Рішення

від 15.04.2013 по справі 910/4303/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/4303/13 15.04.13 За позовом Науково-виробничого підприємства «Укрторгбуд» у формі ТОВ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Атлантік Груп»

про зобов'язання вчинити дії, компенсацію коштів та відшкодування шкоди

суддя Самсін Р.І.

Представники сторін:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: Саєнко В.В. (довіреність від 10.01.2013р.);

В судовому засіданні 15.04.2013р. на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Науково-виробниче підприємство «Укрторгбуд» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі НВП «Укрторгбуд» у формі ТОВ, позивач) звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Атлантік Груп» (надалі ТОВ «Компанія «Атлантік Груп», відповідач) у якому викладені вимоги:

- зобов'язати відповідача розірвати договір про компенсацію коштів на отримання комунальних послуг та земельного податку та сплатити борг за ним у розмірі 15852 грн.,

- зобов'язати відповідача відшкодувати шкоду завдану діловій репутації позивача, як юридичної особи у розмірі 35 829 грн..

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідачем не виконуються умови укладеного 11.10.2010р. між сторонами договору про компенсацію коштів на отримання комунальних послуг та земельного податку в частині оплати наданих послуг за травень та червень 2012р., окрім того, при направленій претензії, відповідач продовжує не сплачувати борг, договір добровільно не розриває та не підписує акти виконаних робіт, які позивач продовжує виконувати.

За твердженнями позивача, не сплачуючи кошти за договором з 01.05.2012р. відповідач також вчинив інші дії, які нанесли немайнову шкоду діловій репутації позивача, як юридичної особи, а саме: звернувся до правоохоронних органів з заявою про шахрайські дії позивача направлені на заволодіння його майном та звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про зобов'язання надання інформації.

На розгляд справи позивач не з'явився, що не є перешкодою у вирішенні спору в судовому засіданні призначеному згідно ухвали від 11.03.2013р.. Заяв щодо відмови від позову судом не отримувалось, у позовній заяві викладені підстави з яких позивач звернувся до суду з даним позовом, які суду є зрозумілими і не потребують додаткового роз'яснення особисто представником, а необхідні для вирішення спору документи наявні в матеріалах справи дозволяють прийняти рішення у справі.

Клопотання представника позивача про перенесення розгляду справи через необхідність уточнення предмету позову та зайнятість у іншій справі, судом розглянуто, є таким, що задоволенню не підлягає, оскільки матеріали справи є достатніми для розгляду справи по суті виходячи з предмету та підстав заявленого позову, при вирішенні спору суд обмежений процесуальними строками, а зазначені причини неявки в судове засідання представника позивача не є поважними, позивачем у справі є НВП «Укрторгбуд» у формі ТОВ, а не конкретний представник, ГПК України передбачає ведення справи через представника, що надає можливість направити в судове засідання іншу уповноважену особу.

Господарський процесуальний кодекс України, визначає обов'язок суду розглянути клопотання, а не в обов'язковому порядку задовольнити його; відкладення розгляду справи можливо згідно норм ГПК України (ст. 77), саме, у разі коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні, та не ставиться в залежність від наявності клопотання сторони тощо.

Ухвала про порушення провадження у справі направлена сторонам 12.03.2013р., отримана позивачем 15.03.2013р., що свідчить про наявну можливість позивача протягом місяця підготувати та надати через канцелярію суду (надіслати поштою) витребувані документи, а також реалізувати своє право на уточнення предмету позову.

Відповідачем позову не визнано, відзиву на позов не надано, заявлено клопотання про надсилання судом матеріалів справи до слідчих органів та зупинення провадження у справі.

Клопотання судом відхилене, оскільки питання щодо незаконного отримання позивачем прибутку за рахунок введення в оману відповідача, не підлягає встановленню під час розгляду позову поданого позивачем, таких вимог суду не заявлялось, відповідно зазначені обставини не є предметом розгляду у даній справі, а право зупинити провадження у справі, згідно положень п. 2 ч. 2 ст. 79 ГПК України може бути реалізовано судом відповідно до ст. 90 ГПК України, якщо при вирішенні господарського спору господарський суд виявить у діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, що містять ознаки дії, переслідуваної у кримінальному порядку.

Виходячи зі змісту норми ст. 79 ГПК України, необхідною передумовою для зупинення провадження у справі мають бути обставини, що перешкоджають її розглядові по суті заявлених позовних вимог.

