Постанова

від 19.03.2013 по справі 801/310/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 березня 2013 р. (14:47) Справа №801/310/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді Сидоренка Д.В., при секретарі Захаровій М.В.,

розглянувши за участю представника позивача - Кушкової Н.М., довіреність № б/н від 14.02.2013 року,

у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства «Мале приватне спортивне підприємство «Кентавр»

до Державної податкової інспекції у м. Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

Обставини справи: До Окружного адміністративного суду АР Крим надійшла позовна заява Приватного підприємства «Мале приватне спортивне підприємство «Кентавр» до Державної податкової інспекції у м. Керчі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.10.2012 року № 0001462201 та №0001472201.

Позивачем 19.02.2013 року було надано заяву про зміну предмету адміністративного позову, в якому він просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Керчі:

№ 0001472201 від 05.10.2012 року,

№0002072201 від 26.12.2012 року,

№0002062201від 26.12.2012 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що податковим органом безпідставно зроблено висновок про нікчемність правочинів, укладених ПП «МПСП «Кентавр» з контрагентами ТОВ «Електродизель» та ТОВ «УММК», оскільки позивач при проведенні господарських операцій зі своїми постачальниками оформив необхідні первинні документи, які відобразив в податковому обліку та надав відповідачу для проведення перевірки. Крім того, позивач вказав на те, що ним правомірно сформовано податковий кредит по взаємовідносинам з ТОВ «Електродизель» та ТОВ «УММК» на підставі податкових накладних, що оформлені у відповідності до вимог ст. 201 Податкового кодексу України.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 04.02.2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Присутній у судовому засіданні 19.03.2013 року представник позивача наполягав на задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, про час, дату та місце його проведення повідомлений належним чином. Раніше відповідачем суду були надані письмові заперечення на позовну заяву, в яких він з позовними вимогами не погодився та просив відмовити у їх задоволенні. Позиція відповідача обґрунтована тим, що проведеними перевірками контрагентів позивача ТОВ «Електродизель» та ТОВ «УММК» було встановлено їх технічну, фізичну та фактичну неможливість здійснювати господарську діяльність. Таким чином, позивач також не мав можливості здійснити операції з придбання ТМЦ у односторонньому порядку. Внаслідок цього, неможливо підтвердити реальність проведених господарських операцій. При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарських операцій.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 1 ч.2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття справи адміністративної юрисдикції, - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Підпунктом 41.1.1 п.41. ст. 41 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) встановлено, що органи державної податкової служби є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Інші державні органи не мають права проводити перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, у тому числі на запит правоохоронних органів.

Враховуючи зазначене, відповідач, здійснюючи свої повноваження у спірних відносинах є суб'єктом владних повноважень, спір що виник між сторонами пов'язаний із захистом прав позивача у сфері публічно-правових відносин і є справою адміністративної юрисдикції, його належить розглядати в порядку, встановленому КАС України.

Виконавчим комітетом Керченської міської ради АР Крим 13.12.1991 року було проведено державну реєстрацію юридичної особи - Приватного підприємства «Мале приватне спортивне підприємство «Кентавр» (далі по тексту - ПП «МПСП «Кентавр»), що підтверджується довідкою з ЄДРПОУ серії АБ №409589 від 07.06.2011 року (а.с.37).

Посадовими особами ДПІ у м. Керчі 21.09.2012 року було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «МПСП «Кентавр» (ЄДРПОУ 16331041) з питань достовірності визначення показників податкової звітності по взаємовідносинам з ТОВ «УММК» (ЄДРПОУ 34321060) м. Одеса у лютому 2011 року та ТОВ «Електродизель» (ЄДРПОУ 32949132) м. Харків за лютий та березень 2012 року.

За наслідками перевірки зроблено висновок про те, що враховуючи, що ПП «МПСП «Кентавр» проведені операції з придбання товарів у ТОВ «УММК» та ТОВ «Електродизель», у яких відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємства не знаходяться за юридичною адресою, то відповідно до ч.1, ч.5 ст. 201, 203, 215, 216, 228, 662,665,656 Цивільного кодексу України, ст. 42, п.п.1,2 ст. 173, ст. 174, ст. 207, ст. 208, ст.55-1 Господарського кодексу України, п.2.4, п.2.7 ст. 2, п.1 ст.9 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом від 25.05.1995 року № 88 Міністерства фінансів України та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704, а також ч.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - зазначені угоди є нікчемними.

Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів (послуг) та укладення угод з метою настання реальних наслідків, у зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. В даному випадку відсутні як база, так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток.

Зазначене вище призвело до порушення позивачем:

- п.198.1, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в частині заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на суму 20383,33 грн.,

- ст. 138 та ст. 144 Податкового кодексу України, що призвело до завищення витрат, які враховуються для визначення об'єкту оподаткування, що в свою чергу призвело до заниження податку на прибуток підприємств на суму 23586,00 грн.

Висновки перевірки зафіксовані в акті № 939/22-06/16331041 від 24.09.2012 року (а.с.10-15).

На підставі даних акту перевірки, враховуючи виявлені порушення, податковим органом 05.10.2012 року прийняті податкові повідомлення-рішення (а.с.8-9):

№0001462201, в якому визначено суму грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість у розмірі 30575,00 грн., у тому числі за основним платежем - 20383,33 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 10191,67 грн.,

№0001472201, в якому визначено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток підприємств у розмірі 24980,00 грн., у тому числі 22494,00 грн. за основним платежем та 2486,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Названі податкові повідомлення рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку до ДПІ у м. Керчі АР Крим ДПС.

За наслідками розгляду первинної скарги позивача податковим органом 17.10.2012 року було прийнято рішення № 261/10 (а.с.58-65), яким:

податкове повідомлення-рішення №0001472201 від 05.10.2012 року залишено без змін,

скасовано податкове повідомлення-рішення №0001462201 від 05.10.2012 в частині визначення штрафних санкцій у розмірі 5457,34 грн.

збільшено суму податку на прибуток, визначену податковому повідомленні-рішенні №0001472201 від 05.10.2012 року на 1092,00 грн.

Рішення податкового органу обґрунтовано тим, що проведеною перевіркою було встановлено заниження ПП «МПСП «Кентавр» податку на прибуток на суму 23586,00 грн., але податковим повідомленням-рішенням збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 22494,00 грн.

Крім того, в рішенні про розгляд первинної скарги було вказано на те, що у відповідності до п.7 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

Таким чином, ДПІ у м. Керчі необґрунтовано у податковому повідомленні-рішенні №0001462201 від 05.10.2012 року було визначено суму штрафних санкцій у розмірі 5457,34 грн., у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення й було скасовано в зазначеній частині.

На підставі даних акту перевірки № 939/22-06/16331041 від 24.09.2012 року, з урахуванням рішення від 17.10.2012 року № 261/10, податковим органом 26.12.2012 року були прийняті податкові повідомлення-рішення (а.с.67-68):

№0002072201, в якому визначено суму грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість у розмірі 25170,66 грн., у тому числі 20383,33 грн. за основним платежем та 4734,33 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями,

№0002062201, в якому визначено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток підприємств за основним платежем у розмірі 1092,00 грн.

Не погодившись з податковими повідомленнями-рішеннями №0001472201 від 05.10.2012 року, №0002072201 від 26.12.2012 року та №0002062201 від 26.12.2012 року, позивачем було їх оскаржено в судовому порядку до Окружного адміністративного суду АР Крим.

Під час розгляду справи судом перевірено прийняті відповідачем рішення на відповідність вимогам законодавства та встановлено наступне.

Статтею19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Порядок оподаткування прибутку підприємств визначений розділом ІІІ Податкового кодексу України, який у відповідності до п. 1 Розділу ХІХ Прикінцеві положення Податкового кодексу України набрав чинності з 01.04.2011 року.

Згідно із 134.1 ст. 134 ПК України у цьому розділі об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

Пунктом 135.2 ст. 135 ПК України встановлено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2 ст. 138 ПК України).

З аналізу вищенаведених норм Податкового кодексу України слідує, що витрати при визначенні об'єкту оподаткування податком на прибуток обов'язково мають бути підтверджені відповідними первинними документами.

Необхідність підтвердження проведеної господарської операції відповідними документами встановлено також нормами розділу V Податкового кодексу України, яким врегульовано порядок оподаткування податком на додану вартість з 01.01.2011 року.

Так, згідно із ст. 198 ПК України передбачено право платників податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яким є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду (п.п.14.1.181 п.14.1 ст. 14 ПК України).

Згідно з п.198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Отже, зі змісту норм Податкового кодексу України слідує, що необхідним первинним документом, який дає право платнику податків на формування податкового кредиту, є належним чином оформлена податкова накладна.

Однак, суд зазначає, що наявність у покупця податкової накладної, є достатньою, але не безумовною підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно з ч.2 ст. 3 цього Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету встановлений Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 (далі по тексту - Наказ № 88).

Відповідно до п. 1.2 Наказу № 88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.2.1 Наказу № 88).

Згідно з п. 2.4 Наказу № 88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці первинні документи.

Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення (п.п. 2.14, 2.15, 2.16 Наказу № 88).

Як зазначалось вище, висновки податкового органу щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства засновані на тому, що позивач не мав права оподатковувати господарські операції по взаємовідносинам з ТОВ «УММК» та ТОВ «Електродизель», внаслідок відсутності факту реального здійснення даних правочинів та настання за їх наслідками реальних юридичних наслідків.

Проте, висновки податкового органу спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Так, під час розгляду справи встановлено, що 01.02.2011 року між ПП «МПСП «Кентавр» (покупець) та ТОВ «УММК» (продавець) було укладено договір купівлі-продажу (а.с.16). Відповідно до умов вказаного договору продавець зобов'язується надати у власність покупця будівельні матеріали, в покупець зобов'язується їх прийняти та оплатити.

На виконання умов договору ТОВ «УММК» було поставлено позивачу товар (будівельні матеріали) на загальну суму 65500,00 грн., що підтверджується накладною від 28.02.2011 року (а.с.18).

За наслідками проведеної господарської операції постачальником на адресу позивача було виписано податкову накладну №147 від 28.02.2011 року на суму 65500,00 грн., у тому числі ПДВ - 10916,67 грн.

Матеріалами справи також підтверджується подальше використання позивачем у своїй господарській діяльності будівельних матеріалів, отриманих від ТОВ «УММК».

Так, 03.11.2011 року позивачем (замовник) було укладено договір з ПП СК «Керчстрой» (підрядник) на капітальний ремонт приміщення за адресою бульвар Піонерів 2/5 в м. Керчі (а.с.95-100).

Згідно з п.1.1. Договору на підставі ДБН.Д. 1.1-1-2000 підрядник зобов'язується на свій ризик виконати завдання замовника власними та залученими силами з використанням власних матеріалів та матеріалів замовника.

Належність позивачу приміщення за адресою бульвар Піонерів 2/5 в м. Керчі підтверджується договором купівлі-продажу нежитлового приміщення (а.с.116-117).

Про використання під час здійснення ремонту, будівельних матеріалів, які були поставлені ТОВ «УММК» свідчать акт приймання-передачі матеріалів, акт приймання виконаних будівельних робіт, локальний кошторис, довідка про вартість виконаних будівельних робіт (а.с.101-115).

Що стосується розрахунків між ПП «МПСП «Кентавр» та ТОВ «УММК» за поставлений товар, то з матеріалів справи вбачається наступне.

ТОВ «УММК» 08.09.2011 року на адресу позивача було направлено лист (а.с.138) з проханням не проводити оплату за договором купівлі-продажу № б/н від 01.02.2011 року в сумі 65500,00 грн. на розрахункові реквізити ТОВ «УММК», які вказані в договорі. У листі також було вказано про те, що про порядок розрахунків буде повідомлено додатково.

Між ТОВ «УММК» (кредитор) та ТОВ «Промстройпроект» (новий кредитор) 12.09.2012 року укладено договір уступки вимоги № 02/12 (а.с.136-137). Відповідно до умов вказано договору кредитор уступає новому кредитору свої права за договором купівлі-продажу від 01.02.2011 року, укладеному з ПП «МПСП «Кентавр» (боржник).

Вказаний договір був спрямований на адресу позивача та з моменту його підписання обов'язок вимагати від ПП «МПСП «Кентавр» оплату за договором купівлі-продажу № б/н від 01.02.2011 року перейшов до ТОВ «Промстройпроект».

