Ухвала

від 02.04.2013 по справі 522/2762/13

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження № 22-ц/785/3346/13

Головуючий у першій інстанції Донцов Д.Ю.

Доповідач Дрішлюк А. І.

Категорія - У-7

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2013 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого судді Дрішлюка А.І., суддів Гірняк Л.А., Плавич Н.Д.,

при секретарі судового засідання Тищенко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника МП ТОВ «Швидкі автобусні маршрути» - Сорокіна Кирила Олександровича на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2013 року про забезпечення позову по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до МП ТОВ «Швидкі автобусні маршрути», третя особа - ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, -

встановила:

У лютому 2013 року ОСОБА_3 звернулась до Приморського районного суду м. Одеси із позовом до МП ТОВ «Швидкі автобусні маршрути», третя особа - ОСОБА_4 про відшкодування шкоди.

Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси Донцова Д.Ю. від 06 лютого 2013 року провадження у справі було відкрито та призначено до судового розгляду.

Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси Донцова Д.Ю. від 13 лютого 2013 року було частково задоволено заяву представника позивача про забезпечення доказів та накладено арешт на грошові кошти.

19.02.2013 року представник МП ТОВ «Швидкі автобусні маршрути» - Сорокін Кирил Олександрович подав апеляційну скаргу на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2013 року про забезпечення позову. В обґрунтування посилався на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, на незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали. А саме посилався на те, що суд повністю проігнорував вимоги Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" № 9 від 22.12.2006 року, наслідком чого стало винесення судового рішення, яким заблоковано діяльність підприємства, що є неприпустимим, оскільки може призвести до незворотних наслідків. Крім того, звернув увагу на те, що суд не переконався в тому, що між сторонами дійсно є спір, а саме не перевірив посилання позивача на те, що ОСОБА_4 знаходиться у трудових відносинах з апелянтом.

В судовому засіданні представник апелянта апеляційну скаргу підтримав. Посилався на відсутність трудових відносин між ним та третьою особою ОСОБА_4, а також на те, що ухвала суду заблокувала всю господарську діяльність підприємства.

Представник позивача заперечував проти задоволення клопотання та посилався на те, що суд прийняв заходи по забезпечення позову відповідно до вимог закону, співмірно, відносно особи, щодо якої заявлені позовні вимоги. Звернув увагу колегії на те, що у апелянта, незважаючи на значний час, який пройшов з моменту винесення оскаржуваної ухвали, навіть не має доказів того, що ця ухвала була звернута до виконання.

Третя особа ОСОБА_4 просив апеляційну скаргу відхилити, посилався на те, що його вини у скоєнні ДТП не має, що в автобусі, яким він керував відмовили гальма, а його випускав на маршрут саме відповідач.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, доводи скарги, пояснення учасників провадження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги з врахуванням вимог ст. 303 ЦПК України, судова колегія вважає за необхідним зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи позивачка ОСОБА_3, звернулася до суду з позовом до відповідача, Малого підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Швидкі автобусні маршрути»; третя особа ОСОБА_4 про відшкодування шкоди. В обґрунтуванні позовних вимог позивач, зазначає, що 03.12.2012 р. водій автобусу марки «Іван», державний номер НОМЕР_2, ОСОБА_4 здійснюючи рейс на міському автобусному маршруті № 220, скоїв зіткнення з автомобілем марки «Тойота», державний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_5. Внаслідок ДТП автомобіль позивачки отримав механічні пошкодження. Постановою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 27.12.2012 р. у справі №1516/5723/2012 ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Позивач зазначає, що ОСОБА_4 під час дорожньо-транспортної пригоди знаходився з відповідачем у трудових відносинах. В день ДТП ОСОБА_4,. поставивши підпис у журналі реєстрації операцій перевірки технічного стану КТЗ контрольно - пропускним пунктом та журналі перед рейсового (після рейсового) медичного огляду водіїв, отримав шляховий лист та виїхав на маршрут № 220. Зазначене, на думку позивача, свідчить, що шкода заподіяна ОСОБА_4 у зв'язку з виконанням трудових обов'язків.

