Рішення

від 10.04.2013 по справі 927/149/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Чернігівської області

14000, м. Чернігів тел. канцелярії 672-847

проспект Миру, 20 тел./факс 774-462

Іменем України

РІШЕННЯ

10 квітня 2013 року Справа №927/149/13-г

За позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «Т.Е.К. «Київська Русь», просп. Миру, 194, м. Чернігів, 14307

про стягнення 9075грн.03коп.

Суддя Т.Г. Оленич

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: ОСОБА_2 - представник, нотаріально посвідчена довіреність від 23.05.2012р., зареєстрована в реєстрі за №1119

Від відповідача: Стригун М.І. - директор, протоколи №1 від 23.02.2011р., №5 від 09.04.2012р. загальних зборів учасників товариства, наказ №1 від 03.03.2011р.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

С У Т Ь С П О Р У:

Позивачем заявлено позов про стягнення з відповідача 8500грн. боргу по оплаті послуг з перевезення вантажу, 575грн.03коп. пені за прострочення оплати послуг, нарахованої за період з 13.08.2012р. по 24.01.2013р.

В письмових поясненнях на позов відповідач проти позовних вимог заперечує частково, та зазначає, що дійсно відповідач з метою надання ТОВ «Укркаргогруп» експедиційних послуг з перевезення вантажу за маршрутом м. Світлогорськ, Білорусь - м.Чернігів, Україна - м.Нововолинськ задіяв в якості перевізника позивача та відповідно були підписані дві заявки №6904 від 10.04.2012р. Після виконання перевезення за вказаними заявками, за повідомленням відповідача, від ТОВ «Укркаргогруп», яке є замовником перевезення, надійшла претензія на неналежне виконання перевізником своїх обов'язків, внаслідок чого замовнику завдано матеріальну та моральну шкоду. Відповідач, в свою чергу, надіслав позивачу претензію з аналогічними зауваженнями та вимогами, однак відповідь до цього часу відповідачем не отримана. Також відповідач повідомляє, що в подальшому представник ТОВ «Укркаргогруп» за допомогою телефонного зв'язку під час бесіди повідомив, що вони домовились з ФОП ОСОБА_1 переукласти заявки та договір, що стосуються вказаних перевезень, між собою, виключивши з правовідносин ТОВ «Т.Е.К. «Київська Русь», на що останнє погодилось в усній формі. За повідомленням відповідача, в 2012 році він отримував листи від позивача, в яких знаходились ксерокопії СМR накладної та товарно-транспортної накладної стосовно вказаних перевезень, які в свою чергу перенаправлялись до ТОВ «Укркаргогруп». Будь-яких актів виконаних робіт, рахунків, претензій від ФОП ОСОБА_1 відповідач не отримував, внаслідок чого він не міг об'єктивно надати відповідь ТОВ «Укркаргогруп», або надіслати йому акти виконаних робіт, рахунки фактури.

В судовому засіданні, яке відбулось 10.04.2013р., прийняли участь уповноважені представники сторін.

Відповідачем подано письмове клопотання, в якому останній просить долучити до матеріалів справи, розглянути та задовольнити претензію ТОВ «Т.Е.К. «Київська Русь» до ФОП ОСОБА_1

З приводу даного клопотання слід зазначити наступне.

Відповідно до ст.4 1 Господарського процесуального кодексу України господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом. Процесуальною формою звернення до господарського суду за захистом порушених або оспорюваних прав і охоронюваних закон інтересів в силу норм господарського процесу є позовна заява (зустрічна позовна заява). Пред'явлення претензії є заходом досудового врегулювання спору між учасниками господарських правовідносин та додатковим засобом правового захисту, який здійснюється поза межами судових процедур. Претензія є формою звернення підприємства та організації, чиї права і законні інтереси порушено, до порушника цих прав та інтересів з метою безпосереднього врегулювання з ним спору та розглядається, задовольняється чи відхиляється самим одержувачем вказаного документа у строки та у порядку, визначеними чинним законодавством або домовленістю сторін. Таким чином, до компетенції господарського суду не належить розгляд та вирішення претензії, направленої відповідачем позивачу з приводу виконання перевезення. Надана відповідачем претензія може бути залучена судом до матеріалів справи та досліджена судом тільки як доказ у справі з урахуванням правил оцінки доказів у господарському процесі. Правом на подання зустрічного позову в межах даної справи відповідач не скористався.

