Рішення

від 11.04.2013 по справі 922/972/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" квітня 2013 р.Справа № 922/972/13-г

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Бережановій Ю.Ю.

розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Другий капітал", м. Київ до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фруктовий сад", м. Харків , 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Агрофонд", м. Київ про та за зустрічним позовом до про визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Агрофонд", м. Київ 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фруктовий сад", м. Харків Товариства з обмеженою відповідальністю "Другий капітал", м. Київ визнання договору купівлі-продажу не дійсним за участю представників сторін:

позивача (за первісним позовом) - не з'явився

1. відповідача (за первісним позовом) - не з'явився

2. відповідача (за первісним позовом) - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Другий капітал", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про: - визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Фруктовий сад" (надалі - 1. Відповідач) від 07.11.2012 р. про укладення Попереднього договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, що складається з нежитлової будівлі загальною площею 6 072,6 кв.м., зареєстрованої під Літ. А-2, розташованої за адресою: м. Харків, пр-т Тракторобудівників, 57; - визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Агрофонд" (надалі - 2. Відповідач) про укладення Попереднього договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, що складається з нежитлової будівлі загальною площею 6 072,6 кв.м., зареєстрованої під Літ. А-2, розташованої за адресою: м. Харків, пр-т Тракторобудівників, 57 та покласти на Відповідачів судовий збір.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВКФ Агрофонд" 13 березня 2013 року надав до господарського суду зустрічні позовні вимогами, де просить суд визнати недійсним Договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 20.11.2001 року, укладеного між ТОВ "Другий капітал" та ТОВ "Струм", а також покласти на ТОВ "Другий капітал" судові витрати. Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Агрофонд" прийнято для спільного розгляду з первісним позовом ухвалою суду від 14 березня 2013 року.

Представник Позивача (за первісним позовом) у судове засідання не з'явився, у наданій заяві просить суд розглядати справу без участі уповноваженого представника. Про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представника 1. Відповідача (за первісним позовом) у судове засідання не з'явився, у наданій заяві просить суд розглядати справу без участі уповноваженого представника. Про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Від представника 2. Відповідача (за первісним позовом) у судове засідання не з'явився, у наданій заяві просить суд розглядати справу без участі уповноваженого представника. Про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами), а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (надалі - ГПК України), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Між ТОВ «Другий капітал» та ТОВ «СТРУМ» 20 листопада 2001 року підписаний договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, що складається з Майна, відповідно до якого Майно було передане у власність ТОВ «Другий капітал».

16 червня 2012 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців було внесено запис про державну реєстрацію припинення ТОВ «СТРУМ» як юридичної особи у зв'язку з визнанням його банкрутом, що підтверджується Довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 18.06.2012 року № 14074056.

Власником майна є ТОВ «Фруктовий сад», який набув право власності на підставі Рішення Господарського суду Харківської області у справі № 62/170-09 від 09.10.2009 року, що підтверджується Витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно № 33458023 від 13.03.2012 року.

07 листопада 2012 року на загальних зборах учасників ТОВ «Фруктовий сад» було прийнято рішення про укладення між ТОВ«ВКФ АГРОФОНД» та ТОВ «Фруктовий сад» Попереднього договору, відповідно до умов якого зазначені особи зобов'язуються протягом одного календарного року з моменту укладення попереднього договору, укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу Майна на умовах, в порядку та строки, визначених Попереднім договором.

У серпні 2012 року Позивач за первісним позовом звернувся до ТОВ «Фруктовий сад» з вимогою про передачу Майна у користування Позивача на підставі припинення Договору в зв'язку з ліквідацією ТОВ «Струм». Відповіді на зазначену вимогу ТОВ «Фруктовий сад» не надавалось.

14 листопада 2012 року було укладено Попередній договір між ТОВ «ВКФ АГРОФОНД» та ТОВ «Фруктовий сад» .

Позивачем за первісним позовом було повторно направлено вимогу ТОВ «Фруктовий сад» про передання Майна в користування 03 січня 2013 року.

У відповідь Позивачеві надійшов лист з відмовою ТОВ «Фруктовий сад» діяти відповідно до вимог ТОВ «Другий капітал», у якому також було зазначено, що на загальних зборах ТОВ «Фруктовий сад» 07 листопада 2012 року було прийнято рішення про укладення між ТОВ «Фруктовий сад» та ТОВ «Другий капітал» Попереднього договору.

Заявлені позовні вимоги Позивач за первісним позовом обґрунтовує тим, що Договір є припиненим, так як ТОВ «Струм» на даний момент ліквідовано як юридичну особу. Позивач за первісним позовом стверджує, що оскільки договір про відчуження Майна між ТОВ «Струм» та ТОВ «Фруктовий сад» не укладався, право володіння, користування розпорядження Майном зберігається за ТОВ «Другий капітал», відтак ТОВ «Фруктовий сад» не мав права вчиняти будь-які правочини стосовно Майна, зокрема укладати з ТОВ «ВКФ АГРОФОНД» Попередній договір.

Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що у задоволенні позовних вимог Позивача (за первісним позовом) слід відмовити у повному обсязі, а позовні 2. Відповідача (за первісним) слід задовольнити у повному обсязі, виходячи з наступного та з того, що на момент виникнення спірних правовідносин, а саме на 2001 рік, які є предметом даного спору, діяли наступні положення цивільного законодавства, які за позицією суду слід застосовувати до останніх.

Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст. 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення прав власності, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, судових захист цивільного права та інтересу.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до вимог статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

На підставі ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Пункт 1 ст. 388 ЦК України передбачає, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: (1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; (2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; (3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння не з їхньої волі, іншим шляхом.

Суд зазначає, що припинення юридичної особи, яка була стороною договору купівлі-продажу не може бути підставою вимоги іншої сторони такого договору щодо повернення останній предмету договору.

Щодо вимоги Позивача за первісним позовом про визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів учасників ТОВ «Фруктовий сад» про укладення Попереднього договору, в результаті вивчення наявних матеріалів справи судом зроблено висновок, що прийняття такого рішення жодним чином не порушує прав та інтересів Позивача за первісним позовом, оскільки є результатом внутрішньої діяльності юридичної особи, а саме ТОВ «Фруктовий сад» та не тягне за собою будь-яких юридичних наслідків, що порушують права ТОВ «Другий капітал».

З урахуванням викладених обставин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «Другий капітал», щодо визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів учасників ТОВ «Фруктовий сад» від 07 листопада 2012 року про укладення Попереднього договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу та визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 14 листопада 2012 року, укладеного між ТОВ «Фруктовий сад» та ТОВ «ВКФ АГРОФОНД».

Відносно зустрічної позовної заяви та викладеної в ній вимоги щодо визнання недійсним Договору купівлі-прподажу Майна від 20 листопада 2001 року, суд зазначає наступне.

Недійсність Договору від 20 листопада 2001 року Позивач за зустрічним позовом обґрунтовує відсутністю у керівника ТОВ «Другий капітал» Ковбаси О.П. повноважень на укладення Договору від імені ТОВ «Другий капітал», а також порушенням Договором прав та законних інтересів ТОВ «ВКФ АГРОФОНД» як майбутнього покупця Майна.

Оскільки внаслідок укладення Договору між сторонами виникли господарські правовідносини, то до них мають застосовуватися положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини в господарській сфері.

Абзацом п. 4 Прикінцевих положень ГК України встановлено, що до господарських відносин, які виникли до набрання чинності відповідними положеннями ГК України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Відповідно до п. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно з п. 1 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, він набирає чинності 01.01.2004 року. Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, він застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності; щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 ЦК України, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Оскільки предметом розгляду даної справи є визнання недійсним договору, укладеного 20.11.2001 року, до підстав визнання недійсним оспорюваного Договору слід застосовувати положення ЦК України 1963 року.

Відповідно до п. 10 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 року «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди.

Як вбачається з матеріалів справи, 17 листопада 2001 року Ковбасу О.П. загальними зборами учасників TOB «Другий капітал» було звільнено з посади директора TOB «Другий капітал», що підтверджується Протоколом №1 загальних зборів учасників TOB «Другий капітал» від 17 листопада 2001 року, яким було виключено зі складу учасників та звільнено з посади директора TOB «Другий капітал» Ковбасу О.П., а також включено до складу учасників та призначено на посаду директора Крижевича C. O.

Таким чином, 17 листопада 2001 року Ковбасу О.П. було позбавлено повноважень діяти від імені Відповідача як його органу управління.

Однак, попри прийняте загальними зборами учасників рішення, 20.11.2001 року Ковбасою О.П. від імені Відповідача було укладено Договір.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 ЦК УРСР угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою.

Як було роз'яснено президією Вищого арбітражного суду України, доказами схвалення особою, яку представляють, угоди, укладеної представником, який не мав належних повноважень, можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні тощо) (п. 9.2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12 березня 1999 р.).

Матеріали справи свідчать про те, що жодної з указаних дій ТОВ «Другий капітал» вчинено не було, що свідчить про відсутність схвалення останнім дій Ковбаси О.П.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 ЦК УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 29 ЦК УРСР юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом.

Відповідно до ст. 62 ЦК УРСР угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє права і обов'язки особи, яку представляють.

Тому дії Ковбаси О.П. безпосередньо не створюють, не змінюють і припиняють цивільні права і обов'язки юридичної особи, зокрема TOB «Другий капітал», яку він начебто представляв.

Судом також враховано те, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 25.12.2007 року в справі № 2-1801/07, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27.05.2008 року, встановлено обставини, на підставі яких Договір було визнано недійсним, зокрема обставини, що підтверджують відсутність у Ковбаси О.П. повноважень на укладення Договору від імені ТОВ «Другий капітал». Ухвалою Верховного Суду України від 15.02.2012 року зазначені рішення було скасовано в частині задоволення позову про визнання Договору недійсним, а провадження у справі в цій частині закрито. В іншій частині справу було передано на розгляд до Київського Апеляційного господарського суду, ухвалою якого від 11.06.2012 року прийнято відмову ТОВ «Струм» від апеляційної скарги, апеляційне провадження припинено, матеріали справи повернуті до Печерського районного суду м. Києва.

Зазначене рішення суду першої інстанції було скасоване в частині. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково зазначається у резолютивній частині рішення суду.

Згідно з ч. 4 ст. 35 ГПК України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Суд вважає, що обставини щодо недійсності Договору, встановлені в мотивувальній частині рішення Печерського районного суду міста Києва, є достовірними в зв'язку з чим Суд бере їх до уваги з огляду на те, що рішення було скасоване в частині задоволення позову про визнання Договору недійсним, що зазначено саме у резолютивній частині. Однак, обставини щодо недійсності Договору залишаються встановленими.

Аналогічна позиція наведена в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» згідно п. 2.6. якої не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій). Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах).

За таких обставин суд вважає обґрунтованими підстави визнання недійсним Договору від 20 листопада 2001 року, у зв'язку з чим зустрічний позов ТОВ «ВКФ АГРОФОНД» підлягає задоволенню.

Щодо можливості захисту оспорюваних прав ТОВ «ВКФ АГРОФОНД» шляхом визнання договору дійсним, суд зазначає наступне.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина п'ята статті 55). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина друга статті 22, стаття 64 Конституції України).

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом.

Спосіб захисту повинен відповідати правовідносинам, що склалися між сторонами та призводити до відновлення порушеного (оспорюваного) права, оскільки саме відновлення такого права є метою захисту та одночасно і його призначенням.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного суду України за справою № 6-48704св10 від 21 травня 2012 року де зазначено що судом не враховано, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Обмежене тлумачення касаційним судом ст. 16 ЦК України суперечить зазначеним положенням та призвело до неправомірної відмови особі в реалізації його права на судовий захист.

Зазначене відповідає змісту ст. 11128 ГПК України в частині обов'язковості судових рішень Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, суд вважає договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 20 листопада 2011 року, укладений між ТОВ «Другий капітал» та ТОВ «СТРУМ» таким, що не відповідає вимогам діючого законодавства України, підставою чого є відсутність у Ковбаси О.П. повноважень на підписання такого договору, у зв'язку з чим зустрічні позовні вимоги вважає законними, обґрунтованими, доведеними матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Статтею 129 Конституції України зазначено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкорюються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією з основних засад судочинства.

За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами у порядку передбаченому ст. 75 ГПК України.

Враховуючи, що Відповідач не надав суду жодного документу, який би підтверджував, що спростовували викладене у позові, суд визнає вимогу позивача обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача (за первісним позовом), оскільки спір з його вини доведено до суду.

На підставі статей 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст.ст.3, 5, 16, 17, 317, 319, 321, 328, 330, 388 Цивільного кодексу України, ст.ст. 29, 41, 62, 63 Цивільного кодексу УРСР, керуючись статтями 1, 4, 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В первісному позові відмовити повністю.

Зустрічний позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним Договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, що складається з нежитлової будівлі загальною площею 6 072,6 кв. м., зареєстрованої під літерою А-2, розташованої за адресою: м. Харків, пр-т Тракторобудівників, 57, укладеного 20.11.2001 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Другий капітал» (01015, м. Київ, вул. Панфіловців, 20;ЄДРПОУ 30574002) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СТРУМ».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Другий капітал» (01015, м. Київ, вул. Панфіловців, 20, ЄДРПОУ 30574002) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ АГРОФОНД»" (01011, м. Київ, Печерська площа, буд. 1, ідентифікаційний код 34414034) судовий збір в розмірі 1147 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 15.04.2013 р.

Суддя Жигалкін І.П.