Постанова

від 08.04.2013 по справі 826/3114/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 квітня 2013 року № 826/3114/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., при секретарі судового засідання Морозовій Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Оріон-РА ЛТД» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.12.2012 №№0002482220, 0002492220

за участі представників:

від позивача: Прессер Р.В.;

від відповідача: Пашко І.І.

На підставі ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 08.04.2013 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва ДПС (надалі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.12.2012 №№0002482220, 0002492220.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.03.2013 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу №826/3114/13-а до судового розгляду в судовому засіданні на 29.03.2013, яке в подальшому відкладалось з метою отримання додаткових доказів по справі для правильного вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акту перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України (надалі - Кодекс), оскільки висновки Відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Кодексу при визначенні суми податкового кредиту з податку на додану вартість та суми валових витрат з податку на прибуток є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник Відповідача проти позову заперечив в повному обсязі та, в свою чергу, зазначив, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємством, яке на думку податкового органу, має ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентом є нікчемними та такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового з податку на додану вартість та валових витрат з податку на прибуток. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

05 грудня 2012 відповідачем прийнято наступні спірні податкові повідомлення-рішення:

- №0002482220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» на загальну суму 51372грн., в т.ч. за основним платежем 41098грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 10274грн.;

- №0002492220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 37587грн., в тому числі за основним платежем 32879грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 4708грн.

Підставою для прийняття вказаних спірних ППР стали висновки акту перевірки від 21.11.2012 №5399/22-222-32849172, згідно яких податковим органом встановлено наступні порушення, а саме:

- пп.7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 32879,00 грн., у тому числі за травень 2010 на суму 6895,17 грн., червень 2010 на суму 11936,67грн. та травень 2011 на суму 14046,83грн.;

- п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 41 098,00грн., у тому числі за II квартали 2010 на суму 41 098,00грн.

Як вбачається з Акту перевірки, а також письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних санкції з ПДВ та податку на прибуток, ґрунтується на наступних обставинах.

Так, ДПІ посилається на постанову Дарницького районного суду м. Києва по справі №1-1045/11 від 22.12.2011, якою закрито кримінальну справу відносно ОСОБА_3 у зв'язку із закінченням строків давності, з якої податковому органу вбачається доведеним факт порушення контрагентом позивача ТОВ «Волтас Плюс» приписів господарського та цивільного законодавства, а правочини, укладені ТОВ «Волтас Плюс» з покупцями, на думку відповідача, не створюють юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

При цьому, у висновках акту перевірки податковий орган посилається на встановлені в ході контрольного заходу порушення ст.ст.203, 215, 216, 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів у перевіряємому періоді між позивачем та ТОВ «Волтас Плюс».

На думу суду, вказані обставини не можуть бути безумовним доказом нікчемності та безтоварності правочинів між позивачем та контрагентами, а вказані вище висновки ДПІ є передчасними, враховуючи наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину.

За змістом ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України, у редакції, чинній на момент здійснення розглядуваних господарських операцій, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно ч. 2 цієї статті є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, вина особи, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним) сторонами правочину або однією зі сторін, жодним чином не може бути встановлена на підставі постанови Дарницького районного суду м. Києва про закриття кримінальної справи.

Більш того, посилання відповідача в акті перевірки на статті 215, 216 ЦК України є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що обставин, на які посилається відповідач в акті перевірки позивача, які ґрунтуються виключно на постанові Дарницького районного суду м. Києва №1-1045/11 від 22.12.2011 про закриття кримінальної справи, жодним чином не можуть бути безумовним та достатнім доказом нікчемності правочинів між позивачем та вказаним контрагентом, адже, як вже зазначалось, доказом вини особи в порушенні публічного порядку є виключно вирок суду, наявності якого, як на час проведення перевірки так і станом на час розгляду даної справи, судом не встановлено.

Стосовно тверджень представника податкового органу щодо «безтоварності» господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентом, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, протягом травня-червня 2010 позивачем здійснювались імпортні операції щодо ввезення товарів, які, на умовах DDU поставлялись в інтересах позивача третім осіб або на склад ТОВ «Волтас - Плюс» за адресою: м. Київ, вул. Велика Кільцева, 4 для їх подальшої реалізації.

11 травня 2010 між позивачем та ТОВ «Волтас-Плюс» укладено договір про надання послуг з відповідального зберігання та додаткових послуг №11/05/10-6 (надалі - Договір №11/05/10-6), за умовами якого ТОВ «Волтас-Плюс» у якості виконавця зобов'язалось надавати позивачу визначені у цьому договорі складські послуги, а позивач, у якості замовника, зобов'язався їх оплачувати.

Договір №11/05/10-6, укладений 11.05.2010 діяв до 31.12.2010, в встановленому порядку недійсним не визнавався, іншого під час розгляду даної справи судом не встановлено.

Під час зберігання імпортованого позивачем товару на зазначеному складі, на виконання умов Договору №11/05/10-6, протягом травня-червня 2010 ТОВ «Волтас-Плюс» надано позивачу складські послуги, а також додаткові супутні складські послуги (розвантаження, переміщення в зоні пакування, відвантаження тощо), які, як зазначає представник Товариства, є необхідними в межах господарської діяльності позивача для подальшого отримання прибутку.

