Постанова

від 08.04.2013 по справі 826/941/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 квітня 2013 року № 826/941/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., при секретарі судового засідання Морозовій Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Хайфілд Інвесттраст» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.01.2013 №№0000152250, 0000142250 за участі представників:

від позивача: Гончаров Є.В.;

від відповідача: Пашко І.І.

На підставі ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 08.04.2013 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Хайфілд Інвесттраст» (надалі - позивач, Товариство) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва ДПС (надалі - відповідач), з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.01.2013 №№0000152250, 0000142250.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.02.2013 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу №826/941/13-а до судового розгляду в судовому засіданні на 21.02.2013, яке в подальшому було відкладено з метою отримання додаткових доказів по справі для правильного вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акту перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України (надалі - Кодекс), оскільки висновки Відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Кодексу при визначенні суми податкового кредиту з податку на додану вартість та суми валових витрат з податку на прибуток підприємств є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник Відповідача проти позову заперечив в повному обсязі та, в свою чергу, зазначив, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємством, яке на думку податкового органу, має ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між Позивачем та контрагентом є нікчемними та такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового з податку на додану вартість та валових витрат з податку на прибуток. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

09 січня 2013 відповідачем прийнято наступні спірні податкові повідомлення - рішення:

- №0000152250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 64751грн., в т.ч. за основним платежем 51801грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 12950грн.;

- №0000142250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» на загальну суму 59571грн., в т.ч. за основним платежем 59571грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 0грн.

Підставою для прийняття вказаних спірних ППР стали висновки акту перевірки від 21.12.2012 №6016/22-520/34875361, згідно яких перевіркою встановлено порушення позивачем пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст.138, п.138.7 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 59 571 грн. та встановлено порушення п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 ПК України у зв'язку з чим занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього у розмірі 51 801 грн. за грудень 2011 року.

Як вбачається з Акту перевірки, а також письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних санкції, ґрунтується на наступних обставинах.

Так, відповідачем від ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС отримано Акт №468/221-317/32373468 від 09.07.2012 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Трансбуд-2» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.12.2011 по 31.12.2011, відповідно до якого податком органом зроблено висновок про те, що ТОВ «Трансбуд-2» здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, адже в ході перевірки ТОВ «Трансбуд- 2» податковим органом не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від підприємств - постачальників у періоді з 01.10.2011 по 31.10.2011.

Також відповідачем від ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС отримано Акт №5117/22-08/32373468 від 26.07.2012 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Трансбуд-2» з питання дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з ТОВ «Еліре» (код ЄДРПОУ 37265732), ТОВ «Нацпромторг» (код ЄДРПОУ 37317256), ТОВ «УТЕКС УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 37392333) за грудень 2011, відповідно до якого, у зв'язку з непідтвердженням у ТОВ «Трансбуд-2» об'єктів оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток по операціях з придбання товарів від вказаних контрагентів-постачальників у ТОВ «ТРАНСБУД-2» відсутні об'єкти оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток по операціях з подальшого продажу таких товарів підприємствам - покупцям, в даному випадку, позивачу

Як вбачається зі ст.14 акту перевірки №6016/22-520/34875361, враховуючи обставини, викладені в п.3 даного акту та про які зазначено вище, відповідач приходить до переконання, що всі угоди, укладені між підприємствами (в т.ч. позивачем) та ТОВ «Трансбуд-2» у грудні 2011 не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними, при цьому, ДПІ посилається на не дотримання сторонами правочину ст. 215,216, 228 ЦК України в момент його укладання.

В той же час, в письмових запереченнях, наданих представником відповідача під час розгляду справи, останній посилається на те, що до перевірки позивачем не надано документів щодо показників якості та безпеки товару, не надано жодних підтверджуючих документів стосовно способу транспортування товару (ТТН), а тому, відсутність у позивача цих обов'язкових документів сприймається податковим органом як відсутність здійснення поставки товару.

Відповідач звертає увагу суду на відсутність перепусток на виїзд з території виконавця транспорту та відсутність довіреностей на отримання товару.

На думку податкового органу, вказані обставини є достатнім доказом відсутності у ТОВ «Трансбуд - 2» адміністративно-господарських можливостей на провадження господарської діяльності, а встановлені актом перевірки обставини є належним доказом нікчемності та безтоварності правочинів між позивачем та його контрагентом.

Однак, на думу суду, вказані обставини не можуть бути безумовним доказом нікчемності та безтоварності правочинів між позивачем та ТОВ «Трансбуд-2», враховуючи наступне.

Як вбачається зі змісту Розділу 3 акту перевірки, при проведенні аналізу наявної в органі ДПС інформації, а також згідно отриманих висновків ГВ ПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, податковий орган прийшов до висновку про те, що контрагент контрагента позивача ПП «БК «Мрія» має ознаки «фіктивності».

Згідно пояснень ОСОБА_3, останній зареєстрував ТОВ «Київські промислові технології» за винагороду, яку йому запропонував його однокурсник.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину.

