Ухвала

від 25.03.2015 по справі 814/982/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2015 р. Справа № 814/982/13-а

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Желєзний І. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Очаківської об'єднаної Державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2013 року по справі за адміністративним позовом Комунального підприємства «Дирекція оздоровчих закладів «Причорномор`є» до Очаківської об'єднаної Державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби (правонаступник - Очаківська ОДПІ ГУ Міндоходів у Миколаївській області ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

06.03.2013р. КП «Дирекція оздоровчих закладів «Причорномор'є» звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду із позовом до Очаківської ОДПІ Миколаївської області ДПС (правонаступник - Очаківська ОДПІ ГУ Міндоходів у Миколаївській області ), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення відповідача №0000762301 від 17.01.2013р. про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 32712 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 3908,75 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не погоджується із зазначеними висновками відповідача, зробленими у акті перевірки та прийнятим на його підставі податковим повідомленням-рішенням через його безпідставність, необґрунтованість та невідповідність первинним документам і вимогам діючого законодавства України.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2013 року адміністративний позов КП «Дирекція оздоровчих закладів «Причорномор'є» задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Очаківської ОДПІ Миколаївської області ДПС від 17.01.2013року №0000762301.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник Очаківської ОДПІ ГУ Міндоходів 15.04.2013р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального і процесуального права та просив скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10.04.2013р. та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули та надіслали заяви з проханням розглянути справу за їх відсутністю.

Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, сповіщених належним чином про дату, час і місце судового розгляду.

Заслухавши суддю - доповідача, та перевіривши матеріали справи і доводи цієї апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність достатніх підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

В листопаді 2012 року співробітниками ДПІ було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку КП «ДОЗ «Причорномор'є» з питань правомірності віднесення до складу податкового кредиту податкових декларацій з ПДВ сум сплачених на користь ТОВ НВФ «Рецикл» (код ЄДРПОУ 23398519 ) за період з 01.10.2010р. по 30.04.2011р.

За результатами вказаної перевірки складено акт від 22.11.2012р. №272/2200/31913409, яким встановлено порушення підприємством вимог п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 діючого на той час Закону України «Про податок на додану вартість» та п.198.3 ст.198 ПК України, в результаті чого суб'єктом господарювання занижено ПДВ на загальну суму 33450 грн., в тому числі за жовтень 2010 року на суму 6667 грн., за листопад 2010 року на суму 4158 грн., за грудень 2010 року на суму 5544 грн., за січень 2011 року на суму 2051 грн., за лютий 2011 року на суму 4113 грн., за березень 2011 року на суму 7653 грн., за квітень 2011 року на суму 3264 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки уповноваженою особою ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.12.2012р. №0000742301 про сплату 33450 грн. ПДВ та 4093,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки та даним податковим повідомленням-рішенням Березанського відділення Очаківської ОДПІ Миколаївської області ДПС, позивач звернувся до ДПС у Миколаївській області із скаргою.

Рішенням ДПС у Миколаївській області від 10.01.2013 року №17/0/10-13/10-209 вказану скаргу підприємства було частково задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення від 11.12.2012р. №0000742301 в частині визначення податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 738 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 184,50 грн.

Далі, на підставі цього рішення ДПС у Миколаївській області від 10.01.2013 року №17/0/10-13/10-209, начальником Очаківської ОДПІ Миколаївської області ДПС прийнято податкове повідомлення рішення №0000762301 від 17.01.2013 року, яким підприємству визначено податкове зобов'язання за платежем з податку на додану вартість на суму основного платежу - 32712 грн. та штрафних (фінансових) санкцій - на суму 3908,75 грн.

Підставою для прийняття оспорюваного рішення слугував висновок контролюючого органу про наявність у позивача в ланцюгу постачання товарів (2-й ланцюг) підприємств ТОВ «Транс Гарант Сервіс» і ТОВ «У-Транс», які мають ознаки фіктивності, що вказує на «нікчемність» правочинів між позивачем та його безпосереднім контрагентом - ТОВ НВФ «Рецикл» та порушення п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» і п.198.3 ст.198 ПК України.

Не погоджуючись з останнім податковим повідомленням-рішенням податкового органу позивач оскаржив його до суду.

Вирішуючи справу по суті та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог та відповідно, з протиправності спірного рішення відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, погоджується з вказаними висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обґрунтованими та заснованими на законі, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

За приписами пп.16.1.2-16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України, платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з п.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України , органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків в порядку, встановленому цим Кодексом.

