Ухвала

від 11.04.2013 по справі 1570/2902/2012

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2013 р.Справа № 1570/2902/2012

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Марин П. П.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Алєксєєва В.О.

суддів - Милосердного М.М.,

- Ступакової І.Г.

при секретарі - Скалозуб Л.П.

з участю: представника Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби - Копиця Світлани Миколаївни, представника товариства з обмеженою відповідальністю "Іригатор" - Судейко Вікторії Анатоліївни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2012 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Іригатор" до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ "Іригатор" звернулось до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень:

- №0000952250 від 25 квітня 2012 року у розмірі 333 061,14 грн. за порушення ст. 185, п.198.2, п.198.6 ст. 198, п.201.10 ст. 201 ПК України;

- №0000962250 від 25 квітня 2012 року у розмірі 432 083 грн. за порушення п.138.2 ст. 138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 ПК України.

Відповідач позов не визнав, вказуючи, що вважає його необґрунтованим.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2012 року адміністративний позов задоволений повністю.

В апеляційній скарзі ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки судом першої інстанції не було досліджено обставини справи, що мають значення для справи, наслідком чого стало постановлення необґрунтованого та неправомірного рішення суду.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції встановив, що відповідачем була проведена позапланова документальна невиїзна перевірка ТОВ "Іригатор" щодо підтвердження взаємовідносин з платниками податків ТОВ "Олдеко" та ТОВ "Таверс" за період лютий - грудень 2011 року.

За результатами перевірки складено акт №858/22-5/37281597 від 11 квітня 2012 року, яким встановлено порушення: п.44.1, п.44.3, п.44.5, п.44.6 ст. 44, п.121.1 ст. 121 Розділу II ПК України; ст. 185, п.198.2 ст. 198, п.198.6 ст. 198, п.201.10, ст. 201 ПК України, а саме ТОВ "Іригатор" у звітному періоді жовтень 2011 року, листопад 2011 року включено суми ПДВ до податкового кредиту у розмірі: жовтень 2011 року - 93 700,76 грн., листопад 2011 року - 96 333,34 грн., грудень 2011 року - 31 666,66 грн. та штучно сформовано податковий кредит за рахунок ТОВ "Олдеко", чим занижено сплату податку на додану вартість: жовтень 2011 року - 93 700,76 грн., листопад 2011 року - 96 333,34 грн., грудень 2011 року - 31 666,66 грн.; п.138.2 ст. 138 та п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 ПК України, а саме ТОВ "Іригатор" безпідставно включило до складу валових витрат декларацій з податку на прибуток суми по постачальникам: ТОВ "Олдеко" - на загальну суму 1 108 504 грн., в т.ч. по періодам: 4 квартал 2011 року - 1 108 504 грн., чим занижено сплату податку на прибуток на загальну суму 296 109 грн. в т.ч. по періодам: 4 квартал 2011 року - 296 109 грн.

На підставі висновків зазначених у акті перевірки прийняте податкове повідомлення-рішення №0000962250 від 25 квітня 2012 року, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем на суму 288 055 грн. та нараховані штрафні санкції у сумі 144 028 грн. та податкове повідомлення-рішення №0000952250 від 25 квітня 2012 року, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем на суму 221 701,14 грн. та нараховані штрафні санкції у сумі 111 360 грн.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надані документи, які надають можливість дійти до висновків про рух активів у процесі здійснення господарських операцій, наявності спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та існуванню зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку, у зв'язку з чим податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Судова колегія погоджується з цими висновками суду першої інстанції та вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до п.138.2. ст. 138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку(п.139.1 ст. 139).

Статтею 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п.198.1 ст. 198).

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст. 198).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п.198.3 ст. 198).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.1 1 ст. 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до Закону (п.198.6 ст. 198)

Таким чином, правомірність формування платником податку податкового кредиту і, відповідно, розрахунку суми бюджетного відшкодування надмірно сплаченого ПДВ визначається фактичним проведенням операцій (з придбання товару для використання у власній господарській діяльності) платником податку зі своїми безпосередніми контрагентами, які оформлені належними документами, що було вірно встановлено судом першої інстанції.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що якщо навіть безпосередній контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені Законом умови отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту і, тому, суперечні цьому висновку доводи апелянта є необґрунтованими.

З матеріалів справи вбачається, що товарність господарських операцій позивача зі своїми безпосередніми контрагентами, а саме з ТОВ "Таверс" та ТОВ "Олдеко" підтверджена належним чином, зокрема податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями (2 том а.с.13-39, 43-252, 3 том а.с.1-112, 142-154).

Наведені документи містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт надання послуг.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про правомірність формування позивачем податкового кредиту та податку на прибуток є правильними.

Щодо посилання апелянта на відсутність документів, які б підтверджували факт перевезення та відвантаження товару, то судова колегія вважає, що відсутність таких документів не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.

Так, відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14 жовтня 1997 року товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Також, судова колегія не приймає до уваги твердження апелянта, щодо нікчемності укладених позивачем правочинів, які не спрямовані на настання правових наслідків, оскільки висновки про нікчемність правочинів відносяться до компетенції судів, а не податкових органів.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про скасування податкових повідомлень-рішень №0000952250 та №0000962250 є правильними.

Враховуючи все вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, судова колегія,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі.

Головуючий:

Суддя:

Суддя: