Постанова

від 09.04.2013 по справі 29/5005/11598/2012

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.04.2013 року Справа № 29/5005/11598/2012

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Виноградник О.М. ( доповідач)

суддів: Джихур О.В., Лисенко О.М. (зміна складу колегії суддів на підставі розпорядження секретаря судової палати від 08.04.2013р.)

при секретарі : Ревковій Г.О.

Представники сторін:

ініціюючого кредитора - Хвостова І.В., дов. № 103/08-09 від 02.01.2013р.;

інші учасники процесу в судове засідання не з`явились; про час та місце судового засідання повідомлені належним чином (а.с.75-76);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області

на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2013 року у справі №29/5005/11598/2012

за заявою Управління Пенсійного фонду України в м.Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області

до приватного підприємства «МОС», с.Павлопілля Нікопольського району Дніпропетровської області

про визнання банкрутом (за ознаками ст.52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" )

В судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частину постанови (ст..ст.85, 99, 105 ГПК України).

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2013 року у справі № 29/5005/11598/2012 (суддя Полєв Д.М.) за заявою Управління Пенсійного фонду України в м.Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області до приватного підприємства «МОС» с.Павлопілля Нікопольського району Дніпропетровської області про визнання банкрутом було припинено провадження у справі про банкрутство приватного підприємства «МОС» с.Павлопілля Нікопольського району Дніпропетровської області; скасовано заходи, вжиті ухвалою від 29.12.2012р. ( а.с.54-55).

Вищевказану ухвалу господарського суду мотивовано в якості норм права п.1-1 ч.1 ст.80, ст.86 ГПК України, п.7 ч.1 ст.40 ЗУ Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Не погодившись з вищевказаною ухвалою, її оскаржило в апеляційному порядку - Управління Пенсійного фонду України в м.Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області, посилається на неповне з`ясування обставин, що мають істотне значення для справи, на порушення господарським судом при прийнятті оскаржуваної ухвали норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2013р., з наступних підстав зокрема:

- господарським судом порушено вимоги ст. ст.40, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки скаржником були надані докази відсутності боржника за місцезнаходженням;

- господарським судом порушено вимоги ст.43 ГПК України щодо повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, за відсутності правового аналізу та посилань на докази;

- господарським судом не були досліджені всі докази по справі, яких відповідно до Закону достатньо для провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника.

Враховуючи, що неявка всіх учасників судового процесу не перешкоджає розгляду справи по апеляційній скарзі по суті; останні також не скористались правом надання відзиву на апеляційну скаргу (ст.96 ГПК України); апеляційний господарський суд обмежений певними процесуальними строками розгляду апеляційної скарги, будь-які клопотання від учасників процесу про продовження строків розгляду апеляційної скарги, відкладення розгляду справи не надходили, враховуючи факт належного сповіщення учасників судового процесу про час та місце судового засідання, що підтверджується ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.03.2013 року (а.с.75-76) зі штампом канцелярії суду про розсилку згідно з Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затверджену Наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013р. № 28, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу можливо розглянути по суті в цьому судовому засіданні за наявними матеріалами( ст.ст.75, 99 ГПК України).

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали господарського суду Дніпропетровської області, вислухав пояснення присутнього представника ініціюючого кредитора, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржувану ухвалу слід залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

29.12.2012р. ухвалою господарського суду Дніпропетровської області було порушено провадження у справі № 29/5005/11598/2012 за заявою Управління Пенсійного фонду України в м.Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області про банкрутство приватного підприємства «МОС» с.Павлопілля Нікопольського району Дніпропетровської області відповідно до процедури, передбаченої ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (а.с.1).

При цьому ініціюючий кредитор в своїй заяві посилався на неоплату боржником заборгованості по страховим внескам на обов`язкове державне пенсійне страхування на суму 354,54 грн. у відповідності до рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2005 року по справі № 10/44 про стягнення заборгованості по страховим внескам на обов`язкове державне пенсійне страхування та наказу, виданого на його виконання на загальну суму 334 грн. 74 коп. та недоїмки зі страхових внесків згідно вимоги про сплату боргу в сумі 19,80 грн., що підтверджується вимогою від 29.05.2009р. № 28, на факт невиконання зазначеного судового рішення, що підтверджується наказом, вимогою, постановами Відділу Державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції від 29.06.2010р., 03.09.2010р., 16, 12, 2011р., 16.12.2011р. про повернення виконавчих документів без виконання через відсутність майна, на яке можливо звернути стягнення (а.с.13, 16, 19, 22).

