Рішення

від 11.04.2013 по справі 901/850/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.04.2013 Справа № 901/850/13-г За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфарм» , м. Київ,

до відповідача Дочірнього підприємства «Центральний аптечний склад» Товариства з обмеженою відповідальністю «Республіканська компанія «Крим-Фармація», м. Сімферополь,

про стягнення 83457,95грн.

Суддя О.І. Башилашвілі

Представники:

Від позивача - Цімох В.М., представник, довіреність №82 від 21.03.2013.

Від відповідача - не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерфарм» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Дочірнього підприємства «Центральний аптечний склад» Товариства з обмеженою відповідальністю «Республіканська компанія «Крим-Фармація» про стягнення з останнього 83457,95 грн., у тому числі 70587,00грн. основного боргу, 5138,73грн. пені, 3247,00грн. інфляційних втрат, 4485,22грн. - 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням з боку відповідача умов договору поставки товару №22, укладеного 06.04.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерфарм» та Дочірнім підприємством «Центральний аптечний склад» Товариства з обмеженою відповідальністю «Республіканська компанія «Крим-Фармація», в частині несвоєчасності та неповноти сплати одержаного за накладною №ИнРН-03318 від 26.11.2010 товару на суму 70587,00 грн. Зазначене й стало причиною звернення позивача із позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.03.2013 суд у задоволенні заяви ТОВ «Інтерфарм» про забезпечення позову відмовив.

Позивач у судовому засіданні 11.04.2013 підтримав заявлені позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні у повному обсязі. Також ним надано клопотання про долучення в матеріали справи доказів, а саме довідки щодо суми боргу відповідача станом на 08.04.2013, копії претензії, з доказам направлення її на адресу відповідача, витягу з ЄДР на відповідача, довіреності.

Дане клопотання разом з доданими документами оглянуті судом у судовому засіданні та долучені в матеріали справи.

Відповідач у жодне судове засідання явку представника не забезпечив, про день, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином - ухвалою суду, направленою на адресу відповідача, вказану в позовній заяві та довідці з ЄДР.

При цьому, ухвала суду про порушення провадження у справі, направлена на адресу відповідача рекомендованою кореспонденцією з повідомленнями про вручення. Повідомлення про вручення повернулось до суду із зазначенням про отримання поштового відправлення 19.03.2013 (а.с. 37). Однак жодних письмових заяв, клопотань чи відзиву на позов, від відповідача на адресу суду не надходило.

У судовому засіданні 11.04.2013 оголошувалась перерва в засіданні до 16 години 00 хвилин 11.04.2013.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 19.10.2011 по справі № 5023/4165/11.

Враховуючи обмеження процесуальним строком розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу за наявними в ній матеріалами у відсутність представника відповідача та при неподанні відзиву на позов відповідачем, оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують обставини справи і його неявка не перешкоджає вирішенню спору по суті.

Розгляд справи відкладався, оголошувалась перерва в засіданні відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України в межах строку, встановленого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

06.04.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерфарм» (постачальник) та Дочірнім підприємством «Центральний аптечний склад» Товариства з обмеженою відповідальністю «Республіканська компанія «Крим-Фармація» (покупець) укладено договір поставки товару №22 (далі договір а.с. 10-12).

Предметом даного договору є те, що постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставляти та передавати у власність (повне господарське відання) покупцеві визначений цим договором товар (надалі іменується товар), а покупець зобов'язується приймати товар та своєчасно здійснювати його оплату (п. 1.1 договору).

Згідно п. 1.2 цього договору, найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), розмір знижки, місто поставки, термін поставки визначаються в накладних (які мають значення специфікацій). Накладна формується на підставі заявки покупця.

Загальна сума договору становить загальну суму накладних за поставлений товар (п. 2.1 договору).

Пунктом 8.2.1 договору сторони обумовили, що оплата кожної товарної партії проводиться протягом 40 календарних днів з дати поставки товару на склад покупця.

Поставка товару проводиться окремими партіями протягом дії договору (п. 9.1 договору). Датою поставки партії товару вважається дата прийому-передачі товару, яка фіксується у відповідній накладній (відповідному товаросупроводжувальному документі) (п. 9.3 договору).

Розділом 13 договору сторони визначили порядок прийому-передачі товару, шляхом підписання накладних.

Як зазначає позивач у позовній заяві, останній, згідно накладної №ИнРН-03318 від 26.11.2010 поставив відповідачеві товар на загальну суму 80008,98грн.

Однак відповідач поставлений товар оплатив частково, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість в розмірі 70587,00грн., яку останній самостійно не погашає, що спричинило необхідність позивача звернутись за захистом свого порушеного права до суду про стягнення з відповідача суми боргу в примусовому порядку.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, перевіряючи правомірність та правове обґрунтування заявлених вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача заборгованості зі сплати вартості товару, поставленого за накладною №ИнРН-03318 від 26.11.2010 у виконання умов договору поставки №22 від 06.04.2009. Отже, вбачається, що позивач визначає заборгованість за поставлений товар, як таку, що виникла на підставі договору.

Підстави позову, які відповідно до чинного процесуального законодавства суд не може змінити за власною ініціативою, є не саме по собі посилання на певну норму закону, а обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Тому суд застосовує норму закону, яка їм відповідає, незалежно від згоди на це позивача.

З матеріалів справи вбачається, що 06.04.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерфарм» та Дочірнім підприємством «Центральний аптечний склад» Товариства з обмеженою відповідальністю «Республіканська компанія «Крим-Фармація» укладено договір поставки товару №22.

Розділом 17 цього договору сторони виклали умови щодо дії договору. Так, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 17.1 цього договору та закінчується 31.12.2009. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п.п. 17, 1, 17.2, 17.3 договору).

Матеріали справи будь-яких додаткових угод щодо пролонгації дії договору, укладених між сторонами, не містять.

З чого суд робить висновок щодо припинення дії договору з 31.12.2009 у зв'язку з закінченням строку, на який він був укладений.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, між сторонами, вже після закінчення строку дії договору, велась господарська діяльність, зокрема здійснювались поставки товару, підписувались акти звірок. Так, позивач за накладною №ИнРН-03318 від 26.11.2010, тобто вже після закінчення строку дії договору, поставив відповідачеві товар на загальну суму 80008,98грн (а.с. 13).

Даний товар одержаний відповідачем на підставі довіреності№Дов-002074 від 29.11.2010, виданої на ім'я Лисенко Віталія Івановича на одержання від ТОВ «Інтерфарм» цінностей за накладною №3318 від 26.11.2010, без будь-яких зауважень, про що свідчить підпис повноважного представника на накладній та печатка підприємства (а.с. 13, 14).

Однак, як стверджує позивач, та зворотне не доведено, під час розгляду справи, відповідач здійснив оплату поставленого за накладною товару лише частково, в розмірі 9421,98грн. Решта товару на суму 70587,00грн. залишилась не сплаченою.

Акт звірки взаємних розрахунків, проведений сторонами станом на 31.03.2012, підписаний та скріплений печатками обох підприємств, свідчить про наявність заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 70587,00грн. (а.с. 15).

Надіслана на адресу відповідача претензія №1 вих. №262 від 19.11.2012 на суму 70587,00грн. з вимогами сплатити суму боргу протягом 10 банківських днів з моменту одержання претензії, залишена відповідачем без розгляду та задоволення.

Враховуючи те, що обов'язок відповідача щодо оплати поставленого товару продовжує існувати, - до спірних правовідносин слід застосовувати положення Цивільного кодексу України.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтями 509, 510 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

У відповідності до вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, накладна №ИнРН-03318 від 26.11.2010, на підставі якої відбулась позадоговірна поставка товару відповідачеві на суму 80008,98грн. містить дані щодо кінцевого строку оплати, а саме до 25.01.2011.

Таким чином, строк виконання грошового зобов'язання відповідача щодо оплати поставленого товару, сплив 25.01.2011.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Під час розгляду справи по суті, до прийняття рішення у ній, відповідач не надав доказів оплати відповідної заборгованості, отже, не спростував шляхом надання відповідних доказів тверджень позивача про наявність заборгованості.

З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення з ДП «Центральний аптечний склад» ТОВ «Республіканська компанія «Крим-Фармація» 70587,00грн. заборгованості за поставлений по накладній товар підлягають задоволенню.

Крім того, заявляючи позовні вимоги, позивач просить стягнути з відповідача 5138,73грн. пені за період з 10.01.2011 по 10.07.2011.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою.

Частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтею 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджується що договір поставки №22 від 06.04.2009 припинив свою дію з 31.12.2009, у зв'язку з закінченням строку, на якій він був укладений та по накладній №ИнРН-03318 від 26.11.2010 позивач передав, а відповідач прийняв товар. Тобто договору, якій регулював відносини з приводу поставки неоплаченого відповідачем товару, між сторонами не існувало.

З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у сумі 5138,73грн. задоволенню не підлягають.

Також заявляючи позов, позивач просить суд стягнути з відповідача 4485,22грн. - 3% річних за період з 10.01.2011 по 21.02.2013 та 3247,00грн. інфляційних втрат, нарахованих за 2011 рік.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що строк оплати поставленого по накладній №ИнРН-03318 від 26.11.2010 сплив 25.01.2011, однак відповідачем сума бору в розмірі 70587,00грн. залишилась не сплачена.

Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за поставлений товар, то у нього в силу наведених приписів закону виникає обов'язок сплатити суму 3% річних та інфляційних втрат.

