Рішення

від 03.04.2013 по справі 22-ц/796/2989/2013

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-А

факс 284-15-77 e- m ail: inbox@kia.court.gov.ua

Справа № 22-ц/796 /2989/2013 Головуючий у 1-ій інстанції - ЦимбалІ.К.

Доповідач - Музичко С.Г.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 квітня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого - судді: Музичко С.Г.,

суддів: Кравець В.А., Семенюк Т.А.,

при секретарі: Пашинній У.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м.Києва від 06 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рідний Дім Буд», третя особа: ОСОБА_3, про визнання наказу про звільнення недійсним, зобов'язання змінити формулювання причини звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі та невикористаної відпустки, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки заробітної плати по день фактичного розрахунку, інфляційні витрати від несвоєчасної виплати заробітної плати, -

в с т а н о в и л а:

У січні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до Дарницького районного суду м.Києва із позовом до ТОВ «Рідний Дім Буд», третя особа: ОСОБА_3, стягнення заборгованості по заробітній платі та невикористаної відпустки, середнього заробітку за час затримки заробітної плати по день фактичного розрахунку, інфляційні витрати від несвоєчасної виплати заробітної плати.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 11.05.2010 позивач був прийнятий на посаду юрисконсульта до ТОВ «Рідний Дім Буд» з посадовим окладом в розмірі 950 грн. на місяць з восьмигодинним робочим днем. Зазначає, за час роботи відповідачем в односторонньому порядку були змінені умови праці та її оплати в бік погіршення, а саме: оплата здійснювалась як за неповний робочий день, в той час як позивач був прийнятий на роботу із 8-годинним днем та фактично працював повний робочий день, також виконував роботу не пов'язану з його обов'язками юрисконсульта товариства. Внаслідок недотримання роботодавцем законодавства про працю, позивач звернувся із заявою про звільнення. 11.10.2011 року був звільнений з займаної посади за згодою сторін, яка нібито мала місце, проте в останній день його роботи відповідачем не було виплачено заборгованість по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, а частину заробітної плати за жовтень 2011 року позивач отримав лише 16.11.2011.

З урахуванням уточнень позивач просив суд визнати наказ №69-к про звільнення недійсним; зобов'язати відповідача змінити формулювання причини звільнення відповідно до поданої ним заяви про звільнення; стягнути з ТОВ «Рідний Дім Буд» на його користь заборгованість по заробітній платі та заборгованість за невикористану відпустку в розмірі - 7 497,17 грн.; стягнути з ТОВ «Рідний Дім Буд» на його користь вихідну допомогу в розмірі - 3 300 грн.; стягнути з ТОВ «Рідний Дім Буд» на його користь середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі - 12 688,37 грн.; стягнути з ТОВ «Рідний Дім Буд» на його користь інфляційні витрати від несвоєчасної виплати заробітної плати з розрахунку на дату проголошення рішення.

Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 06.12.2012 в задоволенні позову - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу. Посилається на те, що рішення суду винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вказує, при вирішенні справи судом не застосовано вимоги ст.32 КЗпП України, за якою при зміні істотних умов праці працівник повинен бути повідомлений не пізніше, ніж за 2 місяці. Так, наказом №62-к від 11.05.2010 позивач був прийнятий на посаду з восьмигодинним робочим днем із заробітною платою 950 грн. на місяць. Відповідно до тверджень відповідача того ж дня був ознайомлений з наказами №6 від 01.02.2010 та №13 від 01.04.2010 про встановлення режиму неповного робочого дня та оплатою праці за фактично відпрацьований час, проте відмовився їх підписати, про що було складено акт.

Зазначає, табелі обліку робочого часу не можуть бути належним доказом у справі, оскільки заповнювалися лише відповідачем та в них відображена неправдива інформація, свідченням чого є відмітки про те, що позивач був на роботі, в той час як його відсутність підтверджена листками непрацездатності.

