Постанова

від 10.04.2013 по справі 2а-13055/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-13055/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А.

Суддя-доповідач: Гром Л.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 квітня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді - Гром Л.М.;

суддів - Бєлової Л.В.,

Міщука М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Форест» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 листопада 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Форест» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень №0002202220, №0002212220 від 13.07.2012 року,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Форест» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень №0002202220, №0002212220 від 13.07.2012 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 листопада 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 листопада 2012 року позивач звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалене у справі судове рішення скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні -не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Юнайтед Форест» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 01.10. 2010 року по 31.03.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.03.2012 року.

За результатами вказаної перевірки податковим органом складено акт від 26.06.2012р. №206/22-20/22902499, згідно з яким, встановлено порушення п.7.3.4 ст.7 та п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинним в періоді, що перевірявся), п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України та пп.4.2.1 п.4.2 ст.4, пп.8.1.1. п.8.1 ст.8, пп.9.12.2 п.9.12 ст.9, п.17.2 ст.17, пп. «а», пп.19.2 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», ст. 109, ст. 171, ст. 177 Податкового кодексу України.

Актом перевірки було встановлено порушення Позивачем вимог податкового законодавства, зокрема: п.7.3.4 ст.7, п.5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 № 334/94-ВР у редакції Закону України від 22.05.97 №283/97-ВР зі змінами та доповненнями (далі - Закон №334/94-ВР) та вимог п. 144.1 ст.144 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ із змінами і доповненнями (далі - ПКУ), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 339 581,0 грн., в тому числі по періодам: за 4 кв.2010 року - 296 549,0 грн., за 2011 рік - 28 019,0 грн., за І квартал 2012 року - 15 013,0 грн.; - п. 198.3, п. 198.6. ст.198 ПКУ, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на суму 813849,0 грн., в тому числі за жовтень 2010 року - 619210,0 грн., за листопад 2010 року - 183952,0 грн., за грудень 2010 року - 10687,0 грн.; - п.п.4.2.1 п.4.2 ст.4, п.р.8.1.1 п.8.1 ст.8, п.п.9.12.2 п.9.12 ст.9, п. п."а"п.п.17.2 п.17.2 ст.17, п. п. "а" п. п. 19.2 п.19.2 ст.19 Закону України від 22.05.03 №889- IV «Про податок з доходів фізичних осіб» із змінами та доповненнями, ст.109, ст.110. ст. 171, ст.177 ПКУ, що призвело до заниження зобов'язань по податку на доходи фізичних осіб у сумі 8004,24 грн., в т.ч. за 2010 рік - 1308,96 грн., за 2011 рік - 1745,28 грн., за 2012 рік - 4950,00 грн.

На підставі висновків перевірки, Відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: №0002202220 від 13 липня 2012 року щодо донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 417 471,50 грн., у тому числі за основним платежем 339 581,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 77 890,50 грн.; № 0002212220 від 13 липня 2012 року про донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 017 311,25 грн., у тому числі за основним платежем 813 849,00 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 203 462,25 грн.; № 00008717710/22902499 від 13 липня 2012 року про донарахування податку на дали фізичних осіб на загальну суму 9569,98 грн., в тому числі за основним платежем 8004, 24 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 1565,74 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Відповідачем доведено правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Однак з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може погодитись з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Юнайтед Форест» (Покупець) та ТОВ «Інтенсивник Плюс» (Продавець) укладено договори купівлі-продажу №720/10 від 02.11.10 та №714/10 від 12.11.10, згідно з умовами яких Продавець в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобов'язується передати у власність Покупцю належний Продавцеві на праві власності побутове приміщення за специфікацією до договору, а Покупець зобов'язується прийняти такий товар та оплатити його.

На виконання вищевказаних договорів, ТОВ «Інтенсивник Плюс» було складено на користь ТОВ «Юнайтед Форест» відповідні податкові накладні, а ТОВ «Юнайтед Форест» здійснено оплату, про що свідчать відповідні платіжні доручення.

Також, в акті перевірки зазначено, що ТОВ «Юнайтед Форест»було включено до складу валових витрат за 4 кв. 2010 року суму витрат по взаєморозрахунках з ТОВ «Інтенсивник плюс»за наданий товар (пленка, лента, скотч, піддони, кут для фіксації ролів, кришки фанерні для па лет) у розмірі 806 422,0 грн. (видаткова накладна №575 від 05.11.10 на суму 174282,26 грн., ПДВ 34856,45 грн., №574 від 05.11.10 на суму 632140,0 грн., ПДВ 126428,0 грн.).

