Постанова

від 14.05.2009 по справі 2-26/18029-2006

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

2-26/18029-2006

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 14 травня 2009 р.                                                                                    № 2-26/18029-2006  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоКота О.В.

СуддівШевчук С.Р. (доповідач)Владимиренко С.В.

розглянувши  касаційну               скаргу Відкритого акціонерного товариства "Турисько-оздоровчий комплекс "Судак"

на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.02.2009р.

у справі №2-26/18029-2006 господарського суду Автономної Республіки Крим

за позовомВиробничого кооперативу "Чайка"

доВідкритого акціонерного товариства "Турисько-оздоровчий комплекс "Судак"

Виробничого кооперативу "Долина Роз"

провизнання недійсним рішення і протоколу та стягнення 300000 грн.

          В судовому засіданні взяли участь представники:

-          позивача: Глотова Т.М. дов. б/н від 24.12.2008р.

-          відповідача 1: Короєд С.О. дов. б/н від 17.04.2009р.

-          відповідача 2: не з?явились

ВСТАНОВИВ:

Проектно-будівельне кооперативне підприємство туристичних комплексів „Чайка" звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідачів - відкритого акціонерного товариства "Турисько-оздоровчий комплекс "Судак", виробничого кооперативу "Долина Роз" про визнання недійсним рішення та протоколу № 12 від 18.02.2002 загальних зборів сільськогосподарського багатофункціонального кооперативу „Долина Роз", визнання недійсним договору купівлі-продажу № 1010 від 19.03.2002, укладеного між сільськогосподарським багатофункціональним кооперативом „Долина Роз" та відкритим акціонерним товариством "Турисько-оздоровчий комплекс "Судак" в частині продажу металевого чану, витребування з володіння ВАТ „ТОК „Судак" металевого чану та незаконно отриманого прибутку від його експлуатації у розмірі вартості орендної плати в сумі 131250,00 грн., а з СБК „Долина Роз" - незаконно отриманого прибутку в сумі 131250,00 грн. та витрат, пов'язаних з наданням юридичних послуг в сумі 15000,00 грн.

В процесі розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просив суд визнати недійсними рішення та протокол № 12 від 18.02.2002 загальних зборів СБК „Долина Роз" в частині безоплатної передачі ВАТ „ТОК „Судак" металевого чану, виготовленого з нержавіючої сталі об'ємом 280 куб.м., що знаходиться у м. Судак, урочище Карагач; визнати недійсним договір купівлі-продажу майна №1010 від 19.03.2002 про продаж водоводу вартістю 8390,00 грн. з розвідними мережами та ємкістю, укладений між СБК „Долина Роз" та ВАТ „ТОК „Судак"; витребувати з володіння ВАТ „ТОК „Судак" майно виробничого кооперативу ,Чайка", а саме металевого чану, виготовленого з нержавіючої сталі, що знаходиться у м. Судак, урочище Карагач вартістю 300000,00 грн.; витребувати з ВАТ „ТОК „Судак" на користь виробничого кооперативу „Чайка" незаконно отриманий прибуток від експлуатації чану в розмірі вартості орендної плати в сумі 131250,00 грн.; стягнути з СБК „Долина Роз" незаконно отриманий прибуток від продажу чану в сумі згідно з договором купівлі-продажу в розмірі 131250,00 грн. та витрати, пов'язані з наданням юридичних послуг, в сумі 15000,00 грн., а також стягнути солідарно з відповідачів витрати по сплаті державного мита в сумі 2785,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Ухвалою суду від 01.10.2008 здійснено заміну позивача - Проектно-будівельного кооперативного підприємства туристичних комплексів „Чайка" на його правонаступника - виробничий кооператив „Чайка".

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.11.2008 у справі № 2-26/18029-2006 (суддя О.Л. Медведчук) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.02.2009р. (головуючий Борисова Ю.В., судді Плут В.М., Голик В.С.) вказане рішення суду скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу майна №1010 від 19.03.2002р., укладений між СБК „Долина Роз" та ВАТ „ТОК „Судак"; в частині купівлі-продажу металевого чану, виготовленого з нержавіючої сталі, що знаходиться в м.Судак, урочищ Карагач.

Витребувано з володіння відкритого акціонерного товариства „Турисько-оздоровчий комплекс "Судак" на користь виробничого кооперативу „Чайка" металевий чан, виготовлений з нержавіючої сталі, що знаходиться в м.Судак, урочище Карагач.

Стягнуто з відповідачів солідарно державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою відповідач-1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні з 23.04.2009р. по 14.05.2009р. оголошувалась перерва.

У відзиві на касаційну скаргу позивач повністю заперечує підстави скасування рішення та просить суд касаційної інстанції оскаржуваний судовий акт залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

Відповідач-2 не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на початку 1988 року Пермське виробниче об'єднання „Моторостроитель" імені Я.М. Свердлова (на даний час ВАТ „Пермські мотори") та Ефіроолійний радгосп-завод „Долина Роз" прийняли рішення про додаткове забезпечення водою літнього табору праці та відпочинку „Долина Роз".

На підставі акту від 29.12.1988 металевий чан для води, встановлений в урочище Карагач балансовою вартістю 35572,68 рублів, був поставлений на баланс Пермського виробничого об'єднання „Моторостроитель" імені Я.М. Свердлова (т. 1, а.с. 47).

Рішенням виконавчого комітету Судацької районної ради народних депутатів від 28.07.1989 № 264 Ефіроолійному радгоспу-заводу „Долина Роз" дозволено здійснити влаштування майданчику для розміщення трьох ємкостей по 300 м3 кожна в районі існуючих свердловин Ефіроолійного радгоспу-заводу „Долина Роз" на земельній ділянці площею 0,4 га під ємкості, у тому числі й під майданчик 0,04 га (т. 1, а.с. 42).

На підставі договору про співробітництво від 21.07.1990 на правах дольової участі Ефіроолійний радгосп-завод „Долина Роз" прийняв на себе зобов'язання на отримання рішення щодо виділення земельної ділянки під будівництво чану (накопичувальної ємкості) в урочищі Карагач, а Пермське виробниче об'єднання „Моторостроитель" імені Я.М. Свердлова прийняло на себе зобов'язання придбати та здійснити монтаж ємкостей на 600 м для питної води (т. 2, а.с. 9). При цьому, зазначено, що станом на 01.06.1990 одна ємкість вже готова.

За договором купівлі-продажу № 2 від 01.04.1998, укладеного між Проектно-будівельним кооперативним підприємством туристичних комплексів „Чайка" (покупець) та Пермським виробничим об'єднанням „Моторостроитель" імені Я.М. Свердлова (продавець), продавець передав у власність, а покупець прийняв та оплатив майно у кількості, асортименті та на умовах у відповідності з Переліком (Додаток №1 до договору), який є невід'ємною частиною договору.

Додатковою угодою від 01.04.1998 до договору Пермське виробниче об'єднання „Моторостроитель" імені Я.М. Свердлова додатково до переданого майна передав позивачу чан у кількості одна штука, встановлений в урочище Карагач м. Судак вартістю 18000,00 рублів (т. 2, а.с. 62). Дана угода є невід'ємною частиною договору № 2 від 01.04.1998.

Втім, як стверджує позивач, починаючи з 2002 року Ефіроолійний радгосп-завод „Долина Роз" (на даний час виробничий кооператив "Долина Роз") чинить перешкоди позивачу у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, а саме -чаном.

Протягом 2003-2005 років позивач неодноразово звертався до суду за захистом своїх порушених прав шляхом подання позовів про усунення перешкод в користуванні майном. Так, під час розгляду справи № 2-11/2871.1-2003 за позовом Проектно-будівельного кооперативного підприємства туристичних комплексів „Чайка" до СБК „Долина Роз" про витребування майна вартістю 6012,00 грн. з чужого незаконного володіння, було встановлено, що згідно з протоколом №12 від 18.02.2002 загальних зборів СБК „Долина Роз" будівлю та обладнання водопровідної системи вирішено реалізувати за залишковою вартістю. Інше обладнання, без вартості, однак необхідне для обслуговування населення водою, вирішено передати безоплатно відкритому акціонерному товариству "Турисько-оздоровчий комплекс "Судак". На підставі накладної №10 від 02.04.2002 та акту приймання-передачі № 5 від 19.04.2002 СБК „Долина Роз" передало відкритому акціонерному товариству "Турисько-оздоровчий комплекс "Судак" майно, у тому числі й водопровід з ємкістю. У зв'язку з тим, що відповідач - СБК „Долина Роз" на час розгляду справи не є власником ємкості, провадження у справі № 2-1/2871.1-2003 було припинено.

Позивач неодноразово звертався до ВАТ „ТОК "Судак" з проханням повернути чан, але ВАТ „ТОК "Судак", вважаючи себе належним власником чана, посилається на нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу №1010 від 19.03.2002, укладений з СБК „Долина Роз" (т. 3, а.с. 76).

