Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
місто Харків
16.04.2013р. справа № 820/605/13-а
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Сліденко А.В.,
за участі секретаря судового засідання - Алексєєнко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Антік-Агро" до за участіЗахідної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби , Прокуратури Ленінського району м. Харкова, проскасування рішень , -
встановив:
Позивач, ТОВ «Антік-Агро», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова (юридичним та фактичним правонаступником якої є відповідач по справі - Західна МДПІ міста Харкова Харківської області ДПС), № 000035180 від 11.05.2011 р. та №0000361800 від 11.05.2011 р.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що спірні податкові повідомлення - рішення суперечать ч.3 ст.2 КАС України, оскільки ґрунтуються на помилкових судженнях, відображених в акті №452/18-015/24126065 від 29.03.2011 р. та за відсутності визначених законом підстав покладають на платника податків додатковий обов'язок по оплаті грошового зобов'язання на користь Державного бюджету України. Так, позивач посилався на безпідставність висновків ДПІ у Ленінському районі м. Харкова про непідтвердженість реальності господарських операцій з контрагентами - ТОВ «Яровіт-Плюс» та ТОВ «Трейд-Ойл», позаяк за даними операціями товар був поставлений в повному обсязі, оплату вартості товару проведено, тобто господарські зобов'язання виконані належним чином, реальність здійснення господарських операцій підтверджується належно оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, фактом проведення розрахунків, фактом настання змін у складі та структурі активів учасників господарських операцій, даними бухгалтерського обліку. Посилаючись на викладені мотиви, позивач просив суд скасувати спірні рішення. У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд ухвалити рішення про його задоволення.
Відповідач, Західна міжрайонна державна податкова інспекція м. Харкова Харківської області ДПС, з поданим позовом не погодився, зазначивши, що згідно висновків акту від 29.03.2011 р. №452/18015/24126065 ТОВ «Антік-Агро» порушено вимоги п.п.7.4.1, п.7.4 та п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 та п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, а саме: занижено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду; завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ поточного звітного періоду за рахунок відображення в обліку з податку на додану вартість показників первинних документів за господарськими операціями з ТОВ «Яровіт-Плюс» та ТОВ «Трейд-Ойл», котрі реально не відбулись.
Прокуратура Ленінського району міста Харкова з поданим позовом не погодилась з мотиву безпідставності заявлених вимог. У судових засіданнях прокурор повністю підтримав доводи, наведені податковою інспекцією, вважав, що позов підлягає відхиленню в повному обсязі.
Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Спір склався з приводу правильності формування платником податків податкового кредиту з ПДВ. До 31.12.2010р. правовідносини з приводу справляння податку на додану вартість були унормовані приписами Закону України «Про ПДВ», а з 01.01.2011р. врегульовані положеннями розділу V Податкового кодексу України.
За визначенням п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За правилом п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; а згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
У силу встановленого приписами п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України застереження не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Аналогічні за змістом положення містились в ст.7 Закону України «Про ПДВ».
Аналізуючи положення наведених норм закону в кореспонденції з приписами ст.44 Податкового кодексу України, ст.ст.215, 216, 228 Цивільного кодексу України, ст.ст.207, 208 Господарського кодексу України, суд доходить висновку, що платник податків має право на збільшення податкового кредиту з ПДВ у разі одночасного існування сукупності таких обставин як: 1) реальне здійснення платником податків господарської операції, котра визначена законодавцем як об'єкт оподаткування ПДВ; 2) проведення платником податків господарської операції в умовах звичайної господарської діяльності, яка здійснюється з дотриманням засад розумності, виваженості, добросовісності, сумлінності та спрямована на отримання позитивного економічного результату; 3) відсутність наміру на безпідставне одержання податкової вигоди; 4) виконання зобов'язань за господарською операцією з метою подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) в оподатковуваних ПДВ операціях у межах господарської діяльності платника податку; 5) отримання від контрагента податкової накладної як первинного та розрахункового документу, котрий належно оформлений за змістом та формою; 6) наявність у контрагента статусу платника податку на додану вартість; 7) внесення податкової накладної у визначених законом випадках до Єдиного реєстру податкових накладних.
За матеріалами справи судом встановлено, що позивач, ТОВ «Антік-Агро», пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом - 24126065, знаходиться на обліку як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) у Західній МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС.
28.03.2011 р. Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Харкова (юридичним та фактичним правонаступником якої є відповідач по справі - Західна МДПІ міста Харкова Харківської області ДПС) була документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Антік-Агро» (ідентифікаційний код - 24126065) в частині правомірності нарахування податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість із взаємовідносин з ТОВ «Яровіт-Плюс» (ідентифікаційний код - 36455968) за період з 01.04.2010 р. по 31.08.2010 р. та з ТОВ «Трейд-Ойл» (ідентифікаційний код - 36459061) за період з 01.09.2010 р. по 31.01.2011 р.
Результати перевірки оформлені актом від 29.03.2011 р. №452/18-015/24126065.
11.05.2011 р. з посиланням на даний акт ДПІ у Ленінському районі м. Харкова були винесені податкові повідомлення-рішення №0000351800 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 2.202.146,00 грн. (основний платіж - 1.795.642,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 406.504,00 грн.), №0000361800 про зменшення розміру від'ємного значення ПДВ на загальну суму 15.487,00 грн. (у т.ч. штраф - 1,00 грн.).
Як з'ясовано судом, фактичною підставою для винесення спірних рішень слугувало відображене в акті перевірки від 29.03.2011 р. №452/18-015/24126065 судження суб'єкта владних повноважень про порушення платником податків п.п.7.4.1, п.7.4 та п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 та п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, а саме: завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду за січень 2011 р. на суму 15.486.00 грн. та заниження суми податку на додану вартість на загальну суму 1.795.642,00 грн., у т.ч. за травень 2010 р. на суму 220.533,00 грн., червень 2010 р. на суму 147.444,00 грн., липень 2010 р. на суму 794.774,00 грн., серпень 2010 р. на суму 35.532,00 грн., жовтень 2010 р. на суму 94.875,00 грн., грудень 2010 р. на суму 332.854,00 грн., січень 2011 р. на суму 169.630,00 грн. за рахунок відображення в податковому обліку з податку на додану вартість показників первинних документів, складених контрагентами платника податків - ТОВ «Яровіт-Плюс» та ТОВ «Трейд-Ойл» в межах нікчемних правочинів, господарські операції за якими реально не відбулись.
При цьому, мотивами, на підставі яких суб'єкт владних повноважень дійшов такого судження, є висновки складених ДПІ у Київському районі м. Харкова та ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова про неможливість проведення господарської діяльності контрагентами позивача, ТОВ «Яровіт-Плюс» - в акті від 25.10.2010 р. №6226/23-506/36455968, та ТОВ «Трейд-Ойл» - в актах від 25.02.2011 р. №485/23-053/36459061 та від 09.03.2011 р. №601/23-05/36459061.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення, а також суджень, відображених суб'єктом владних повноважень в акті від 29.03.2011 р. №452/18-015/24126065, на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд встановив, що 07.04.2010 р. між позивачем, ТОВ «Антік-Агро» (в якості покупця), та ТОВ «Яровіт-Плюс» (в якості продавця) укладено письмовий правочин у формі договору №35/04, предметом якого є купівля-продаж товару: олії соняшникової 1 сорту. 02.06.2011 р. між позивачем, ТОВ «Антік-Агро» (в якості покупця), та ТОВ «Яровіт-Плюс» (в якості продавця) укладено письмовий правочин у формі договору №57/06, предметом якого є купівля-продаж товару: олії соняшникової 1 сорту. Також, 10.06.2011 р. між позивачем, ТОВ «Антік-Агро» (в якості покупця), та ТОВ «Яровіт-Плюс» (в якості продавця) укладено письмовий правочин у формі договору №58/06, предметом якого є купівля-продаж товару: олії соняшникової 1 сорту
Крім того, судом встановлено, що позивачем, ТОВ «Антік-Агро», на підставі рахунків-фактур №СФ-0000190 від 27.10.2010 р., №СФ-00000229 від 07.12.2010 р., №СФ-0000231 від 09.12.2010 р., №СФ-0000237 від 15.12.2010 р., №СФ-0000240 від 17.12.2010 р., №СФ-0000246 від 22.12.2010 р., №СФ-0000247 від 23.12.2010 р., №СФ-0000253 від 28.12.2010 р., №СФ-0000003 від 11.01.2011 р. було замовлено у ТОВ «Трейд-Ойл» олію соняшникову .
Оцінивши згадані правочини за правилами ст.86 КАС України, суд відзначає, що спірні правочини був укладені між правоздатними і дієздатними юридичними особами, за формою та змістом спірні правочини не суперечать закону, предметом спірних правочинів не є речі, що обмежені в цивільному обороті, сторони спірних правочинів мають правовий статус платників ПДВ.
Таким чином, спірні договори визнаються судом належними та допустимими доказами наявності між позивачем та контрагентами позивача факту вчинення правочинів в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.
Додатково суд відмічає, що доказів, які б спростовували презумпцію правомірності спірних правочинів згідно з ст.204 Цивільного кодексу України, суб'єктом владних повноважень при реалізації управлінської функції добуто не було, таких доказів матеріали справи не містять.
На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що були проведені в межах спірних правочинів, позивачем подані до суду виписані ТОВ «Яровіт-Плюс» та ТОВ «Трейд-Ойл» видаткові накладні №13/04-1 від 13.04.2010 на суму 126.192,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 21.032,00 грн.), №17/04-2 від 17.04.2010 р. на суму 207.636,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 34.606,00 грн.), №21/04-2 від 21.04.2010 р. на суму 188.364,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 31.394,00 грн.), №22/04-2 від 22.04.2010 р. на суму 182.688,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 30.448,00 грн.), №5/05-5 від 05.05.2010 р. на суму 187.836,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 31.306,00 грн.), №14/05-1 від 14.05.2010 р. на суму 180.642,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 30.107,00 грн.), №18/05-2 від 18.05.2010 р. на суму 474.000,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 79.000,00 грн.), №20/05-2 від 20.05.2010 р. на суму 179.850,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 29.975,00 грн.), №21/05-3 від 21.05.2010 р. на суму 176.154,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 29.359,00 грн.), №21/05-4 від 21.05.2010 р. на суму 33.902,00 грн., №2/06 від 02.06.2010 р. на суму 1.290.000,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 215.000,00 грн.), №2/06-1 від 02.06.2010 р. на суму 166.899,60 грн. (у т.ч. ПДВ - 27.816,60 грн.), №3/06-2 від 03.06.2010 р. на суму 186.553,80 грн. (у т.ч. ПДВ - 31.092,30 грн.), №4/06-3 від 04.06.2010 р. на суму 110.321.28 грн. (у т.ч. ПДВ - 18.386,88 грн.), №5/06-2 від 05.06.2010 р. на суму 201.568,32 грн. (у т.ч. ПДВ - 33.594,72 грн.), №7/06-3 від 07.06.2010 р. на суму 176.565,60 грн. (у т.ч. ПДВ - 29.427,60 грн.), №9/06-5 від 09.06.2010 р. на суму 175.147,92 грн. (у т.ч. ПДВ - 29.191,32 грн.), №10/06-8 від 10.06.2010 р. на суму 200.730,60 грн. (у т.ч. ПДВ - 33.455,10 грн.), №11/06-2 від 11.06.2010 р. на суму 261.600,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 43.600,00 грн.), №15/06-1 від 15.06.2010 р. на суму 261.600,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 43.600,00 грн.), №15/06-4 від 15.06.2010 р. (у т.ч. ПДВ - 33.692,95 грн.), №17/06-3 від 17.06.2010 р. на суму 200.683,98 грн. (у т.ч. ПДВ - 33.447,33 грн.), №18/06-2 від 18.06.2010 р. на суму 175.237,02 грн. (у т.ч. ПДВ - 29.206,17 грн.), №23/06-4 від 23.06.2010 р. на суму 172.923,66 грн. (у т.ч. ПДВ - 28.820,61 грн.), №29/06-1 від 29.06.2010 р. на суму 169.196,58 грн. (у т.