Окрім того, перевіркою встановлено нарахування ТОВ «Юнайтед Форест» амортизаційних відрахувань на основні фонди, які придбані в ТОВ «Інтенсивник плюс» у 2011 році в сум 121 823,0 грн., у І кв.2012 року - 65274,0 грн., відповідно до видаткової накладної №42 від 29.10.10 на суму 3096050,0 грн., ПДВ 619210,0 грн. (машина нарізки бумаги / картона (листоріза) №604 від 19.11.10 на суму 58075,0 грн., ПДВ 11615,0 грн. (побутове приміщення).

Також, встановлено, що ТОВ «Юнайтед Форест» (Покупець) та ТОВ «Ілтеріс» (Продавець) укладено договір купівлі-продажу №1609/10 від 16.09.10, на виконання вимог якого ТОВ «Ілтеріс» складено податкову накладну №2085 від 31.12.10 на суму 38843,47 грн., в т. ч. ПДВ 7768,69 грн. (послуги по нарахуванню % з комерційного кредиту), а ТОВ «Юнайтед Форест» в свою чергу було здійснено плату, про що свідчать платіжне доручення від 28.01.1 №б/н.

Як вбачається із матеріалів справи, в ході перевірки було використано матеріали документальної позапланової невиїзної перевірки - ТОВ «Ілтеріс» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником ТОВ «Літіс Групп» (код ЄДРПОУ 37276346) за грудень 2010 року, січень, лютий, березень 2011 року (акт від 06.02.12 №527/23-3), проведеної Лівобережною МДПІ м. Дніпропетровська, на підставі якої встановлено порушення ч.5 ст.203, ч.1, 2 ст.215, ст.216, ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені правочинах, здійснених ТОВ «Ілтеріс» при придбанні та продажу товарів (послуг). Товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст. 662, 655 та 656 ЦК України.

Зі змісту акту перевірки Відповідач дійшов висновку, що правочини укладені між Позивачем та ТОВ «Інтенсивник плюс» і ТОВ «Ілтеріс»є нікчемними.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якої валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Склад валових витрат наведений у п.5.2 ст.5 вказаного Закону. Витрати, які не включаються до складу валових витрат, визначені п.5.3 вищенаведеної статті. Відповідно до пп.5.3.9 даного пункту не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи із змісту п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якою встановлені умови визначення дати формування валових витрат, такими документами є або документи, що підтверджують сплату товару або документи, що підтверджують отримання товару. Пунктом 5.11 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до пп.8.1.2 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», норми якого підлягають застосуванню до спірних відносин, визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, у тому числі у зв'язку з придбанням послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну. Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як вбачається з матеріалів справи, господарські операції між позивачем та ТОВ «Інтенсивник плюс» і ТОВ «Ілтерс» підтверджені первинними документами, а саме: платіжні доручення про оплату вартості товару, в тому числі ПДВ, банківські виписки, видаткові накладні, які підтверджують факт приймання-передачі товару, податкові накладні, товарно-транспортна накладна, яка підтверджує факт доставки машини для нарізки паперу, журнал обліку довіреностей, який підтверджує факт видачі працівникам позивача довіреностей для прийняття товару; акт інвентаризації, який підтверджує факт наявності основних засобів, витрати на придбання яких мали вплив на валові витрати, податковий кредит та на розрахунок амортизаційних відрахувань (т.1 а.с. 50-82).

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (п.1 ст.9)

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9).

Отже, як вбачається з наявних у справі доказів, факт здійснення господарських операцій та отримання товару позивачем від TOB «Інтенсивник плюс» та TOB «Ілтеріс» підтверджується первинними документами та податковими накладними, що відповідно дає право позивачу на формування податкового кредиту в порядку визначеному ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», валових витрат та нарахування амортизаційних відрахувань в порядку визначеному ст.5, 8, 11 Закону України «Про оподаткування підприємств».

Також, як вбачається з акту перевірки, ТОВ «Юнайтед Форест» у перевіряємому періоді здійснювало імпорт паперової продукції. Перевіркою встановлено, що підприємство у 4 кв. 2010 року сформувало валові витрати від перерахунку курсової різниці по імпортних товарах на момент розрахунку. Валові витрати формувалися по оприбуткуванню товару згідно з вантажно-митними деклараціями по курсу на дату оприбуткування товару.

В порушення вимог п.7.3.4 ст.7 Закону № 334/94-ВР ТОВ «Юнайтед Форест» віднесено до складу валових витрат курсову різницю по операціях імпорту в 4 кварталі 2010 року на загальну суму 379 775грн.

Згідно з пп.7.3.2 п.7.3 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», витрати, понесені (нараховані) платником податку в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат такого платника податку, визначаються у сумі, що має дорівнювати балансовій вартості такої іноземної валюти, визначеної згідно із положеннями підпунктів 7.3.1, 7.3.4, 7.3.6 цієї статті, і не підлягають перерахуванню у зв'язку із зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.

Відповідно до пп.7.3.4 п.7.3 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», сума гривень, сплачена платником податку у зв'язку з такою купівлею (без урахування комісійних або вартості інших послуг осіб, що здійснюють конверсійні (обмінні) операції за дорученням платника податку), вважається балансовою вартістю такої іноземної валюти.

Крім того, згідно з пп. 11.2.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з нерезидентами є дата оприбуткування платником податку товарів.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент оприбуткування товару (дата збільшення валових витрат за правилами ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств») валюта у позивача для розрахунків з контрагентами була відсутня, оскільки не наступили строки оплати згідно з умовами договорів і обчислити її балансову вартість було неможливо.

В зв'язку з цим, розмір валових витрат, який має дорівнювати балансовій вартості іноземної валюти, можливо було визначити лише після купівлі іноземної валюти для оплати імпортного товару, тобто коли вже відома балансова вартість валюти, витраченої на придбання товарів за імпортними операціями.

Водночас, необхідно звернути увагу, що позивачем не було порушено вимоги норми пп.7.3.2 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яка встановлює, що витрати, понесені (нараховані) платником податку в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат такого платника податку, визначаються у сумі, що має дорівнювати балансовій вартості такої іноземної валюти, визначеної згідно із положеннями підпунктів 7.3.1, 7.3.4, 7.3.6 цієї статті, і не підлягають перерахуванню у зв'язку із зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.

Так, матеріали справи свідчать про те, що позивач не здійснював жодних перерахунків у зв'язку із зміною обмінного курсу гривні у звітному періоді, а лише привів суму валових витрат до дійсного розміру балансової вартості іноземної валюти, що придбана позивачем для розрахунків з контрагентами за отриманий товар. При цьому, позивач діяв виключно в межах пп.7.3.2 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та відносив до валових витрат за імпортними операціями, які здійснювалися ним в 4 кварталі 2010 року витрати на оплату товару, які дорівнюють сумі балансової вартості придбаної іноземної валюти для таких розрахунків, зокрема сумі гривень сплачених при купівлі такої іноземної валюти.

Щодо реальності проведених господарських операцій, необхідно зазначити наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частина друга ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

В ході судового розгляду справи Відповідачем не наведено належних доказів, що дозволяли б дійти висновку про нікчемність чи недійсність вище вказаних правочинів, укладених між позивачем та вказаними вище контрагентами, а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Крім того, Відповідач не звертався до суду з позовом про визнання вказаних договорів недійсними.

В свою чергу, використання придбаної продукції в господарській діяльності TOB «Юнайтед Форест» документально підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Так, основним видом господарської діяльності позивача є оптова торгівля папером. Придбані витратні матеріали (плівка, стрічка, скотч, піддони, кут для фіксації ролів, кришки фанерні для палет) були використані позивачем для передпродажної підготовки (упаковки) паперу, що підтверджується актами списання товарно-матеріальних цінностей (т.1 а.с. 83-89). Машина для нарізки паперу/картону також використовується позивачем при здійснення передпродажної підготовки паперу, факт її експлуатації підтверджується актом вводу в експлуатацію, актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 29.10.2010 року, актом інвентаризації (т. 1 а.с. 90-93).

Вказаним обставинам суд першої інстанції також належної оцінки не дав.

Підсумовуючи зазначене вище, судова колегія вважає, що Відповідачем не було доведено правомірності прийняття ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Натомість, матеріали справи свідчать про обґрунтованість позовних вимог та необхідність скасування протиправних рішень Відповідача.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, у відповідності до ст. 205 КАС України, приходить до висновку, що постанову суду першої інстанції необхідно скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Керуючись статтями 195, 196, 202, 205, 207 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Форест» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 листопада 2012 р. - скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю .

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби №0002202220 та №0002212220 від 13.07.2012 року.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Головуючий суддя Гром Л.М.

Судді: Бєлова Л.В.

Міщук М.С.