Тому, вважаючи зазначений договір недійсним, оскільки СБК „Долина Роз" (правонаступником якого є ВК „Долина Роз") не є власником спірного чану та не має правовстановлюючих документів на чан, який продав від свого імені  позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що СБК „Долина Роз" у встановленому законом порядку набув право власності на спірну ємкість, та як слід відчужив вказану ємкість товариству „ТОК "Судак" у відповідності з приписами статті 225 Цивільного кодексу УРСР, згідно з якою право відчужувати майно, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

Втім, з таким висновком  не погодився Севастопольський апеляційний господарський суд, зазначивши, що у спірному договорі купівлі-продажу №1010 від 19.03.2002 міститься вказівка на те, що продавець - СБК „Долина Роз" є власником спірного чану на підставі Акту приймання-передачі державного майна ефіроолійного радгоспу-заводу „Долина Роз" №10-82/АПК від 29.02.1996р., однак з самого Акту №10-82/АПК та інвентаризаційного опису № 3 вбачається, що чан (ємкість) не був переданий ефіроолійному радгоспу-заводу „Долина Роз" та ніколи не перебував в нього на балансі.  Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про часткове задоволення позову апеляційний господарський суд виходив з того, що у СБК „Долина Роз" відсутні належні правовстановлюючі документи або будь-які інші докази того, що станом на 19.03.2002 він був власником спірного чану та, відповідно, мав право його продажу, натомість позивач спірний чан в урочищі Кагарач  викупив за договором купівлі-продажу № 2 від 01.04.1998, укладеним між Проектно-будівельним кооперативним підприємством туристичних комплексів „Чайка" (покупець) та Пермським виробничим об'єднанням „Моторостроитель" імені Я.М. Свердлова (продавець) та Додаткової угоди до нього від 01.04.1998.

Між тим, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з прийнятими судовими рішеннями, оскільки згідно постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення” від 29.12.76 №11 (із змінами та доповненнями) та ст.ст. 84, 105 ГПК України обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При цьому, відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Прийняті у даній справі судові рішення вказаним вимогам не відповідають, так як господарські суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи і вирішення спору по суті не з'ясували до кінця дійсні права та обов'язки сторін, а  тому ухвалені у справі судові рішення не містять повного юридичного аналізу обставин справи, а правові висновки, що містяться в них, не ґрунтуються на конкретних матеріально-правових нормах.

Так, згідно статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в ред. на момент прийняття судового рішення) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно статті 116 Земельного кодексу України (в ред. на момент прийняття судового рішення) громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками з земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, що підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України.

Водночас статтею 377 ЦК України передбачені випадки переходу права на земельну ділянку при придбанні будівлі, що розміщені на ній. Зокрема, зазначено, що до особи, яка придбала будівлю, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вона розміщена без зміни її цільового призначення у розмірах, встановлених договором. Якщо будівля розміщена на землі, наданій в користування, то до покупця будівлі переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для обслуговування будівлі.

Отже,  з метою уникнення можливого порушення прав та інтересів власника чи користувача земельної ділянки, на якій розташований спірний чан, місцевий господарський суд повинен був у відповідності до приписів ст.43 ГПК України з'ясувати особу, яка є власником чи користувачем земельної ділянки, на якій знаходиться спірне майно та особу, яка сплачує земельний податок за дану земельну ділянку.

При цьому, для встановлення вказаних обставин суду слід вирішити питання необхідності та можливості залучення до участі у справі відповідного відділу земельних ресурсів та податкової інспекції і відповідно власника земельної ділянки.

Окрім цього, розглядаючи даний позов, суди не надали належної правової оцінки питанню чинності договору купівлі-продажу №2 від 01.04.1998р. наявного на момент купівлі спірного чану ВАТ "ТОК "Судак" в 2002р.

Також поскільки, позивач –виробничий кооператив  "Чайка" не є учасником спірного договору купівлі-продажу №1010 від 19.03.2002, то судам слід було з'ясувати чи призведе обраний позивачем спосіб захисту порушеного права (визнання спірного договору недійсним) до захисту порушеного права, в разі задоволення позову.

Вищевикладене свідчить про неповний та необ'єктивний розгляд справи, як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції оскільки, в порушення вимог ст.ст. 32-34, 43 ГПК України, суди не з'ясували належним чином дійсні обставини справи, що вплинуло на їх юридичну оцінку, а відповідно і правильність застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що в силу вимог ст.1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, Вищий господарський     суд   України вважає за необхідне скасувати прийняті у справі рішення, з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно з'ясувати всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для їх розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від цього прийняти основане на законі рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України.

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Турисько-оздоровчий комплекс "Судак" задовольнити частково.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.02.2009р. та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.11.2008р. у справі №2-26/18029-2006 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.

Головуючий                                                                        Кот О.В.

С у д д я                                                                                Шевчук С.Р.

С у д д я                                                                                Владимиренко С.В.