Постанова

від 13.03.2013 по справі 2а-5365/12/1470

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2013 року Справа № 2а-5365/12/1470

м. Миколаїв

11:55

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В. В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Єрзікова О. М.,

представника позивача: Корованенко С.А.,

представника відповідача: Сугацького О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом:Державного підприємства Миколаївський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації , пр. Леніна, 11, м. Миколаїв, 54010 до відповідача:Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, вул. Г.Петрової, 2-А, м. Миколаїв, 54029 про:визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 12.10.2012 № 0001190231 та № 0001200231, Державне підприємство Миколаївський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації (надалі - Підприємство або позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 12.10.2012 № 0001200231, яким Державна податкова інспекція у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (надалі - ДПІ або відповідач) збільшила суму грошового зобов'язання Підприємства з податку на додану вартість на 30499,75 грн. (в тому числі 26418 грн. - основний платіж, 4081,75 грн. - штраф) і № 0001190231, яким ДПІ збільшила суму грошового зобов'язання Підприємства з податку на прибуток на 13517,25 грн. (в тому числі 13242 грн. - основний платіж, 272,35 грн. - штраф).

В обґрунтування позовних вимог Підприємство вказало на безпідставність тверджень ДПІ про заниження податку на додану вартість і податку на прибуток, що стало наслідком включення Товариством до відповідних податкових декларацій сум, що були сплачені на користь Приватного підприємства ОСОБА_5 .

До позовної заяви Підприємство надало документи, якими підтверджений факт придбання у ПП ОСОБА_5 хімічних реактивів та мінералізатора Мінотавр-2 і факт використання позивачем придбаних товарів в основній діяльності: довідка Головного управління статистики у Миколаївській області, атестат акредитації випробувальної лабораторії, договори купівлі-продажу, накладні, податкові накладні, платіжні доручення, журнал реєстрації довіреностей, акт введення в експлуатацію мінералізатора Мінотавр-2 , накладні на внутрішнє переміщення, акти на списання матеріалів, накази про проведення інвентаризації, інвентаризаційні описи (т. с. 1, ар. 15, 47- 171).

У письмових запереченнях проти адміністративного позову ДПІ, з посиланням на висновки акта перевірки, просила у задоволенні позову відмовити, оскільки факт порушення Підприємством вимог Закону України від 03.04.1997 № 168

97-ВР Про податок на додану вартість (надалі - Закон № 168), Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР Про оподаткування прибутку підприємств (надалі - Закон № 334) і Податкового кодексу України є доведеним. Зокрема ДПІ вказала, що ПП ОСОБА_5 надавало Підприємству первинні бухгалтерські документи і податкові накладні без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкта оподаткування, несплати податків, в зв'язку з чим дії Підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України; укладені позивачем і ПП ОСОБА_5 угоди є нікчемними в силу спрямованості на порушення публічного порядку зокрема на незаконне заволодіння майном держави (т. с. 1, ар. 190-192).

На вимогу суду відповідач надав акт ДПІ у Центральному районі від 18.10.2011 № 1114/23-300/36486418 Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП ОСОБА_5 (код за ЄДРПОУ 36486418) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період січень-грудень 2010 року, січень-травень 2011 року (т. с. 1, ар. 197-211), висновки якого відповідачем було в основу перевірки Підприємства, постанову Миколаївського окружного адміністративного суду Миколаївської області від 17.10.2011 у справі № 2а-6788/11/1470 (про припинення юридичної особи та визнання недійсними установчих та реєстраційних документів ПП ОСОБА_5 , т. с. 1, ар. 195-196), постанову від 12.09.2011 старшого слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА у Миколаївській області про порушення кримінальної справи та об'єднання кримінальних справ (т. с. 1, ар. 193-194).

В судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримала, представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити.

Судовий процес фіксувався за допомогою технічного комплексу Камертон .

