Постанова

від 09.02.2009 по справі 2-26/18029-2006

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

2-26/18029-2006

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

Постанова

Іменем України

02 лютого 2009 року   Справа № 2-26/18029-2006

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Борисової Ю.В.,

суддів                                                                      Плута В.М.,

                                                                                          Голика В.С.,

за участю представників сторін:

позивача: Глотова Тамара Михайлівна, довіреність № б/н від 24.12.08,  Глотов Марат Васильович, довіреність № б/н від 24.12.08, Мустафін Юрій Абрарутдінович, довіреність № б/н від 24.12.08, виробничий кооператив "Чайка";

відповідача: не з'явився, відкрите акціонерне товариство "Турисько-оздоровчий комплекс "Судак";

відповідача:  не з'явився,  виробничий кооператив "Долина Роз";

розглянувши апеляційну скаргу виробничого кооперативу "Чайка" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя  Медведчук О.Л.) від 04.11.2008 у справі №2-26/18029-2006

за позовом   виробничого кооперативу "Чайка" (вул. Леніна, 77,Судак,98000)

до  відкритого акціонерного товариства "Турисько-оздоровчий комплекс "Судак" (вул. Леніна, 89,Судак,98000)

виробничого кооперативу "Долина Роз" (вул. Алуштинська, 45а,Судак,98000)

про визнання недійсним  рішення та протоколу та стягнення 300000,00 грн.

                                                            ВСТАНОВИВ:

          Позивач, Проектно-будівельне кооперативне підприємство туристичних комплексів „Чайка”, звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовними вимогами до відповідачів - відкритого акціонерного товариства "Турисько-оздоровчий комплекс "Судак", виробничого кооперативу "Долина Роз", про визнання недійсним рішення та протоколу № 12 від 18.02.2002 загальних зборів сільськогосподарського багатофункціонального кооператива „Долина Роз”, визнання недійсним договору купівлі-продажу № 1010 від 19.03.2002, укладеного між сільськогосподарським багатофункціональним кооперативом „Долина Роз” (далі –СБК „Долина Роз”) та відкритим акціонерним товариством "Турисько-оздоровчий комплекс "Судак" (далі - ВАТ „ТОК „Судак”), в частині продажу металевого чану, витребування з володіння ВАТ „ТОК „Судак” металевого чану та незаконно отриманого прибутку від його експлуатації у розмірі вартості орендної плати в сумі 131250,00 грн., а з  СБК „Долина Роз” - незаконно отриманого прибутку в сумі 131250,00 грн. та витрат, пов'язаних з наданням юридичних послуг в сумі 15000,00 грн.

          Уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд визнати недійсними рішення та протокол № 12 від 18.02.2002 загальних зборів СБК „Долина Роз” в частині безоплатної передачі ВАТ „ТОК „Судак” металевого чану, виготовленого з нержавіючої сталі об'ємом 280 куб.м., що знаходиться у м. Судак, урочище Карагач; визнати недійсним договір купівлі-продажу майна № 1010 від 19.03.2002 про продаж водоводу вартістю 8390,00 грн. з розвідними мережами та ємкістю, укладений між СБК „Долина Роз” та ВАТ „ТОК „Судак”; витребувати з володіння ВАТ „ТОК „Судак” майно виробничого кооперативу „Чайка”, а саме металевого чану, виготовленого з нержавіючої сталі,  що знаходиться у м. Судак, урочище Карагач вартістю 300000,00 грн.; витребувати з ВАТ „ТОК „Судак” на користь виробничого кооперативу „Чайка” незаконно отриманий прибуток від експлуатації чану в розмірі вартості орендної плати в сумі 131250,00 грн.; стягнути з СБК „Долина Роз” незаконно отриманий прибуток від продажу чану в сумі згідно з договором купівлі-продажу в розмірі 131250,00 грн. та витрати, пов'язані  з наданням юридичних послуг, в сумі 15000,00 грн., а також стягнути солідарно з відповідачів витрати по сплаті державного мита в сумі 2785,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (т. 3, а.с. 13-15).

                    Ухвалою суду від 01.10.2008 здійснено заміну позивача - Проектно-будівельного кооперативного підприємства туристичних комплексів „Чайка” на його правонаступника –виробничий кооператив „Чайка”.

                    Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.11.2008 у справі № 2-26/18029-2006 (суддя О.Л. Медведчук) у задоволенні позову виробничого кооперативу "Чайка" в повному обсязі відмовлено.

                    Не погодившись з рішенням суду, позивач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

                    Заперечуючи проти обґрунтованості та законності рішення суду, позивач посилається на те, що суд першої інстанції, стверджуючи про відсутність доказів, підтверджуючих наявність у Пермського виробничого об'єднання „Моторостроитель” імені Я.М. Свердлова права власності на чан та право його продажу позивачеві, не звернув уваги та не врахував тієї обставини, що на підставі договору про співробітництво від 21.07.1990 Пермське виробниче об'єднання „Моторостроитель” імені Я.М. Свердлова прийняло на себе зобов'язання придбати та здійснити монтаж ємкостей на 600 м3  для питної води (т. 2, а.с. 7-11). При цьому, зазначено, що станом на 01.06.1990 одна ємкість вже готова, що спростовує висновки суду першої інстанції про виготовлення та установлення спірного чану саме ефіроолійним радгоспом-заводом „Долина Роз”.

                    У судових засіданнях представники позивача підтримали доводи та заперечення, викладені в апеляційній скарзі та доповненнях до неї.

                    Представники відповідачів правом на участь в суді апеляційної інстанції не скористалися, двічі в судове засідання не з'являлися, про час та місце розгляду справи повідомлялись своєчасно,  належним чином.

                    Представник відповідача - відкритого акціонерного товариства "Турисько-оздоровчий комплекс "Судак" надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити в задоволенні скарги з тих підстав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

                    Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

                    З врахуванням наявних у справі доказів судова колегія визнала можливим розглянути справу за відсутністю відповідачів або їх представників, оскільки їх явку не визнано обов'язковою.

                    При повторному розгляді справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія Севастопольського апеляційного господарського суду встановила наступне.

                    На початку 1988 року Пермське виробниче об'єднання „Моторостроитель” імені Я.М. Свердлова (на даний час ВАТ „Пермські мотори”) та Ефіроолійний радгосп-завод „Долина Роз” прийняли рішення про додаткове забезпечення водою літнього табору праці та відпочинку „Долина Роз”.

                    На підставі акту від 29.12.1988 металевий чан для води, встановлений в урочище Карагач балансовою вартістю 35572,68 рублів, був поставлений на баланс Пермського виробничого об'єднання „Моторостроитель” імені Я.М. Свердлова (т. 1, а.с. 47).

                    Рішенням виконавчого комітету Судацької районної ради народних депутатів від 28.07.1989 № 264 Ефіроолійному радгоспу-заводу „Долина Роз” дозволено здійснити влаштування майданчику для розміщення трьох ємкостей по 300 м3 кожна в районі існуючих свердловин Ефіроолійного радгоспу-заводу „Долина Роз” на земельній ділянці площею 0,4 га під ємкості, у тому числі й під майданчик 0,04 га (т. 1, а.с. 42).

                    На підставі договору про співробітництво від 21.07.1990 на правах дольової участі Ефіроолійний радгосп-завод „Долина Роз” прийняв на себе зобов'язання на отримання рішення щодо виділення земельної ділянки під будівництво чану (накопичувальної ємкості) в урочищі Карагач, а Пермське виробниче об'єднання „Моторостроитель” імені Я.М. Свердлова прийняло на себе зобов'язання придбати та здійснити монтаж ємкостей на 600 м3  для питної води (т. 2, а.с. 9). При цьому, зазначено, що станом на 01.06.1990 одна ємкість вже готова.

                    За договором купівлі-продажу № 2 від 01.04.1998, укладеного між Проектно-будівельним кооперативним підприємством туристичних комплексів „Чайка” (покупець) та Пермським виробничим об'єднанням „Моторостроитель” імені Я.М. Свердлова (продавець), продавець передав у власність, а покупець прийняв та оплатив майно у кількості, асортименті та на умовах у відповідності з Переліком (Додаток №1 до договору), який є невід'ємною частиною договору (т. 2, а.с. 59-61, 63-66).

                    Додатковою угодою від 01.04.1998 до договору Пермське виробниче об'єднання „Моторостроитель” імені Я.М. Свердлова додатково до переданого майна передав позивачу чан у кількості одна штука, встановлений в урочище Карагач м. Судак вартістю 18000,00 рублів (т. 2, а.с. 62). Дана угода є невід'ємною частиною договору № 2 від  01.04.1998.

                    Як стверджує позивач, починаючи з 2002 року Ефіроолійний радгосп-завод „Долина Роз” (на даний час виробничий кооператив "Долина Роз") чинить перешкоди позивачу у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, а саме  –чаном.

                    Протягом 2003-2005 років позивач неодноразово звертався до суду за захистом своїх порушених прав шляхом подання позовів про усунення перешкод в користуванні майном.

                    Так, під час розгляду справи № 2-11/2871.1-2003 за позовом  Проектно-будівельного кооперативного підприємства туристичних комплексів „Чайка” до СБК „Долина Роз” про витребування майна вартістю 6012,00 грн. з чужого незаконного володіння (т. 1, а.с. 61), було встановлено, що згідно з протоколом №12 від 18.02.2002 загальних зборів СБК „Долина Роз” будівлю та обладнання водопровідної системи вирішено реалізувати за залишковою вартістю. Інше обладнання, без вартості, однак необхідне для обслуговування населення водою, вирішено передати безоплатно відкритому акціонерному товариству "Турисько-оздоровчий комплекс "Судак". На підставі накладної №10 від 02.04.2002 та акту приймання-передачі № 5 від 19.04.2002 СБК „Долина Роз” передало відкритому акціонерному товариству "Турисько-оздоровчий комплекс "Судак" майно, у тому числі й водопровід з ємкістю (т. 3, а.с. 129). У зв'язку з тим, що відповідач - СБК „Долина Роз” на час розгляду справи не є власником ємкості, провадження у справі № 2-1/2871.1-2003 було припинено.

Позивач неодноразово звертався до ВАТ „ТОК ”Судак” з проханням повернути чан.

Між тим, ВАТ „ТОК ”Судак”, вважаючи себе належним власником чана, посилається на нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу №1010 від 19.03.2002, укладений з СБК „Долина Роз” (т. 3, а.с. 76).

Вважаючи зазначений договір недійсним, позивач стверджує, що СБК „Долина Роз” (правонаступником якого є ВК „Долина Роз”) не є власником спірного чану та не має правовстановлюючих документів на чан, який продав від свого імені всупереч волі дійсного власника, оскільки спірне майно було власністю Проектно-будівельного кооперативного підприємства туристичних комплексів „Чайка” (на даний час ВК „Чайка”), придбане за договором купівлі-продажу № 2 від 01.04.1998 та додатковою угодою до договору від 01.04.1998, укладеному між позивачем та Пермським виробничим об'єднанням „Моторостроитель” імені Я.М. Свердлова.

                    Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення до неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає, що рішення суду підлягає  скасуванню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що СБК „Долина Роз” у встановленому законом порядку набув право власності на спірну ємкість, та як слід, відчуження ним вказаної ємкості товариству „ТОК ”Судак”, у відповідності з приписами статті 225 Цивільного кодексу УРСР, згідно з якою право відчужувати майно, крім випадків примусового продажу, належить власникові, також здійснено правомірно.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна.

Так, оспорюючи дійсність договору купівлі-продажу майна, укладеному між відповідачами, позивач стверджує, що договір не відповідає чинному законодавству і є недійсним в силу статті 48 Цивільного кодексу УРСР. Адже СБК „Долина Роз” здійснило продаж майна, яке йому не належало.

Судова колегія бере до уваги, що на момент укладення спірного договору від 19.03.2002, правовідносини сторін були врегульовані нормами Цивільного кодексу УРСР, який втратив чинність з 01.01.2004 відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, що набрав чинності з зазначеної дати.

Оскільки договір укладений до вступу в силу Цивільного кодексу України, відповідність його законодавству має перевірятись з урахуванням діючих на момент його укладення норм, у зв'язку з чим судова колегія вважає, що до спірних правовідносин повинні застосовуватися норми Цивільного кодексу УРСР.

Відповідно до статті 48 Цивільного кодексу УРСР, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Судовою колегію встановлено, що у спірному договорі купівлі-продажу №1010 від 19.03.2002 міститься вказівка на те, що продавець - СБК „Долина Роз” є власником спірного чану на підставі Акту приймання-передачі державного майна ефіроолійного радгоспу-заводу „Долина Роз” №10-82/АПК від 29.02.1996 (т. 1, а.с. 88). Однак, з самого Акту №10-82/АПК та інвентаризаційного опису № 3 вбачається, що чан (ємкість) не був переданий  ефіроолійному радгоспу-заводу „Долина Роз” та ніколи не перебував в нього на балансі (т. 1, а.с.  89-90). При цьому, у пункті 4 інвентаризаційного опису №3 зазначений лише водовід 1970 року випуску.

Таким чином, слід визнати, що у СБК „Долина Роз” відсутні належні правовстановлюючі документи або будь-які інші докази того, що станом на 19.03.2002 він був власником спірного чану та, відповідно, мав право його продажу.

                    Водночас встановлено, що за договором купівлі-продажу № 2 від 01.04.1998, укладеним між Проектно-будівельним кооперативним підприємством туристичних комплексів „Чайка” (покупець) та Пермським виробничим об'єднанням „Моторостроитель” імені Я.М. Свердлова (продавець) та Додаткової угоди до нього від 01.04.1998, чан у кількості одна штука, встановлений в урочище Карагач м. Судак вартістю 18000,00 рублів був викуплений  позивачем (т. 2, а.с. 62).

                    Господарський суд першої інстанції, стверджуючи про відсутність доказів, підтверджуючих наявність у Пермського виробничого об'єднання „Моторостроитель” імені Я.М. Свердлова права власності на чан та право його продажу не звернув уваги та не врахував тієї обставини, що на підставі договору про співробітництво від 21.07.1990 Пермське виробниче об'єднання „Моторостроитель” імені Я.М. Свердлова прийняло на себе зобов'язання придбати та здійснити монтаж ємкості на 600 м3  для питної води (т. 2, а.с. 7-11). При цьому, зазначено, що станом на 01.06.1990 одна ємкість вже готова. Такі обставини, на думку суду апеляційної інстанції, спростовують висновки суду першої інстанції, що саме ефіроолійним радгоспом-заводом „Долина Роз” був виготовлений та установлений спірний чан.

                    Відповідно до вимог статей 224, 225 Цивільного кодексу УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

                    На підставі наданих позивачем доказів та пояснень, судова колегія дійшла висновку, що оскільки предметом купівлі-продажу за оспорюваним договором є, зокрема, спірний у справі чан (зазначений як ємкість до водоводу), який фактично належав на праві власності позивачеві, СБК „Долина Роз”, здійснюючи продаж вказаного чану, не був його власником та не мав право продавати це майно, а тому договір купівлі-продажу від 19.03.2002 суперечить вимогам статті 225 Цивільного кодексу УРСР та підлягає визнанню недійсним на підставі статті 48 цього кодексу в частині купівлі-продажу металевого чану, виготовленого з нержавіючої сталі, що знаходиться в м. Судак, урочище Карагач.

                    Одночасно слід зазначити про те, що строк позовної давності, при  наявній у матеріалах справи заяві виробничого кооперативу "Долина Роз" про застосування цих строків, станом на день звернення з позовом до суду не закінчився, адже, як вбачається з матеріалів справи, 17.01.2005 позивач вже звертався до суду з вимогами щодо визнання недійсним договору відповідачів №1010 від 19.03.2002, про що свідчить позовна заява зі штампом господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.01.2005 (вх. №898), що міститься у матеріалах справи, у зв'язку з чим підстави для застосування строків позовної давності та відмови з цих підстав у задоволенні позову  відсутні (т. 1, а.с. 25).

          Під час розгляду справи, судом першої інстанції призначалися судова будівельно-технічна, судово-бухгалтерська та судово-оціночна експертизи. Згідно з висновками будівельно-технічної експертизи № 515 від 17.06.2007, на які посилається суд першої інстанції, спірна ємкість збудована на підставі рішення виконавчого комітету Судацької районної ради народних депутатів від 28.07.1989 № 264 з частин дріжджового чану та є складовою частиною колишнього водоводу СБК „Долина Роз” (т. 2, а.с. 104-107).

Проте, згідно з висновком судово-оціночної експертизи №509 від 12.04.2007, віднести досліджувану ємкість як до складової частини водоводу СБК „Долина Роз” не виявляється можливим за відсутності проектно-кошторисної документації на ємкість (т. 2, а.с. 88-94).

На думку судової колегії, посилання суду першої інстанції на висновок будівельно-технічної експертизи № 515 від 17.06.2007 як на безперечний доказ того, що спірна ємкість є складовою частиною водоводу СБК „Долина Роз” є безпідставними, адже для дослідження, що проводилося всіма експертами, проектно-кошторисна документація надана не була, у зв'язку з чим такі висновки носять характер припущення, що не відповідає вимогам статті 42 Господарського процесуального кодексу України.

                    Оскільки результати визнання недійсною угоди та застосування судом наслідків її недійсності поширюються на права позивача як власника спірного чану, угода щодо продажу якого визнана недійсною, судова колегія вважає також правомірними та такими, що підлягають задоволенню, вимоги позивача про витребування з володіння ВАТ „ТОК „Судак” металевого чану, виготовленого з нержавіючої сталі, що знаходиться у м. Судак, урочище Карагач.

                    Відповідно до частини першої статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

                    Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (частина 1, 2 статті 386 Цивільного кодексу України).

                    Згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. За змістом зазначеної норми закону віндикаційний позов подається власником майна, який позбавлений можливості користуватися та розпоряджатися ним і віндикувати можна лише індивідуально визначене майно, яким у даному випадку є  металевий чан, виготовлений з нержавіючої сталі, що знаходиться на даний час у володінні ВАТ „ТОК „Судак”, м. Судак, урочище Карагач.

Разом з тим, інші вимоги позову кооперативу „Чайка” судова колегія апеляційної інстанції визнає необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з врахуванням наступних обставин.

                    Як вбачається з матеріалів справи, позивач просив суд також визнати недійсними рішення та протокол № 12 від 18.02.2002 загальних зборів СБК „Долина Роз” в частині безоплатної передачі ВАТ ТОК „Судак” металевого „Чану”.

                    Аналізуючи такі вимоги, слід зазначити, що пункт 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Вищенаведені законодавчі положення не відносять до складу сторін корпоративного спору осіб, які не є учасниками товариства, а отже, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. Крім того, виникнення підстав для переходу права власності на певне майно обумовлюється цивільними угодами, тому для дослідження права власності учасників дійсного спору та його переходу корпоративні відносини правового значення не мають.

Щодо заявлених вимог позивача в частині витребування з ВАТ „ТОК „Судак” та ВК „Долина Роз” на користь позивача незаконно отриманого прибутку від експлуатації чану в розмірі вартості орендної плати в сумі 131250,00 грн., незаконно отриманого прибутку від продажу чану в сумі згідно з договором купівлі-продажу, втраченої вигоди в сумі 131250,00 грн. та витрат на юридичні послуги в сумі 15000,00 грн., судова колегія, враховуючи, що згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, у зв'язку з чим повинна надати суду відповідні докази, вважає, що безперечних доказів на підтвердження заявлених вимог позивачем суду не надано, у зв'язку з чим вони також не підлягають задоволенню.           

Таким чином, на підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, тому колегія Севастопольського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга виробничого кооперативу „Чайка” підлягає частковому задоволенню, а судове рішення - скасуванню з прийняттям у справі нового рішення про часткове задоволення позову.

                    З сільськогосподарського багатофункціонального кооперативу „Долина Роз” та з відкритого акціонерного товариства „ТОК „Судак” підлягають стягненню на користь позивача витрати, пов'язані зі сплатою державного мита при зверненні до суду, та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно розміру задоволених вимог.

                    Керуючись статтями 101, 103 (пункт 2), 104 (частина перша пункт 2, частина друга пункт 3), 105  Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:                    

                    1. Апеляційну скаргу виробничого кооперативу „Чайка” задовольнити частково.

                    2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.11.2008 у справі № 2-26/18029-2006 скасувати.

                    3.  Прийняти нове рішення.

                    Позов задовольнити частково.

                    Визнати недійсним договір купівлі-продажу №1010 від 19.03.2002, укладений між сільськогосподарським багатофункціональним кооперативом „Долина Роз” та відкритим акціонерним товариством "Турисько-оздоровчий комплекс "Судак" в частині купівлі-продажу металевого чану, виготовленого з нержавіючої сталі, що знаходиться в м. Судак, урочище Карагач.

                    Витребувати з володіння відкритого акціонерного товариства "Турисько-оздоровчий комплекс "Судак" (вул. Леніна, 89,  м. Судак, 98000; ідентифікаційний код 02606072) на користь виробничого кооперативу „Чайка” (вул. Леніна, 77, м. Судак, 98000; ідентифікаційний код 20687654) металевий чан, виготовлений з нержавіючої сталі, що знаходиться в м. Судак, урочище Карагач.

                    В іншій частині позовних вимог відмовити.

                    Стягнути з відкритого акціонерного товариства "Турисько-оздоровчий комплекс "Судак" (вул. Леніна, 89, м. Судак, 98000; р/р 26005261326001 у КРУ Приват-банк, м. Сімферополь, ідентифікаційний код 02606072) на користь виробничого кооперативу „Чайка” (вул. Леніна, 77, м. Судак, 98000; р/р 2600110065 у КРД АППБ „Аваль”, ідентифікаційний код 20687654, МФО 324021) 1292,50 грн. державного мита та 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.                    

                    Стягнути з виробничого кооперативу "Долина Роз" (вул. Алуштинська, 45а, м. Судак, 98000; р/р 260093605691 у Судацькому відділенні №1 Севастопольської філії ЗАТ „Банк Петрокомерц-Україна”, МФО 384544, ідентифікаційний код 26152948) на користь виробничого кооперативу „Чайка” (вул. Леніна, 77, м. Судак, 98000; р/р 2600110065 у КРД АППБ „Аваль”, ідентифікаційний код 20687654, МФО 324021) 1292,50 грн. державного мита та

59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.                                        Господарському суду Автономної Республіки Крим видати накази.          

Головуючий суддя                                                  Ю.В. Борисова

Судді                                                                                В.М. Плут

                                                                                В.С. Голик