ч. ПДВ - 28.199,43 грн.), №1/07-2 від 01.07.2010 р. на суму 181.888,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 30.314,67 грн.), №2/07-3 від 22.07.2010 р. на суму 213.712,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 35.618,67 грн.), №5/07-1 від 05.07.2010 р. на суму 261.600,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 43.600,00 грн.), №2/07-6 від 02.07.2010 р. на суму 172.160,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 28.693,33 грн.), №3/07-1 від 03.07.2010 р. на суму 142.720,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 23.786,67 грн.), №5/07-5 від 05.07.2010 р. на суму 172.544,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 28.757,33 грн.), №7/07-1 від 07.07.2010 р. на суму 261.600,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 43.600,00 грн.), №7/07-6 від 07.07.2010 р. на суму 173.888,00 грн., №7/07-7 від 07.07.2010 р. на суму 180.352,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 30.058,67 грн.), №9/07-1 від 09.07.2010 р. на суму 173.312,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 28.885,33 грн.), №12/07-2 від 12.07.2010 р. на суму 177.344,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 29.557,33 грн.), №12/07-1 від 12.07.2010 р. на суму 30.026,67 грн. (у т.ч. ПДВ - 30.026,67 грн.), №14/07-2 від 14.07.2010 р. на суму 188.930,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 31.488,33 грн.), №14/07-3 від 14.07.2010 р. на суму 721.032,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 120.172,00 грн.), №20/07-2 від 20.07.2010 р. на суму 208.848,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 34.808,00 грн.), №22/07-4 від 22.07.2010 р. на суму 636.000,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 106.000,00 грн.), №28/07-1 від 28.07.2010 р. на суму 200.108,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 33.351,33 грн.), №29/07-1 від 29.07.2010 р. на суму 208.902,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 34.817,00 грн.), №29/07-2 від 29.07.2010 р. на суму 104.937,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 17.489,50 грн.), №30/07-8 від 30.07.2010 р. на суму 208.606,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 34.767,67 грн.), №2/08-5 від 02.08.2010 р. на суму 213.194,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 35.532,33 грн.), №РН-0000351 від 27.10.2010 р. на суму 312.246,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 52.041,00 грн.), №РН-0000479 від 07.12.2010 р. на суму 285.246,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 47.541,00 грн.), №РН-0000485 від 08.12.2010 р. на суму 286.695,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 47.782,50 грн.), №РН-0000491 від 09.12.2010 р. на суму 326.025,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 326.025,00 грн.), №РН-0000492 від 09.12.2010 р. на суму 283.176,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 47.19,00 грн.), №РН-0000509 від 15.12.2010 р. на суму 325.624,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 54.270,67 грн.), №РН-0000525 від 18.12.2010 р. на суму 326.456,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 54.409,33 грн.), №РН-0000537 від 22.12.2010 р. на суму 333.900,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 55.650,00 грн.), №РН-0000538 від 22.12.2010 р. на суму 297.670,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 49.611,67 грн.), №РН-0000546 від 23.12.2010 р. на суму 311.858,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 51.976,33 грн.), №РН-0000566 від 28.12.2010 р. на суму 331.170,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 55.195,00 грн.), №РН-0000021 від 11.01.2011 р. на суму 335.596,00 грн. та податкові накладні №260 від 27.10.2010 р. на суму 312.246,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 52.041,00 грн.), №369 від 07.12.2010 р. на суму 285.246,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 47.541,00 грн.), №373 від 08.12.2010 р. на суму 286.695,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 47.782,50 грн.), №378 від 09.12.2010 р. на суму 326.025,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 326.025,00 грн.), №379 від 09.12.2010 р. на суму 283.176,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 47.19,00 грн.), №398 від 15.12.2010 р. на суму 325.624,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 54.270,67 грн.), №409 від 17.12.2010 р. на