У судовому засіданні 13.03.2013 судом було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши пояснення представників сторін, показання свідків, дослідивши письмові докази, суд

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до укладених договорів купівлі-продажу (від 01.02.2010 і від 04.01.2011, т. с. 1, ар. 48, 49) Підприємство у І кварталі 2010 року, І і ІІ кварталах 2011 року придбало у ПП ОСОБА_5 товари (хімічні реактиви та мінералізатор Мінотавр-2 ), що були використані в основній діяльності позивача. За результатами цих господарських операцій Підприємство включило до податкового кредиту відповідних податкових періодів (лютий, листопад 2010 року, січень, лютий, березень, квітень, червень 2011 року) сплачений на користь ПП ОСОБА_5 у складі вартості товарів ПДВ в загальній сумі 26418 грн. Крім того, результати господарських операцій з ПП ОСОБА_5 знайшли своє відображення у податкових деклараціях Підприємства з податку на прибуток: до валових витрат І кварталу 2010 року була включена сума 1097 грн., до валових витрат І кварталу 2011 року - сума 6715 грн., до витрат ІІ кварталу 2011 року - сума 5430 грн. Факти поставки підтверджені відповідними первинними документами бухгалтерського обліку і податковими накладними.

Допитані в судовому засіданні в якості свідків начальник відділу забезпечення діяльності Підприємства ОСОБА_3 і начальник випробувальної лабораторії ОСОБА_4 пояснили, як відбувалась поставка товарів від ПП ОСОБА_5 , яка була мета їх придбання, яким чином ці товари були використані (і як при цьому обліковувалось їх списання).

З 19.09.2012 по 20.09.2012 ДПІ здійснила позапланову невиїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні правових відносин з ПП ОСОБА_5 (код за ЄДРПОУ 36486418) за лютий, листопад 2011 року, січень-квітень, червень 2011 року, результати якої оформила актом від 26.09.2012 № 2925/22-200/02568250 (надалі - Акт, т. с. 1, ар. 20-34). На стор. 25 Акта (т. с. 1, ар. 32) відповідач дійшов висновку про те, що Підприємство і ПП ОСОБА_5 уклали недійсні угоди, в зв'язку з чим позивач неправомірно включив сплачені суми ПДВ до податкового кредиту, а сплачену вартість товарів - до витрат (порушення підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.2 статті 200 Податкового кодексу України; пункту 3.1 статті 3, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334, підпункту 134.1.1 статті 134, пункту 138.1, пункту 138.2, пункту 138.6 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України).

На підставі висновків Акта ДПІ податковим повідомленням-рішенням від 12.10.2012 № 0001200231, з посиланням на підпункт 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 і пункт 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, збільшила Підприємству суму грошового зобов'язання за основним платежем з ПДВ на 26418 грн. і застосувала до Підприємства штраф в сумі 4081,75 грн. (надалі - Рішення 1, т. с. 1, ар. 41); податковим повідомленням-рішенням від 12.10.2012 № 0001190231 - збільшила Підприємству суму грошового зобов'язання за основаним платежем з податку на прибуток на 13242 грн. і застосувала до Підприємства штраф в сумі 272,25 грн. (надалі - Рішення 2, т. с. 1, ар. 42).

Як зазначено у підпункті 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази.

Згідно з частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 984 був затверджений Порядок оформлення результатів перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (надалі - Порядок проведення перевірок).

Як вказано у пункті 3 Розділу І Порядку проведення перевірок, акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Відповідно до пункту 6 Розділу І і підпункту 5.2 пункту 5 Розділу ІІ Порядку проведення перевірок факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно з пунктом 2 Розділу І Порядку проведення перевірок документальна перевірка здійснюється на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Таким чином, належним доказом порушення Підприємством вимог податкового законодавства (і, відповідно, підставою для визначення відповідачем грошових зобов'язань позивача) міг бути акт перевірки, який би відповідав вказаним вимогам. Акт відповідача, на підставі якого були прийняті Рішення, цим вимогам не відповідає.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими податковими накладними, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену податковими накладними.

Як зазначено у підпункті 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні різниці її сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні різниці її сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоді (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податків за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України вказано, що не відносяться до складу податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334, включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334 встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності та інших витрат. Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 Податкового кодексу України).