Вказує також, твердження відповідача про те, що позивач погодився з наказом від 30.11.2010 про встановлення неповного робочого дня, проте відмовився його підписати, про що було складено акт від 30.11.2010 не відповідає дійсності, оскільки в той день позивач був відсутній на роботі, що підтверджується довідкою, виданою шкіро-венерологічним Диспансером №1. Окрім того, апелянт зазначає, відмова від підписання про ознайомлення із наказом свідчить про його незгоду з умовами праці, які погіршують становище позивача.

Зазначає, факт отримання ним заробітної плати за грудень 2010 року є недоведеним, з огляду на те, що свідчення свідків про те, що відомість про виплату грошей за грудень 2010 року від 19.01.2011 була залита чорнилами, суперечать один одному.

Просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, осіб які приймали участь в cyдовому засіданні, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач був обізнаний з умовами праці щодо тривалості робочого дня та оплатою відповідно до відпрацьованих годин, про що підтвердили допитані в судовому засіданні свідки. Заробітна плата нарахована позивачу з розрахунку встановленого посадового окладу відповідно до відпрацьованого часу, тобто за фактично виконану роботу, що не є зміною умов оплати праці, тобто умов трудового договору в бік погіршення.

Суд вважав неспроможними доводи позивача про те, що останній, у зв`язку з отриманням трудової книжки в день звільнення, не звернув увагу на підставу звільнення зазначену в наказі та трудовій книжці через емоційний стан. Такі твердження спрямовані на збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення вихідної допомоги.

Колегія суддів частково погоджується з висновком суду з огляду на таке.

Відповідно ч.1 ст. 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Судом встановлено, що згідно копії наказу (розпорядження) № 62/к від 11.05.2010 року позивач був прийнятий на роботу до відповідача на посаду юрисконсульта, де визначено робочий час вісім годин з окладом згідно штатного розкладу у березні 2010 року становив 950 грн., в подальшому був змінений у жовтні 2010 року становив 960 грн., у квітні 2010 року становив 1100 грн. /а.с. 9, 93 - 98/.

На час укладення даного трудового договору у товаристві діяли накази № 06 від 01.02.2010 року про встановлення неповного робочого дня чотири години з квітня 01.04.2010 рік та № 13 від 29.03.2010 року щодо проведення оплати праці працівникам товариства за фактично відпрацьований час, виходячи з місячного посадового окладу згідно штатного розкладу /а.с.99, 100/.

Відповідно до ч. 3 ст. 32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

З акту від 11.05.2010 року, тобто в день прийняття позивача на роботу до товариства вбачається, що позивач був ознайомлений з наказами про встановлення неповного робочого дня, проте від підпису про ознайомлення з останніми відмовився /а.с. 101/., що також підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які приймали участь у складанні акту.

Отже, про зміну істотних умов праці - встановлення неповного робочого часу, позивач міг дізнатися в день прийняття його на роботу на умовах повного робочого часу . При цьому, відповідач не повідомив працівника про зміну істотних умов праці не пізніше ніж за два місяці, чим порушив ч. 3 ст.32 КЗпП України.

Згідно наказу № 20/1 від 30.06.2010 року позивачу був встановлений восьми- годинний робочий день з 01.09.2010 року /а.с. 102/. В акті від 30.06.2010 року зазначено, що позивач був ознайомлений з цим наказом, від підпису про ознайомлення відмовився /а.с. 103/.

У зв`язку із зменшенням обсягів робіт юрисконсульта, наказом № 30/1-з від 30.11.2010 року позивачу був встановлений чотирьох-годинний робочий день з 01.02.2011 року /а.с. 104/. Згідно акту від 30.11.2010 року вбачається, що позивач був ознайомлений із зазначеним наказом, від підпису про ознайомлення відмовився /а.с. 105/.

Повідомлення про зміну істотних умов праці, згода на продовження роботи або відмова від цього тягнуть виникнення прав і обов`язків сторін трудових правовідносин. Такі факти слід оформляти письмово з посвідченням відповідних документів підписами сторін трудового договору.

