Постанова

від 08.04.2013 по справі 805/3896/13-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2013 р. Справа №805/3896/13-а

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Скріпніка А.І.,

при секретарі судового засідання: Куркіні В.В.,

за участю представника позивача - Ковтуна К.Ю. - згідно довіреності;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фрегат СВ» до реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області про зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

26 березня 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фрегат СВ» (надалі - ТОВ «Фрегат» СВ) звернулося до Донецького окружного адміністративного суду із позовом, в якому просило суд зобов'язати реєстраційну службу Маріупольського міського управлінні юстиції Донецької області зареєструвати за товариством з обмеженою відповідальність «Фрегат СВ» право власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Харлампіївська, б. 13.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив наступне.

06 березня 2013 року між ТОВ «ФРЕГАТ СВ» та товариством з обмеженою відповідальністю (надалі - ТОВ «Готельний комплекс «Спартак») був укладений договір позики грошових коштів №1/06/03, згідно умов якого ТОВ «ФРЕГАТ СВ» передало у власність ТОВ ««Готельний комплекс «Спартак» грошові кошти сумою 500 000,00 грн. (п'ятсот тисяч грн. 00 коп.), а останній зобов'язаний був повернути отримані кошти у строк до 22 березня 2013 року включно.

Сторони домовились з метою забезпечення повернення позики, що надається за договором, протягом 10 днів з моменту його укладення, укласти іпотечний договір, предметом якого є майно - нерухоме майно ТОВ «Готельний комплекс «Спартак» з усіма будівлями і спорудами за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Харлампіївська, б. 13, який і було укладено між ТОВ «ФРЕГАТ СВ» та ТОВ «Готельний комплекс «Спартак» 06 березня 2013 року (а.с. 11-14).

У зв'язку із невиконанням ТОВ «Готельний комплекс «Спартак» вимог договору позики від 06.03.2013р., а також на підставі того, що хоча й у договорі іпотеки і передбачена умова про його обов'язкове нотаріальне посвідчення протягом 3-х днів з моменту укладення, а ТОВ ««Готельний комплекс «Спартак» відмовлялося та ухилялося від нотаріального посвідчення договору, позивач звернувся до постійно діючого третейського суду при асоціації «Правозахист підприємств та громадян України» із позовом до ТОВ «Готельний комплекс «Спартак» про звернення стягнення за договором позики та про визнання договору іпотеки від 06.03.2013 року дійсним.

Рішенням Донецького обласного постійно діючого третейського суду при асоціації «Правозахист підприємств та громадян України» від 25.03.2013р. у справі № 3-17/2013 позовні вимоги ТОВ «Фрегат СВ» задоволено в повному обсязі, договір іпотеки від 06.03.2013 визнано дійсним та звернено стягнення в рахунок погашення заборгованості за договором позики від 06.03.2013 року. Вказане судове рішення набрало законної сили (а.с. 4-6).

У зв'язку із вищевикладеним, позивач вважає, що відповідач зобов'язаний зареєструвати за товариством з обмежене відповідальністю «ФРЕГАТ СВ» право власності на нерухоме майно, розташоване : адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Харлампіївська, б. 13.

Представник позивача у судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник відповідача через канцелярію суду надав заперечення на адміністративний позов, у яких просив суд відмовити у задоволенні позову, також останній просив розглянути справу без участі його представника.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Стаття 159 КАС України передбачає, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно до приписів ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.У разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 Закону України, від 01.07.2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (надалі - Закон 1952), державна реєстрація прав проводиться на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

Згідно п. 1,2 ч. 1 ст. 4 Закону 1952, обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно; право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном.

Згідно п.п. 1 п. 27 Постанови Кабінету Міністрів України, від 22.06.2011 року № 703 "Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно" (надалі - Постанова 703), документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є: укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно, чи його дублікат.

Згідно ст. 37 Закону 898, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Суд не бере до уваги доводи відповідача щодо некомпетентності Донецького обласного постійно діючого третейського суду при вирішенні питання щодо визнання дійсним договору іпотеки від 06.03.2013 року через наступне.

Насамперед, суд вважає доречним зазначити, що предметом позову у даній справі не є правомірність рішення Донецького обласного постійно діючого третейського суду при асоціації «Правозахист підприємств та громадян України» від 25.03.2013р. у справі № 3-17/2013.

Конституцією України встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно ч. 1 ст. 11 Закону України, від 11.05.2004 року № 1701-IV "Про третейські суди" (надалі - Закон 1701), третейські суди вирішують спори на підставі Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів та міжнародних договорів України.

Відповідно до ст. 3 Закону 1701, завданням третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону.

У відповідності до ст. 51 Закону 1701, рішення третейського суду є остаточним і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим Законом. Рішення третейського суду може бути оскаржене сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки у випадках, передбачених цим Законом, до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ.

Згідно ст. 50 Закону 1701, сторони, які передали спір на вирішення третейського суду, зобов'язані добровільно виконати рішення третейського суду, без будь-яких зволікань чи застережень. Сторони та третейський суд вживають усіх необхідних заходів з метою забезпечення виконання рішення третейського суду.

В обґрунтування заперечень на адміністративний позов та у якості правових підстав для відмови у задоволенні вимог позивача, представник відповідача також посилається на ст. 6 Закону 1701, яка регулює, зокрема, підвідомчість справ третейським судам.

Так, відповідно до п.п. 7, 13 ст. 6 Закону 1701, третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком: справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки; справ, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб'єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд зауважує, що рішенням Донецького обласного постійно діючого третейського суду при асоціації «Правозахист підприємств та громадян України» від 25.03.2013р. у справі № 3-17/2013 не визнано права власності за позивачем, а лише визнано дійсним договір іпотеки від 06.03.2013 та звернено стягнення в рахунок погашення заборгованості за договором позики від 06.03.2013 року.

Крім того, вчинення відповідних дій органами державної влади (реєстрація права власності) визначається також не вищезазначеним рішенням суду, а безпосередньо договором іпотеки, згідно п.п.5.5.1 якого, (а.с. 13), даний договір є договором про задоволення вимог іпотекодавця за договором позики, в цьому випадку, цей договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя.

Щодо посилань представника відповідача у своїх запереченнях на той факт, що договір іпотеки від 06 березня 2013 року не був посвідчений нотаріально у встановленому законом порядку, а отже не має належного підтвердження виникнення речових прав на нерухоме майно, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст. 3 Закону України, від 05.06.2003 року № 898-IV "Про іпотеку" (надалі - Закон 898), іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. У разі іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з дня вчинення відповідного правочину, на підставі якого виникає іпотека, або з дня набрання законної сили рішенням суду.

Стосовно тези відповідача, викладеної у запереченнях на адміністративний позов стосовно того, що з позовних вимог ТОВ «Фрегат СВ» не вбачається, яким рішенням, дією чи бездіяльністю посадових осіб реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області було порушено права та інтереси позивача, суд вважає доречним зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

З аналізу зазначеної норми Закону вбачається, що предметом адміністративного процесуального права у сфері публічних правовідносин, що складаються у зв'язку з реалізацією зацікавленими особами права на судовий захист, є вибір засобу захисту порушеного права.

Особливістю цих відносин є те, що вони пов'язані із реалізацією прав, свобод та інтересів суб'єктів у сфері публічно - правових відносин і спрямовані на захист від порушень з боку публічної влади при здійсненні нею владних управлінських функцій.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Крім того, суд зазначає, що у приписах Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема у статті 2, йдеться про захист не будь-якого-інтересу, а тільки правового, або інакше - легітимного.

Конституційний Суд України визначив зазначений законний інтерес як «прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам».

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що право на судовий захист передбачає не лише ухвалення правосудного судового рішення, яким суд поновлює чи в інший спосіб надає захист порушеним правам, свободам чи інтересам особи, а й реальне виконання цього рішення. Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу чи інтерес, про захист яких вона просить.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 1, 2, 4, 5, 6, 10, 11, 14, 15, 17, 23, 48, 58, 69-71, 79, 86, 87, 94, 98, 104, 105, 111, 112, 114, 121, 160, 161, 162, 163, 185, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Фрегат СВ» до реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Зобов'язати реєстраційну службу Маріупольського міського управлінні юстиції Донецької області зареєструвати за товариством з обмеженою відповідальність «ФРЕГАТ СВ» (код ЄДРПОУ 38460938) право власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Харлампіївська, б. 13.

Стягнути з державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальність «ФРЕГАТ СВ» (код ЄДРПОУ 38460938) судові витрати у розмірі 34,41 грн.

Вступну та резолютивну частини постанови виготовлено у нарадчій кімнаті і проголошено 08 квітня 2013 року у присутності представника позивача.

Повний текст постанови буде виготовлений протягом п'яти днів згідно ч. 3 ст. 160 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд у порядку, визначеному статтею 186 КАС України. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Скріпнік А.І.