Досліджені судом документи підтверджують те, що Підприємство, у повній відповідності до вказаних вище норм (а не всупереч ним, як зазначено в Акті) мало фактичні та правові підставі для включення сплачених на користь ПП ОСОБА_5 грошових сум до податкового кредиту і до витрат.

Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів бухгалтерського та податкового обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків і зборів, а також отриманих в установленому законодавством порядку органами державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

В Акті (стор. 9-16, т. с. 1, ар. 24-27) ДПІ зазначила, якими документами підтверджені понесені Підприємством витрати. На стор. 20 Акта (т. с. 1, ар. 29) відповідач вказав: Згідно накладних отриманих від ПП ОСОБА_5 хімічні реактиви було зараховано на баланс підприємства та передано у відділ випробувальної лабораторії харчової та сільськогосподарської продукції. Наявність хімічних реактивів та мінералізатора Мінотавр-2 додатково підтверджується актами інвентаризації … яка проводиться щорічно на підприємстві… надходження та витрати реактивів … реєструються у журналах обліку витрат хімічних реактивів; журналах обліку приготування хімічних розчинів; журналах обліку витрат стандартних зразків типових розчинів … Таким чином, отримані від ПП ОСОБА_5 хімічні реактиви були повністю використані у виробничому процесі. .

Отже, відповідач не встановив факту невідповідності даних, що містяться у податкових деклараціях позивача, документам, дослідження яких є предметом перевірки.

Висновки Акта ґрунтуються на:

1. Постанові старшого слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА України у Миколаївській області

від 12.09.2011 про порушення кримінальної справи та об'єднання кримінальних справ.

2. Постанові Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.10.2011 у справі № 2а-6788/11/1470 у справі за позовом Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва про припинення юридичної особи та визнання недійсними установчих та реєстраційних документів ПП ОСОБА_5 .

3. Акті від 18.10.2012 № 1114/23-300/36486418, що був складений ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП ОСОБА_5 (код за ЄДРПОУ 36486418) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період січень-грудень 2010 року, січень-травень 2011 року .

З цього приводу суд зазначає таке.

Підприємство не має жодного відношення до згаданої вище кримінальної справи. Відповідно до підпункту 72.1.5 пункту 72.1 статті 72 Податкового кодексу України, для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності державної податкової служби використовується інформація, що надійшла від підрозділів податкової служби за результатами податкового контролю. Податковим контролем, згідно з пунктом 61.1 статті 61 Податкового кодексу України, є система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Способи здійснення податкового контролю визначені у статті 62 Податкового кодексу України: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірки та звірки відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин. Таким чином, постанова про порушення кримінальної справи за фактом створення суб'єкта підприємницької діяльності - ТОВ ОСОБА_5 з метою прикриття незаконної діяльності за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України, не є джерелом податкової інформації і, відповідно, жодним чином не доводить факт порушення Підприємством вимог податкового законодавства. Можливість визначення контролюючим органом податкових зобов'язань платника податків залежно від результатів розгляду кримінальної справи встановлена пунктом 58.4 статті 58 Податкового кодексу України: у разі коли судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом.

Постанова про порушення кримінальної справи не має доказової сили і для суду, оскільки, відповідно до частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, є вирок суду у кримінальній справі, який набрав законної сили, ухвалений щодо цієї особи, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Постановою від 17.10.2011 у справі № 2а-6788/11/1470 Миколаївський окружний адміністративний суд визнав недійсними установчі та реєстраційні документи ПП ОСОБА_5 з моменту реєстрації юридичної особи - з 16.04.2009. Оскільки вказана постанова була скасована постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2013 (т. с. 2, ар. 1-2), відповідно до частини 4 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.10.2011 у справі № 2а-6788/11/1470 не набрала законної сили.

Згідно з пунктом 73.5 статті 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1232 був затверджений Порядок проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок (надалі - Порядок проведення звірок). Згідно з Порядком проведення звірок, зустрічні звірки проводяться у суб'єктів господарювання, щодо здійснення операцій з якими під час перевірки платника податків та зборів виникають сумніви стосовно факту здійснення таких операцій або якщо існують розбіжності задекларованих у деклараціях з податку на додану вартість показників податкового кредиту та податкових зобов'язань. З метою проведення зустрічної звірки орган державної податкової служби (ініціатор) надсилає органу державної податкової служби (виконавцю), на обліку в якому перебуває суб'єкт господарювання, запит про проведення зустрічної звірки для підтвердження отриманих від платника податків та зборів даних. Зустрічна звірка може бути проведена органом державної податкової служби (ініціатором) самостійно у разі, коли суб'єкт господарювання перебуває на обліку в тому ж органі державної податкової служби, в якому перебуває платник податків, або в межах одного населеного пункту. Орган державної податкової служби (виконавець), який проводить зустрічну звірку, складає довідку за наявності інформації, для отримання якої надіслано запит органом державної податкової служби (ініціатором), та її документального підтвердження.

Враховуючи це, джерелом податкової інформації про можливі порушення Підприємством вимог податкового законодавства могла би бути довідка за результатами проведення зустрічної звірки ПП ОСОБА_5 , якщо б ця звірка проводилась за ініціативою ДПІ (шляхом направлення відповідного запиту на адресу ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва), і така ініціатива мала бути проявлена відповідачем під час перевірки позивача.

В даному випадку акт ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва (що був складений 18.10.2011) не міг бути використаний відповідачем під час перевірки позивача у вересні 2012 року, і тим більше, не міг бути підставою для проведення документальної позапланової перевірки Підприємства. До того ж, як зазначено у Порядку проведення звірок, носієм відповідної податкової інформації є довідка за результатами проведення зустрічної звірки, а не акт про неможливість її проведення.

Стосовно посилань в Акті на недійсність укладених позивачем і ПП ОСОБА_5 договорів суд, з урахуванням позиції, що викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 № К/9991/50772/12, зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вказано у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009, … вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або про відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину .

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих за правочинами, здійсненими з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідність його змісту вимогам закону; наявність мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладення учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 Цивільного кодексу України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення, підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети, зазначеної у диспозиції статті 228 Цивільного кодексу України, у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним висновком.

Відповідач не надав доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем і ПП ОСОБА_5 правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Факт порушення публічного порядку повинен бути доведений певними засобами доказування. Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Відповідач не довів у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що Рішення підлягають визнанню протиправними і скасуванню.

Керуючись статтями 11, 71, 94, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001190231, що було прийнято Державною податковою інспекцією у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби 12.10.2012.

3. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001200231, що було прийнято Державною податковою інспекцією у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби 12.10.2012.

4. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області стягнути на користь Державного підприємства Миколаївський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації судові витрати в сумі 440,17 грн. шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.В. Птичкіна

Постанова оформлена у відповідності до статті160 КАС України

та підписана суддею 18 березня 2013 року.

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

(вступна та резолютивна частини)

13 березня 2013 року Справа № 2а -5356/12/1470

м. Миколаїв

11:55

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В. В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Єрзікова О. М.,

представника позивача: Корованенко С.А.,

представника відповідача: Сугацького О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за

адміністративним позовом: Державного підприємства Миколаївський науково-виробничий

центр стандартизації, метрології та сертифікації (пр. Леніна, 11, м. Миколаїв, 54010),

до відповідача: Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва

Миколаївської області Державної податкової служби (вул. г. Петрової, 2-А, м. Миколаїв, 54029),

про: визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 12.10.2012 № 0001190231 та № 0001200231, -

Керуючись статтями 11, 71, 94, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001190231, що було прийнято Державною податковою інспекцією у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби 12.10.2012.

3. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001200231, що було прийнято Державною податковою інспекцією у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби 12.10.2012.

4. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області стягнути на користь Державного підприємства Миколаївський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації судові витрати в сумі 440,17 грн. шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.В. Птичкіна