А як слідує з п.75.1 ст.75 ПК України , органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові, виїзні або невиїзні ) та фактичні перевірки.

У відповідності до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 цього ж Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як визначено пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків

Згідно зі змісту п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про ПДВ», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20% від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті ) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням ) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи ), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі ст.3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі ст.5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання, виготовлення, будівництва, спорудження

Відповідно до вимог п.п.7.4.5. п.7.4 ст.7 вказаного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 ст. 7 цього Закону. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом пунктом документами.

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів".

А згідно з п.201.1 ст.201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. При цьому, дата отримання платником податку товарів, що підтверджено податковою накладною, є датою виникнення права платника податків на віднесення сум податку до податкового кредиту (п.198 ст. 198 ПКУ ).

У відповідності до п.198. ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

Приписами п.180.1 ст.180 ПК України також визначено, що платник податку - будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку. Платник податку самостійно відповідає за своєчасність та повноту нарахування та сплати податку. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податків; дата відвантаження товарів покупцю (п.187.1 ст.187 ПКУ ).

Таким чином, системний аналіз вказаних вище правових норм, які регулюють спірні правовідносини, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що для відшкодування з бюджету податку на додану вартість Закон не передбачає обов'язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету. У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна. Право на нарахування податкового кредиту та віднесення витрат підприємства до валових витрат, крім наявності належним чином оформлених первинних документів, інформація в яких стосовно господарської операції повинна бути викладена конкретно, повно, зрозуміло та правдиво, обумовлюється наявністю ще й такої обставини, як реальності факту придбання платником податку товарів (послуг). Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. У разі, якщо добросовісний платник податку виконав усі передбачені законом умови щодо документального підтвердження розміру валових витрат, податкового кредиту та фактичного здійснення господарських операцій, він не може бути позбавлений права на формування валових витрат та податкового кредиту. Недобросовісність учасників господарських правовідносин в другому-третьому ланцюгу постачання товарів (послуг) не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, який виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту та фактичного здійснення господарських операцій.

Так, на підставі наданих позивачем документів судами обох інстанцій встановлено, що 01.10.2010р. між КП «ДОЗ «Причорномор'є» (замовник) та ТОВ НВФ «Рецикл» (виконавець) укладено договір підряду - «Капітального ремонту системи аерації одного аероокислювача очисних споруд» №27-2010 на суму 110522 грн.

Відповідно до п.2.2 цього договору №27-2010, КП «ДОЗ «Причорномор'є» перерахувало на користь ТОВ НВФ «Рецикл» аванс в сумі 40000 грн. (платіжні доручення №347 від 04.10.2010р. та №353 від 08.10.2010р .) та отримало від останнього податкові накладні №41 від 04.10.2010р. та №43 від 08.10.2010р.

В процесі добросовісного (реального) виконання сторонами умов цієї угоди, контрагентами також були підписані й акти приймання виконаних робіт №1 від 29.10.2010р., №2 від 29.11.2010р., №3 від 14.12.2010р., замовником перераховані в безготівковому порядку перераховані кошти (платіжні доручення №414 від 08.12.2010р., №418 від 14.12.2010р .), а підрядником видані податкові накладні (№50 від 29.11.2010р., №53 від 14.12.2010р. ).

Також, судом встановлено, що 01.12.210р. між КП «ДОЗ «Причорномор'є» (замовник) та ТОВ НВФ «Рецикл» (виконавець) було укладено ще один договір №29-2010 на виконання підрядних робіт - «Ремонт одного аероокислювача очисних споруд КП», «Підготовка насосів до монтажу» на суму 90178 грн.

Відповідно до п.2.2 вказаного договору №29-2010, КП «ДОЗ «Причорномор'є» перерахувало на користь ТОВ НВФ «Рецикл» аванс (платіжне доручення №424 від 17.12.2010р.), після чого отримало від виконавця робіт податкову накладну №54 від 17.12.2010р. В процесі добросовісного (реального) виконання умов угоди сторонами по договору був підписаний і акт приймання виконаних робіт №1 від 29.12.2010р.

Так, як вже зазначалося вище, документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна. Наявність необхідних первинних документів для формування позивачем податкового кредиту контролюючим органом не оспорюється. Видані позивачеві контрагентом податкові накладні та інші первинні документи відповідають вимогам діючого законодавства і є належним доказом правомірності формування податкового кредиту по ПДВ. В свою чергу, покупець мав усі правові підстави включити суму ПДВ по таким податковим накладним в податковий кредит. Тобто, всі ці спірні господарські операції мали реальний характер і сторонами по угоді виконані у повному обсязі.

