Постанова

від 16.04.2013 по справі 5011-3/5603-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2013 р. Справа№ 5011-3/5603-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Жук Г.А.

Агрикової О.В.

при секретарі судового засідання Петренку В.А.,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Європа»

на рішення господарського суду міста Києва від 19.06.2012р.

у справі № 5011-3/5603-2012 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Європа»

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» (далі - позивач) звернулось в господарський суд міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Європа» (далі - відповідач) про стягнення 27 761,69 грн. основного боргу, 5 246,96 грн. інфляційних та 3% річних в сумі 2 256,68 грн. за договором фінансового лізингу № 070306-17/ФЛ-Ю-А від 06.03.2007р.

Рішенням господарського суду м. Києва від 19.06.2012р. у справі

№ 5011-3/5603-2012 позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 27 761,69 грн. основного боргу, 5 246,96 грн. інфляційних втрат, 3% річних в сумі 2 256,68 грн. та судові витрати. Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції послався на умови договору фінансового лізингу, норми ст.ст. 525, 526 ЦК України та оскільки у встановлений договором строк відповідач не погасив заборгованість, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення 27761,69 грн. основного боргу. Враховуючи, що відповідач допустив прострочення виконання своїх зобов'язань, суд першої інстанції з посиланням на ст. 625 ЦК України визнав обґрунтованими вимоги в частині стягнення інфляційних та 3 % річних. Також, суд першої інстанції не знайшов підстав для застосування позовної давності, про яку заявлено відповідачем, зазначивши, що строк сплати відповідачем заборгованості настав 11.08.2009 р. у зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що позовну давність у три роки не пропущено позивачем, оскільки позов ним пред'явлено у травні 2012р.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду м. Києва від 19.06.2012р. у справі № 5011-3/5603-2012 скасувати, а провадження припинити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що рішення підлягає скасуванню, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а також у зв'язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник вказує, що суд не вірно тлумачив текст договору, оскільки згідно з його умовами лізингоодержувач зобов'язався погасити заборгованість перед лізингоодержувачем, а також, що строк погашення заборгованості не встановлений договором та додатковою угодою. Скаржник вказує на відсутність розрахунку суми заборгованості та безпідставність нарахування позивачем суми боргу, 3% річних та інфляційних. Скаржник також стверджує, що судом не застосовано ст. 606 ЦК України, оскільки, на думку скаржника, у даній справі має місце факт поєднання в одній особі кредитора і боржника. Додатково скаржник вважає, що суд порушив норми ст.ст. 80, 84 ГПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає про необґрунтованість доводів апеляційної скарги, рішення суду вважає законним та просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2012р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 04.09.2012р.

У судовому засіданні 04.09.2012р. оголошувалася перерва до 24.09.2012р., позивача зобов'язано надано обґрунтований розрахунок стягуваних сум та Акт звірки розрахунків за Договором.

Ухвалою суду від 24.09.2012р. розгляд скарги відкладено на 29.10.2012р. у зв'язку з необхідністю витребування у сторін додаткових документів.

Ухвалою суду від 29.10.2012 р. апеляційне провадження у справі № 5011-3/5603-2012 зупинено до вирішення пов'язаної з нею іншої справи № 5011-58/10432-2012 господарського суду міста Києва.

Ухвалою суду від 18.03.2013р. провадження у справі поновлено. Розгляд скарги призначено у судовому засіданні на 16.04.2013р.

У судовому засіданні 16.04.2013р. суд заслухав пояснення представника позивача. Представник відповідача у судове засідання не з'явився. Про час та місце розгляду скарги відповідач повідомлявся своєчасно та належним чином. Про поважність причин неявки свого представника відповідач суд не повідомив. Клопотань або заяв про відкладення розгляду скарги від відповідача до суду не надходило.

Колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду скарги, передбачених ст. 77 ГПК України, а тому вважає за можливе здійснювати апеляційний перегляд справи за відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.03.2007р. між ТОВ «ВіЕйБі Лізинг» та ТОВ "ВіЕйБі Пенсія" (змінено найменування на ТОВ «Компанія з управління активами «Європа») укладено договір фінансового лізингу №070306-17/ФЛ-Ю-А від 06.03.07р. (далі - договір, а.с.14-26).

Відповідно до п.1.1 договору предметом даного договору є надання Лізингодавцем в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу Лізингоодержувачу предмету лізингу, найменування, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого наведена в Специфікації (додаток № 2 до договору, а.с. 29).

Відповідно до п. 2.1 договору строк користування Лізингоодержувачем майном становить 61 місяць з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі майна згідно пункту 4.3 даного договору за умови належної сплати ним лізингових платежів та належного користування майном за цим договором.

Відповідно до п. 3.1 договору Лізингоодержувач (відповідач) виплачує Лізингодавцю лізингові платежі відповідно до Графіку сплати лізингових платежів (Додаток № 1 до договору, а.с. 27-28) та пунктів 3.4.1-3.4.5 договору.

Згідно з п. 4.3 договору приймання Лізингоодержувачем майна в лізинг оформлюється шляхом складання Акту приймання-передачі майна, що підтверджує якість, комплектність, справність майна і відповідність майна технічно-економічним показникам та умовами Договору.

На виконання умов договору, 19.04.2007р. між сторонами договору підписано Акт приймання-передачі майна в користування, за яким Лізингодавець передав майно, а Лізингоодержувач прийняв це майно в користування (фінансовий лізинг) (а.с.13).

Пунктом 2.1 договору сторони погодили, що у разі дострокового розірвання цього договору або в разі закінчення строку користування предметом лізингу та інших випадках дострокового повернення майна, Лізингоодержувач зобов'язаний повернути майно Лізингодавцю, а Лізингодавець прийняти майно у Лізингоодержувача. Аналогічні положення викладені також у п. 4.4 договору.

Згідно з п. 18.1 даний договір набирає чинності (вважається укладеним) з моменту його підписання сторонами і стає обов'язковим для сторін. Дія договору продовжується до моменту повного та належного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Пунктом 15.1 договору визначено, що даний договір може бути змінений та/або доповнений сторонами в період його дії на підставі взаємної згоди.

Згідно з п.15.2 договору Будь-які зміни і/або доповнення умов даного договору мають силу в випадку, якщо вони оформлені письмово, підписані повноважними представниками сторін і скріплені печатками сторін.

10.07.2009р. між сторонами укладено додаткову угоду до договору фінансового лізингу №070306-17/ФЛ-Ю-А від 06.03.07р. Вказану угоду підписано та скріплено печатками сторін основного договору (далі - додаткова угода, а.с.34)

Пунктом 1 додаткової угоди визначено, що за ініціативою Лізингоодержувача (відповідач) сторони домовились достроково припинити дію договору.

Відповідно до п. 2 додаткової угоди, сторони погодили наступний порядок дій та остаточних розрахунків внаслідок дострокового припинення договору. Зокрема, відповідно до п. 2.3 додаткової угоди передбачено наступне: "Сторони домовились, що сума заборгованості за договором фінансового лізингу після повернення майна становить 27 761,69 (двадцять сім тисяч сімсот шістдесят одна грн. 69 коп.) гривень. Протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту підписання Сторонами цієї Додаткової угоди, Лізингоодержувач зобов'язаний погасити всю суму заборгованості перед Лізингоодержувачем".

На виконання умов додаткової угоди (п.2.1 угоди) 10.07.2009р. між сторонами договору підписано Акт прийому-передачі майна за договором, за яким Лізингоодержувач (відповідач) передав майно, а Лізингодавець (позивач) прийняв вищевказане майно. Вартість майна на момент передачі становить 65570 грн. (а.с.32).

Позовні вимоги вмотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору та додаткової угоди, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання своїх зобов'язань щодо сплати обумовленої додатковою угодою суми заборгованості у розмірі 27761,69 грн. Також, з огляду на наявний факт прострочення сплати зазначеної суми заборгованості, позивач, на підставі ст. 625 ЦК України просить стягнути 3% річних у сумі 2256,68 грн. та 5246,96 грн. інфляційних.

З урахуванням встановлених обставин та наявних доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі, з огляду на таке.

Укладений між сторонами договір є договором фінансового лізингу, а тому правове регулювання спірних правовідносин здійснюється в т.ч. положеннями § 1 глави 58 ЦК України, ст. 292 ГК України, а також Закону України «Про фінансовий лізинг».

