Постанова

від 21.01.2014 по справі 826/3114/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/3114/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Григорович П.О.

Суддя-доповідач: Собків Я.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 січня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П., Петрика І.Й.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оріон-РА ЛТД" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Оріон-РА ЛТД" звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 05.12.2012 № 0002482220 та № 0002492220.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2013 року даний позов задоволено.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог даного позову.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню , а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 08.11.2012 року по 14.11.2012 року службовими особами відповідача було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Оріон- РА ЛТД" з питань своєчасності, достовірності та повноти сплати податків і зборів по взаємовідносинах з ТОВ «Волтас Плюс» за період 01.10.2009 р. по 30.09.2012 р., про що було складено акт перевірки від 21.11.2012 №5399/22-222-32849172.

В ході проведення перевірки було встановлено порушення позивачем вимог:

- пп.7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 32 879,00 грн., у тому числі за травень 2010 на суму 6 895,17 грн., червень 2010 на суму 11 936,67 грн. та травень 2011 на суму 14 046,83 грн.;

- п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого було занижено податок на прибуток на загальну суму 41 098,00 грн., у тому числі за II квартали 2010 на суму 41 098,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято наступні спірні податкові повідомлення-рішення:

- від 05 грудня 2012 р. №0002482220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» на загальну суму 51 372,00 грн., в т.ч. за основним платежем - 41 098,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 10 274,00 грн.;

- від 05 грудня 2012 р. №0002492220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 37 587,00 грн., в тому числі за основним платежем - 32 879,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 4 708,00 грн.

Позивач заперечує правомірність спірних податкових повідомлень-рішень відповідача, у зв'язку з чим просить визнати їх протиправними та скасувати.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 334/94-ВР) (Закон втратив чинність з 1 січня 2013 року згідно з Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI ), валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно ч. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За змістом наведених норм, для формування валових витрат обов'язковою передумовою, за виключенням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, є подальше фактичне використання таких витрат у власній господарській діяльності підприємства та документальне підтвердження належності таких витрат складу валових витрат.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначалися Законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції Закону, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 168/97-ВР) (Закон втратив чинність з 1 січня 2011 року згідно з Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI )..

Згідно з пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 вказаного Закону, датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, а в разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Із системного аналізу пункту 1.4 ст. 1 Закону № 168/97-ВР, випливає, що поставка товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів.

Тобто з метою оподаткування фактом поставки товарів визнається як операція, в результаті якої за умовами договору між постачальником та покупцем передача товару вже відбулася (у покупця виникло право власності на товар), так і операція, в результаті якої виникнення права власності на товар ще має відбутися при виконанні певних умов договору, тобто оплати товару чи отримання товару покупцем.

Разом з тим, податковий кредит звітного періоду у відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР (у редакції Закону України від 30.11.2006 р. № 398-V), визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абз. 1 п. 7.4.5 цієї ж норми Закону (у редакції Закону України від 25.03.2005 р. N 2505-IV), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, обов'язковою умовою, з якою Закон № 168/97-ВР пов'язує право платника на включення сплачених у складі вартості придбаних товарів (основних фондів), робіт, послуг сум ПДВ до податкового кредиту, є використання цих товарів (основних фондів), робіт, послуг у господарській діяльності такого платника.

Так, під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3 ГК України) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств " господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті 3 Господарського кодексу України, пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливо без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Отже, вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

-неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

-відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

-облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

-здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Виняток із зазначеного правила можуть становити лише випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтується на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина перша статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів було встановлено, що упродовж травня-червня 2010 позивачем здійснювались імпортні операції щодо ввезення товарів, які на умовах DDU поставлялись третім осіб або на склад ТОВ «Волтас-Плюс», розташованого за адресою: м. Київ, вул. Велика Кільцева, 4.

11 травня 2010 між позивачем та ТОВ «Волтас-Плюс» було укладено договір про надання послуг з відповідального зберігання та додаткових послуг №11/05/10-6 (надалі - Договір №11/05/10-6), за умовами якого ТОВ «Волтас-Плюс» у якості виконавця зобов'язалось надавати позивачу визначені умовами договору складські послуги, а позивач, у якості замовника, зобов'язався їх оплачувати. Строк дії даного договору сторонами було обумовлено до 31.12.2010 р.

На виконання умов вказаного Договору ТОВ «Волтас-Плюс» упродовж травня-червня 2010 року були надані складські послуги, а також додаткові супутні складські послуги (розвантаження, переміщення в зоні пакування, відвантаження тощо).

За умовами договору №11/05/10-6, позивачем було прийнято та оплачено послуги на загальну суму 164 393,33 грн. (у тому числі ПДВ - 32878,67 грн.), а всього на суму 197 272,00 грн.

Транспортування товару від складу, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Велика Кільцева, 4, до магазинів замовників здійснювало ТОВ «Алоїс Карго» на підставі укладеного з позивачем договору на транспортно-експедиторське обслуговування від 07.09.2009 року № 07/09/М.

На думку податкового органу, укладений сторонами правочин є нікчемним в розумінні положень Цивільного кодексу України, а тому в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України установлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Дії, вчинені у межах нікчемного правочину, не можна вважати господарськими операціями, оскільки зазначений правочин не створює інших юридичних наслідків, окрім пов'язаних з його недійсністю.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положенням статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Так на підтвердження виконання договірних зобов'язань позивачем до суду були надані копії наступних первинних документів:

- податкових накладних № 2705106 від 27.05.2010 р. на суму 19456,00 грн. (у т.ч. ПДВ 3242,67 грн.); № 2705107 від 27.05.2010 р. на суму 84281,00 грн. (у т.ч. ПДВ 14046,83 грн.);№ 2805109 від 28.05.2010 р. на суму 21915,00 грн. (у т.ч. ПДВ 3652,50 грн.); № 0206103 від 04.06.2010 р. на суму 32250,00 грн. (у т.ч. ПДВ 5375,00 грн.); № 3006104 від 30.06.2010 р. на суму 19464,00 грн. (у т.ч. ПДВ 3244,00 грн.); № 3006106 від 30.06.2010 р. на суму 19906,00 грн. (у т.ч. ПДВ 3317,67 грн.);

- актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) № б/н від 27.05.2010 р. на суму 19456,00 грн. (у т.ч. ПДВ 3242,67 грн.); № б/н від 27.05.2010 р. на суму 84281,00 грн. (у т.ч. ПДВ 14046,83 грн.); № б/н від 28.05.2010 р. на суму 21915,00 грн. (у т.ч. ПДВ 3652,50 грн.); № б/н від 04.06.2010 р. на суму 32250,00 грн. (у т.ч. ПДВ 5375,00 грн.); № б/н від 30.06.2010 р. на суму 19464,00 грн. (у т.ч. ПДВ 3244,00 грн.); № б/н від 30.06.2010 р. на суму 19906,00 грн. (у т.ч. ПДВ 3317,67 грн.);

- відповідних товарно-транспортних та транспортних накладних (а.с. 67-99).

За правилами ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України (із змінами та доповненнями), де передбачено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. Господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту, а тому право платника ПДВ на податковий кредит може визнаватися лише у разі, якщо відповідні товари ним реально придбавалися, або ж у разі реального понесення ним витрат на таке придбання.

Як вбачається з копій податкових накладних, що містяться у матеріалах даної справи, вказані накладні підписані громадянином ОСОБА_2 і скріплені печаткою ТОВ «Волтас-Плюс».

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на показання громадянина ОСОБА_2 як обвинуваченого по кримінальній справі, у яких він просить вважати всі первинні документи, оформлені від його імені, як засновника ТОВ «Волтас-Плюс» недійсними, та на наявну в матеріалах справи постанову Дарницького районного суду м. Києва від 22 грудня 2011 року по справі № 1-1045/11 про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за п. 5 ст. 2 7, ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 358 КК України та закриття порушеної відносно нього кримінальної справи за статтею 49 КК України. Тобто, ОСОБА_2 звільнений з нереабілітуючих підстав.

Перевіривши реальність правочину, укладеного між ТОВ "Оріон-РА ЛТД" та ТОВ «Волтас-Плюс», колегія суддів погоджується з висновками податкового органу щодо відсутності підстав для включення до складу валових витрат сум сплачених позивачем за цією угодою та до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених відповідно до податкових накладних, оформлених його контрагентом, з огляду на те, що відповідні документи не підписані особою, яка належить до кола осіб, наділених таким правом у визначеному законом порядку. Надані позивачем первинні документи не підтверджують реальності виконання угоди саме контрагентом, по взаємовідносинах з яким було проведено перевірку, результати якої викладені в акті ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС від 21.11.2012 №5399/22-222-32849172.

Таким чином, аналізуючи обставини даної справи та наявні в ній докази, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог, що відповідно є підставою для відмови у їх задоволенні.

З підстав вищевикладеного, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, а тому вбачаються підстави для скасування постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2013 року та ухвалення нового рішення, яким в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Оріон-РА ЛТД" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, слід відмовити.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2013 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Оріон-РА ЛТД" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк І.Й. Петрик

Повний текст постанови виготовлено - 27.01.14р.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Петрик І.Й.