За змістом ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України, у редакції, чинній на момент здійснення розглядуваних господарських операцій, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно ч. 2 цієї статті є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, вина особи, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним) сторонами правочину або однією зі сторін, жодним чином не може бути встановлена на підставі актів перевірок позивача або його контрагентів, висновків ГВ ПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, в тому числі на підставі пояснень, в даному випадку, засновника ТОВ «Київські промислові технології» ОСОБА_3 щодо непричетності до господарської діяльності даного підприємства.

Більш того, посилання відповідача в акті перевірки на статті 215, 216 ЦК України є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що обставин, на які посилається відповідач (встановлення ознак фіктивності контрагентів ТОВ «Трансбуд-2»), жодним чином не можуть бути безумовним та достатнім доказом нікчемності правочинів між позивач та ТОВ «Трансбуд-2», адже, як вже зазначалось, доказом вини особи в порушенні публічного порядку є виключно вирок суду, наявності якого, як на час проведення перевірки так і станом на час розгляду даної справи, судом не встановлено.

Стосовно тверджень податкового органу щодо «безтоварності» господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Трансбуд-2», суд зазначає наступне.

Так, відповідно до Договору №2/12/11 від 02.12.2011 ТОВ «Хайфілд Інвесттраст» (замовник) та ТОВ «Трансбуд-2» (виконавець), останній зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, виготовити та поставити у власність замовника товар (бетон, бетонні суміші), а замовник зобов'язується своєчасно прийняти та оплатити таку продукцію на умовах цього договору.

05 грудня 2012 ТОВ «Трансбуд-2» виписано рахунок-фактуру №0512 на суму 244909,72грн. (ст.109 том1).

На виконання умов договору, ТОВ «Трансбуд-2» виписано на позивача рахунки - фактури №0512 від 05.12.2012, №0912 від 09.12.2011.

В період з 05.12.2011 по 12.12.2011 за видатковими накладними №0512/11 від 05.12.2011, №0612/11 від 06.12.2011, №0712/11 від 07.12.2011, №0812/11 від 08.12.2011, №0912/11 від 09.12.2011, №1212/11 від 12.12.2011, №1312/11 від 13.12.2011 ТОВ «Траснбуд-2» здійснено передачу товару позивачу, на підтвердження поставки якого позивачем до матеріалів справи надано ряд належним чином завірених копії товарно-транспортних накладних (том 2 додатків а.с.1-63), які спростовують твердження представника відповідача щодо відсутності «товарності» господарської операції через відсутність доказів перевезення товару.

Слід зазначити, що твердження представника відповідача, стосовно відсутності паспортів якості на придбаний товар спростовуються належними та допустимими письмовими доказами, які наявні в матеріалах справи, а саме: належним чином завіреними копіями паспортів якості на бетонні суміші (том 1 додатків а.с.3 -65).

Товариством з обмеженою відповідальністю «Трансбуд-2» на користь позивача виписано наступні податкові накладні, сума ПДВ по яким в розмір 51801,25грн. була віднесена позивачем до податкового кредиту за грудень 2011.

Вказану суму ПДВ позивачем відображено в Додатку №5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» по декларації з ПДВ за перевіряємий період.

При цьому, ТОВ «Трансбуд-2» в аналогічній сумі 51801грн. відображено власні податкові зобов'язання з ПДВ в рядку 15 розділу І Додатку №5 декларації з ПДВ за грудень 2011, що сприймається судом як належний доказ виконання контрагентом позивача покладеного на нього обов'язку щодо декларування в повній сумі власних податкових зобов'язань та спростовує посилання ДПІ на недобросовісність даного підприємства.

Більш того, ані під час перевірки позивача, ані станом на час розгляду даної справи в суді, в підтвердження недобросовісності ТОВ «Трансбуд-2» в частині сплати податку на додану вартість до бюджету, до матеріалів справи відповідачем не надано жодного ППР або податкової вимоги про збільшення (визначення) ТОВ «Трансбуд-2» суми грошового зобов'язання з ПДВ.

При чому, на стор.18 Акту перевірки ТОВ «Трансбуд-2» від 26.07.2012 №5117/22-08/32373468 (том справи 2 а.с.93) відхилення суми податкового кредиту позивача за грудень 2011 та суми податкового зобов'язання ТОВ «Трансбуд-2» за аналогічний період складає 0(нуль)грн.

На виконання умов п.5.1 договору №2/12/11 від 02.12.2011 в частині поставки товару, між сторонами складено та підписано акт надання транспортних послуг, згідно якого виконавцем, як то передбачено у вказаному пункті Договору, власними силами здійснено поставку бетонних сумішей на позивача, а поставка товару, як вже зазначалось, підтверджується належним чином оформленими ТТН, відповідно до п.5.2. Договору.

