Постанова

від 20.06.2013 по справі 29/5005/11598/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2013 року Справа № 29/5005/11598/2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддівМіщенка П.К., Поліщука В.Ю., Хандуріна М.І. розглянувши касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2013 року

та на постанову у справі господарського суду Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.04.2013 року №29/5005/11598/2012 Дніпропеторовської області

за заявою доУправління Пенсійного фонду України в м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області Приватного підприємства "МОС" провизнання банкрутом У судове засідання представники сторін не з'явились.

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29.12.2012 року за заявою Управління Пенсійного фонду України в м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області порушено провадження у справі про банкрутство Приватного підприємства "МОС", на підставі приписів ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2013 року у справі № 29/5005/11598/2012 (суддя Полєв Д.М.) провадження у справі про банкрутство Приватного підприємства "МОС" було припинено на підставі п.1-1 ч.1 ст.80, ст.86 ГПК України, п.7 ч.1 ст.40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та скасовано заходи, вжиті ухвалою від 29.12.2012 року.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.11.2013 року у справі № 29/5005/11598/2012 (колегія суддів - Виноградник А.М., Джихур О.В., Лисенко О.М.) апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Нікополі та Нікопольському районі - залишено без задоволення.

Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2013 року у справі № 29/5005/11598/2012 - залишено без змін.

Не погоджуючись із процесуальними актами попередніх судових інстанцій, Управління Пенсійного фонду України в м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, з проханням скасувати ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2013 року, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.04.2013 року та направити справу для подальшого розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення та невірне застосування судами п.1-1 ч.1 ст.80, ст. 91, Господарського процесуального кодексу України, ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку оскаржувані судові акти на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до частини 2 статті 4 1 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом, з урахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 статті 5 Закону передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом та іншими законодавчими актами України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 52 Закону, у разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань. Господарський суд у двотижневий строк з дня винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника виносить постанову про визнання відсутнього боржника банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру і призначає ліквідатором ініціюючого кредитора за згодою останнього.

Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України (в редакції Закону України №2756-V1 від 02.12.2010 року), місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління та обліку.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", місцезнаходження юридичної особи - це адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Статтею 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" передбачено, що з метою забезпечення органів державної влади та учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб (підприємців) створюється Єдиний державний реєстр, який містить відомості щодо місцезнаходження юридичної особи, дати та номеру записів про проведення державної реєстрації юридичної особи, дату та номеру записів про внесення змін до нього, дати видачі або зміни свідоцтва про державну реєстрацію, дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них, про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням тощо.

Згідно з частинами 1, 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України. В Єдиному державному реєстрі містяться також відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Відповідно до вимог частин 1, 3 статті 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Отже, допустимими доказами, що можуть підтверджувати дані про відсутність керівних органів боржника - юридичної особи за її місцезнаходженням, є витяг з ЄДРПОУ про відомості, що містяться в Реєстрі, чи довідка з ЄДРПОУ про наявність або відсутність в Реєстрі інформації, яка запитується, зокрема, щодо місцезнаходження юридичної особи.

Згідно з частиною 3 статті 6 Закону, справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.

Відповідно до абзацу 8 статті 1 Закону, безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

При цьому, безспірність вимог кредитора повинна підтверджуватись документами, які кредитор зобов'язаний додати до заяви про порушення справи про банкрутство.

Перелік цих документів міститься в пункті 8 статті 7 Закону, в якому зокрема зазначається, що кредитор повинен додати до заяви виконавчі документи, чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредитора.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ініціюючий кредитор звернувся до суду зі заявою про порушення провадження у справі про банкрутств, в порядку статті 52 Закону, через несплату боржником заборгованості по страховим внескам на обов`язкове державне пенсійне страхування на суму 354,74 грн., у відповідності до рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2005 року у справі № 10/44 про стягнення заборгованості по страховим внескам на обов`язкове державне пенсійне страхування та наказу, виданого на його виконання та недоїмки зі страхових внесків згідно вимоги про сплату боргу в сумі 19,80 грн., що підтверджується вимогою від 29.05.2009 року № 28. Факт невиконання зазначеного судового рішення ініціюючий кредитор підтверджував наказом, вимогою, постановами Відділу Державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції від 29.06.2010 року, 03.09.2010 року, 16.12.2011 року про повернення виконавчих документів без виконання через відсутність майна, на яке можливо звернути стягнення (а.с.13, 16, 19, 22).

Припиняючи провадження у даній справі, на підставі пункту 7 частини першої статті 40 Закону та п.1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України , судом першої інстанції виявлено безпідставність вимог, за заявою якого було порушено справу про банкрутство боржника.

Апеляційний господарський суд підтримав висновки суду першої інстанції щодо підставності припинення провадження у справі про банкрутство ПП "МОС", з огляду на наступне.