Вказаний договір (з урахуванням Додаткової угоди до нього) підписано та скріплено печатками сторін, а тому він є підставою для виникнення у його сторін майново-господарських зобов'язань згідно ст.ст. 173, 174, 175 ГК України, ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що умови договору є обов'язковими для виконання сторонами.

За приписами ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Факт виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором, як то передача об'єкту лізингу відповідачу, підтверджується підписаним та кріпленим печатками сторін Актом приймання-передачі майна в користування від 19.04.2007р., за яким Лізингодавець передав майно, а Лізингоодержувач прийняв це майно в користування (фінансовий лізинг) (а.с.13).

Частиною 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до п. 2.1 договору строк користування Лізингоодержувачем майном становить 61 місяць з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі майна згідно пункту 4.3 даного договору за умови належної сплати ним лізингових платежів та належного користування майном за цим договором.

Відповідно до п. 3.1 договору Лізингоодержувач (відповідач) виплачує Лізингодавцю лізингові платежі відповідно до Графіку сплати лізингових платежів (Додаток № 1 до договору, а.с. 27-28) та пунктів 3.4.1-3.4.5 договору.

Відповідно до п. 2 укладеної додаткової угоди, сторони погодили наступний порядок дій та остаточних розрахунків внаслідок дострокового припинення договору. Зокрема, відповідно до п. 2.3 додаткової угоди передбачено наступне: "Сторони домовились, що сума заборгованості за договором фінансового лізингу після повернення майна становить 27 761,69 (двадцять сім тисяч сімсот шістдесят одна грн. 69 коп.) гривень. Протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту підписання Сторонами цієї Додаткової угоди, Лізингоодержувач зобов'язаний погасити всю суму заборгованості перед Лізингоодержувачем".

Посилання відповідача на те, що п.2.3 додаткової угоди покладає обов'язок відповідача (Лізингоодержувач) сплатити заборгованість не позивачу (Лізингодавець), а на власну користь, а тому, на думку відповідача, у нього перед позивачем не виникло ніяких зобов'язань, а також, що вказаний пункт угоди судом першої інстанції безпідставно розтлумачений як покладення обов'язку на відповідача сплатити позивачу заборгованість, колегією суддів відхиляється як необґрунтоване. По-перше, вказане посилання відповідача суперечить як правовій природі договору фінансового лізингу, так і його умовам, положенням законодавства та діям сторін договору, спрямованим на настання реальних наслідків. По-друге, твердження відповідача ґрунтується на неправильному уявленні про правову природу договору фінансового лізингу, в тому числі права та обов'язки сторін та правові наслідки його припинення. Колегія суддів вважає, що у даному випадку, відповідач помилково вважає, що тлумачення умов договору є правом сторони, тоді як зазначеним правом наділено саме суд, який з урахуванням умов договору, зібраних у справі доказів та на підставі норм закону вирішує спір.

Такі твердження колегією суддів оцінюються критично, оскільки свідчать про намагання відповідача ухилитися від виконання покладних на нього обов'язків та відповідальності. Крім того, колегія суддів враховує, що зазначені відповідачем обставини були підставою для подання позову у справі № 5011-58/10432-2012 між тими ж сторонами про визнання п.2.3 додаткової угоди недійсним. В задоволенні зазначеного позову рішенням господарського суду м. Києва від 17.10.2012р., залишеним без змін постановою апеляційної інстанції від 24.01.2013р. та касаційної інстанції від 27.02.2013р., відмовлено повністю.

Крім того, у судових засіданнях 04.09.2012р. та 24.09.2012р. суд апеляційної інстанції своїми ухвалами зобов'язував сторони надати акт звірки взаєморозрахунків за договором фінансового лізингу на підтвердження наявності заборгованості за вказаним договором.

На виконання вимог суду 29.10.2012р. відповідачем надано суду Акт звірки взаєморозрахунків підписаний та кріплений печатками сторін, який долучено до матеріалів справи (а.с.147, 148).

Як вбачається з даного Акту, з нарахованої позивачем суми відшкодування частини вартості майна у розмірі 71 400 грн., відповідачем фактично сплачено 44050,74 грн., у зв'язку з чим, у відповідача перед позивачем наявна несплачена заборгованість за лізинговими платежами у сумі 45717,32 грн., а загальна сума заборгованості становить 46402,63 грн.