Надаючи правову оцінку твердженням представника ДПІ стосовно відсутності перепусток на виїзд з території виконавця транспорту та відсутність довіреностей на отримання товару, суд зазначає, що податковим органом вибірково сприйнято п.5.5 Договору №2/12/11, адже наявність перепусток та довіреностей на отримання товару, згідно даного пункту договору, є обов'язковою умовою у випадку доставки товару самим позивачем (замовником), чого в даному випадку не було, адже згідно вищевказаних письмових доказів, поставка товару здійснювалась безпосередньо ТОВ «Трансбуд-2».

На виконання п.7.4 Договору, позивачем проведено оплату за придбаний товар, що підтверджується належним чином завіреними копіями реєстрів документів, проведених по системі «Клієнт-Банк» в АТ «ОТП Банк» за 10.01.2012 та 11.01.2012 на загальну суму 310807,48грн., в т.ч. ПДВ 51801,25грн., що відповідає сумі податкового кредиту позивача за грудень 2011.

На підтвердження використання придбаного товару в рамках власної господарської діяльності, позивачем до матеріалів справи надано належним чином завірені копії Договорів та актів виконаних робіт форми КБ-2в, що підтверджують використання придбаного бетону , а саме: з КП «Київміськсвітло» за договорами №2456/106-547, №2456/115-556 від 05.12.2011 (том 5 додатків, том 6, 18 додатків), з КП «Київміськсвітло» за договором субпідряду №42Х від 05.12.2011; з ЗАТ «Київбуделектротранс» за договором №43Х від 08.12.2011 (том19 додатків а.с.20-29) тощо.

На думку суду, вищевказаними документами підтверджується правомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 51801 грн., та валових витрат в сумі 259006,20грн., а обставини, викладені відповідачем в Акті перевірки не сприймаються судом як належний та допустимий доказ протиправності поведінки позивача, в розумінні ч.4 ст.70 КАС України.

Враховуючи вищевикладене, суд також приходить до висновку про помилковість збільшення позивачу грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств в сумі 59571грн. (за основним платежем), адже висновки податкового органу щодо завищення валових витрат в сумі 259006,20грн. базуються виключно на твердженнях щодо нікчемності правочину, правова оцінка чому надана судом вище.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити, що в розумінні ст. 16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та валових витрат.

ПК України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ та податку на прибуток та податку на додану вартість як припущення контролюючого органу щодо ознак фіктивності правочинів/або існування тверджень податкового органу щодо нікчемності правочинів, а фактичність господарських операцій позивача з ТОВ «Трансбуд-2» підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

При цьому поняття «безтоварності» господарської операції помилково сприймається ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС виключно через призму припущень фіктивності непрямих контрагентів позивача та нікчемності правочинів по всьому ланцюгу постачання, адже актом перевірки підтверджується аналіз ДПІ первинних бухгалтерських та податкових документів під час проведення перевірки по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Трансбуд-2», однак, не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарської операції, що міститься в даних документах, податковий орган приходить до помилкових висновків про відсутність об'єктів оподаткування з ПДВ та податку на прибуток, посилаючись при цьому на не дотримання норм податкового, цивільного та господарського законодавства іншими, аніж позивач особами, в той же час застосовуючи відповідальність саме до позивача, а не до таких осіб.

Відповідно до ч.2 ст. 3, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З аналізу наведених норм Закону вбачається, що підставою для віднесення витрат по певній господарській операції до складу валових витрат платника є первинні документи, що містять всі обов'язкові реквізити передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а підставою для формування сум податкового кредиту за такими операціями є належним чином оформлена податкова накладна.

Досліджені судом первинні бухгалтерські та податкові документи, які зазначені вище, оформлені у відповідності до вимог вказаних статей Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», згідно вимог ст.201 ПК України, п.3 Порядку заповнення, затвердженого Наказом ДПА України від 21.12.2010 № 969.

Товари, придбані позивачем, не є обмеженими в цивільному обороті, не отримані внаслідок вчинення злочину, а сама по собі операція з придбання даних товарів також не може бути визначена судом як порушення встановленого порядку.

Частина 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, та не заперечувалось відповідачем, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та ТОВ «Трансбуд-2», на момент фактичного виконання даних господарських відносин контрагент позивача, як юридична особа був внесений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Відтак, лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податково кредиту/валових витрат, однак таких фактів в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевказана позиція Окружного адміністративного суду м. Києва узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, повязаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

В порушення положень ст. 7, Глави 6, ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги ТОВ «Хайфілд Інвесттраст», в даному випадку, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845, визначено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Зі змісту листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011р. №2135/11/-11 вбачається, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69-71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Хайфілд Інвесттраст» - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва ДПС від 09.01.2013 №№0000152250, 0000142250.

3. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хайфілд Інвесттраст» (код ЄДРПОУ 34875361, адреса: 02002, м. Київ, вулиця Луначарського, 22б) судові витрати в сумі 1243 (тисячу двісті сорок три) грн. 22коп. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби (адреса: 02094, м. Київ, бул. Верховоної Ради, 24-б).

Суддя П.О. Григорович

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова складена в повному обсязі 15.04.2013.