Також, ініціюючий кредитор в заяві про порушення провадження у справі посилався на те, що ПП «МОС», не звітував до органів ДПІ з 2007 року, тобто вже протягом 5 років до порушення провадження у справі про банкрутство ПП «МОС», що підтверджується довідкою Нікопольської ОДПІ Дніпропетровської області Державної податкової служби від 20.04.2012р. (а.с.30).

14.02.2013 року ухвалою господарського суду Дніпропетровської області у справі № 29/5005/11598/2012 (суддя Полєв Д.М.) за заявою Управління Пенсійного фонду України в м.Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області до приватного підприємства «МОС» с.Павлопілля Нікопольського району Дніпропетровської області про визнання банкрутом було припинено провадження у справі про банкрутство останнього з посиланням на п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України (а.с.42-43). Зазначена ухвала і є предметом апеляційного оскарження.

Частиною 1 ст.52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що у разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності , а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Отже, зазначеною нормою передбачена наявність хоча б однієї із умов, які можуть бути підставами визнання боржника банкрутом за ознаками ст.52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ":

- фактичне припинення підприємницької діяльності, зокрема, ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно з законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності тощо ;

- відсутність боржника або його керівних органів за місцезнаходженням; поняття місцезнаходження юридичної особи визначено в ст.93 ЦК України .

Відповідно до ст.93 ЦК України місцезнаходження юридичної особи є фактично місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльності юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснюється управління та обліку ( в ред. ЗУ від 22.12.2011року № 4223-VI).

Згідно зі ст.1 Закону України від 15.05.2003 року №755-1V "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" місцезнаходження юридичної особи це - адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Частинами 1,2 ст.17 цього ж Закону передбачено, що відомості про юридичну особу включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами держреєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно закону; при цьому до Єдиного держреєстру вносяться, зокрема, відомості щодо місцезнаходження, відомості про органи управління юридичної особи та такі відомості вважаються достовірними згідно з ч.1 ст.18 ЗУ від 15.05.2003р. № 755, №755-1V (редакції з 13.04.2012р., що діяли на час прийняття оскаржуваної постанови) та можуть бути використані у справі з 3-ю особою, доки до них не внесено відповідних змін .

Пунктом 105 Постанови Пленуму Верховного Суду України №15 від 18.12.2009 року "Про судову практику в справах про банкрутство" передбачено, що згідно зі статтею 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про місцезнаходження юридичної особи (частина друга), а також про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу (частина п'ята). Згідно з частиною першою статті 18 цього Закону відомості, внесені до Єдиного державного реєстру, вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. А в статті 20 вказаного Закону визначено, що відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними, за винятком ідентифікаційних номерів фізичних осіб - платників податків; відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, надаються у вигляді витягу з Єдиного державного реєстру та довідки про наявність або відсутність в Єдиному державному реєстрі інформації, яка запитується. Тому відповідно до вимог статті 34 ГПК допустимими доказами, які можуть підтверджувати дані про відсутність керівних органів боржника - юридичної особи за її місцезнаходженням, є зазначені витяг чи довідка .

В якості доказів відсутності боржника за місцезнаходженням до заяви ініціюючого кредитора надано ксерокопію довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 29.02.2012р., згідно якої ПП «МОС» з 11.12.1998р. зареєстроване в Дніпропетровській області, Нікопольському районі, селі Павлопілля, по вулиці Нова, будинок 9 (запис № 1 (а.с.31)), внесено запис № 2 (30.06.2009р.) про припинення юридичної особи боржника, не пов`язане з її банкрутством, де місцезнаходженням визначено також вул..Нова, 9, с.Павлопілля Нікопольського району Дніпропетровської області та витяг з ЄДР станом на 21.01.2013р., де місцезнаходженням ПП «МОС» також значиться адреса: Дніпропетровська область, Нікопольский район, с.Павлопілля, вул..Нова, 9, статус відомостей про юридичну особу зазначений як «не підтверджено». Отже, ні довідка, ні витяг з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не містять встановленого факту відсутності юридичної особи за місцезнаходженням. Тобто, факт відсутності боржника за місцезнаходженням не є доведеним ініціюючим кредитором згідно зі ст.33 ГПК України.

Таким чином, доводи ініціюючого кредитора, що факт відсутності боржника за місцезнаходженням за вищевказаною адресою встановлений, не підтверджено належними доказами, а ні витяг, а ні довідка не містять такого запису в розділі «статус відомостей про юридичну особу».