Відповідач не погоджується з вказаним розрахунком, зазначаючи в Акті звірки та поясненнях, що ним фактично сплачено більшу суму, а саме 91252,68 грн. як відшкодування частини вартості майна за договором, а також вказує на наявність переплати у розмірі 19 852,68 грн.

Однак, належних та допустимих доказів сплати саме вказаної суми (платіжні доручення, банківські виписки тощо) відповідач суду не надав.

Посилання відповідача на сплату відшкодування частини вартості майна шляхом передачі цього майна позивачу (повернення автомобіля) на суму 65570 грн., тобто суму, яка, на думку відповідача, є більшою за нараховану позивачем заборгованість у розмірі 46402,63 грн., та вказує на заборгованість позивача перед відповідачем у розмірі 19 852,68 грн., не відповідає умовам договору фінансового лізингу №070306-17/ФЛ-Ю-А від 06.03.07р. та положенням закону.

Отже, слід дійти висновку, що зазначені обставини свідчать, що несплачена заборгованість існує саме у відповідача перед позивачем.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що згідно з додатковою угодою заборгованість відповідача (Лізингоодержувач) у сумі 27 761,69 грн. існує саме перед позивачем (Лізингодавець) в силу п.2.3 додаткової угоди, а тому вказана заборгованість мала б бути погашена відповідачем, оскільки предмет лізингу - майно (автомобіль) згідно з Актом повернуто Лізингоодержувачем Лізингодавцю. При цьому, зазначення двічі в тексті п.2.3 додаткової угоди терміну «Лізингоодержувач», на думку колегії суддів, є ні чим іншим як технічною опискою, правові наслідки зазначення якої, слід оцінювати у сукупності з іншими умовами цієї угоди, а також умовами договору фінансового лізингу та діями сторін договору, що в свою чергу свідчать про існування у відповідача перед позивачем непогашеної заборгованості за договором фінансового лізингу.

Таким чином, відповідач мав сплатити заборгованість з 03.08.2009р. протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту підписання сторонами цієї додаткової угоди, тобто до 10.08.2009р. включно (8 та 9 серпня підлягають виключенню як вихідні дні). Відтак строк виконання зобов'язання відповідача перед позивачем настав 11.08.2009р.

Доказів належного виконання договірних зобов'язань, в тому числі погашення вищезазначеної заборгованості, відповідачем ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору; одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що зміст укладеної додаткової угоди до Договору фінансового лізингу свідчить про врегулювання сторонами наслідків дострокового припинення Договору, в тому числі щодо розрахунків у вигляді сплати 27761,69 грн. заборгованості.

Отже, позовні вимоги про стягнення 27 761,69 грн. заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

Стосовно вимог про стягнення 3% річних та інфляційних колегія суддів зазначає таке.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Враховуючи той факт, що у даній справі судом встановлено наявність прострочення виконання боржником свого зобов'язання зі сплати 27761,69 грн. у строк до 10.08.2009р. включно, розрахунок розміру 3% річних у сумі 2256,68 грн. та 5246,96 грн. інфляційних втрат є арифметично правильним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог про стягнення зазначених коштів та наявність підстав для задоволення позову в цій частині.

Також, колегія суддів вважає, що слід погодитися з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для застосування позовної давності, оскільки позов про стягнення заборгованості, яка мала б бути сплачена до 10.08.2009р. включно (останнім днем сплати є 10.08.2009р.), подано у травні 2012р. тобто з дотримання трирічного строку, передбаченого ст. 257 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України.

Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні не спростовують, з підстав наведених вище, а тому відхиляються колегією суддів.

Отже, позовні вимоги позивачем доведено і відповідачем не спростовано, а тому їх слід визнати обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

Виходячи з наведеного колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 19.06.2012р. у справі № 5011-3/5603-2012 відповідає обставинам справи, є законним та обґрунтованим, а тому не підлягає зміні або скасуванню з підстав, передбачених ст. 104 ГПК України. У зв'язку з цим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 101, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Європа» залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 19.06.2012р. у справі № 5011-3/5603-2012 без змін.

2. Матеріали справи № 5011-3/5603-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя Суховий В.Г.

Судді Жук Г.А.

Агрикова О.В.

Повний текст постанови складено та підписано 18.04.2013р.