Доводи ж відповідача про нікчемність угод між позивачем та ТОВ НВФ «Рецикл» з підстав того, що у ланцюгу постачальників ТОВ НВФ «Рецикл» були недобросовісні учасники господарських відносин, т.б. ТОВ «Транс Гарант Сервіс» і ТОВ «У-Тран», є необґрунтованими та не витримують критики.

Чинним законодавством на сторону в господарському зобов'язанні не покладено обов'язок з'ясування обставин сплати податків та зборів контрагентами. До того ж, суб'єкт господарювання (добросовісний учасника угод та господарських операцій ) не наділений можливістю контролю (навіть за власною ініціативою ) за сплатою податків іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст.61 Конституції України ). Зазначена обставина (недобросовісність контрагентів постачальника послуг ) не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру податкового кредиту.

Таким чином, оскільки відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якому в адміністративному судочинстві лежить тягар доказування правомірності своїх дій, не надано спростувань реального характеру здійснюваних позивачем господарських операцій, що були обумовлені діловою метою, доводи ДПІ про недійсність правочинів, вчинених між позивачем та вищезазначеними контрагентами, є бездоказовими.

З врахуванням того, що позивачем надано контролюючому органу всі належним чином оформлені первинні документи, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання робіт на підставі цивільно-правових угод для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку, висновки відповідача про нікчемність правочинів по мотивам не спрямованості правочинів, які, на думку відповідача, суперечать інтересам держави та суспільства, а також моральним засадам суспільства, на реальне настання наслідків, є надуманими та такими, що ґрунтуються на припущеннях.

В спірному ж акті перевірки та в судовому засіданні відповідачем не наведено допустимих та достатніх доказів на підтвердження позиції про порушення позивачем податкового законодавства.

Що ж стосується суджень контролюючого органу про порушення контрагентами позивача приписів цивільного законодавства в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, суд вважає їх (висновки) невмотивованими, виходячи з наступного.

Так, ЦК України встановлює, що нікчемними є правочини: у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину (ч.1 ст.219, ч.1 ст.220 ЦК ); у разі відсутності схвалення правочину який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (ч.2 ст.221 ЦК); правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (ч.1 ст.224 ЦК); у разі відсутності схвалення опікуном, правочину, який вчинено недієздатною фізичною особою (ч.1 ст.226 ЦК); а також в інших випадках передбачених ч.1 ст.27, ч.3 ст.121, ч.6 ст.126, ч.3 ст.247, ч.1 ст.249, ч.2 ст.547, ч.3 ст.586, ч.3 ст.614, ч.6 ст.633, ч.2 ст.661, ч.4 ст.698, ч.3 ст.719, ч.4 ст.720, ч.1 ст.739 та іншими статтями ЦК України.

Згідно ч.ч.2,3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Із приписів статті 228 ЦК України слідує, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином, інших підстав для визнання правочину нікчемним чинним законодавством України не передбачено. Посилання ж відповідача на ч.ч.1,5 статтю 203, статтю 215, ч.1 статті 216 ЦК є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Крім того, діюче законодавство не надає права відповідачу визнавати дані, які відображаються суб'єктами підприємницької діяльності у податкових деклараціях (з податку на прибуток, з податку на додану вартість ) за перевіряємий період недійсними.

Статтею 20 ПК України не визначено права органів ДПС України визнавати нікчемними правочини, укладені між суб'єктами господарювання, та імперативно застосовувати наслідки нікчемності правочинів.

Таким чином, будь-яких достатніх та допустимих доказів на підтвердження умовиводів про безтоварність господарських операцій між позивачем та наявність ознак фіктивності контрагентів, в тому числі рішень судів в кримінальному, цивільному, господарському або адміністративному судочинстві, відповідачем не надано. Зазначення в акті перевірки припущення, що не підтверджені допустимими та достатніми доказами, про недійсність правочинів є беззмістовними та грубо порушують приписи нормативних актів щодо визнання правочинів недійсними (нікчемними).

Також, ще раз необхідно вказати та звернути увагу й на те, що згідно з вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст.204 ЦК України ), а відповідно до ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має виключно індивідуальний характер. Тобто, якщо контрагент позивача або його контрагент у 2-й чи 3-й ланках ланцюга , не виконали своїх податкових зобов'язань, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

До того ж, у відповідності до ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову що, в свою чергу, не було належним чином зроблено представниками відповідача при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу податкового органу без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,197,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Очаківської об'єднаної Державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2013 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко