Ухвала

від 11.04.2013 по справі 825/497/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/497/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Тихоненко О.М. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

11 квітня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Чернігові Державної податкової служби на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 березня 2013 року у справі за позовом приватного підприємства «Любеч-Ліс 2010» до Державної податкової інспекції в м. Чернігові Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Приватне підприємство «Любеч-Ліс 2010» (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в міста Чернігові ДПС (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 03 січня 2013 року № 0000062200 та № 0000052200.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 березня 2013 року вимоги адміністративного позову задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказану постанову суду з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та постановити нову, якою відмовити в задоволенні вимог адміністративного позову.

В засідання учасники процесу не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів визнала можливим розглядати справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи та застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Державною податковою інспекцією в м. Чернігові Державної податкової служби була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП «Любеч-Ліс 2010» щодо декларування в податковій звітності з податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01 лютого 2011 року по 28 лютого 2011 року операцій з ПП «Кейторг», про що складено Акт № 2626/22/37022150 від 03 грудня 2012 р.

Вказаним актом встановлено порушення позивачем вимог п. п. 198.2, 198.6 ст.198, п.200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового Кодексу України, в результаті чого завищено залишок від'ємного значення попереднього (податкового) періоду податку на додану вартість на суму 12 504 грн., а також пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп. 134.1.1 п.134.1 ст. 134, п. 138.1 ст. 138, пп.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України та, як наслідок, заниження податку на прибуток у розмірі 15 630 грн.

В обґрунтування заниження податку на додану вартість та податку на прибуток контролюючий орган посилається на нікчемність господарських операцій позивача з ПП «Кейторг», оскільки останній відсутній за місцезнаходженням. А також на довідку ДПІ у місті Чернігові від 06 вересня 2012 року № 36/22/36144332, відповідно до якої не було встановлено реальність факту здійснення операцій позивача з ПП «Кейторг».

На підставі акта перевірки відповідачем були прийнято податкові повідомлення - рішення від 03 січня 2013 року № 0000062200 та № 0000052200, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 12 504 грн. та збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 15 631 грн. (за основним платежем - 15 630 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 грн.).

Вважаючи прийняті податкові повідомлення - рішення протиправними, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позову, виходив з того, що господарські операції позивача з контрагентом мали реальний характер, податковий кредит та валові витрати сформовано правомірно, оскільки підтверджується первинними документами, що доводять реальність здійснення операцій з придбання товару, що, в свою чергу спростовує доводи відповідача про фіктивність вчиненого правочину.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком, з огляду на наступне.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування валових витрат та податкового кредиту підприємства.

Як встановлено судом першої інстанції, 03 січня 2011 року між ПП «Любеч-Ліс 2010» (покупець) та ПП «Кейторг» (продавець) було укладено договір купівлі продажу № 3/01, за яким продавець зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти у свою власність та оплатити наступну продукцію - піддони дерев'яні розміром 1150*1150 у кількості 10 000 штук за ціною (вартістю), що наводиться у рахунках-фактурах, які є невід'ємною частиною цього Договору. Відповідно до п.2.1 договору передача продукції у власність Покупця здійснюється Продавцем на склад позивача протягом терміну дії цього договору окремими партіями за попередньою домовленістю сторін.

Виконання вказаного договору підтверджують наступні первинні документи: копія договору (а. с.35), копії рахунків-фактур (а.с. 39, 49, 51,), копії видаткових та податкових накладних, реєстру отриманих та виданих податкових накладних та витягу з журналу-ордеру. Оплата підтверджується виписками банку по рахунку позивача, що наявні в матеріалах справи (а.с. 42 - 47).

Також, позивачем надано договір № 1 оренди адмінбудівлі (пилорамний цех, майданчик) та обладнання (пилорама стрічкова, станок торцювальний, станок фуговальний) з фізичною особою ОСОБА_2

Крім того, в матеріалах справи наявні докази реалізації придбаного товару приватному виробничому підприємству «Форест», а саме: видаткові накладні № ЛЛ-0000004 від 16 лютого 2011 року, № ЛЛ-0000005 від 23 лютого 2011 року, рахунки-фактури № ЛЛ-0000006 від 16 лютого 2011 року, № ЛЛ-0000008 від 23 лютого 2011 року та податкові накладні № 4 від 16 лютого 2011 року, № 5 від 23 лютого 2011 року.