суму 170.000,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 28.333,33 грн.), №412 від 18.12.2010 р. на суму 156.456,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 26.076,00 грн.), №422 від 22.12.2010 р. на суму 333.900,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 55.650,00 грн.), №423 від 22.12.2010 р. на суму 297.670,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 49.611,67 грн.), №429 від 23.12.2010 р. на суму 311.858,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 51.976,33 грн.), №444 від 28.12.2010 р. на суму 331.170,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 55.195,00 грн.), №18 від 11.01.2011 р. на суму 335.596,00 грн., №5/05-5 від 05.05.2010 р. на суму 187.836,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 31.306,00 грн.), № 14/05-2 від 14.05.2010 р. на суму 180.642,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 30.107,00 грн.), №18/05-3 від 18.05.2010 р. на суму 474.000,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 79.000,00 грн.), №20/05-2 від 20.05.2010 р. на суму 179.850,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 29.975,00 грн.), № 21/05-3 від 21.05.2010 р. на суму 176.154,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 29.359,00 грн.), №21/05-4 від 21.05.2010 р. на суму 203.412,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 33.902,00 грн.), №6 від 02.06.2010 р. на суму 166.899,60 грн. (у т.ч. ПДВ - 27.816,60 грн.), №8 від 03.06.2010 р. на суму 185.553,80 грн. (у т.ч. ПДВ - 31.092,30 грн.), №12 від 04.06.2-1- р. на суму 110.321,28 грн. (у т.ч. ПДВ - 18.386,88 грн.), №14 від 05.06.2010 р. на суму 201.568,32 грн. (у т.ч. ПДВ - 33.594,72 грн.), №18 від 07.06.2010 р. на суму 176.565,60 грн. (у т.ч. ПДВ - 29.427,60 грн.), №28 від 09.06.2010 р. на суму 175.147,92 грн. (у т.ч. ПДВ - 29.191,32 грн.), №36 від 10.06.2010 р. на суму 200.730,60 грн. (у т.ч. ПДВ - 33.455,10 грн.), №38 від 11.06.2010 р. на суму 261.600,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 43.600,00 грн.), №44 від 15.06.2010 р. на суму 261.600,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 43.600,00 грн.), №47 від 15.06.2010 р. на суму 202.097,70 грн. (у т.ч. ПДВ - 33.682,95 грн.), №52 від 17.06.2010 р. на суму 200.683,98 грн. (у т.ч. ПДВ - 33.447,33 грн.), №55 від 18.06.2010 р. на суму 175.237,02 грн. (у т.ч. ПДВ - 29.206,17 грн.), №62 від 23.06.2010 р. на суму 172.923,66 грн. (у т.ч. ПДВ - 28.820,61 грн.), №70 від 29.06.2010 р. на суму 169.196,58 грн. (у т.ч. ПДВ - 28.199,43 грн.), №19/02-2 від 19.02.2010 р. на суму 191.940,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 31.990,00 грн.), №6 від 01.07.2010 р. на суму 181,888,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 30.314,67 грн.), №13 від 02.07.2010 р. на суму 172.160,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 28.693,33 грн.), №15 від 03.07.2010 р. на суму 142.720,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 23.786,67 грн.), №18 від 05.07.2010 р. на суму 261.600.00 грн. (у т.ч. ПДВ - 43.600,00 грн.), №23 від 172.544,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 28.757,33 грн.), №25 від 07.07.2010 р. на суму 261.600,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 43.600,00 грн.), №29 від 07.07.2010 р. на суму 173.888,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 28.981,33 грн.), №30 від 07.07.2010 р. на суму 180.352,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 30.058,67 грн.), №32 від 09.07.2010 р. на суму 173.312,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 28.885,33 грн.), №34 від 160.160,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 30.026,67 грн.), №36 від 12.07.2010 р. на суму 177.344,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 29.557,33 грн.), №41.1 від 14.07.2010 р. на суму 188.930,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 31.488,33 грн.), №41.2 від 