У даному ж випадку предметом заявленого позову є вимоги позивача щодо наявності чи відсутності у відповідача зобов'язання по оплаті послуг на умовах укладеного між сторонами договору , наявності чи відсутності обов'язку відповідача здійснити відшкодування шкоди по сумі заявленій до стягнення …отже, висновки по цим питанням можливо зробити незалежно від наслідків кримінального розслідування на підставі оцінки доказів, представлених сторонами, або зібраних з власної ініціативи при розгляді цієї справи, а тому підстави для зупинення провадження у даній справі відсутні.

При врахуванні відповідних звернень відповідача до правоохоронних органів, судом зокрема відзначається, що факти, які можуть бути встановлені вироком суду з кримінальної справи (незаконне заволодіння позивачем коштами відповідача), в подальшому можуть стати підставою для перегляду прийнятого рішення за нововиявленими обставинами (ч. 3 ст. 35 ГПК України), що виключає порушення прав відповідача, а до компетенції господарського суду не входить вирішення питання про вчинення особою діяння переслідуваного кримінальним законом, в силу положень ч. 3 ст. 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Розглянувши подані документи, заслухавши пояснення представника відповідача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

11 жовтня 2010 року між НВП «Укрторгбуд» в формі ТОВ, як виконавцем та ТОВ «Компанія «Атлантік Груп», як замовником укладено договір предмет якого погоджений у розділі 1 договору, і за таким: замовник зобов'язувався частково компенсувати виконавцю витрати пов'язані з подачею теплоенергії, вивозу сміття, обслуговування каналізації, податок на землю по будинку за адресою: м. Київ, вул. Борисоглібська 12, загальною площею 261, 6 кв.м., що належить на праві власності ТОВ «Атлантік Груп».

Згідно з умовами договору (п. 4.1, 4.2, 4.3):

- договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє на протязі одного року (п. 4.1 договору):

- якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про відмову від пролонгації дії договору; дія договору автоматично продовжується на аналогічний термін (п. 4.2);

- договір може бути розірваний за згодою сторін після узгодження повного розподілу, зокрема, відокремлення тепловузлу.

Ст. 188 Господарського кодексу України передбачає, що розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

В даному випадку, судом враховується, що умови договору не передбачають права на розірвання договору в односторонньому порядку, а у питанні розірвання договору від 11.10.2010р. між сторонами згоди не досягнуто , спір щодо розірвання договору на вирішення суду не передавався.

Таким чином, виходячи з презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) та відсутності доказів розірвання договору про компенсацію коштів на отримання комунальних послуг та земельного податку від 11.10.2010р. у встановленому порядку, останній був чинним у періоді, щодо якого заявлено вимогу про сплату суми боргу (травень - червень 2012р.).

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порядок розрахунків за договором визначений у розділі 2 договору, де у п. 2.1 передбачено, що сума компенсації за договором встановлюється щомісячно, шляхом укладання додаткової угоди до договору; замовник перераховує кошти згідно виставленого рахунку в п'ятиденний термін.

Додатковими угодами № 12 від 30.04.2012р. та № 13 від 31.05.2012р. визначено суму компенсації за травень, червень 2012р. в розмірі 7926, 60 грн. щомісячно, і зазначені суми, при складанні та підписанні актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) за травень від 31.05.2012р., за червень 2012р. від 30.06.2012р. відповідачем оплачені не були, доказів зворотнього суду не представлено.

З урахуванням наведеного, строк оплати по договору у відношенні боргу в сумі щодо якої вирішується спір у справі, станом на час вирішення спору є таким, що настав, заборгованість в розмірі 15852 грн. складає суму компенсації згідно актів за травень-червень 2012р., та позов в частині сплати відповідачем вказаного боргу визнається судом обґрунтованим.

При цьому, вимоги про зобов'язання відповідача розірвати договір про компенсацію коштів на отримання комунальних послуг та земельного податку є такими, що не можуть бути задоволеними судом, оскільки правовий порядок в Україні, як те визначено ст. 19 Конституції України, ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Право на розірвання договору належне відповідачу і примушування до реалізації зазначеного права в судовому порядку не передбачено, а ні чинним законодавством України, а ні договором укладеним між сторонами.

Спосіб захисту - примусове виконання обов'язку в натурі (зобов'язання вчинити певні дії), може бути застосований саме у разі ухилення однією із сторін правочину, від виконання відповідного обов'язку передбаченого законом, або ж договором. В даному випадку, такого обов'язку відповідача (розірвати договір), як сторони, що уклала договір 11.10.2010р. про компенсацію коштів на отримання комунальних послуг та земельного податку, не визначено в договорі, а жодних перешкод у реалізації позивачем права на розірвання договору, зокрема і в судовому порядку не існує.

Порядок розірвання господарських договорів визначений положеннями Господарського кодексу України (ст. 188), при наявності підстав передбачених законом (ст. 651, 652 ЦК України) позивач вправі звернутись до суду з вимогою про розірвання договору (спосіб захисту - припинення правовідношення), і зазначене право належне позивачу в однаковій мірі як і відповідачу, може бути реалізоване позивачем при відповідному волевиявленні.

Заявлені вимоги про зобов'язання відповідача відшкодувати шкоду завдану діловій репутації позивача, як юридичної особи у розмірі 35 829 грн. задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Обґрунтовуючи позов у цій частині, позивач не посилається на жодну норму закону, натомість визначає обставини, які є підставами заявлених вимог, стверджуючи що не сплачуючи кошти за договором з 01.05.2012р. відповідач також вчинив інші дії, які нанесли немайнову шкоду діловій репутації позивача, як юридичної особи.

Згідно з положеннями ст. 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Частиною другою вказаної статті кодексу передбачено, що особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав , а моральна шкода визначається, у тому числі, і як приниження ділової репутації юридичної особи. Критерії для визначення моральної шкоди, що підлягає до стягнення, визначено в ч. 3 зазначеної статті, а саме: характер правопорушення, ступеня вини особи, з врахуванням вимог розумності та справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди повинен визначатись залежно від характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Вимоги про стягнення немайнової шкоди позивач обґрунтовує зверненням відповідача до правоохоронних органів з заявою про шахрайські дії позивача направлені на заволодіння його майном, а також зверненням відповідача до Господарського суду міста Києва з позовом про зобов'язання надання інформації, однак такі твердження не свідчать про наявність факту завдання моральної шкоди товариству, а зобов'язання сторін виникли, у зв'язку з існуванням договірних відносин.

Так, зокрема, у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої ст. 124 Конституції України (справа № 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) в п. 3 зазначено, що положення частини другої ст. 124 Конституції України треба розглядати у системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (ч. 5 ст. 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод , у т.ч. судовий захист. Для забезпечення судового захисту Конституція України у ст. 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами. Із змісту частини другої ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням.

Право відповідача на звернення до правоохоронних органів, до суду, гарантоване Конституцією, а його реалізація не свідчить про порушення прав іншої сторони спору.

Як про те зазначено у п. 41 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008р. N 01-8/211 абзац п'ятий частини першої статті 225 ГК України містить пряму вказівку на те, що матеріальна компенсація моральної шкоди підлягає відшкодуванню лише у випадках, передбачених законом . Стаття 23 ЦК України такої вказівки не містить. Разом з тим положення частини першої статті 23 ЦК України, згідно з якою особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, не можна розуміти таким чином, що особа має право на відшкодування моральної шкоди в будь-якому випадку, коли її права порушуються, оскільки ЦК України містить численні норми, якими передбачаються випадки, у яких допускається відшкодування моральної шкоди (наприклад, частина третя статті 39, частина друга статті 200, частина друга статті 216, частина третя статті 225 ЦК України тощо). Так само і припис пункту четвертого частини першої статті 611 ЦК України про відшкодування моральної шкоди не означає, що відшкодування моральної шкоди допускається у будь-якому випадку порушення зобов'язання. Отже, моральна шкода підлягає відшкодуванню лише у випадках, встановлених законом.

Відповідної норми закону, яка б передбачала відшкодування моральної шкоди у випадку звернення іншої сторони договору до правоохоронних органів з відповідними заявами чи з позовом до суду за вирішенням спору, що виник між сторонами такого договору, позивачем не зазначено, факту наявності завдання моральної шкоди та її розміру належними доказами суду не доведено.

З урахуванням наведеного, позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати позивача про сплату судового збору у розмірі 1720, 50 грн. та 1147 грн. відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно задоволених вимог в сумі 516, 15 грн..

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Атлантік Груп» (04070, м. Київ, вул. Борисоглібська 12, ідент. код 37176358) на користь Науково-виробничого підприємства «Укрторгбуд» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (04070, м. Київ, вул. Борисоглібська 12, ідент. код 01547597) 15852 грн. (п'ятнадцять тисяч вісімсот п'ятдесят дві гривні) боргу за договором від 11.10.2010р., 516,15 грн. (п'ятсот шістнадцять гривень 15 копійок) судових витрат.

3. В іншій частині в позові відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

дата підписання рішення 17.04.2013

Суддя Р.І. Самсін