В якості доказів відсутності боржника за місцезнаходженням до заяви ініціюючого кредитора надано ксерокопію довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 29.02.2012 року, згідно якої ПП "МОС" з 11.12.1998 року зареєстровано в Дніпропетровській області, Нікопольському районі, селі Павлопілля, по вулиці Нова, будинок 9 (запис № 1 (а.с.31)), внесено запис № 2 (30.06.2009 року) про припинення юридичної особи боржника, не пов`язано з її банкрутством, де місцезнаходженням визначено також вул. Нова, 9, с. Павлопілля Нікопольського району Дніпропетровської області та витяг з ЄДР станом на 21.01.2013 року, де місцезнаходженням ПП "МОС" також значиться адреса: Дніпропетровська область, Нікопольский район, с. Павлопілля, вул. Нова, 9, статус відомостей про юридичну особу зазначений як "не підтверджено".

Отже, колегія суддів касаційної інстанції погоджується із апеляційним господарським судом, який дійшов до висновку, що ні довідка, ні витяг з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що надані на підтвердження відсутності боржника за місцезнаходженням, не містять встановленого факту відсутності юридичної особи за місцезнаходженням. Тобто, факт відсутності боржника за місцезнаходженням не є доведеним ініціюючим кредитором згідно зі ст.33 ГПК України.

Таким чином, доводи заявника, що факт відсутності боржника за місцезнаходженням за вищевказаною адресою встановлений, не підтверджено належними доказами, оскільки ні витяг, ні довідка не містять такого запису в розділі "статус відомостей про юридичну особу".

Разом з тим, Відповідно до ч.2 ст.19 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-ХІV від 21.04.1999 року (в ред. від 02.10.2012 року) у заяві про відкриття виконавчого провадження стягувач вправі зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, місцезнаходження його майна тощо), а також шляхи отримання ним коштів, стягнутих з боржника.

Відповідно до ч.1,5 ст.20 Закону України "Про виконавче провадження" від 30.06.99р. № 783-X1V (зі змінами та доповненнями в редакції від 31.12.2010 року, яка діяла на час проведення виконавчого провадження) виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна; у разі якщо у процесі виконавчого провадження державним виконавцем отримано документальне підтвердження про зміну або встановлення місця проживання, перебування чи місцезнаходження боржника, його майна, місця його роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, та з'ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє на території, на яку поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець не пізніше наступного дня з моменту, коли йому стали відомі зазначені обставини, надсилає виконавчий документ за новим місцем проживання чи місцезнаходженням боржника, місцем його роботи чи місцезнаходженням майна боржника, про що повідомляє стягувачу.

Як встановлено апеляційним господарським судом та підтверджується матеріалами справи, із постанов ВДВС Нікопольського міськрайонного управління юстиції про відкриття виконавчого провадження та повернення виконавчого документу стягувачу від 29.06.2010 року, 03.09.2010 року, 16.12.2011 року (а.с.13, 15-16, 19, 21-22) вбачається, що виконавчі дії здійснювались державним виконавцем по відношенню до ПП "МОС" за адресами: вул. Новосельська, 10 та вул. Електрометалургів, 1/111.

Жодного документу виконавчого провадження, яке б здійснювалось по відношенню до боржника за його місцезнаходженням: Дніпропетровська область, Нікопольський район, с. Павлопілля, вул. Нова, 9 матеріали справи не містять.

Виходячи з вимог частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції погоджується із висновком суду другої інстанції, що при зверненні з заявою про порушення справи про банкрутство, ініціюючим кредитором, в порушення вимог ч. 3 ст. 6 спеціального Закону, не було подано належних та допустимих доказів неплатоспроможності боржника, оскільки, не надано доказів того, що виконавче провадження по примусовому виконанню наказу господарського суду, за адресами, що вказана в постановах ВДВС, проводилось саме за місцезнаходженням постійно діючого органу боржника або за місцем перебування майна боржника, як того вимагає ч. 1 ст. 20 Закону України "Про виконавче провадження".

Частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Законом не врегульовано подальшого перебігу провадження у справі у випадках, коли у встановленому законодавством порядку виявлено безпідставність вимог кредитора (кредиторів), за заявою якого (яких) було порушено справу про банкрутство боржника. У таких випадках судам слід припиняти провадження у справі на підставі п. 7) ч. 1 ст. 40 Закону (за відсутності інших підстав для такого припинення) та п. 1-1) ч. 1 ст. 80 ГПК України (за відсутністю предмету спору), як це передбачено п. 36 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про банкрутство" № 15 від 18.12.2009 року.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, у даному випадку, провадження у справі №29/5005/11598/2012 про банкрутство ПП "МОС" було порушено передчасно, без дотримання вимог ч. 3 ст. 6 Закону, за відсутністю належних доказів неплатоспроможності боржника та доказів неспроможності боржника задовольнити безспірні грошові вимоги ініціюючого кредитора у порядку, визначеному Законом України " Про виконавче провадження", а також, за відсутністю правових підстав для порушення справи про банкрутство, за приписами ст. 52 Закону, отже, провадження у справі №29/505/11598/2012 припинено правомірно.

З урахуванням встановлених ст. ст. 111 5 , 111 7 ГПК України меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що під час розгляду судами попередніх інстанцій даної справи її фактичні обставини були встановлені на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка, доводи скаржника не спростовують обґрунтованості цих висновків, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваних процесуальних актів.

На підставі викладеного та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2013 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.04.2013 року у справі №29/5005/11598/2012 залишити без змін.

Головуючий П.К. Міщенко

Судді В.Ю. Поліщук

М.І. Хандурін