Однак, дослідивши подані у позовній заяві розрахунки сум 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено наступне.

Так, розрахунок 3% річних на суму 4485,22грн. позивач провів за період з 10.01.2011 по 21.02.2013.

Проте, як зазначалось вище, кінцевим строком виконання грошового зобов'язання відповідача перед позивачем щодо оплати поставленого за накладною №ИнРН-03318 від 26.11.2010 товару, є 25.01.2011, тобто прострочення виконання грошового зобов'язання має місце лише з 26.01.2011.

Таким чином, суд, здійснивши перерахунок суми 3% річних за період з 26.01.2011 по 21.02.2013, визначив, що сума 3% річних за даний період становить 4368,66 грн. і саме вона підлягає задоволенню. В частині стягнення 116,56 грн.. 3% річних суд в задоволенні позову відмовляє, у зв'язку з необґрунтованістю.

Що стосується заявлених до стягнення 3247,00грн. інфляційних втрат, розрахованих позивачем за 2011 рік, то суд не може погодитись з таким розрахунком, враховуючи наступне.

Так, перевіривши розрахунки інфляційних втрат, суд встановив, що позивач здійснив свій розрахунок, відповідно до якого інфляційне збільшення розраховується не за весь період існування заборгованості відповідача, який заявлений для 3% річних, а лише за 2011рік, у зв'язку з тим, що у 2012 році у травні, червні, липні, серпні, листопаді та у 2013 році в лютому, в країні була дефляція, отже сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення повинна бути зменшена.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007, № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін»).

Нарахування індексу інфляції у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України відбувається за весь час прострочення без обмежень певним вибірковим періодом. Цією нормою передбачено підрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення. І якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю, і може мати при цьому економічну назву "дефляція", то це не змінює її правову природу. Є цілком неприпустимим при розрахунку пропуск жодного місяця, бо при цьому руйнувався би весь ланцюг розрахунків. Державні органи статистики щорічно встановлюють загальний індекс інфляції в цілому за минулий рік з обов'язковим урахуванням інфляції за всі без виключення місяці, в яких індекс інфляції був як більше, так і менше одиниці.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 лютого 2012 року по справі №5021/1596/2011.

15.07.2005 Інформаційним листом №3.2-2005 Верховний Суд України виклав правову позицію про природу трьох процентів річних та індексу інфляції, що передбачені статтями 214 ЦК УРСР та 625 Цивільного України, згідно з якими боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів; грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних; оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій.

Таким чином, діючим законодавством передбачено компенсацію за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, що пов'язані з інфляційними процесами в державі, які не можна вважати штрафними санкціями для боржника. А тому суд вважає правильним застосування індексу інфляції за весь період, який заявлений позивачем, як період прострочення, як це передбачено статтею 625 Цивільного кодексу України.

Оскільки чинним законодавством, а саме статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено одночасне нарахування відсотків річних та інфляційне відшкодування за весь час прострочення, суд вважає правомірним застосування періоду з 26.01.2011 по 21.02.2013, при розрахунку інфляційного відшкодування.

Судом здійснений розрахунок інфляційних відшкодувань з урахуванням періоду з 26.01.2011 по 21.02.2013 та за виключенням січня 2011 року, з урахуванням рекомендацій Верховного Суду України (Лист Верховного Суду України від 03.04.97 N62-97р "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ") за формулою: (сума заборгованості х індекс інфляції : 100) - сума заборгованості, та визначив, що сума інфляційних втрат за даний період становить 2399,95грн. і саме вона підлягає задоволенню. В частині стягнення 847,05грн. інфляційних втрат суд в задоволенні позову відмовляє, у зв'язку з необґрунтованістю, оскільки неправомірно є скороченим період нарахування з метою штучного завищення розміру інфляційних втрат, що призвело до збільшення розміру відшкодування, що порушує права відповідача, безпідставно збільшує розмір основного боргу, та не відповідає правовій природі інфляційного відшкодування. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 23 липня 2012 року у справі №5020-1922/2011.

Судові витрати зі сплати судового збору судом покладаються на відповідача, пропорційно задоволеним вимогам, в порядку статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 15.04.2013.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Центральний аптечний склад» Товариства з обмеженою відповідальністю «Республіканська компанія «Крим-Фармація» (вул. Крилова, 137, м. Сімферополь, АР Крим, 95001, ЄДРПОУ 01978245) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфарм» (проспект М. Рокосовського, 8 Б, м. Київ, Україна, 04201, ідентифікаційний код 22911541) 70587,00грн. заборгованості, 4368,66грн. - 3% річних, 2399,95грн інфляційних втрат, 1594,70грн. судового збору.

3. В частині стягнення 5138,73грн. пені, 116,56 грн - 3% річних, 847,05грн інфляційних втрат у позові відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя О.І. Башилашвілі