Перевіряючи правомірність формування позивачем податкового кредиту у період, що перевірявся, колегія суддів виходить з такого.

Порядок обчислення і сплати податку на додану вартість та формування податкового кредиту в спірних правовідносинах, які виникли в березні 2011 року, регулюють норми Податкового кодексу України № 2755 - VI від 02 грудня 2010 року, який набув чинності з 01 січня 2011 року.

Згідно з пп. 14.1.181. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 ПК України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Положеннями п. 3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Аналізуючи вказані правові норми, колегія суддів приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Оскільки податкові накладні на користь позивача були виписані у лютому 2011 року, то в силу приписів п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України право ПП «Любеч-Ліс 2010» на віднесення сплачених сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту виникло у лютому 2011 р.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до абз. 1 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Отже, для вирішення спору важливе значення має факт реєстрації та перебування контрагентів платника податку на додану вартість в стані, власне, платників податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент здійснення господарської операції позивача з ПП «Кейторг», останній не був визнаний банкрутом, знаходився в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та був зареєстрований платником податку на додану вартість. Окрім того, не було порушено кримінальної справи, не було вироку суду щодо посадових осіб ПП «Кейторг».

Відтак, вказане підприємство не мало дефектів у своєму правовому статусі та мало право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії.

Окрім того, судова колегія зазначає, що чинним законодавством не передбачено обов'язку платника податку нести відповідальність за несплату податків продавцями, або за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, за умови необізнаності щодо неї. Бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податку, та встановлення реальності здійснення господарських операцій.

Аналогічна правова позиція також відображена в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 1112/11/13-10 від 20 липня 2010 року.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції, що зміст вищезазначеного правочину не суперечить актам цивільного законодавства; а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

Відповідачем під час розгляду не надано будь-яких доказів та не зазначено будь-яких обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу ст. 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсними в установленому порядку вищевказаного договору та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.

Викладені вище обставини справи в їх сукупності дають підстави для висновку, що господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами, а товари, що придбавалися позивачем у спірний період, отримувались з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Відтак, доводи відповідача не є підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит з ПДВ, оскільки він виконав усі передбачені законом умови формування податкового кредиту і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що ПП «Любеч-Ліс 2010» правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, а висновок акта перевірки про порушення позивачем вимог п. 198.2, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України є помилковим, а відтак зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість є протиправним.

Перевіряючи висновки відповідача щодо порушення позивачем пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп. 134.1.1 п.134.1 ст. 134, п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);

Згідно п. 138.1 ст. 138 розділу III ПКУ витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.11, 138.13 цієї статті, п. 140.1 статті 140 і статтею 141 цього розділу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього розділу.

Отже, вищезазначеними нормами прямо передбачено включення до складу валових витрат будь - яких витрат за виключенням встановлених у самому Кодексі обмежень. Саме таке обмеження і встановлено в Кодексі у вигляді основного критерію віднесення витрат до валових - безпосередній зв'язок з господарською діяльністю підприємства - платника податку.

Крім того, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України передбачено, що не належать до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Оскільки, як встановлено вище, господарські операції позивача мали реальний характер, а позивач використовував товари для власної господарської діяльності, що підтверджується первинною документацією, віднесення сум до валових витрат по даних операціях не може вважатися незаконним.

Посилання контролюючого органу на неможливість проведення податкової перевірки контрагента позивача та відсутності його за місцезнаходженням, як на підставу неправомірного формування ПП «Любеч-Ліс 2010» податкового кредиту та валових витрат за господарською операцією з цим суб'єктом господарювання критично оцінюються судом апеляційної інстанції, у зв'язку з тим, що чинним законодавством не передбачено обов'язку платника податку нести відповідальність за несплату податків продавцями, або за можливу недостовірність відомостей про них.

Враховуючи те, що постачання позивачу товарів підтверджено дослідженими розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, які були надані відповідачу до перевірки; подальшим використання придбаних послуг у власній господарській діяльності позивача, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень відповідача про неправомірне формування податкового кредиту та валових витрат за наслідками зазначеної операції.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано необхідних доказів правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та їх прийняття в межах повноважень, що передбачені законами України.

Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті необґрунтовано, без достатніх правових підстав.

Керуючись ст. ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Чернігові Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 ст. 254 КАС України) та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді І.О. Грибан

О.А. Губська

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.