Загалом, позивачем прийнято та оплачено послуг на загальну суму 164393,33грн., крім того ПДВ - 32878,67грн., всього з ПДВ - 197272,00грн., на підтвердження чого ТОВ «Волтас-Плюс» було виписано та надано позивачу наступні документи, якими підтверджується правомірність формування позивачем податкового кредиту у розмірі 32878,67грн., та включення суми 164393,33грн. до складу валових витрат, а саме:

Податкові накладні: № 2705106 від 27.05.2010 р. на суму 19456,00 грн. (у т.ч. ПДВ 3242,67 грн.); № 2705107 від 27.05.2010 р. на суму 84281,00 грн. (у т.ч. ПДВ 14046,83 грн.);

№ 2805109 від 28.05.2010 р. на суму 21915,00 грн. (у т.ч. ПДВ 3652,50 грн.); № 0206103 від 04.06.2010 р. на суму 32250,00 грн. (у т.ч. ПДВ 5375,00 грн.); № 3006104 від 30.06.2010 р. на суму 19464,00 грн. (у т.ч. ПДВ 3244,00 грн.); № 3006106 від 30.06.2010 р. на суму 19906,00 грн. (у т.ч. ПДВ 3317,67 грн.).

Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг): № б/н від 27.05.2010 р. на суму 19456,00 грн. (у т.ч. ПДВ 3242,67 грн.); № б/н від 27.05.2010 р. на суму 84281,00 грн. (у т.ч. ПДВ 14046,83 грн.); № б/н від 28.05.2010 р. на суму 21915,00 грн. (у т.ч. ПДВ 3652,50 грн.); № б/н від 04.06.2010 р. на суму 32250,00 грн. (у т.ч. ПДВ 5375,00 грн.); № б/н від 30.06.2010 р. на суму 19464,00 грн. (у т.ч. ПДВ 3244,00 грн.); № б/н від 30.06.2010 р. на суму 19906,00 грн. (у т.ч. ПДВ 3317,67 грн.).

На думку суду, вищевказаними документами підтверджується правомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 32878,67 грн., та валових витрат в сумі 164393,33 грн., а обставини, викладені відповідачем в Акті перевірки не сприймаються судом як належний та допустимий доказ протиправності поведінки позивача, в розумінні ч.4 ст.70 КАС України.

Враховуючи вищевикладене, суд також приходить до висновку про помилковість збільшення позивачу грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств в сумі 41098грн. (за основним платежем), адже висновки податкового органу щодо завищення валових витрат в сумі 164393,33грн. базуються виключно на твердженнях щодо нікчемності правочину, правова оцінка чому надана судом вище.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити, що в розумінні ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість» ( 168/97-ВР ) та статей 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» ( 2181 ), ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе персональну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Згідно з п.п. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків під час відображення в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Аналіз вказаних норм податкового законодавства дає змогу прийти до висновку про помилковість посилань відповідача в акті перевірки на не подання (подання з нульовими показниками) податкової звітності з ПДВ та податку на прибуток за перевіряємий період контрагентом позивача, як на належний доказ правомірності збільшення позивачу грошового зобов'язання в оспорюваній сумі.

Згідно ч.2 ст. 3, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З аналізу наведених норм Закону вбачається, що підставою для віднесення витрат по певній господарській операції до складу валових витрат платника є первинні документи, що містять всі обов'язкові реквізити передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а підставою для формування сум податкового кредиту за такими операціями є належним чином оформлена податкова накладна.

Досліджені судом первинні бухгалтерські та податкові документи, які зазначені вище, оформлені у відповідності до вимог вказаних статей Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», згідно вимог ст.201 ПК України, п.3 Порядку заповнення, затвердженого Наказом ДПА України від 21.12.2010 № 969.

За таких обставин, доводи, викладені в акті перевірки №5399/22-222-32849172 від 21.11.2012 спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом нікчемними, та не можуть одночасно бути достатніми доказами «безтоварності»/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.

Послуги, отримані позивачем, не є обмеженими в цивільному обороті, не отримані внаслідок вчинення злочину, а сама по собі операція з придбання даних товарів також не може бути визначена судом як порушення встановленого порядку.

Частина 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, та не заперечувалось відповідачем, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами, і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагенти позивач, як юридичні особи були внесений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податково кредиту/валових витрат, однак таких фактів в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевказана позиція Окружного адміністративного суду м. Києва узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, повязаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

В порушення положень ст. 7, Глави 6, ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги ТОВ «Оріон РА ЛТД», в даному випадку, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845, визначено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Зі змісту листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011р. №2135/11/-11 вбачається, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69-71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріон РА ЛТД» - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва ДПС від 05.12.2012 №№0002482220, 0002492220.

3. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріон РА ЛТД» (код ЄДРПОУ 32849172, адреса: 02002, м. Київ, Дніпровський район, ВУЛИЦЯ ПАНЕЛЬНА, будинок 3, квартира 126) судові витрати в сумі 889 (вісімсот вісімдесят дев'ять) грн. 59 коп. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби (адреса: 02094, м. Київ, бульвар Верховної Ради, 24-Б).

Суддя П.О. Григорович

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова складена в повному обсязі 15.04.2013.