14.07.2010 р. на суму 721.032,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 120.172,00 грн.), №48.1 від 20.07.2010 р. на суму 208.848,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 34.808,00 грн.), №50.1 від 22.07.2010 р. на суму 213.712,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 35.618,67 грн.), №50.2 від 22.07.2010 р. на суму 636.000,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 106.000,00 грн.), №55.1 від 28.07.2010 р. на суму 200.108,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 33.351,33 грн.), №56.1 від 29.07.2010 р. на суму 208.902,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 34.817,00 грн.), №56.2 від 29.07.2010 р. на суму 104.937,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 17.489,50 грн.), №58.1 від 30.07.2010 р. на суму 208.606,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 34.767,67 грн.)
Суд зазначає, що вимоги до оформлення первинних документів визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України», відповідно до ч.2 ст.9 якого первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Окрім того, згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення № 88) первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.
За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення № 88), ст.7 Закону України «Про ПДВ», ст.44 Податкового кодексу України спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.
У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.
Витребувані судом на виконання вимог ст.11 КАС України та приєднані до справи документи, а саме копії платіжних доручень № 499 від 14.06.2010 р. на суму 261.600,00 грн., №500 від 14.06.2010 р. на суму 221.600,00 грн., №520 від 18.06.2010 р. на суму 40.000,00 грн., №557 від 30.06.2010 р. на суму 265.000.00 грн., №564 від 01.07.2010 р. на суму 270.000,00 грн., №566 від 01.07.2010 р. на суму 300.000,00 грн., №571 від 05.07.2010 р. на суму 230.000,00 грн., №573 від 05.07.2010 р. на суму 200.000,00 грн., №579 від 06.07.2010 р. на суму 300.000,00 грн., №587 від 07.07.2010 р. на суму 280.000,00 грн., №595 від 08.07.2010 р. на суму 300.000,00 грн., №615 від 14.07.2010 р. на суму 150.000,00 грн., №620 від 16.07.2010 р. на суму 275.000,00 грн., квитанцій до прибуткових касових ордерів, а також банківські виписки по рахунку, відкритому позивачем у ПАТ КБ «Правекс-банк», засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості товару за спірними правочинами. Доказів повернення сплачених позивачем коштів до ТОВ «Антік-Агро», наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо їх отримання останніми (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень до матеріалів справи не подано. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» втрата платником податків права власності на кошти (як в готівковій, так і в безготівковій формі) призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.
Наведені позивачем доводи на підтвердження фізичного переміщення товару силами покупця не суперечать фактичним обставинам спірних правовідносин і не спростовані суб'єктом владних повноважень з урахуванням фізичних характеристик та параметрів придбаного за спірними правочинами товару, підтверджуються копіями товарно-транспортних накладних. Обставини наявності в розпорядженні платника податків автотранспортних засобів, здатних до фізичного переміщення товару, котрий є предметом спірних правочинів, підтверджуються як змістом акту перевірки №452/18015/24126065 від 29.03.2011 р., де на стор.7 ДПІ зазначає про облік на балансі ТОВ 3 вантажних автомобілів (1 автомобілю марки MAN, 2 автомобілів марки КАМАЗ), так і наданими позивачем на вимогу реєстраційними посвідченнями на перелічені автомобілі (а.с.69 т.4). При цьому, суд відмічає, що державні реєстраційні номери наявних у платника податків транспортних засобів співпадають з реєстраційними номерами автомобілів, що вказані в ТТН.
