Ухвала

від 13.06.2013 по справі 801/310/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 801/310/13-а

13.06.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дудкіної Т.М.,

суддів Омельченка В. А. ,

Дадінської Т.В.

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи № 801/310/13-а за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Керчі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Сидоренко Д.В. ) від 19.03.13

за позовом Приватного підприємства "Мале приватне спортивне підприємство "Кентавр" (вул. Орджонікідзе,12,Керч,Автономна Республіка Крим,98313)

до Державної податкової інспекції у м. Керчі АР Крим Державної податкової служби (вул. Борзенко, 40,Керч,Автономна Республіка Крим,98300)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Мале приватне спортивне підприємство "Кентавр" звернулося до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з позовом до Державної податкової інспекції у м. Керчі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.10.2012 року № 0001462201 та №0001472201.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.03.13 позовні вимоги задоволені повністю.

Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Керчі АР Крим Державної податкової служби №0001472201 від 05.10.2012 року, №0002072201 від 26.12.2012 року та №0002062201 від 26.12.2012 року.

Також судом вирішено питання щодо судових витрат.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.03.2013 року та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права та неповно з'ясовані обставини справи.

У судове засідання 13.06.2013 сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши справу, судова колегія встановила наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що посадовими особами ДПІ у м. Керчі 21.09.2012 року було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП "МПСП "Кентавр" (ЄДРПОУ 16331041) з питань достовірності визначення показників податкової звітності по взаємовідносинам з ТОВ "УММК" (ЄДРПОУ 34321060) м. Одеса у лютому 2011 року та ТОВ "Електродизель" (ЄДРПОУ 32949132) м. Харків за лютий та березень 2012 року.

За наслідками перевірки зроблено висновок про те, що оскільки ПП "МПСП "Кентавр" проведені операції з придбання товарів у ТОВ "УММК" та ТОВ "Електродизель", у яких відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємства не знаходяться за юридичною адресою, то відповідно до ч.1, ч.5 ст. 201, 203, 215, 216, 228, 662,665,656 Цивільного кодексу України, ст. 42, п.п.1,2 ст. 173, ст. 174, ст. 207, ст. 208, ст.55-1 Господарського кодексу України, п.2.4, п.2.7 ст. 2, п.1 ст.9 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого Наказом від 25.05.1995 року № 88 Міністерства фінансів України та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704, а також ч.2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" - зазначені угоди є нікчемними.

Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів (послуг) та укладення угод з метою настання реальних наслідків, у зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. В даному випадку відсутні як база, так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток.

Зазначене вище призвело до порушення позивачем:

- п.198.1, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в частині заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на суму 20383,33 грн.,

- ст. 138 та ст. 144 Податкового кодексу України, що призвело до завищення витрат, які враховуються для визначення об'єкту оподаткування, що в свою чергу призвело до заниження податку на прибуток підприємств на суму 23586,00 грн.

Висновки перевірки зафіксовані в акті № 939/22-06/16331041 від 24.09.2012 року (а.с.10-15).

На підставі даних акту перевірки, враховуючи виявлені порушення, податковим органом 05.10.2012 року прийняті податкові повідомлення-рішення (а.с.8-9):

№0001462201, в якому визначено суму грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість у розмірі 30575,00 грн., у тому числі за основним платежем - 20383,33 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 10191,67 грн.,

№0001472201, в якому визначено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток підприємств у розмірі 24980,00 грн., у тому числі 22494,00 грн. за основним платежем та 2486,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Названі податкові повідомлення рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку та за наслідками розгляду скарг податковим органом 26.12.2012 року були прийняті податкові повідомлення-рішення (а.с.67-68):

№0002072201, в якому визначено суму грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість у розмірі 25170,66 грн., у тому числі 20383,33 грн. за основним платежем та 4734,33 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями,

№0002062201, в якому визначено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток підприємств за основним платежем у розмірі 1092,00 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було надано доказів, які б вказували на нікчемність правочину, укладеного між позивачем та переліченими вище контрагентами, зокрема доказів умисного укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Не надано відповідачем також рішення суду у цивільній чи господарській справі про визнання правочину недійсним, не надано вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій.

Судова колегія, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із 134.1 ст. 134 ПК України - об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

Пунктом 135.2 ст. 135 ПК України встановлено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2 ст. 138 ПК України).

З аналізу вищенаведених норм Податкового кодексу України слідує, що витрати при визначенні об'єкту оподаткування податком на прибуток обов'язково мають бути підтверджені відповідними первинними документами.

Необхідність підтвердження проведеної господарської операції відповідними документами встановлено також нормами розділу V Податкового кодексу України, яким врегульовано порядок оподаткування податком на додану вартість з 01.01.2011 року.

Так, ст. 198 ПК України передбачено право платників податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яким є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду (п.п.14.1.181 п.14.1 ст. 14 ПК України).

Згідно з п.198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Судова колегія зазначає, що зі змісту норм Податкового кодексу України слідує, що необхідним первинним документом, який дає право платнику податків на формування податкового кредиту, є належним чином оформлена податкова накладна.

Проте, наявність у покупця податкової накладної, є достатньою, але не безумовною підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету встановлений Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 (далі по тексту - Наказ № 88).

Відповідно до п. 1.2 Наказу № 88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.2.1 Наказу № 88).

Згідно з п. 2.4 Наказу № 88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення (п.п. 2.14, 2.15, 2.16 Наказу № 88).