Відповідачем подано клопотання про виклик до суду в якості третьої особи представника ТОВ «Укркаргогруп», яке безпосередньо є замовником та платником вантажних перевезень, та якому й було першочергово завдано матеріальної та моральної шкоди діями ФОП ОСОБА_1

Вказане клопотання судом відхиляється з огляду на наступне.

Згідно із ч.1 ст.30 Господарського процесуального кодексу України в судовому процесі можуть брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи.

Аналіз змісту вищевказаної норми свідчить, що в ній йдеться про можливість участі в судовому процесі лише посадових осіб та інших працівників підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, тобто осіб, зв'язаних з відповідними підприємствами (установами, організаціями, органами) трудовими відносинами на основі трудового договору (контракту). Вищенаведена правова позиція викладена в п.1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Разом з тим, представником юридичної особи в силу норм чинного законодавства, зокрема ст.28 Господарського процесуального кодексу України, може бути особа, з числа як працівників юридичної особи, так і осіб, не пов'язаних з нею трудовими відносинами.

Таким чином, приписами Господарського процесуального кодексу України не передбачено можливості виклику в судове засідання представника юридичної особи, яка не є учасником судового процесу, для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи.

В судовому засіданні, яке відбулось 10.04.2013р., відповідачем заявлено усне клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ТОВ «Укркаргогруп».

Дане клопотання судом відхиляється, оскільки відповідачем не дотримано порядку звернення до суду з даним клопотанням, а саме письмової форми клопотання.

Крім того, згідно із ст.27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

Як зазначено в п.1.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі. При вирішенні питання щодо наявності юридичного інтересу у третьої особи суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

В порушення вищевказаних вимог, відповідачем не наведено обґрунтування, на які права та обов'язки ТОВ «Укркаргогруп» щодо однієї із сторін може вплинути рішення з даного господарського спору.

В свою чергу, позовні вимоги ґрунтуються на двох заявках №6904 від 10.04.2012р. на транспортування вантажу та двох генеральних договорах №А690412 від 10.04.2012р. та №В690412 від 10.04.2012р. на транспортне обслуговування, укладених між позивачем, як перевізником за договором, та відповідачем, як клієнтом за договором, котрі є двосторонніми та породжують взаємні права та обов'язки лише для позивача та відповідача. Незважаючи на те, що перевезення вантажу здійснювалось в інтересах ТОВ «Укркаргогруп», у відносинах з позивачем відповідач діяв від свого імені, тобто є замовником перевезення, а позивач є перевізником. Поряд з цим у відносинах між відповідачем та ТОВ «Укркаргогруп», які виникли на підставі іншого генерального договору транспортного обслуговування №640412 від 10.04.2012р., відповідач діє як експедитор, а ТОВ «Укркаргогруп» як клієнт. Даний договір також є двостороннім та породжує взаємні права та обов'язки лише для відповідача та ТОВ «Укркаргогруп». Крім того, як вбачається із п.1.1.6. генерального договору транспортного обслуговування №640412 від 10.04.2012р., який відповідає приписам ч.2 ст.932 Цивільного кодекс України, сторони домовились, що відповідач, який залучив третю особу до виконання свого зобов'язання за договором, несе перед ТОВ «Укркаргогруп» відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань цією третьою особою, як за власні дії.

Враховуючи, що предметом розгляду в межах даної справи є виконання відповідачем зобов'язань взятих на себе за договором, укладеним з позивачем, суд приходить до висновку, що рішення з даного господарського спору не вплине на права або обов'язки ТОВ «Укркаргогруп» щодо однієї із сторін даного спору. Таким чином, підстави для залучення або допущення ТОВ «Укркаргогруп» до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача відсутні.

З огляду на вищевикладене, клопотання відповідача про залучення до участі у справі ТОВ «Укркаргогруп» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача судом відхиляється.

В судовому засіданні, яке відбулось 10.04.2013р., відповідачем заявлено усне клопотання про витребування у позивача журналу реєстрації вихідної кореспонденції.

Вищевказане клопотання судом відхиляється з огляду на наступне.

Відповідно до ст.38 Господарського процесуального кодексу України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

В п.2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що клопотання про витребування доказів має заявлятися (подаватися) в письмовій формі.

В порушення вищевказаних вимог, відповідачем не дотримано порядку звернення до суду з клопотанням про витребування доказів, а саме письмової форми клопотання.

Крім того, з огляду на закінчення 12.04.2013р. встановленого законом строку розгляду господарського спору, дії відповідача щодо заявлення вищенаведених клопотань в судовому засіданні 10.04.2013р. розцінюються судом як зловживання стороною своїми процесуальними правами, направленими на затягування вирішення спору по суті.

У зв'язку із задоволенням клопотань сторін про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу, засідання господарського суду по розгляду даної справи проведені без фіксації технічними засобами. Хід судового процесу відображено у протоколах судових засідань.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши в ході розгляду справи по суті пояснення та доводи представників сторін, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши їх доказами, суд ВСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ґрунтуються на двох генеральних договорах №А690412 (а.с.39-41) та №В690412 (а.с.42-44) від 10.04.2012р. на транспортне обслуговування автотранспортом, укладених між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (позивачем у справі, перевізник за договорами) та товариством з обмеженою відповідальністю «Т.Е.К. «Київська Русь» (відповідач у справі, клієнт за договорами).

Відповідно до п.1.1. генерального договору №А690412 від 10.04.2012р. його предметом є порядок взаємовідносин, які виникають між клієнтом і перевізником при здійсненні автомобільних перевезень вантажів в міжнародному та внутрішньодержавному сполученнях транспортними засобами перевізника по замовленню (заявках) клієнта, та пов'язаних із ними різноманітних послуг.

Згідно із п.1.1. генерального договору №В690412 від 10.04.2012р. його предметом є порядок взаємовідносин, які виникають між клієнтом і перевізником при здійсненні автомобільних перевезень вантажів в внутрішньодержавному сполученнях транспортними засобами перевізника по замовленню (заявках) клієнта, та пов'язаних із ними різноманітних послуг.

В ході розгляду справи позивачем письмових пояснень, на підставі якого конкретно договору здійснювались перевезення, про котрі йдеться у позові, не надано. В судовому засіданні представник позивача пояснив, що за одним договором здійснювались перевезення вантажів у міжнародному сполученні, за іншим - у внутрішньодержавному.

В пунктах 2.1.-2.3., 2.5. генеральних договорів сторони узгодили, що на кожне перевезення оформляється транспортне замовлення (заявка), яке складається в письмовій формі, підписується уповноваженою особою клієнта і передається перевізнику за допомогою факсимільного зв'язку та є невід'ємною частиною договору. В замовленні (заявці) мають міститись наступні дані: маршрут руху, найменування вантажу, вага, вид пакування, кількість місць вантажу, властивості вантажу, що вимагають особливих умов або запобіжних заходів для збереження вантажу під час перевезення, фрахтова ставка, умови оплати, адреси місць завантаження і розвантаження вантажу з указівкою контактних осіб і їхніх телефонів, дати і часу завантаження, розвантаження (терміни доставки) вантажу, особливі умови (страхування і т.д.). Після одержання замовлення (заявки) перевізник акцептує або відхиляє заявку в письмовій формі протягом 3 годин з моменту її одержання за допомогою факсимільного зв'язку або електронної пошти з відбитком печатки підприємства та підпису уповноваженої особи. У випадку відсутності письмового акцепту протягом зазначеного часу, заявка вважається не прийнятою до виконання (анульованою). Замовлення (заявка) є невід'ємною частиною даного договору.

В розділі 4 генеральних договорів сторони узгодили умови щодо порядку розрахунків за цими договорами та встановили, що вартість перевезення (ставка) та валюта розрахунків погоджується сторонами в замовленні (заявці) (п.4.1.). Розрахунок за виконане перевезення здійснюється клієнтом протягом 15 (П'ятнадцяти) банківських днів з моменту надання перевізником оригіналів документів: даного договору, замовлення (заявки), акта виконаних робіт, податкової накладної, рахунка-фактури, товарно-транспортної накладної (СМR, ТТН) та оригінальних квитанцій за додаткові витрати перевізника, підтверджених клієнтом (штраф за перевезення, оплата конвою, наявність наднормативних простоїв під навантаження, розвантаження і митним оформленням, штраф за скасування завантаження і т.п.) якщо інше не передбачено заявкою (п.4.2.). За згодою сторін клієнт може здійснювати попередню оплату за перевезення. Розмір авансу та термін його оплати обумовлюється в замовленні (заявці) на перевезення (п.4.3.). Датою платежу вважається дата списання коштів з рахунка клієнта (п.4.6.).