Жодних заперечень стосовно неоплати позивачем вартості придбаних товарів податковою інспекцією в акті від 29.03.2011 р. №452/18015/24126065 не викладено. Фактична наявність товару у спірних правовідносинах податковою інспекцією під сумнів не поставлена, проведення платником податків збиткових фінансово-господарських операцій з придбаним товаром ДПІ за наслідками перевірки не виявлено, суджень про використання придбаного товару поза межами господарської діяльності складений податковим органом акт перевірки не містить. Суд зважає, що в акті перевірки від 29.03.2011 р. №452/18015/24126065 не відображено жодних конкретних суджень податкового органу про спосіб та обставини наявності і реалізації платником податків наміру на безпідставне отримання податкової вигоди.
У ході розгляду справи судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін цих договорів як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірними правочинами ДПІ ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має. Судом також достеменно встановлено, що мотиви фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, невикористання товару в господарській діяльності позивача, вартісних показників придбаного товару, способу, порядку та стану розрахунків не були покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень. Відтак, з огляду на приписи ст.ст.6 і 8 Конституції України, ст.2 і 11 КАС України суд не вбачає підстав для дослідження в ході розгляду справи цих обставин, позаяк зміна судом як фактичних, так і юридичних мотивів прийняття суб'єктом владних повноважень спірного правового акту індивідуальної дії чинним процесуальним законодавством не передбачена.
Розглянувши матеріали справи, суд відмічає, що викладене в акті судження податкового органу про нікчемність спірних правочинів ґрунтується на мотивах складених за наслідками перевірки діяльності контрагентів позивача актів, а саме: складеного ДПІ у Київському районі м. Харкова акту від 25.10.2010 р. №6226/23-506/36455968 «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Яровіт-плюс» з питання правильності визначення податкових зобов'язань з ПДВ за квітень 2010 р. - вересень 2010 р.»; складеного ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова акту від 25.02.2011 р. №485/23-053/36459061 «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Трейд-Ойл» з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ, щодо відображення правових відносин з платниками податків - контрагентами за лютий 2010 р. - грудень 2010 р.».
З цього приводу суд відзначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України, а діяння по відображенню в документах обов'язкової податкової звітності, тобто в офіційних документах завідомо недостовірних відомостей, є об'єктивною стороною злочину, передбаченого ст.366 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).
Між тим, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінального провадження відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином чи рішення суду про визнання правочину недійсним суб'єктом владних повноважень до суду також не подано.
З приводу судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність спірних правочинів та нереальність проведених в межах спірних правочинів господарських операцій суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом норм Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.
Слушність наведеного висновку окружного адміністративного суду підтверджується правозастосовчою практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010р. у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.
З наявних у справі документів слідує, що придбані за спірними правочинами товари були використані позивачем у власній господарській діяльності, а саме реалізовані контрагентам ТОВ "Волот", ФОП ОСОБА_1, ЗАТ "Коростенський завод "Янтар", ЗАТ "Мелітопольський олієекстракційний завод", СП ТОВ "RUFKO", ТОВ-підприємство "Авіс", ТОВ "Бакалія-Дріжджі-Сервіс", ТОВ "ТД "Олійно-жировий альянс", ТОВ "Агро-Овен", ТОВ "Олікс", ТОВ "Світ Олії", ПП "Вікойл", ТОВ "Оптімус", ТОВ "Агропродукти" згідно наявних в матеріалах справи відповідних договорів. Суб'єкт владних повноважень ані в ході проведення перевірки, ані в ході розгляду справи судом не подав жодних доказів на підтвердження факту відсутності у позивача об'єктивної потреби в укладанні спірних правочинів, відсутності факту отримання товарів за спірними правочинами та відсутності факту подальшого використання цього товару в межах господарської діяльності.
З приводу викладеного в акті доводу податкової інспекції про відсутність у суб"єктів господарювання ресурсів, необхідних для ведення господарської діяльності в звичайному режимі, суд зазначає, що за змістом положень Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України можливість реального виконання зобов'язань за правочинами купівлі-продажу чи поставки не поставлена законодавцем в залежність від наявності у сторін згаданих правочинів власних приміщень, складів, автотранспорту тощо.
При цьому, суд бере до уваги, що в ході розгляду справи достеменно встановлено, матеріалами справи підтверджено, а представником ДПІ визнано обставину відсутності на момент прийняття спірних рішень в розпорядженні податкового органу будь-яких інших документів про вчинення позивачем податкового правопорушення, окрім актів податкових перевірок діяльності контрагентів.
Стосовно обставин перебування контрагентів позивача за місцезнаходженням згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців суд зазначає, що відносно ТОВ «Яровіт - Плюс» запис про відсутність юридичної особи за адресою було внесено державним реєстратором лише 31.08.2010р., тобто по завершенню господарських взаємовідносин позивача з даним суб'єктом господарювання, котрі тривали в період квітень-серпень 2010р. Запис про відсутність юридичної особи ТОВ «Трейд Ойл» за адресою було вчинено державним реєстратором лише 16.03.2011р., а взаємовідносини між позивачем та означеним суб'єктом господарювання мали місце в період вересень 2010р.-січень 2011р.
Таким чином, станом на момент укладання та виконання зобов'язань за спірними правочинами позивач відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» не мав змоги дізнатись про обставини відсутності контрагентів за місцезнаходженням, а самі названі обставини виникли та були офіційно (публічно) оприлюднені вже після припинення господарських взаємовідносин з контрагентами.
Розв'язуючи спір, суд зауважує, що відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
За визначенням ч.1 ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).
Керуючись приписами ст.11 КАС України, а також наведених норм процесуального закону, оцінивши добуті докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що під час розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами, відповідачем не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подано доказів відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції, доказів відсутності зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірних правочинів, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином.
Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагенти є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірними правочинами, вчинені правочини об'єктивно не були потрібні для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірними правочинами були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірних правочинів, відповідач до суду не подав.
Суд зауважує, що зміст складеного ДПІ акту перевірки не містить жодних добутих податковим органом в процесі реалізації владної управлінської функції належних, допустимих та достатніх даних, котрі б спростовували презумпцію добросовісності та сумлінності позивача як платника податків.
Натомість на підтвердження права на збільшення податкового кредиту з ПДВ платник податків подав до суду податкові та видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, оформлені з дотриманням вимог закону, складені повноважними суб'єктами права, що, за відсутності підтвердженого матеріалами справи факту нереальності господарських операцій, слід визнати достатньою підставою для формування податкового кредиту.
Таким чином, суд відзначає, що відображене в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про вчинення платником податків податкового правопорушення є помилковим, оскільки не доведено належними та допустимими доказами і не підкріплено вірними доводами, базується лише на припущеннях, що суперечить вимогам ч.3 ст.2 КАС України.
З огляду на положення ст.71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірного податкового повідомлення - рішення, а витребування судом додаткових доказів (з приводу обставин не досліджених податковим органом при проведенні перевірки, не відображених в акті перевірки та не покладених в основу спірного рішення на момент його винесення) матиме наслідком підміну мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Оскільки судовим розглядом встановлено факт порушення спірними податковими повідомленнями-рішеннями прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, то позов належить задовольнити.
Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
Адміністративний позов ТОВ «Антік-Агро» до Західної МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС про скасування рішень - задовольнити.
Скасувати у повному обсязі податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Харкова №000035180 від 11.06.2011 р. та №000036180 від 11.06.2011 р.
Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.
Суддя А.В. Сліденко
Суд | Харківський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 16.04.2013 |
Оприлюднено | 19.04.2013 |
Номер документу | 30744784 |
Судочинство | Адміністративне |
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні