Постанова

від 28.02.2013 по справі 801/697/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 лютого 2013 р. (16:19) Справа №801/697/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді - Пакет Т.В.,

при секретарі судового засідання - Мельниковій А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Сантехмонтаж» до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Обставини справи: ПП «Сантехмонтаж» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №0000052206 та №0000062206 від 04 січня 2013 року.

Позов мотивовано помилковістю висновків відповідача про заниження податку на прибуток та податку на додану вартість, по правовідносинам з сумнівними контрагентами, що мають ознаки фіктивності та безтоварність зазначених господарських операцій.

У судовому засіданні представник позивача Рудько Р.І. позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача Мирошніченко К.С. проти задоволення позову заперечувала та просила у задоволенні позовних вимог відмовити з підстав викладених у наданих суду письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).

Пунктом 7 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п.п. 41.1.1 п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Отже, органи державної податкової служби у відносинах з суб'єктами господарювання, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, являються суб'єктами владних повноважень.

Таким чином, судом встановлено, що Державна податкова інспекція у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби є територіальним органом виконавчої влади, яка реалізує владні управлінські функції, через що належить до суб'єктів владних повноважень в розумінні п.7 п. 1 ст. 3 КАС України.

Тобто, зазначений спір має ознаки публічно-правового спору та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Судом встановлено, що позивач ПП «Сантехмонтаж» є юридичною особою, ідентифікаційний код 30271289, зареєстрований у якості платника ПДВ та перебуває на податковому обліку ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС.

Посадовими особами ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Капітал Сервіс Плюс» (ЄДРПОУ 34523145), ПП «Скипер» (ЄДРПОУ 37081677) за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 20 грудня 2012 року №10299/22-6/30271289 (далі - акт).

За висновками акту встановлено порушення позивачем:

- п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року №334/94-ВР в редакції Закону України від 22.05.97р. №283/97-ВР із змінами та доповненнями, п.44.1 ст. 44, п.138.1, п.138.2, 138.6, 138.8, п.п.138.8.1 п. 138 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року із змінами і доповненнями (далі - ПК України) - в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, всього у сумі 54815 грн., у тому числі: за 4 квартал 2009 року у сумі 20900 грн., за 2010 рік у сумі 12220 грн., за 2-4 квартали 2011 року у сумі 17486 грн., за 9 місяців 2012 року у сумі 4209 грн.

- п.п.3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР року (із змінами та доповненнями) та порушення п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст. 200 ПК України - в результаті чого занижено ПДВ в періоді, що перевірявся, на загальну суму 45712 грн., у тому числі: за жовтень 2009 року у сумі 7734 грн., за листопад 2009 року у сумі 7066 грн., за грудень 2009 року у сумі 1920 грн., за січень 2010 року у сумі 2408 грн., за лютий 2010 року у сумі 1240 грн., за березень 2010 року у сумі 4464 грн., за квітень 2010 року у сумі 1665 грн., за листопад 2011 року у сумі 8731 грн., за грудень у сумі 6475 грн., за січень 2012 року у сумі 4009 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 04 січня 2013 року №00062206 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 65199,50 грн., у тому числі 54815 грн. за основним платежем та 10384,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; від 04 січня 2013 року №0000052206 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 43443,75 грн., у тому числі 30912 грн. за основним платежем та 12531,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

В ході проведеної перевірки позивача було встановлено порушення позивачем законодавства в частині оподаткування податком на прибуток підприємств, податком додану вартість за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Розділом ІІІ цього Кодексу визначений порядок оподаткування податком на прибуток підприємств.

Проте, в п.1 Розділу ХІХ Прикінцеві положення ПК України зроблено зауваження про те, що Розділ ІІІ цього Кодексу набирає чинності з 01.04.2011 року.

До набрання чинності Розділом ІІІ ПК України порядок оподаткування податком на прибуток підприємств було врегульовано нормами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"№334/94-ВР від 28.12.1994 року (зі змінами і доповненнями, далі -Закон №334),(в редакції, чинній на час спірних правовідносин).

Таким чином, при визначенні суми податку на прибуток та інших показників декларації за І квартал 2011 року та за весь попередній період позивач мав керуватися нормами саме цього нормативно-правового акту, а за всі наступні періоди - нормами розділу ІІІ Податкового кодексу України.

Відповідно до ст.3 Закону №334 об'єкт оподаткування визначений як прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону№334, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В силу п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону №334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Вичерпний перелік витрат, які не відносяться до складу валових, наведений у п.5.3 ст.5 Закону №334. Відповідно до п.5.11 ст.5 Закону №334 установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому Законі, не дозволяється.

Згідно з п.6.1. ст.6 Закону №334 якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Поняття господарської діяльності наведено у п.1.32 ст.1 Закону №334, в силу якого господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Норми аналогічного змісту встановлено й розділом IV Податкового кодексу України, яким врегульовано порядок оподаткування податком на прибуток підприємств з 01.01.2011 року.

Згідно з п.п.14.1.191. п.14.1. ст.14 ПК України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Згідно з п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.138.8 ст.138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

прямих матеріальних витрат;

прямих витрат на оплату праці;

амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу п.138.2 ст.138 ПК України).

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З аналізу вищенаведених норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Податкового кодексу України слідує, що підставою для включення витрат з придбання товарів (отримання робіт, послуг) до складу валових з метою обчислення об'єкта оподаткування є належним чином оформлені розрахункові, платіжні та інші первинні документи.

Необхідність підтвердження проведеної господарської операції відповідними документами було встановлено також нормами Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон №168).

Цим Законом передбачалось право платника податку на отримання податкового кредиту, яким, згідно з п.1.7. Закону №168 є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Виникнення права на податковий кредит, порядок його нарахування та визначення передбачались ст.7 Закону №168.

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно з п.п.7.2.3 Закону №168 Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону №168 визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168 податкова накладна повинна містити наступні реквізити: порядковий номер, дату виписування податкової накладної, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, податковий номер платника податку (продавця, покупця), місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'їм), повну назву отримувача, ціну продажу без врахування податку, ставку податку та відповідну суму у цифровому значенні, загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Форма податкової накладної та порядок її заповнення на час виникнення спірних правовідносин були затверджені Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року №165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за №233/2037.

Аналогічні положення встановлені розділу V ПК України, яким врегульовано порядок оподаткування податком на додану вартість з 01.01.2011 року.

Так, згідно зі ст.198 ПК України передбачено право платників податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яким є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду (п.п.14.1.181 п.14.1 ст. 14 ПК України).

Згідно з п.198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Отже, зі змісту норм Закону України "Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України слідує, що необхідним первинним документом, який дає право платнику податків на формування податкового кредиту, є належним чином оформлена податкова накладна.

Однак, суд зазначає, що наявність у покупця податкової накладної, є достатньою, але не безумовною підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Згідно з ч.2 ст.3 цього Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.ч.1-2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність").

Вищевикладені положення свідчать, що до податкового кредиту відносяться суми податку на додану вартість, сплачені за наслідками господарської операції з придбанням товарів, що фактично мала місце, в результаті якої платник податку використовує придбані товари у власній господарській діяльності.

Під час розгляду справи встановлено, що у позивача наявні необхідні первинні документи, що підтверджують здійснення господарських операцій з ТОВ «Капітал Сервіс Плюс» та ПП «Скипер» за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року всього на суму 228552,30 грн., у т.ч. 45712 грн. ПДВ, а саме:

- по правовідносинам з ТОВ «Капітал Сервіс Плюс» за період з жовтня 2009 року по квітень 2010 року всього на суму 158978,29 грн., у т.ч. 26496,38 грн. ПДВ, зокрема: рахунок-фактура №СФ1394 від 01 жовтня 2009 року, видаткова накладна №РН-1832 від 01 жовтня 2009 року, податкова накладна №1832 від 01 жовтня 2009 року, рахунок-фактура №СФ1393 від 01 жовтня 2009 року, видаткова накладна №РН-1833 від 01 жовтня 2009 року, податкова накладна №1833 від 01 жовтня 2009 року, рахунок-фактура №СФ1499 від 02 листопада 2009 року, видаткова накладна №РН-1961 від 02 листопада 2009 року, податкова накладна №1961 від 02 листопада 2009 року, рахунок-фактура №СФ1498 від 02 листопада 2009 року, видаткова накладна №РН-1960 від 02 листопада 2009 року, податкова накладна №1960 від 02 листопада 2009 року, рахунок-фактура №СФ1711/1 від 01 грудня 2009 року, видаткова накладна №РН-2282/1 від 01 грудня 2009 року, податкова накладна №2282/1 від 01 грудня 2009 року, рахунок-фактура №СФ1711 від 01 грудня 2009 року, видаткова накладна №РН-2282 від 01 грудня 2009 року, податкова накладна №2282 від 01 грудня 2009 року, рахунок-фактура №СФ33 від 04 січня 2010 року, видаткова накладна №РН-31 від 04 січня 2010 року, податкова накладна №31 від 04 січня 2010 року, рахунок-фактура №СФ34 від 04 січня 2010 року, видаткова накладна №РН-32 від 04 січня 2010 року, податкова накладна №32 від 04 січня 2010 року, рахунок-фактура №СФ170 від 01 лютого 2010 року, видаткова накладна №РН-332 від 01 лютого 2010 року, податкова накладна №332 від 01 лютого 2010 року, рахунок-фактура №СФ318 від 01 березня 2010 року, видаткова накладна №РН-334 від 01 березня 2010 року, податкова накладна №334 від 01 березня 2010 року, рахунок-фактура №СФ334 від 01 березня 2010 року, видаткова накладна №РН-339 від 01 березня 2010 року, податкова накладна №339 від 01 березня 2010 року, рахунок-фактура №СФ428 від 01 квітня 2010 року, видаткова накладна №РН-532 від 01 квітня 2010 року, податкова накладна №532 від 01 квітня 2010 року;

- по правовідносинам з ПП «Скипер» за період з листопада 2011 року по січень 2012 року всього на суму 115286,01 грн., у т.ч. 19214,34 грн. ПДВ, зокрема: рахунок-фактура №СФ1580 від 01 листопада 2011 року, видаткова накладна №РН-1520 від 01 листопада 2011 року, податкова накладна №26 від 01 квітня 2011 року, рахунок-фактура №СФ1581 від 01 листопада 2011 року, видаткова накладна №РН-1521 від 01 листопада 2011 року, податкова накладна №27 від 01 листопада 2011 року, рахунок-фактура №СФ1720 від 01 грудня 2011 року, видаткова накладна №РН-1472 від 01 грудня 2011 року, податкова накладна №32 від 01 грудня 2011 року, рахунок-фактура №СФ1726 від 01 грудня 2011 року, видаткова накладна №РН-1473 від 01 грудня 2011 року, податкова накладна №33 від 01 грудня 2011 року, видаткова накладна №13 від 04 січня 2012 року, податкова накладна №13 від 04 січня 2012 року, видаткова накладна №129 від 16 січня 2012 року, податкова накладна №135 від 16 січня 2012 року.

Оплата позивачем придбаного у ТОВ «Капітал Сервіс Плюс» та ПП «Скипер» товару підтверджується відповідними розрахунковими документами - банківськими виписками по рахунку позивача, дослідженими у судовому засіданні.

Право позивача на формування податкового кредиту за відповідні періоди по вказаним господарським операціям з вищезазначеними контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи вищевказаними податковими накладними, складеними ТОВ «Капітал Сервіс Плюс» та ПП «Скипер».

Використання у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача одержаних від ТОВ «Капітал Сервіс Плюс» та ПП «Скипер» товарів підтверджується документами по правовідносинам позивача з іншими контрагентами, а саме: видатковими та податковими накладними, довіреностями, що були надані представником позивача та досліджені судом у судовому засіданні.

Згідно відомостей офіційного сайту Державної податкової служби України (http://sta.gov.ua/control/uk/vat/search) свідоцтво платників ПДВ:

ТОВ «Капітал Сервіс Плюс» (Код ЄДРПОУ - 34523145, номер свiдоцтва платника ПДВ - 794219) анульовано 07.04.2010 року; ПП «Скипер» (Код ЄДРПОУ - 37081677, номер свiдоцтва платника ПДВ - 100313197) анульовано 11.04.2012 року.

Тобто на момент здійснення відповідних операцій вказані контрагенти мали повноваження виписувати податкові накладні.

Таким чином судом встановлено, що позивач формував податковий кредит та валові витрати за реально здійсненими господарськими операціями з ТОВ «Капітал Сервіс Плюс» та ПП «Скипер», яки були окремими платниками податків, а тому за приписами статті 61 Конституції України несуть самостійну (індивідуальну) відповідальність за своєчасність нарахування та повноту сплати податкових зобов'язань за такими господарськими операціями.

Як зазначалось вище, висновок податкового органу про заниження позивачем об'єкту оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість, заснований на тому, що правочини, укладені між позивачем та вищезазначеними контрагентами мають ознаки "нікчемності" та "безтоварності".

Статтею 204 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлена презумпція правомірності правочину. Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок,є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Всупереч цьому, відповідачем не було надано суду доказів, які б вказували на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Капітал Сервіс Плюс», ПП «Скипер», зокрема доказів умисного укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Не надано відповідачем також рішення суду у цивільній чи господарській справі про визнання правочину недійсним, не надано вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій.

Крім того, підставою за якою відповідач не визнає правомірність формування платником податків податкового кредиту та валових витрат за операціями з ТОВ «Капітал Сервіс Плюс» та ПП «Скипер» є неможливість проведення зустрічної звірки, що оформлені актами №816/22-8/3453145 від 10.10.2012 р. з ТОВ «Капітал Сервіс Плюс» та №25/22/37081677 від 06.04.2012 р. з ПП «Скипер».

Так, відповідно до пункту 73.5 статті 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Отже, з вказаних норм вбачається, що проведення зустрічних звірок спрямовано на співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Поряд з цим акт перевірки не містить інформації про суб'єктів господарювання, з якими мав взаємовідносини позивач, а також інформації про те, на встановлення реальності яких операцій проведена звірка.

У відповідності до пункту 4 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 №1232, орган державної податкової служби (виконавець), який проводить зустрічну звірку, складає довідку за наявності інформації, для отримання якої надіслано запит органом державної податкової служби (ініціатором), та її документального підтвердження. У разі відсутності запитуваної органом державної податкової служби (ініціатором) інформації орган державної податкової служби (виконавець) надсилає завірений печаткою запит про подання інформації та її документального підтвердження суб'єкту господарювання за його адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) рекомендованим листом з повідомленням про вручення чи особисто вручає суб'єкту господарювання або його законному чи уповноваженому представникові під розписку.

В порушення вказаного порядку замість довідки було складено акт про неможливість проведення зустрічної звірки, що є порушення податкового законодавства.

На підставі наведеного суд вважає, що акти про неможливість проведення зустрічної звірки не є належними доказами на підтвердження фіктивності проведених позивачем господарських операцій з ТОВ «Капітал Сервіс Плюс» та ПП «Скипер», а за відсутністю інших доказів з боку відповідача та враховуючи надані позивачем докази, вважає доведеними належними чином реальність проведених господарських операцій позивачем.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом контрагентом позивача є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до такого контрагенту, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

У зв'язку із цим суд зазначає, що законодавство України, чинне на час виникнення спірних відносин, не ставить виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит та право на декларування понесених витрат в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Подібної думки дотримується Вищий адміністративний суд України в Ухвалах від 24.01.2012 року №К/9991/2491/11, від 10.04.2012 року №К-19705/10, від 25.04.2012 року №К/9991/75974/11, від 12.07.2012 року №К-14542/08, від 22.08.2012 року №К/9991/43010/12, від 06.09.2012 року №К/9991/90896/11.

Зазначений висновок узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу положень частини першої статті 244-2 КАС України.

Крім того, правомірність такої позиції підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи. Згідно із п.2 ст.3 цього Закону податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Позивач при проведені господарських операцій зі своїми постачальниками оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось податковими органами. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена. Документи про стан розрахунків з бюджетом інших платників податків не відносяться до первинних документів позивача, в зв'язку з чим не підлягають врахуванню в його обліку. Вони взагалі позивачеві невідомі.

Платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Таким чином, обставинами, встановленими під час розгляду справи, спростовано висновки перевірки щодо заниження позивачем податку на прибуток підприємств, податку на додану вартість та завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток підприємств по взаємовідносинам

Застосування санкцій у податкових повідомленнях-рішеннях від 04 січня 2013 року №0000052206 та №0000062206 обумовлено визначенням суми грошового зобов'язання за результатами документальної перевірки. Оскільки судом встановлено помилковість відповідних висновків податкового органу, то і для застосування штрафних санкцій не має правових підстав, тож позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Враховуючи висновок суду про задоволення позову, суд вважає можливим стягнути на користь позивача суму сплаченого ним судового збору у розмірі 1086,44 грн.

Оскільки судом задоволено позовні вимоги позивача, а відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, звільнений від сплати судових витрат, судовий збір підлягає стягненню із Державного бюджету України шляхом його безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - відповідача, як зазначено Вищим адміністративним судом України у листі від 21.11.2011 року №2135/11/13-11 "Щодо стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ".

В судовому засіданні 28.02.2013 року оголошено вступну і резолютивну частини постанови, постанову у повному обсязі складено 04.03.2013 року.

Керуючись ст.ст. 9, 11, 69-71, 94, 158, 159, 161-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №0000052206 від 04 січня 2013 року.

Визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №0000062206 від 04 січня 2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Сантехмонтаж» судовий збір у розмірі 1086 (одну тисячу вісімдесят шість) грн. 44 коп., шляхом безспірного списання з розрахункових рахунків Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.В.Пакет