Судова колегія зазначає, що 01.02.2011 року між ПП "МПСП "Кентавр" (покупець) та ТОВ "УММК" (продавець) було укладено договір купівлі-продажу (а.с.16).

Відповідно до умов вказаного договору продавець зобов'язується надати у власність покупця будівельні матеріали, в покупець зобов'язується їх прийняти та оплатити.

На виконання умов договору ТОВ "УММК" було поставлено позивачу товар (будівельні матеріали) на загальну суму 65500,00 грн., що підтверджується накладною від 28.02.2011 року (а.с.18).

За наслідками проведеної господарської операції постачальником на адресу позивача було виписано податкову накладну №147 від 28.02.2011 року на суму 65500,00 грн., у тому числі ПДВ - 10916,67 грн.

Матеріалами справи також підтверджується подальше використання позивачем у своїй господарській діяльності будівельних матеріалів, отриманих від ТОВ "УММК".

Також, 03.11.2011 року позивачем (замовник) було укладено договір з ПП СК "Керчстрой" (підрядник) на капітальний ремонт приміщення за адресою бульвар Піонерів 2/5 в м. Керчі (а.с.95-100).

Згідно з п.1.1. Договору на підставі ДБН.Д. 1.1-1-2000 підрядник зобов'язується на свій ризик виконати завдання замовника власними та залученими силами з використанням власних матеріалів та матеріалів замовника.

Належність позивачу приміщення за адресою бульвар Піонерів 2/5 в м. Керчі підтверджується договором купівлі-продажу нежитлового приміщення (а.с.116-117).

Про використання під час здійснення ремонту, будівельних матеріалів, які були поставлені ТОВ "УММК" свідчать акт приймання-передачі матеріалів, акт приймання виконаних будівельних робіт, локальний кошторис, довідка про вартість виконаних будівельних робіт (а.с.101-115).

ТОВ "УММК" 08.09.2011 року на адресу позивача було направлено лист (а.с.138) з проханням не проводити оплату за договором купівлі-продажу № б/н від 01.02.2011 року в сумі 65500,00 грн. на розрахункові реквізити ТОВ "УММК", які вказані в договорі. У листі також було вказано про те, що про порядок розрахунків буде повідомлено додатково.

Між ТОВ "УММК" (кредитор) та ТОВ "Промстройпроект" (новий кредитор) 12.09.2012 року укладено договір уступки вимоги № 02/12 (а.с.136-137). Відповідно до умов вказаного договору кредитор уступає новому кредитору свої права за договором купівлі-продажу від 01.02.2011 року, укладеному з ПП "МПСП "Кентавр" (боржник).

Вказаний договір був спрямований на адресу позивача та з моменту його підписання обов'язок вимагати від ПП "МПСП "Кентавр" оплату за договором купівлі-продажу № б/н від 01.02.2011 року перейшов до ТОВ "Промстройпроект".

За таких підстав, судова колегія дійшла висновку, що матеріалами справи підтверджується фактичне отримання позивачем товару від ТОВ "УММК" та його використання у своїй господарській діяльності.

Крім того, матеріали справи вказують на те, що позивачем (покупець) 18.02.2012 року та 20.03.2012 року (а.с.20, 31) укладені договори купівлі-продажу з ТОВ "Електродизель" (продавець).

Відповідно до умов названих договорів ТОВ "Електродизель" було поставлено позивачу товар - запасні частині на автотранспортні засоби (запчастини), що підтверджується накладними (а.с. 24, 28, 34).

Згідно названих документів загальна вартість отриманого позивачем товару від контрагента становить 56800,00 грн., у тому числі ПДВ - 9466,67 грн.

За наслідками проведених господарських операцій ТОВ "Електродизель" на адресу позивача було виписано податкові накладні.

Оплата позивачем за отриманий товар проведена у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.26,30,36).

Матеріалами справи також підтверджується подальше використання позивачем у своїй господарській діяльності отриманих від контрагента запчастин для ремонту транспортного засобу. Про це свідчать наявні в матеріалах справи акти списання запчастин (а.с.122-123).

Зазначене вище вказує на те, що позивачем фактично було отримано товар від контрагента ТОВ "Електродизель", проведено оплату його вартості та використано у власній господарській діяльності.

При цьому, надані позивачем первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік ті фінансову звітність в Україні", належним чином фіксують і підтверджують проведені господарські операції.

З урахуванням зазначеного вище, названі первинні документи є належною підставою для бухгалтерського та податкового обліку, а також підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

Отже, суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку про помилковість аргументів відповідача, викладених в акті перевірки щодо відсутності реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами - ТОВ "УММК" та ТОВ "Електродизель".

Окрім того, судова колегія зазначає наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Відповідно до приписів ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок,є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком. Докази про це -відсутні.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки стосуються безтоварності господарських операцій, такі доводи були предметом дослідження судом першої інстанції та їм була надана правильна правова оцінка.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги в зв'язку з їх спростування матеріалами справи та встановленими обставинами; висновки перевірки щодо заниження позивачем податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "УММК" та ТОВ "Електродизель" спростовані належними доказами, отже, податкові повідомлення-рішення №0001472201 від 05.10.2012 року, №0002072201 від 26.12.2012 року та №0002062201 від 26.12.2012 року прийняті Державною податковою інспекцією у м. Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби протиправно.

Судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись ст. 195; ст. 196; ст. 197; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Керчі АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.03.13 у справі № 801/310/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя підпис Т.М. Дудкіна

Судді підпис В.А.Омельченко

підпис Т.В. Дадінська

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.М. Дудкіна