Отже, матеріалами справи підтверджується фактичне отримання позивачем товару від ТОВ «УММК» та його використання у своїй господарській діяльності.

Крім того, матеріали справи вказують на те, що позивачем (покупець) 18.02.2012 року та 20.03.2012 року (а.с.20, 31) укладені договори купівлі-продажу з ТОВ «Електродизель» (продавець).

Відповідно до умов названих договорів ТОВ «Електродизель» було поставлено позивачу товар - запасні частині на автотранспортні засоби (запчастини), що підтверджується накладними (а.с. 24, 28, 34).

Згідно названих документів загальна вартість отриманого позивачем товару від контрагента становить 56800,00 грн., у тому числі ПДВ - 9466,67 грн.

За наслідками проведених господарських операцій ТОВ «Електродизель» на адресу позивача було виписано податкові накладні (а.с.25,29,35):

№1804 від 18.02.2012 року на суму 36500,00 грн., з них ПДВ - 6083,33 грн.,

№1805 від 18.02.2012 року на суму 6800,00 грн., з них ПДВ - 1133,33 грн.,

№2010 від 20.03.2012 року на суму 13500,00 грн., з них ПДВ - 2250,00 грн.

Оплата позивачем за отриманий товар проведена у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.26,30,36).

Матеріалами справи також підтверджується подальше використання позивачем у своїй господарській діяльності отриманих від контрагента запчастин для ремонту транспортного засобу. Про це свідчать наявні в матеріалах справи акти списання запчастин (а.с.122-123).

Зазначене вище вказує на те, що позивачем фактично було отримано товар від контрагента ТОВ «Електродизель», проведено оплату його вартості та використано у власній господарській діяльності.

При цьому, суд зазначає, що надані позивачем первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік ті фінансову звітність в Україні», належним чином фіксують і підтверджують проведені господарські операції.

З урахуванням зазначеного вище, названі первинні документи є належною підставою для бухгалтерського та податкового обліку, а також підставою для формування витрат та податкового кредиту.

З огляду на зазначене вище, помилковими є висновки перевірки щодо відсутності реальності здійснення господарських операцій позивачем з контрагентами ТОВ «УММК» та ТОВ «Електродизель».

Щодо посилання відповідача в акті перевірки на те, що господарські операції між позивачем та контрагентами ТОВ «УММК» і ТОВ «Електродизель» є нікчемними, то суд зазначає наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частина першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок,є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Всупереч цьому, відповідачем не було надано суду доказів, які б вказували на нікчемність правочину, укладеного між позивачем та переліченими вище контрагентами, зокрема доказів умисного укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Не надано відповідачем також рішення суду у цивільній чи господарській справі про визнання правочину недійсним, не надано вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності» здійснених позивачем господарських операцій.

У пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» також було зауважено про те, що вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини та застосовувати наслідки їх нікчемності, зокрема шляхом донарахування податкового зобов'язання та застосування до платника податків штрафних (фінансових) санкцій.

Відтак, обставинами, встановленими під час розгляду справи, спростовано висновки перевірки щодо заниження позивачем податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «УММК» та ТОВ «Електродизель».

Отже, враховуючи відсутність порушення з боку позивача вимог податкового законодавства, необґрунтованим є застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій.

За таких умов, податкові повідомлення-рішення №0001472201 від 05.10.2012 року, №0002072201 від 26.12.2012 року та №0002062201 від 26.12.2012 року є такими, що прийняті Державною податковою інспекцією у м. Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби протиправно, у зв'язку з чим підлягають скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Згідно з ч. 1 ст. 98 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.

Приймаючи до уваги, що рішення у справі ухвалене на користь позивача, який не є суб'єктом владних повноважень, суд вважає за необхідне присудити всі здійснені ним судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 555,55 грн. з державного бюджету.

У судовому засіданні, яке відбулось 19.03.2013 року, оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до вимог ст. 163 КАС України постанова оформлена та підписана 25.03.2013 року.

Керуючись ст.ст. 160-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №0001472201 від 05.10.2012 року, №0002072201 від 26.12.2012 року та №0002062201 від 26.12.2012 року.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Мале приватне спортивне підприємство «Кентавр» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 555,55 грн. шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у м. Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Сидоренко Д.В.