Постанова

від 03.07.2013 по справі 910/4303/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" липня 2013 р. Справа№ 910/4303/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Рєпіної Л.О.

Михальської Ю.Б.

за участю представників сторін

від позивача: Ліщинський О.М. - представник за дов. №7/11 від 07.11.2012р.

від відповідача: Сїєнко В.В. - представник за дов. б/н від 10.01.2013р.;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Атлантік Груп»

на рішення Господарського суду м. Києва від 15.04.2013 року

у справі № 910/4303/13 (суддя Самсін Р.І.)

за позовом Науково-виробничого підприємства «Укрторгбуд» у формі ТОВ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Атлантік Груп»

про зобов'язання вчинити дії, компенсацію коштів та відшкодування шкоди.

ВСТАНОВИВ:

Науково-виробниче підприємство «Укрторгбуд» у формі ТОВ (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Атлантік Груп» (далі - відповідач) про зобов'язання відповідача розірвати договір про компенсацію коштів на отримання комунальних послуг та земельного податку та сплатити борг за ним у розмірі 15852,00 грн., зобов'язати відповідача відшкодувати шкоду завдану діловій репутації позивача, як юридичної особи у розмірі 35829,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.04.2013р. у справі №910/4303/13 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Атлантік Груп» на користь Науково-виробничого підприємства «Укрторгбуд» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю 15852,00 грн. боргу за договором від 11.10.2010р., 516,15 грн. судових витрат. В іншій частині в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Атлантік Груп» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2013р. у справі №910/4303/13 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, а саме скаржник зазначив, що суд першої інстанції неправомірно не задовольнив клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до вирішення питання щодо кримінального провадження №42013110070000211 за фактом вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 206 Кримінального кодексу України з боку службових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрторгбуд».

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2013р. у справі №910/4303/13, скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2013р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Атлантік Груп» - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалам справи, 11.10.2010 р. між НВП «Укрторгбуд» в формі ТОВ, як виконавцем та ТОВ «Компанія «Атлантік Груп», як замовником було укладено договір про компенсацію коштів на отримання комунальних послуг та земельного податку (далі - договір), предметом якого є зобов'язання замовника частково компенсувати виконавцю витрати пов'язані з подачею теплоенергії, вивозу сміття, обслуговування каналізації, податок на землю по будинку за адресою: м. Київ, вул. Борисоглібська 12, загальною площею 261, 6 кв.м., що належить на праві власності ТОВ «Атлантік Груп».

Згідно п. 4.1 договору він вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє на протязі одного року

Відповідно до п. 4.2 договору якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про відмову від пролонгації дії договору; дія договору автоматично продовжується на аналогічний термін

Договір може бути розірваний за згодою сторін після узгодження повного розподілу, зокрема, відокремлення тепловузлу.

Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Проте, як правильно встановлено судом першої інстанції умови договору не передбачають права на розірвання договору в односторонньому порядку, а у питанні розірвання договору від 11.10.2010р. між сторонами згоди не досягнуто, спір щодо розірвання договору на вирішення суду не передавався.

Таким чином, виходячи з презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) та відсутності доказів розірвання договору про компенсацію коштів на отримання комунальних послуг та земельного податку від 11.10.2010р. у встановленому порядку, останній був чинним у періоді, щодо якого заявлено вимогу про сплату суми боргу (травень - червень 2012р.).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з пунктом 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 2.1 договору сума компенсації за договором встановлюється щомісячно, шляхом укладання додаткової угоди до договору; замовник перераховує кошти згідно виставленого рахунку в п'ятиденний термін.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи додатковими угодами № 12 від 30.04.2012р. та № 13 від 31.05.2012р. було визначено суму компенсації за травень, червень 2012р. в розмірі 7926,60 грн. щомісячно, і зазначені суми, при складанні та підписанні актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) за травень від 31.05.2012р., за червень 2012р. від 30.06.2012р. відповідачем оплачені не були.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованість в розмірі 15852 грн., що складає суму компенсації згідно актів за травень-червень 2012р.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання відповідача розірвати договір про компенсацію коштів на отримання комунальних послуг та земельного податку, з огляду на наступне.

Право на розірвання договору належне відповідачу і примушування до реалізації зазначеного права в судовому порядку не передбачено, а ні чинним законодавством України, а ні договором укладеним між сторонами.

Спосіб захисту - примусове виконання обов'язку в натурі (зобов'язання вчинити певні дії), може бути застосований саме у разі ухилення однією із сторін правочину, від виконання відповідного обов'язку передбаченого законом, або ж договором.

Так, в даному випадку, такого обов'язку відповідача (розірвати договір), як сторони, що уклала договір 11.10.2010р. про компенсацію коштів на отримання комунальних послуг та земельного податку, не визначено в договорі, а жодних перешкод у реалізації позивачем права на розірвання договору, зокрема і в судовому порядку не існує.

Порядок розірвання господарських договорів визначений положеннями Господарського кодексу України (ст. 188), при наявності підстав передбачених законом (ст. 651, 652 ЦК України) позивач вправі звернутись до суду з вимогою про розірвання договору (спосіб захисту - припинення правовідношення), і зазначене право належне позивачу в однаковій мірі як і відповідачу, може бути реалізоване позивачем при відповідному волевиявленні.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання відповідача відшкодувати шкоду завдану діловій репутації позивача, як юридичної особи у розмірі 35 829 грн., з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 94 Цивільного кодексу України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Частиною другою вказаної статті кодексу передбачено, що особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

Згідно ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, а моральна шкода визначається, у тому числі, і як приниження ділової репутації юридичної особи. Критерії для визначення моральної шкоди, що підлягає до стягнення, визначено в ч. 3 зазначеної статті, а саме: характер правопорушення, ступеня вини особи, з врахуванням вимог розумності та справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди повинен визначатись залежно від характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Вимоги про стягнення немайнової шкоди позивач обґрунтовує зверненням відповідача до правоохоронних органів з заявою про шахрайські дії позивача направлені на заволодіння його майном, а також зверненням відповідача до Господарського суду міста Києва з позовом про зобов'язання надання інформації, однак такі твердження не свідчать про наявність факту завдання моральної шкоди товариству, а зобов'язання сторін виникли, у зв'язку з існуванням договірних відносин.

Так, зокрема, у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої ст. 124 Конституції України (справа № 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) в п. 3 зазначено, що положення частини другої ст. 124 Конституції України треба розглядати у системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (ч. 5 ст. 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у т.ч. судовий захист. Для забезпечення судового захисту Конституція України у ст. 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами. Із змісту частини другої ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням.

Право відповідача на звернення до правоохоронних органів, до суду, гарантоване Конституцією, а його реалізація не свідчить про порушення прав іншої сторони спору.

Як про те зазначено у п. 41 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008р. N 01-8/211 абзац п'ятий частини першої статті 225 ГК України містить пряму вказівку на те, що матеріальна компенсація моральної шкоди підлягає відшкодуванню лише у випадках, передбачених законом. Стаття 23 ЦК України такої вказівки не містить. Разом з тим положення частини першої статті 23 ЦК України, згідно з якою особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, не можна розуміти таким чином, що особа має право на відшкодування моральної шкоди в будь-якому випадку, коли її права порушуються, оскільки ЦК України містить численні норми, якими передбачаються випадки, у яких допускається відшкодування моральної шкоди (наприклад, частина третя статті 39, частина друга статті 200, частина друга статті 216, частина третя статті 225 ЦК України тощо). Так само і припис пункту четвертого частини першої статті 611 ЦК України про відшкодування моральної шкоди не означає, що відшкодування моральної шкоди допускається у будь-якому випадку порушення зобов'язання. Отже, моральна шкода підлягає відшкодуванню лише у випадках, встановлених законом.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що відповідної норми закону, яка б передбачала відшкодування моральної шкоди у випадку звернення іншої сторони договору до правоохоронних органів з відповідними заявами чи з позовом до суду за вирішенням спору, що виник між сторонами такого договору, позивачем не зазначено, а факту наявності завдання моральної шкоди та її розміру позивачем належними та допустимими доказами ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції надано не було.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд не приймає к належне твердження скаржника, що суд першої інстанції неправомірно не задовольнив клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до вирішення питання щодо кримінального провадження №42013110070000211 за фактом вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 206 Кримінального кодексу України з боку службових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрторгбуд», оскільки відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Україною 17.07.1997р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Отже, Київський апеляційний господарський суд зазначає, що розумність тривалості провадження по судовій справі повинна бути оцінена в світлі обставин справи та з огляду на наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів, а також предмет спору. Відповідно до аналізу приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається в першу чергу на відповідні суди, а таке зупинення призведе лише до необґрунтованого затягування справи.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що матеріали справи містять достатньо документів для правомірного вирішення даного спору.

Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги частково.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення суду першої інстанції відповідає законодавству та матеріалам справи.

Доводи апелянта щодо неправильного застосування норм процесуального права не знайшли свого підтвердження.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. ст. 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2013р. у справі №910/4303/13 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Атлантік Груп» - задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Атлантік Груп» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2013р. у справі №910/4303/13 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/4303/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Сулім В.В.

Судді Рєпіна Л.О.

Михальська Ю.Б.