07.02.2013 р. представником позивача до суду подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на грошові кошти у сумі 117 500 грн., що належать відповідачу - Малому підприємству товариству з обмеженою відповідальністю «Швидкі автобусні маршрути» (код ЄДРПОУ 20985371, вул. Транспортна, 5, офіс 217, м. Одеса, 65017) та розміщені на поточних рахунках: №26049310486301 в публічному акціонерному товаристві акціонерному банку «Південний», МФО 328209, код ЄДРПОУ 20953647; №26009314863 в публічному акціонерному товаристві акціонерному банку «Південний», МФО 328209, код ЄДРПОУ 20953647; №26009309817000 в публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк СоцКомБанк», МФО 388313, код ЄДРПОУ 26364113. В обґрунтування заяви представник позивача посилався на те, що невжиття таких заходів забезпечення позову може реально утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Відповідно до ст. 151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені Кодексом, заходи забезпечення позову. Згідно з частиною 3 статті 151 ЦПК України, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до ч.1 ст. 152 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам. З врахуванням роз'яснень даних Верховним судом України в постанові Пленуму Верховного суду України „Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" № 9 від 22.12.2006 року, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати.

При винесенні ухвали суд першої інстанції керувався тим, що існує вирогідність невиконання рішення суду, при цьому між сторонами дійсно виник спір, а тому посилання апелянта на відсутність трудових відносин, з чим не погоджується третя особа

ОСОБА_4 та позивач, тільки свідчать про його наявність. При цьому, вказана обставина буде оцінюватися судом першої інстанції під час вирішення спору по суті, а тому колегія судів з врахуванням предмету апеляційного оскарження не має права давати оцінки цим доводам. При цьому, колегія суддів виходить з того, що оцінка законності прийнятого судом першої інстанції процесуального рішення проводиться саме з врахуванням специфіки інституту забезпечення позову, порядку та умов його застування. З такої позиції головним є встановлення наявності спору між сторонами, співмірність заходів забезпечення позову обсягу позовних вимог, існуюча вирогідність можливості виконання або ускладнення виконання рішення суду.

Прийняті судом заходи по забезпеченню позову співмірні ціні заявленого позову, повністю їм відповідають, арешт накладено на грошові кошти в межах ціни позову (тобто розрахунковий рахунок не блоковано), а відповідач має право вільно використовувати грошові кошти на банківському рахунку, які знаходяться за межою розміру забезпечення. З цієї ж позиції суд оцінює критично доводи апелянта щодо блокування його господарської діяльності, оскільки, в матеріалах справи відсутні навіть докази пред'явлення ували суду до виконання. При цьому, колегія суддів роз'яснює апелянту право на подачу заяви про заміну способів забезпечення позову відповідно до вимог ст. 154 ЦПК України. Щодо критерію встановленого законом про можливе невиконання та ускладнення виконання рішення суду, то реакція сторони на застосування заходів по забезпеченню позову свідчить про можливі економічні труднощі у разі примусового виконання рішення суду. При цьому, відповідачем не надано будь-яких доказів того, що у нього є постійна економічна можливість виконання рішення суду в будь-якому випадку та в будь-який момент у разі задоволення позову, що могло бути підставою для постановки під сумів прийнятого судом першої інстанції процесуального рішення.

Відповідно до ст. 312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Оскільки, порушень вимог процесуального закону під час перевірки колегіє суддів не встановлено, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, то апеляційна скарга підлягає відхиленню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 312, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

В задоволенні апеляційної скарги представника МП ТОВ «Швидкі автобусні маршрути» - Сорокіна Кирила Олександровича на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2013 року про забезпечення позову - відмовити.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2013 року про забезпечення позову - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду оскарженню не підлягає.

Судді апеляційного суду Одеської області А.І. Дрішлюк

Л.А. Гірняк

Н.Д. Плавич

02.04.2013 року м. Одеса