувати наслідки нікчемності правочинів.

Чинне законодавство не передбачає відповідальності платника податків за дії інших суб'єктів господарювання. Якщо контрагенти не виконали своїх зобов'язань зі сплати податків до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст. 61 Конституції України). Таким чином, будь-яких достатніх та допустимих доказів на підтвердження умовиводів про безтоварність господарських операцій між позивачем та наявність ознак фіктивності контрагентів, в тому числі рішень судів в кримінальному, цивільному, господарському або адміністративному судочинстві, відповідачем не надано. Зазначення в акті перевірки припущення, що не підтверджені допустимими та достатніми доказами, про недійсність правочинів є беззмістовними та грубо порушують приписи нормативних актів щодо визнання правочинів недійсними (нікчемними).

До того ж, позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту та бюджетне відшкодування ПДВ у зв'язку з недобросовісністю, на думку ДПІ, інших суб'єктів господарювання порушує право особи мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 р. (надалі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства згідно із ст. 9 Конституції України. Зокрема, ст.1 Протоколу до конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права». Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які згідно з ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477 мають в Україні значення джерела права. Так, у п. 53 рішення в справі «Булвес» АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, указавши, що «власність» може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні «правомірні очікування» отримати ефективне здійснення свого майнового права. У рішенні в справі Щокін проти України (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: «Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише «на умовах, передбачених законом» і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття «закону») вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні.» Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону. Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується численними рішеннями Європейського суду з прав людини. Так, п.71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії ЄСПЛ дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності». Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії. У п.23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знаходить своє продовження у праві Європейського союзу, зокрема у Шостій Директиві № 77/388/ЄЕС від 17.05.197 р. щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту (далі - Шоста Директива). Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 18.03.2004 р. № 1629-IV визначає сферу оподаткування (зокрема, непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire (право ЄС) з метою недопущення прийняття актів, які суперечать праву Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а відповідно його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви. Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄС), яка відповідно застосовується ЄСПЛ для вирішення справи «Булвес» АД проти Болгарії, а саме: «…Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2(1). 4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають об'єктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати. Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту, що у низці поставок, в яку входять ці операції, попередня чи наступна операція є недійсною через шахрайство з ПДВ, про яке платник податку не знав і не міг знати.

Крім того, судження відповідача про те, що ТОВ НВФ «Рецикл» мало правовідносини з недобросовісними суб'єктами господарювання, в даному випадку взагалі не має правового значення, оскільки предметом господарських операцій між позивачем та ТОВ НВФ «Рецикл» були послуги (підрядні роботи) «власного виробництва», а тому застосування схеми відслідкування господарських операцій по ланцюгам постачання товарно-матеріальних цінностей взагалі не може бути застосована до правовідносин, що є предметом судового дослідження, оскільки ТОВ НВФ «Рецикл» є першим реалізатором своїх послуг стосовно позивача.

Таким чином, відповідач - суб'єкт владних повноважень при прийнятті оспорюваного податкового повідомлення-рішення діяв не на підставі, не в спосіб, що передбачені законами України, та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Вищенаведене в сукупності є підставою для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 70-71, 86, 122,138, 158-163 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Очаківської обєднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби від 17.01.2013року № 0000762301.

Стягнути судові витрати в сумі 367 гривень з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби на користь Комунального підприємства "Дирекція оздоровчих закладів "Причорномор'є" (код ЄДРПОУ 31913409).

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя І. В. Желєзний