Натомість, факт того, що боржник не звітує протягом року до органів ДПІ підтверджено листом ДПІ від 20.04.2012р. (а.с.30). А правова позиція щодо можливості звернення органів Пенсійного фонду України з заявами про банкрутство саме з цих підстав викладена в постанові Верховного суду України від 09.03.2010р. № Б-48/9009, яка є остаточною.

Відповідно до ч.2 ст.19 ЗУ «Про виконавче провадження» № 606-ХІV від 21.04.99р. (в ред. від 02.10.2012року) у заяві про відкриття виконавчого провадження стягувач вправі зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, місцезнаходження його майна тощо), а також шляхи отримання ним коштів, стягнутих з боржника .

Відповідно до ч.1,5 ст.20 ЗУ "Про виконавче провадження" від 30.06.99р. № 783-X1V (зі змінами та доповненнями в редакції від 31.12.2010року, яка діяла на час проведення виконавчого провадження) виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна; у разі якщо у процесі виконавчого провадження державним виконавцем отримано документальне підтвердження про зміну або встановлення місця проживання, перебування чи місцезнаходження боржника, його майна, місця його роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, та з'ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє на території, на яку поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець не пізніше наступного дня з моменту, коли йому стали відомі зазначені обставини, надсилає виконавчий документ за новим місцем проживання чи місцезнаходженням боржника, місцем його роботи чи місцезнаходженням майна боржника, про що повідомляє стягувачу. Таким чином, запровадження процедури банкрутства повинно опробовуватись в обов`язковому порядку виконавчим провадженням.

Як вбачається з матеріалів справи, постанов ВДВС Нікопольського міськрайонного управління юстиції про відкриття виконавчого провадження та повернення виконавчого документу стягувачу від 29.06.2010р., від 03.09.2010р., від 16.12.2011р. (а.с.13, 15-16, 19, 21-22) виконавчі дії здійснювались державним виконавцем по відношенню до ПП «МОС» за адресами: вул..Новосельська, 10 та вул..Електрометалургів, 1/111. Жодного документу виконавчого провадження, яке б здійснювалось по відношенню до боржника за його місцезнаходженням: Дніпропетровська область, Нікопольський район, с.Павлопілля, вул.Нова, 9 матеріали справи не містять, відсутні. Отже, процедура банкрутства фактично виконавчим провадженням не опробовувалась.

Частиною 2 ст.4-1 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно зі ст.1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" боржник - це суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами , у тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів); безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів , підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами , за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Згідно з ч.1 ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Отже, зазначені вище обставини та подані докази не дають підстав зробити висновок про те, що вимоги ініціюючого кредитора, підтверджують неплатоспроможність боржника в розумінні ст.1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ", а процедура банкрутства в обов»язковому порядку згідно з вимогами закону опробувана виконавчим провадженням за місцезнаходженням боржника по цій справі.

Крім цього, згідно з ч.8 ст.7 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, що діяла на час порушення справи - до 19.01.2013р.) до заяви кредитора повинні додаватись, зокрема, копії неоплачених розрахункових документів, по яким згідно з законодавством здійснювалось списання коштів з відмітками банку про прийняття їх виконання. Натомість, до заяви ініціюючого кредитора не було надано жодного доказу на підтвердження вищенаведеного.

Надані скаржником до справи в суді апеляційної інстанції додаткові докази (платіжні вимоги від 20.03.2013р.) не приймаються апеляційним господарським судом, оскільки ні на день подання заяви про банкрутство, ні на день прийняття оскаржуваного судового акту вони не існували.

Відповідно до п. 36 Пленуму Верховного Суду України №15 від 18.12.2009р. у випадку, коли у встановленому законодавством порядку виявлено безпідставність вимог, за заявою якого було порушено справу про банкрутство боржника, судам слід припиняти провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 40 Закону та п.1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене, остаточно господарським судом було зроблено в резолютивній частині оскаржуваної ухвали правильний висновок щодо припинення провадження у справі про банкрутство приватного підприємства «МОС» с.Павлопілля Нікопольського району Дніпропетровської області, правові підстави щодо зміни чи скасування оскаржуваного судового акту, а саме ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2013 року по цій справі відсутні, а доводи апеляційної скарги не спростовують вищевикладеної правової оцінки матеріалів справи згідно з законом.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-106 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Нікополі та Нікопольському районі - залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2013 року у справі № 29/5005/11598/2012 - залишити без змін.

Справу повернути господарському суду Дніпропетровської області.

Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 10.04.2013 року.

Головуючий суддя О.М. Виноградник

Суддя О.В.Джихур

Суддя О.М.Лисенко