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем направлено позивачу заявку №6904 від 10.04.2012р. (а.с.13), відповідно до якої здійснено замовлення на перевезення вантажу за маршрутом Білорусь, м.Світлогорськ - Україна, м.Чернігів. Згідно із відомостями, зазначеними в даній заявці, 11 квітня 2012 року вантаж - папір для гофрування мав бути завантажений за адресою: Білорусь, м. Світлогорськ, вул. Заводська, 1, та доставлений 12.04.2012р. і відвантажений за адресою: Україна, м. Чернігів, вул.Інструментальна, 22-В; ставка фрахту - 4000грн.; умови оплати - до 3-х днів за фактом отримання оригіналів документів. Також в заявці зазначено, що перевезення буде здійснюватись транспортним засобом RENAULT, держ. № а/м НОМЕР_1, держ. № н/п НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_4

Крім того, в заявці міститься примітка, в якій зазначено, що заявка на транспортування вантажу складена в двох примірниках, кожний з яких має однакову юридичну силу, по одному примірнику для кожної із сторін, і є невід'ємною частиною договору. Заявка, підписана і передана факсом або електронним шляхом, має однакову з оригіналом юридичну силу.

Також відповідачем направлено позивачу заявку №6904 від 10.04.2012р. (а.с.14), в якій відповідач просив здійснити перевезення вантажу за маршрутом м. Чернігів - м.Нововолинськ. Згідно із відомостями, зазначеними в даній заявці, 12 квітня 2012 року вантаж - папір для гофрування мав бути завантажений за адресою: Україна, м. Чернігів, вул. Інструментальна, 22-В, та доставлений 13.04.2012р. і відвантажений за адресою: Україна, Волинська обл., м. Нововолинськ, вул. Луцька, 25; ставка фрахту 4500грн.; умови оплати - до 3-х днів за фактом отримання оригіналів документів. Також в заявці зазначено, що перевезення буде здійснюватись транспортним засобом RENAULT, держ. № а/м НОМЕР_1, держ. № н/п НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_4

Крім того, в заявці міститься примітка, в якій зазначено, що заявка на транспортування вантажу складена в двох примірниках, кожний з яких має однакову юридичну силу, по одному примірнику для кожної із сторін, і є невід'ємною частиною договору. Заявка, підписана і передана факсом або електронним шляхом, має однакову з оригіналом юридичну силу.

Вищевказані заявки підписані сторонами та скріплені печатками сторін, що свідчить про узгодження між сторонами умов перевезень та прийняття заявок до виконання.

Факт підписання заявок також визнається відповідачем у поясненнях на позовну заяву.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 4, 6 ст.306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція. Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

За змістом ст.1 Закону України «Про автомобільний транспорт» під внутрішніми перевезеннями розуміються перевезення пасажирів та/чи вантажів територією України без перетину державного кордону України, а під міжнародними перевезеннями пасажирів і вантажів - перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону.

В силу ч.1 ст.908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Аналіз генеральних договорів №А690412 (а.с.39-41) та №В690412 (а.с.42-44) від 10.04.2012р., а також заявок №6904 від 10.04.2012р., свідчить, що відносини, які виникли між сторонами за своєю правовою природою є відносинами з перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях з елементами транспортного експедирування, які регулюються гл.32 Господарського кодексу України, гл.гл.64, 65 Цивільного кодексу України, а також Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність», а в частині перевезення вантажу в міжнародному сполученні також і Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19.05.1956р.), до якої Україна приєдналася з 01.08.2006р.

В силу ст.307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ст.316 Господарського кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Аналогічні норми містяться у ст.ст.909, 929 Цивільного кодексу України, а також у ст.9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Як вбачається з міжнародної товарно-транспортної накладної СМR серії ЖЕ №0002850 (а.с.15) вантаж - папір для гофрування був отриманий у вантажовідправника - ВАТ «Світлогорський ЦКК», за адресою: вул. Заводська, 1, Світлогорськ, Білорусь, та переданий вантажоодержувачу ТОВ «Укркаргогруп» за адресою: м. Чернігів, Україна, про що свідчать їх підписи та печатки на накладній (п.п.22, 24). Як вбачається із п.16 накладної перевезення здійснювалось позивачем. Факт здійснення перевезення позивачем підтверджується також його печаткою та підписом на накладній (п.23). Як вбачається із п.23 накладної перевезення здійснювалось водієм ОСОБА_4 автомобілем Рено реєстраційний номер НОМЕР_1 з напівпричепом реєстраційний номер НОМЕР_2. Таким чином, відомості, що містяться в заявці на транспортування вантажу №6904 від 10.04.2012р. (а.с.13) щодо виду та найменування вантажу, місця завантаження та розвантаження, перевізника, в тому числі про транспортний засіб та водія, співпадають з відомостями, зазначеними в міжнародній товарно-транспортній накладної СМR серії ЖЕ №0002850.

Як вбачається з товарно-транспортної накладної від 13.04.2012р. (а.с.16) вантаж - папір для гофрування був отриманий у вантажовідправника - ТОВ «Укркаргогруп» за адресою: вул. Інструментальна, 22-В, м. Чернігів, Україна, та переданий вантажоодержувачу - ТзОВ «Волинська фабрика гофротари» за адресою: вул. Луцька, 25, м. Нововолинськ, Волинська область, Україна, про що свідчать їх підписи та печатки в накладній. Як вбачається із накладної перевезення здійснювалось водієм ОСОБА_4 автомобілем RENAULT № НОМЕР_1 з напівпричепом реєстраційний номер НОМЕР_2. Таким чином, відомості, що містяться в заявці на транспортування вантажу №6904 від 10.04.2012р. (а.с.14) щодо виду та найменування вантажу, місця завантаження та розвантаження, перевізника, а саме про транспортний засіб та водія, співпадають з відомостями, зазначеними в товарно-транспортній накладній від 13.04.2012р.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач виконав взяті на себе зобов'язання з перевезення вантажу за генеральними договорами №А690412 та №В690412 від 10.04.2012р. на транспортне обслуговування автотранспортом та заявками №6904 від 10.04.2012р. на транспортування вантажу.

Факт здійснення замовлених перевезень відповідачем не заперечується.

Відповідно до ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу ч.1 ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В силу ч.2 ст.34 вищевказаного Кодексу, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Твердження відповідача, що після виконання перевезеннями за заявками, ТОВ «Укркаргогруп» та позивач домовились між собою переукласти заявки та договір, що стосуються вказаних перевезень, виключивши з правовідносин ТОВ «Т.Е.К. «Київська Русь», судом не приймається до уваги, оскільки на підтвердження вказаних обставин відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу. Крім того, самим відповідачем надано до матеріалів справи генеральний договір №640412 від 10.04.2012р., укладений між відповідачем та ТОВ «Укркаргогруп», предметом якого є надання послуг з організації перевезень вантажів. Доказів дострокового розірвання вказаного договору на момент здійснення спірних перевезень суду не надано. Також відповідачем надано претензію №26/04/12-7 від 26.04.2012р. ТОВ «Укркаргогруп» з приводу організованого внутрішнього перевезення за маршрутом «Чернігів - Нововолинськ», яка адресована саме відповідачу, а не перевізнику. До того ж, в матеріалах справи міститься лист №УКГ-26/04-364 ТОВ «Укркаргогруп», яким на запит позивача від 02.04.2013р. щодо підтвердження факту участі в перевезенні за маршрутом Світлогорськ - Чернігів - Нововолинськ експедитора ТОВ «Т.Е.К. «Київська Русь», повідомлено, що 10.04.2012р. між ТОВ «Т.Е.К. «Київська Русь» та ТОВ «Укркаргогруп» було укладено генеральний договір транспортного обслуговування №640412. У наданні запитуваних позивачем документів, а саме заявки на транспортування вантажів за маршрутом Світлогорськ - Чернігів; Чернігів - Нововолинськ ТОВ «Укркаргогруп» відмовлено з посиланням на конфіденційність інформації.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується участь відповідача у спірних перевезеннях вантажу в якості експедитора, та спростовуються доводи відповідача, що останній був «виключений з правовідносин».

Також не приймається судом до уваги твердження відповідача, що доказом виконання перевезення вантажу є акт виконаних робіт, які позивачем відповідачу не надсилались, виходячи з наступного:

Відповідно до ч.2 ст.307 Господарського кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Аналогічні положення містяться в ч.3 ст.909 Цивільного кодексу України.

Згідно із ст.9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути, зокрема: міжнародна автомобільна накладна (СМR), інші документи, визначені законами України.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997р. №363, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

В силу ст.4 Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної.

Згідно із ст.9 вищевказаної Конвенції вантажна накладна є первинним доказом укладення договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що твердження відповідача, що доказом виконання перевезення вантажу є акт виконаних робіт не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

В силу ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань.

За змістом ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом, вище сторони домовились, що розрахунок за виконане перевезення здійснюється відповідачем протягом 15 (п'ятнадцяти) банківських днів з моменту надання позивачем документів щодо здійсненого перевезення.

Як вбачається з рахунку-фактури №136 від 13.04.2012р. (а.с.17) загальна вартість перевезення склала 8500грн.

Як вбачається із супровідного листа №239 від 20.07.2012р. (а.с.54), журналу обліку вихідної документації за 2012 рік (а.с.55-57) 20.07.2012р. на адресу відповідача позивачем направлено документи по автоперевезенню Світлогорськ - Нововолинськ. Вказані документи отримані відповідачем, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення (а.с.18) 23.07.2012р. До того ж, факт отримання від позивача СМR накладної та товарно-транспортної накладної підтверджується відповідачем в письмових поясненнях вих. №С0904/1 від 09.04.2013р. на позовну заяву.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач мав розрахуватись за виконане позивачем перевезення до 13 серпня 2012 року включно.

Відповідачем в ході розгляду справи не надано суду доказів часткової або повної оплати вартості виконаного позивачем на підставі генеральних договорів №А690412 (а.с.39-41) та №В690412 (а.с.42-44) від 10.04.2012р., а також заявок №6904 від 10.04.2012р. перевезення.

Отже, наявність заборгованості у сумі 8500грн. підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань по оплаті вартості виконаного позивачем перевезення вантажу, на момент прийняття рішення доказів оплати відповідач суду не представив, а тому з нього підлягає стягненню 8500грн. боргу.

Відповідно до п.3.17. генеральних договорів на транспортне обслуговування у випадку несвоєчасної оплати клієнт оплачує перевізнику пеню в розмірі подвійної ставки НБУ від суми фрахту за кожний день прострочення, але не більше розміру плати за перевезення.

З посиланням на наведені умови договору поставки та норми чинного законодавства позивач просить стягнути з відповідача 575грн.03коп. пені за порушення строків оплати послуг, нарахованої за період з 13.08.2012р. по 24.01.2013р.

Відповідно до положень ст.ст.610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Порушення боржником взятих на себе зобов'язань призводить до настання певних правових наслідків, які полягають у застосуванні встановлених законом та договором мір відповідальності, зокрема і у сплаті неустойки.

Згідно із ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Відповідно до ч.3 вказаної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, підставою для стягнення з боржника пені є невиконання або неналежне виконання останнім взятого на себе зобов'язання, зокрема з порушенням встановленого договором строку його виконання. Період прострочення виконання зобов'язання починає перебіг з наступного дня за днем, в який боржник мав виконати зобов'язання.

Як встановлено судом вище, оплату послуг з перевезення вантажу відповідач мав здійснити до 13.08.2012р. включно.

Отже строк прострочення оплати послуг починає свій перебіг з наступного дня за останнім днем такої оплати, а саме з 14.08.2012р.

Разом з тим, як вбачається із розрахунку позивача (а.с.31) пеню за несвоєчасну оплату послуг з перевезення вантажу позивач нараховує з 13.08.2012р. замість - з 14.08.2012р., що суперечить умовам договору та вимогам чинного законодавства, оскільки прострочення виконання зобов'язання по оплаті послуг з перевезення на вказану дату ще не відбулось.

За розрахунком позивача розмір пені за період з 13.08.2012р. по 24.01.2013р. становить 575грн.03коп.

Разом з тим, з урахуванням встановленої судом кінцевої дати виконання відповідачем зобов'язання з оплати послуг перевезення розмір пені за період з 14.08.2012р. по 24.01.2013р. складає 571грн.54коп.

Враховуючи, що прострочення виконання відповідачем обов'язку по оплаті виконаного позивачем перевезення підтверджується матеріалами справи, суд приходить до висновку, що вимога позивача має бути задоволена частково і з відповідача підлягає стягненню 571грн.54коп. пені, нарахованої за період з 14.08.2012р. по 24.01.2013р.

З огляду на вищевикладене позовні вимоги підлягають частковому задоволенню і з відповідача має бути стягнуто 8500грн. боргу та 571грн.54коп. пені.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись, Законом України «Про автомобільний транспорт», Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність», Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, ст.ст.193, 306, 307, 316 Господарського кодексу України, ст.ст.530, 610, 611, 549, 908, 909, 929 Цивільного кодексу України, ст.ст. 22, 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Т.Е.К. «Київська Русь», м.Чернігів, просп.Миру, 194 (ідентифікаційний код 37558076, р/р 26001060344385 в Чернігівському РУ ПАТ КБ «Приватбанк», МФО 353586) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4, р/р НОМЕР_5 в Рівненській філії КБ «Приватбанк», МФО 3333391) 8500грн. боргу, 571грн.54коп. пені та 1719грн.84коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Повне рішення підписано 15 квітня 2013 року.

Суддя Т.Г. Оленич