Належним доказом цього в розумінні ст. 57 ЦПК України є письмове повідомлення власника про майбутню зміну істотних умов праці з розпискою працівника про згоду продовжувати роботу або письмова заява працівника про відмову від продовження роботи у зв`язку із змінами істотних умов праці, які в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, наявність наказу про встановлення чотирьох - годинного робочого дня та акту від 30.11.2010 року про ознайомлення позивача із наказом та відмови від його підпису не може свідчити про повідомлення працівника про зміну істотних умов праці, що також є порушенням ч.3 ст. 32 КЗпП України.

Заслуговують на увагу також доводи апелянта щодо неотримання ним заробітної плати за грудень 2010 року.

У відомостях про виплату заробітної плати за грудень 2010 року відсутній підпис позивача.

За актом про пошкодження відомостей про виплату заробітної плати від 19.01.2011 року, відомість була залита чорнилами. Проте, факт пошкодження відомостей про отримання заробітної плати слід підтвердити висновком фахівця у відповідній галузі, який відповідач, в порушення ч.1 ст. 60 ЦПК України, до суду не надав. Тому, позивач обґрунтовано заявляє про стягнення заробітної плати за грудень 2010 року.

Виходячи з цього, позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 11 травня 2010 року по 11 жовтня 2011 року згідно наданого позивачем розрахунку в сумі 5135 гривень 40 копійок та середній заробіток з 12.10.2011 року по 03.04.2013 року в сумі 15906 гривень 20 копійок, інфляційні витрати в сумі 10 гривень 28 копійок в порядку ст.ст. 116, 117 КЗпП України, ст.. 34 Закону України «Про оплату праці» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, вимоги позивача про визнання наказу про звільнення недійсним, поновлення строку на звернення до суду з позовними вимогами про зміну формулювання причин звільнення та стягнення вихідної допомоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня коли він дізнався або міг дізнатись про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі копії трудової книжки (ч.1 ст. 233 КЗпПУкраїни) .

11 жовтня 2011 року позивач звільнений з посади за згодою сторін згідно п.1 ст. 36 КЗпПУкраїни (а.с.99).

Звернувся до суду з відповідною вимогою позивач 02.10.2012 року, тобто з пропущенням, встановленого законом строку. (а.с.172).

З матеріалів справи слідує, що заяву про звільнення за ч.3 ст. 38 КЗпП України подано позивачем 29.09.2011 року, яка зареєстрована у товаристві за вх.№ 1445 від 29.09.2011 року. З урахуванням встановлених судом порушень відповідача пов`язаних з виплатою заробітної плати, ОСОБА_2 правомірно заявив про звільнення на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України.

Проте, колегія суддів вважає неспроможними доводи позивача про поновлення строку на звернення до суду з даною вимогою лише з огляду на те, що останній, у зв`язку з отриманням трудової книжки в день звільнення, не звернув увагу на підставу звільнення зазначену в наказі та трудовій книжці через емоційний стан.

За таких обставин, у задоволенні позову в частині, визнання наказу про звільнення недійсним, зміни формулювання причин звільнення та стягнення вихідної допомоги слід відмовити.

На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув, чим допустив неповне з`ясування обставин у справі, тому рішення суду відповідно до ч.1.п1. ст.. 309 ЦПК України слід скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м.Києва від 06 грудня 2012 року - скасувати. Ухвалити нове рішення наступного змісту.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рідний Дім Буд», що знаходиться за адресою м.Київ, проїзд Саперно-Слобідський, б.3 код ЄДРПОУ:26002060408474, МФО 300711 на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі в сумі 5135 гривень 40 копійок, середній заробіток за час затримки в сумі 15906 гривень 20 копійок, інфляційні витрати в сумі 10 гривень 28 копійок. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту її постановлення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді: