Постанова

від 09.04.2013 по справі 826/3588/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 квітня 2013 року 12:47 № 826/3588/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі: судді Добрянської Я.І., секретаря судового засідання Корніюк А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні Будівельні Рішення» до відповідачаДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.03.2013 р. № 0001752207 та № 0001762207 за участю представників сторін:

від позивача: Луценко Р.О. (довіреність № б/н від 12.08.2012 р.)

від відповідача: Борисов І.І. (довіреність № 9 від 06.03.2012 р.)

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, в судовому засіданні 09.04.2013 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сучасні Будівельні Рішення» звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до відповідача Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.03.2013 р. № 0001752207 та № 0001762207.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.03.2013 р. суддею Добрянською Я.І. було відкрито провадження у справі № 826/3588/13-а та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 09.04.2013 р. представник позивача позовні вимоги підтримав та в судових дебатах просив суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва від 06.03.2013 р. № 0001752207 та № 0001762207.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача послався на те, що при проведенні перевірки, відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог п.п. 7.2.3 п 7.2., п.п. 7.2.6. п 7.2 п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (із змінами та доповненнями), п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704, п. 9.1 ст. 9 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами та доповненнями), щодо заниження податку на додану вартість на суму 213 500,00 грн., в т. ч. по періодах: листопад 2010 року на суму 100 000,00 грн., грудень 2010 року на суму 113 500,00 грн., а також п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (із змінами та доповненнями), п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704, ст. 9 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами та доповненнями), щодо заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 266 875,00 грн в т.ч. по періодах: за 2010 рік на суму 266 875,00 грн.

На думку позивача, висновки, викладені в Акті перевірки не відповідають дійсності та нормам чинного законодавства, а тому податкові повідомлення-рішення, винесені за наслідками такої перевірки та складеного Акта перевірки, є протиправними та підлягають скасуванню.

Представник відповідача подав письмові заперечення проти позову та в судовому засіданні 09.04.2013 р. проти позову також заперечив і просив суд у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити повністю.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначив, що матеріалами справи підтверджується фіктивна діяльність контрагента позивача ТОВ «Компанія «Вайліс», а саме те, що такий контрагент позивача здійснював фінансово-господарську діяльність поза межами правового поля, зазначене товариство не набуло цивільної право-дієздатності, взаємовідносини ТОВ «Компанія «Вайліс» з іншими контрагентами були вчинені без наміру створення реальних правових наслідків, а тому є фіктивними, внаслідок чого в даному випадку не можуть виникати як податкові зобов'язання (валові витрати) так і податковий кредит.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем, Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва ДПС на підставі наказу від 12.02.2013 р. № 279 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Сучасні будівельні рішення» (код за ЄДРПОУ 34617809) та п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, відповідно до п. 79.1 п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України, у зв'язку із надходженням до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС листів ДПС у м. Києві № 1137/7/22-207 від 08.10.2012 р., № 1197/7/22-207 від 18.10.2012 р., № 1228/7/22-207 від 25.10.2012 р., № 10459/7/10-304 06.11.2012 р., була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Сучасні будівельні рішення» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з ТОВ «Компанія «Вайліс» (код за ЄДРПОУ 36445186) за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки від 15.02.2013 р. № 564/22-7/34617809, в якому встановлені порушення позивачем вимог п.п. 7.2.3 п 7.2., п.п. 7.2.6. п 7.2 п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (із змінами та доповненнями), п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704, п. 9.1 ст. 9 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами та доповненнями), щодо заниження податку на додану вартість на суму 213 500,00 грн., в т. ч. по періодах: листопад 2010 року на суму 100 000,00 грн., грудень 2010 року на суму 113 500,00 грн., а також п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (із змінами та доповненнями), п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704, ст. 9 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами та доповненнями), щодо заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 266 875,00 грн в т.ч. по періодах: за 2010 рік на суму 266 875,00 грн.

На підставі вказаних висновків Акта перевірки відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 06.03.2013 р. № 0001752207, яким позивачу донараховано податок на додану вартість за основним платежем в сумі 213 500, 00 грн., та застосовані штрафні (фінансові санкції) у розмірі 53 375,00 гри., всього на загальну суму 266 775,00 грн.;

- від 06.03.2013 р. № 0001762207, яким позивачу донараховано податок на прибуток за основним платежем в сумі 266 875, 00 грн., та застосовані штрафні (фінансові санкції) у розмірі 66 719,00 гри., всього на загальну суму 333 594,00 грн.

Однак, вважаючи такі податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва від 06.03.2013 р. № 0001752207 та № 0001762207 протиправними, позивач оскаржив їх у судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача, зважаючи зокрема на наступне.

Згідно з п. 3 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу» від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ (із змінами та доповненнями), державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують такі функції: контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів.

Відповідно до п. 63.11 ст. 63 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби забезпечують достовірність даних про платників податків в Єдиному банку даних про платників податків - юридичних осіб та Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, реєстрі платників податку на додану вартість, реєстрі неприбуткових організацій та інших реєстрах, що формуються та ведуться органами державної податкової служби згідно з цим Кодексом, їх захист від несанкціонованого доступу, оновлення, архівування та відновлення даних.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п. 2 Порядку оформлення результатів невиїзних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України від 10.08.2005 року № 327 (із змінами та доповненнями, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Кодексом податків і зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), статистичної та іншої звітності, даних обліку, ведення якого передбачено законом, первинних документів, які використовуються в обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка.

Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та у повній мірі, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані за обліком та підтверджують наявність зазначених фактів.

Також, згідно п. 4.11 Порядку, податкове повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій) приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів від дня реєстрації акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок або вручення його поштою суб'єкту господарювання (на підставі відмітки на поштовому повідомленні), а за наявності заперечень посадових осіб суб'єкта господарювання до акта перевірки - приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді суб'єкту господарювання.

Згідно п. 78.4 ст. 78 ПК України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу ДПС приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

В позовній заяві та в судовому засіданні представник позивача не заявляв позовних вимог, які б стосувалися не дотримання відповідачем законодавчо визначеної процедури проведення та підстав проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, а також належного отримання документів прийнятих за наслідками такої перевірки.

По суті встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог чинного законодавства та правомірності визначення позивачу оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями податкових зобов'язань, з матеріалів справи вбачається наступне.

Між позивачем ТОВ «Сучасні будівельні рішення» в особі зам. директора Мартиросяна О.А. (Покупець) та контрагентом ТОВ «Компанія «Вайліс» в особі директора ОСОБА_4 (Постачальник) було укладено договори поставки матеріалів від 18.10.2010 р. № 18/10-10, від 01.12.2010 р. № 79 та від 01.11.2010 р. № 01/11-Ю.

За наслідками зазначених правовідносин, контрагентом ТОВ «Компанія «Вайліс» на адресу позивача ТОВ «Сучасні будівельні рішення» було виписано акти приймання-передачі товару (здачі-прийняття робіт) на загальну суму 1 281 000,00 грн., в т.ч ПДВ - 213 500,00 грн., а також податкові накладні на загальну суму 1 281 000,00 грн., в т.ч ПДВ 213 500,00 грн.

Суми податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним були включені позивачем до податкового кредиту за листопад, грудень 2010 року та відображені в реєстрі отриманих податкових накладних, що відповідає даним податкових декларацій з ПДВ за листопад, грудень 2010 року.

Розрахунки між підприємствами проводились в безготівковій формі, на підставі банківських виписок.

Однак, з приводу правомірності (чинності) зазначених правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом ТОВ «Компанія «Вайліс», наявними доказами у справі підтверджується наступне.

Листом ДПС у м. Києві № 10459/7/10-304 до перевірки було надано постанову про порушення кримінальної справи від 10.04.2012 р.

Згідно інформації наявної в ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС (Лист ДПС у м. Києві від 06.11.2012 р. № 10459/7/10-304) встановлено, що директор та головний бухгалтер ТОВ «Компанія «Вайліс» (контрагента позивача) ОСОБА_4 - громадянин Російської Федерації та згідно інформації Прикордонної служби України перетинав державний кордон України лише одного разу: 27.11.2009 р. о 06:10 год (в'їзд) - 28.11.2009 р. о 00:15 год (виїзд).

Також в протоколі допиту свідка ОСОБА_4 від 18.07.2012 р., останній пояснив, що ТОВ «Компанія «Вайліс» (директором та головним бухгалтером якого він числиться) - йому не знайоме, дане підприємство він не реєстрував та не має жодного відношення до його фінансово-господарської діяльності, а саме: будь-яких документів щодо здійснення господарських операцій не підписував та нікого на це не уповноважував, податкової звітності не формував та до податкового органу не подавав.

Крім того, в Акті від 13.02.2012 р. № 281/23-1/36445186 «Про результати позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ «Компанія Вайліс» (код ЄДРПОУ 36445186) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 22.05.2009 р. по 31.12.2011 р., встановлені висновки про порушення ТОВ «Компанія «Вайліс» (контрагентом позивача):

- ч. 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Компанія Вайліс» при придбанні та продажу товарів (послуг). Товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст. 662, 655 та 656 ЦК України.

- перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за період з 18.12.2009 року по 31.12.2011 року, які підпадають під визначення ст. 134, 138 р. III Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ.

- перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за період з 18.12.2009 року по 31.12.2011 року, які підпадають під визначення ст.185, 198 р. V Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ.

Отже, на думку контролюючого органу, вищевикладене свідчить про відсутність у ТОВ «Компанія Вайліс» адміністративно-господарських можливостей для виконання господарських зобов'язань по укладених угодах та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань. Останнє, в свою чергу, свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків. Тобто, такі угоди носять фіктивний характер.

Перевіривши наявні у справі докази та вивчивши норми чинного законодавства з даного приводу, суд погоджується із такою позицією податкового органу, зважаючи зокрема на наступне.

Як було зазначено вище, та не було жодними допустимими доказами по справі спростовано позивачем, директор так головний бухгалтер ТОВ «Компанія «Вайліс» (контрагента позивача) ОСОБА_4 - громадянин Російської Федерації, згідно інформації Прикордонної служби України перетинав державний кордон України лише одного разу: 27.11.2009 р. о 06:10 год (в'їзд) - 28.11.2009 р. о 00:15 год (виїзд).

Отже, в даному випадку, є незрозумілим яким саме чином ОСОБА_4 (громадянин Російської Федерації), не знаходячись на території України, мав змогу виконувати обов'язки директора та головного бухгалтера ТОВ «Компанія «Вайліс» (особи, що укладає та підписує господарські договори та інші первинні документи по них) в період здійснення взаємовідносин із позивачем: 18.10.2010 р., 01.11.2010 р., 01.12.2010 р., та виписки податкових накладних: листопад, грудень 2010 р.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, вся первинна документація по господарських взаємовідносинах із позивачем від імені ТОВ «Компанія «Вайліс» підписувалася саме ОСОБА_4, хоча при допиті в якості свідка по кримінальній справі останній пояснив, що про діяльність такого підприємства (ТОВ «Компанія «Вайліс») йому не відомо, будь-яких документів щодо здійснення господарських операцій він не підписував та нікого на це не уповноважував, податкової звітності не формував та до податкового органу не подавав.

Таким чином, у зв'язку із тим, що директор та головний бухгалтер ТОВ «Компанія «Вайліс» ОСОБА_4 є громадянином Росії та за період діяльності ТОВ «Компанія «Вайліс» (відношення до якого останній не визнав), перетинав кордон із Україною один раз, така особа фактично не могла здійснювати господарську діяльність (управління підприємством) з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

Зазначене відповідно підтверджує неможливість здійснення ТОВ «Компанія «Вайліс» його господарської діяльності, а отже свідчить про непідтвердження товарності вказаних операцій між суб'єктами господарювання, що є порушенням вимог Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України та Податкового кодексу України.

Оскільки позивачем формувався податковий кредит та валові витрати за наслідками правовідносин із контрагентом, первинна документація якого (договори, акти виконаних робіт (наданих послуг), податкові накладні) підписувалися невідомою особою (тобто без волевиявлення керівника підприємства), то внаслідок таких правочинів не можуть виникати як податкові зобов'язання так і податковий кредит.

Отже, доказами по справі підтверджується, що такий контрагент позивача ТОВ «Компанія «Вайліс» здійснював фінансово-господарську діяльність поза межами правового поля, взаємовідносини ТОВ «Компанія «Вайліс» з іншими контрагентами вчинялися без наміру створення реальних правових наслідків, а тому є фіктивними, внаслідок чого в даному випадку підтверджуються висновки відповідача, викладені в Акті перевірки щодо порушення позивачем наведених норм податкового законодавства.

Крім того, згідно наявних у справі доказів, стан платника ТОВ «Компанія «Вайліс» - 8 «Внесено запис про відсутність за місцезнаходженням».

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно з частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

Відповідно до частини другої ст. 215 ЦКУ, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до п. 1, п. 2 ст. 49 Господарського кодексу України, підприємці зобов'язані не порушувати права та законні інтереси держави, за завдані шкоду і збитки підприємництво несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

Крім того, частиною 1 статті 55 ГК України передбачено, що суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (стаття 3 ГК України).

Згідно зі статтею 56 ГК України, суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства.

Відповідно до ст. 55 1 Господарського кодексу України визначено ознаки фіктивної діяльності суб'єкта господарювання , а саме:

- підприємство зареєстровано (перереєстровано) у органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження;

- підприємство зареєстровано (перереєстровано) та проваджує фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, та наявні у справі докази, суд погоджується із висновком відповідача, що фінансово-господарські взаємовідносини позивача із ТОВ «Компанія «Вайліс» носять характер фіктивного правочину, оскільки дані правочини не відповідають обов'язковим умовам чинності правочину, а саме частинам 1, 3 та 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, так як суперечить моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦКУ), не виявляється за можливе встановити вільне волевиявлення учасників правочину (ч. 3 ст. 203 ЦКУ) - посадові особи товариства та саме товариство за місцем його реєстрації не знаходиться, та правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦКУ).

Отже, на порушення вимог п. 3 ст. 5 та п. 1 ст. 7 Господарського Кодексу України, якими визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства, та відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами», позивачем не було надано належних підтверджуючих документів щодо виникнення податкових зобов'язань.

Відповідно до п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 р. зі змінами та доповненнями, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб , відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями).

Згідно з пунктом 3 статті 8 Розділу III Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами та доповненнями) визначено, що відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

В даному випаду, як підтверджується наявними матеріалами справи, та не було допустимими доказами заперечено позивачем, податкові накладні від імені ТОВ «Компанія «Вайліс» були виписані невідомою особою, а отже на підставі таких неналежним чином оформлених податкових накладних не може формуватися податковий кредит та валові витрати.

Отже, враховуючи наведені вище факти, вбачається проведення контрагентом позивача ТОВ «Компанія «Вайліс» транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру (платник не знаходиться за місцезнаходженням) тому наведені обставини свідчать про відсутність факту реального здійснення господарських операцій з контрагентами-покупцями та постачальниками. Вказані факти свідчать про укладення договорів без мети настання реальних наслідків.

Крім того, як підтверджується наявними матеріалами справи, відповідно до детальної інформації по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, контрагент позивача ТОВ «Вайліс» має відхилення в сумах ПДВ, що не були сплачені до державного бюджету за наслідками правовідносин із ТОВ «Сучасні будівельні рішення», зокрема за жовтень 2010 р. у розмірі 100 000,00 та за грудень 2010 р. у розмірі 33 500,00 грн.

Враховуючи вищевикладене та наявні у справі докази вбачається, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Компанія «Вайліс» об'єктивно призвели до порушення інтересів Держави і суспільства у цілому. У даному випадку йдеться про порушення фінансово-економічних інтересів держави, її бюджетної системи, оскільки відповідно до п.п. 19 п. 1 ст. 2 «Бюджетного кодексу України» від 21.06.2001 р. доходи бюджету складаються з усіх податкових, неподаткових та інших надходжень на безповоротній основі справляння яких передбачено законодавством України. Податковими надходженнями згідно з п. 2 ст. 9 вищезазначеного Кодексу визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі, згідно з ст.2 Закону України «Про систему оподаткування» № 1251-12 від 25.06.1991 р., під податком слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня, здійснений платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Сукупність податків і зборів до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування та Конституції України, оскільки протиправні дії позивача руйнують бюджетну систему держави та систему оподаткування, яка створена в інтересах Держави.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року, правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Таким чином, проаналізувавши наявні матеріали справи та норми зазначеного законодавства, суд вважає правомірними висновки відповідача, викладені в Акті перевірки, а саме те, що зазначені правовідносини позивача із контрагентом ТОВ «Компанія «Вайліс» мали виключно паперовий характер, а отже не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Допустимих доказів, які б спростовували викладенні в Акті перевірки висновки контролюючого (податкового) органу - позивачем до суду надано не було.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що відповідачем було правомірно винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, на підставі висновків, викладених в Акті перевірки.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів суду правомірність винесених ним податкових повідомлень-рішень від 06.03.2013 р. № 0001752207 та № 0001762207.

Натомість позивач не надав суду допустимих доказів на обґрунтування заявлених ним позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. В адміністративному позові відмовити.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя: Я.І. Добрянська

Дата складання та підписання в повному обсязі постанови 12.04.2013 р.