Постанова

від 08.04.2013 по справі 13/34/2012/5003

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" квітня 2013 р. Справа № 13/34/2012/5003

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Савченко Г.І. ,

суддя Грязнов В.В.

при секретарі судового засідання Яремі Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Продовольча компанія "Поділля" на рішення господарського суду Вінницької області від 29.01.2013 року у справі №13/34/2012/5003

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Арт Фудз", яке діє від імені та в інтересах спільної діяльності відповідно до договору про спільну діяльність між ТОВ "Арт Фудз" та ТОВ "Корпоративний фонд "Укртранснафта"

до Приватного акціонерного товариства "Продовольча компанія "Поділля "

про стягнення 43691,18 грн.

за участю представників сторін:

позивача - Мельниченко Н.О.,

відповідача - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Арт Фудз", яке діє від імені та в інтересах спільної діяльності відповідно до договору про спільну діяльність між ТОВ "Арт Фудз" та ТОВ "Корпоративний фонд "Укртранснафта" № 33 від 31.01.2009 року, звернулось до суду з позовом до приватного акціонерного товариства "Продовольча компанія "Поділля" про стягнення 43691,18 грн., з яких 40000 грн. - безпідставно отриманих коштів, 2950,2 грн. пені та 740,98 грн. процентів за безпідставне користування чужими грошовими коштами.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 29.01.2013 року (суддя Тісецький С.С.) позов задоволено частково. Стягнуто з приватного акціонерного товариства "Продовольча компанія "Поділля" на користь позивача 40000 грн. помилково перерахованих коштів та 1473,52 грн. у відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору. В задоволенні позову в частині стягнення 2950,20 грн. пені та 740,98 грн. процентів за користування чужими коштами - відмовлено.

Своє рішення суд першої інстанції нормативно обґрунтував положеннями ст.ст. 1212,1213,1214, 625,712 ЦК України в частині задоволення позову про стягнення коштів, набутих без достатньої правової підстави, положеннями ч.3 ст. 549 ЦК України щодо відмови в стягненні пені, а також положеннями ч. 2 ст. 536, ч. 2 ст. 625, ч. 2 ст. 1214 ЦК України в частині відмови в стягненні процентів за користування чужими грошовими коштами. Суд прийняв до уваги, що позивачем були помилково перераховані на розрахунковий рахунок відповідача 04.05.2012 року кошти в сумі 40000 грн., оскільки в графі "призначення платежу" платіжного доручення вказано посилання на рахунок фактуру №40667 від 18.11.2011 року, який перед цим вже було оплачено в повному обсязі. Відмовляючи в позові в частині стягнення пені, суд вказав, що сплата пені відповідачем можлива у разі порушення зобов'язань щодо поставки товару та не може бути застосована в разі помилкового перерахування коштів, що не обумовлено договором. Крім того, застосувавши положення ч. 2 ст. 536, ч. 2 ст. 1214, ст. 625 ЦК України, ч. 4 ст. 232 ГК України, з урахуванням положень договору поставки № З-14/09 від 14.09.2011 року, суд дійшов висновку, що сторонами не визначено розмір відсотків за безпідставне користування чужими грошовими коштами, а повернення помилково перерахованих коштів не є порушенням грошового зобов'язання, й не узгоджується з договором, у зв'язку з чим в цій частині відмовив в задоволенні позову також.

Відповідач з прийнятим рішенням господарського суду не погодився та подав апеляційну скаргу в якій просить його скасувати та прийняти нову постанову, якою в позові відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням норм матеріального права, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи, що призвело до прийняття незаконного рішення. Апелянт зокрема вказує, що судом не прийнято до уваги положення договору поставки від 14.09.2011 року, за яким передбачена можливість попередньої оплати товару. Також судом не прийнято до уваги вказівку саме на зазначений договір в платіжному дорученні про перерахування спірної суми коштів. Вважає, що спірні кошти отримані відповідачем на законній підставі та за обставин відсутності помилки позивача, й останній не звертався з вимогою про поставку товару.

Представник відповідача на розгляд апеляційної скарги до суду повторно не з'явився, хоча про день та час слухання справи був завчасно належним чином повідомлений.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення посилаючись на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки винесено в повній відповідності з нормами матеріального та процесуального права, при цьому були належним чином з'ясовані та доведені всі обставини, що мають значення для справи.

Представник позивача з підстав, що зазначені у відзиві на апеляційну скаргу просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Вінницької області від 29.01.2013 року слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.

Апеляційним судом встановлено, що 14.09.2011 року між приватним акціонерним товариством "Продовольча компанія "Поділля" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Арт Фудз", яке діє від імені та в інтересах спільної діяльності відповідно до договору про спільну діяльність між ТОВ "Арт Фудз" та ЗАТ "Корпоративний фонд "Укртранснафта" № 33 від 31.01.2009 року (покупець) укладено договір поставки № З-14/09, за яким постачальник зобов'язався поставити в обумовлений термін і передати у власність покупця, а покупець - прийняти й оплатити цукор білий кристалічний буряковий III і IV категорії в мішках по 50 кг, кольоровість якого не повинна перевищувати 0,80 умовних одиниць (далі - товар), який поставляється йому в рамках даного договору.

Ціну та кількість товару сторони погодились визначати у видаткових накладних та/або специфікаціях до даного договору, а строки відвантаження й поставки товару - в специфікаціях до даного договору (п. 1.1).

Загальна кількість товару, що поставляється по даному договору, є сумою кількості товару, вказана у видаткових накладних та/або специфікаціях до даного договору (п. 2.1). Загальна сума даного договору складається з вартості поставленого товару покупцеві, вказана у видаткових накладних до даного договору за весь період дії даного договору (п. 2.4).

18.11.2011 року відповідачем, як постачальником для позивача, як покупця було виставлено рахунок - фактуру № СФ - 40667 на оплату 22 тон цукру білого кристалічного 3 категорії на суму 130020 грн..

Судом встановлено, що відповідачем на підставі видаткової накладної №РН00-141-01595 від 23.11.2011 року для позивача було поставлено цукор кристалічний в кількості 22 тони на суму 130020 грн. з ПДВ.

У виконання зобов'язань з оплати товару, визначених в п. 3.1. договору від 14.09.2011 року, 14.12.2011 року позивачем на розрахунковий рахунок відповідача № 26007010036343 згідно рахунку № СФ - 40667 від 18.11.2011 року було перераховано кошти в сумі 130020 грн.. (а.с.45).

Крім того, 04.05.2012 року згідно цього ж рахунку (№ СФ - 40667 від 18.11.2011 року ) позивачем на розрахунковий рахунок відповідача № 26007010036343 згідно договору №3-14/09 від 14.09.2011 року за цукор було додатково сплачено 40000 грн ., що підтверджується випискою з особового банківського рахунку позивача (а.с.25).

Аналізуючи зазначену обставину, колегія суддів звертає увагу на відсутність в графі "призначення платежу" виписки з особового банківського рахунку від 04.05.2012 року вказівки на попередню оплату за договором поставки.

Доказів існування у позивача перед відповідачем заборгованості станом на 04.05.2012 року за поставлений за договором від 14.09.2011 року товар відповідачем також надано не було.

Отже, позивач перерахував на розрахунковий рахунок відповідача кошти на загальну суму 170020 грн., хоча відповідачем виставлено рахунок - фактуру та поставлено товар на суму 130020 грн., у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов цілком вірного висновку щодо помилкового перерахування відповідачеві коштів в сумі 40000 грн., тобто набуття останнім майна позивача без достатньої правової підстави.

На підставі вірно встановлених обставин справи, суд застосувавши положення ч. 1 ст. 1212, ч. 1 ст. 1213 ЦК України, п.п.1.23,1.24 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", п. 2.35 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ №22 від 21.01.2004 року правомірно стягнув з відповідача безпідставно набуті кошти в сумі 40000 грн..

Частиною першою статті 216 та частиною другою статті 217 Господарського кодексу України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.

За змістом статті 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. (ч. 2 ст. 551 ЦК України).

Положення глави 83 ЦК України, що регулюють спірні правовідносини, не передбачають можливості стягнення неустойки за порушення зобов'язання щодо повернення безпідставно набутого майна, а договір поставки від 14.09.2011 року передбачає можливість стягнення пені лише за порушення визначених у ньому зобов'язань з поставки товару.

Отже, за відсутності визначеного законом та договором права позивача на нарахування пені за порушення зобов'язання щодо повернення безпідставно набутого майна, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що сплата пені відповідачем можлива у разі порушення зобов'язань щодо поставки товару (п. 6.3. п. 6.6.договору) та не може бути застосована в разі помилкового перерахування коштів, що не обумовлено договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Згідно ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

Отже, виходячи із змісту зазначеної статті, використання аналогії можливе лише за наявності достатніх умов, а саме: 1) відносини, до яких застосовується аналогія охоплюється предметом цивільно-правового регулювання (ст.ст. 1, 9 ЦК України); 2) наявність прогалин в їх регулюванні (прогалини в праві); 3) існують правові норми, що регулюють подібні за змістом відносини; 4) застосування аналогії закону не повинно суперечити суті цих відносин.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ст. 1048 ЦК України).

Однією із умов застосування аналогії закону є наявність подібних за змістом відносин, урегульованих нормами права, що означає, що відносини не є тотожними, а лише схожі за певною кількістю істотних ознак. Такою ознакою ст. 8 ЦК України визначає зміст відносин (постанова ВГСУ від 14.03.2012 року 35015/5566/11).

Отже, реалізація позивачем права, визначеного ч. 2 ст. 1214 ЦК України можлива шляхом застосування положень ст. 536 ЦК України в сукупності зі ст. 1048 ЦК України, а не зі ст. 625 ЦК України. Тому враховуючи відсутність у суду процесуального права на самостійну зміну підстав позову, колегія суддів не знаходить можливим задоволити позовну вимогу про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами з підстав визначених позивачем.

При цьому, помилковий висновок суду першої інстанції про те, що зобов'язання по поверненню безпідставно отриманих коштів не є грошовим зобов'язанням не впливає на вірність висновку суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи, й у частині позовних вимог про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів, пені дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору у відповідній частині судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 25.02.2013 року ПрАТ "Продовольча компанія "Полісся" було зобов'язано надати в судове засідання платіжне доручення про сплату судового збору в сумі 123,49 грн., недоплаченого при поданні апеляційної скарги, що останнім виконано не було. Тому, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне стягнути з апелянта зазначену суму за результатом розгляду апеляційної скарги.

На підставі викладеного, керуючись ст.99, 101, п.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Вінницької області від 29.01.2013 р. у справі №13/34/2012/5003 залишити без змін, апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Продовольча компанія "Поділля" - без задоволення.

2. Стягнути з приватного акціонерного товариства "Продовольча компанія "Поділля" (код ЄДРПОУ 33143011, вул. Куйбишева, 74-А, смт. Крижопіль, Вінницька область) в дохід спеціального фонду Державного бюджету України 123,49 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

3. Доручити господарському суду Вінницької області видати відповідний наказ.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

5. Справу№13/34/2012/5003 повернути до господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Савченко Г.І.

Суддя Грязнов В.В.

Віддрук. 4 прим.:

1 - до справи,

2-3 - сторонам,

4 - в наряд