Рішення

від 10.04.2013 по справі 910/5264/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/5264/13 10.04.13

За позовомПриватної фірми «СЕНС» доФізичної особи-підприємця Івах Сергія Анатолійовича проповернення безпідставно отриманих коштів у розмірі 30 918,56 грн. Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:Кузь В.В. від відповідача:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватна фірма «СЕНС» (надалі - «Фірма») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Івах Сергія Анатолійовича (надалі - «Підприємець») про повернення безпідставно отриманих коштів у розмірі 30 918,56 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем було перераховано на рахунок відповідача кошти у сумі 30 330,05 грн. без укладення договору, а тому ці кошти є такими, що набуті без достатніх правових підстав. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 498,18 грн. та інфляційних у розмірі 90,33 грн. за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.03.2013 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 10.01.2013 р.

В судове засідання представник позивача з'явилася, на виконання вимог ухвали суду надала документи та пояснення стосовно суті спору, позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, витребувані ухвалами суду докази та відзив на позовну заяву не подав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце судового засідання був належним чином повідомлений, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №24058208, отриманим представником відповідача 02.04.2013 р.

Місцезнаходження відповідача за адресою: 03179, м. Київ, вул. Прилужна, 10, кв. 15, на яку було відправлено ухвали суду, підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №14176653 від 03.07.2012 р. та матеріалами справи.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

У період з 07.07.2012 р. по 10.09.2012 р. на підставі усної домовленості Фірмою було перераховано на рахунок Підприємця грошові кошти у розмірі 30 330,05 грн. в якості передоплати за товар, що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача.

Претензією №73-12 від 03.12.2012 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути перераховану суму грошових коштів у зв'язку із не поставкою відповідачем товару.

Спір у справі виник у зв'язку із непогодженням, на думку позивача, істотних умов договору, що зумовлює безпідставне набуття відповідачем коштів у розмірі 30 330,05 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що кошти сплачувалися позивачем за поставку товару на підставі рахунків-фактури №СФ-0000231 від 07.07.2012 р., №СФ-0000242 від 20.07.2012 р., №СФ-0000293 від 22.08.2012 р., №296 від 28.08.2012 р. та №303 від 10.09.2012 р.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до пункту 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Стаття 180 Господарського кодексу України визначає істотні умови господарського договору. Відповідно до положень цієї статті зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Разом із цим, незалежно від форми договору сторони у будь-якому випадку зобов'язані погодити істотні умови договору відповідного виду.

В даному випадку, істотними умовами договору даного виду є номенклатура (асортимент) товару, його кількість та ціна.

Із матеріалів справи вбачається, що сторонами згоди щодо вказаних вище істотних умов договору поставки не було досягнуто. Зокрема, вказані рахунки-фактури, на підставі яких Фірма здійснювала перерахування грошових коштів, позивачем отримані не були, а відтак, погодження сторонами асортименту і кількості товару не відбулося.

Згідно з частиною 8 статті 181 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Претензією №73-12 від 03.12.2012 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути перераховану суму грошових коштів у зв'язку із не поставкою відповідачем товару. Доказів поставки товару Підприємцем не надано.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність укладеного між сторонами правочину поставки, що зумовлює відсутність правової підстави володіння Підприємцем грошовими коштами у сумі 30 330,05 грн. Правочин, який сторони мали намір укласти у спрощеній формі (рахунком-фактурою та його оплатою), є неукладеним, а тому не створює для сторін прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Таким чином, обов'язковою умовою, з якою законодавець пов'язує виникнення даного виду зобов'язань, є відсутність правової підстави для набуття майна однією особою за рахунок іншої особи.

Статтею 177 Цивільного кодексу України унормовано, що об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші. Майном, як особливим об'єктом згідно зі статтею 190 цього Кодексу вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Зі змісту наведених норм вбачається, що положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави поширюються і на безпідставно набуті грошові суми.

Відтак, в силу юридичного факту володіння грошовими коштами без достатньої правової підстави у володільця згідно ст.ст. 11, 1212 Цивільного кодексу України виникає зобов'язання повернути такі кошти на користь особи, яка має відповідні права на такі кошти.

Матеріалами справи підтверджується звернення позивача (претензія №73-12 від 03.12.2012 р.) до Підприємця з вимогою перерахувати спірні кошти.

Таким чином, оскільки правочин між сторонами не укладено, доказів повернення отриманих грошових коштів відповідачем не надано, відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, якою передбачено порядок повернення безпідставно отриманого майна, у відповідача виникло зобов'язання по поверненню позивачу 30 330,05 грн., які отримані відповідачем без достатніх правових підстав.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується отримання відповідачем 30 330,05 грн., відсутність правової підстави для володіння такими коштами та наявність вимоги Фірми про повернення коштів. В той же час, Підприємцем наведені обставини не спростовані, доказів повернення коштів суду не надано.

Таким чином, вимоги Фірми про стягнення з Підприємця безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 30 330,05 грн. є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 498,18 грн. та інфляційних у розмірі 90,33 грн. за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.

Судом встановлено, що 03.12.2012 р. позивачем направлена вимога про сплату заборгованості №73-12 від 03.12.2012 р., відповідач у встановлений строк (до 10.12.2012 р.) свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і з 11.12.2012 р. він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За перерахунком суду, з урахуванням встановленого судом початку періоду прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, розмір 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача становить 209,40 грн. В іншій частині (288,78 грн.) 3% річних нараховані безпідставно.

Суд перевірив та вважає за можливе стягнути з відповідача інфляційні у заявленому позивачем розмірі.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з Підприємця на користь Фірми заборгованості у розмірі 30 330,05 грн., 3% річних у розмірі 209,40 грн. та інфляційних у розмірі 90,33 грн.

В іншій частині (3% річних у розмірі 288,78 грн.) необхідно відмовити з викладених підстав.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватної фірми «СЕНС» задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Івах Сергія Анатолійовича (: 03179, м. Київ, вул. Прилужна, 10, кв. 15; ідентифікаційний номер 2997318512) на користь Приватної фірми «СЕНС» (08700, Київська обл., м. Обухів, вул. Жовтнева, 60; ідентифікаційний код 13739238) заборгованість у розмірі 30 330 (тридцять тисяч триста тридцять) грн. 05 коп., 3% річних у розмірі 209 (двісті дев'ять) грн. 40 коп., інфляційні у розмірі 90 (дев'яносто) грн. 33 коп. та судовий збір у розмірі 1 704 (одна тисяча сімсот чотири) грн. 43 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 15.04.2013 р.

Суддя В.П. Босий