Постанова

від 15.04.2013 по справі 826/2359/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 квітня 2013 року 14:22 № 826/2359/13-а

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В., за участю секретаря судового засідання Хилі І.В. та представників сторін:

від позивача: Рисика Р.М.,

від відповідача: Корчук Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-інженерні технології до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14 лютого 2013 року №0000922205, №0000912205, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю Будівельно-інженерні технології (далі - позивач, ТОВ Будівельно-інженерні технології ) з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва (далі - відповідач, ДПІ у Оболонському районі міста Києва) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14 лютого 2013 року №0000922205, №0000912205.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2013 року провадження у даній справі було відкрито та призначено справу до судового розгляду.

Враховуючи вибуття первинного відповідача (ДПІ у Оболонському районі м. Києва) зі спірних правовідносин на підставі постанови Кабінету Міністрів України Про утворення територіальних органів Державної податкової служби від 21.09.2011 року № 981 судом відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України протокольною ухвалою від 01.04.2013 року здійснено заміну відповідача на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби (ДПІ у Оболонському районі міста Києва ДПС) .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість за наслідками господарських операцій з ПП Фірма Володар , оскільки податковий кредит було сформовано позивачем на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від ПП Фірма Володар , яке на момент здійснення даних господарських операцій було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та зареєстроване як платник податку на додану вартість, а витрати, понесені в рамках укладених договорів, підтверджуються відповідними первинними документами.

Крім того, позивач вказував на те, що укладання договорів було спрямоване на реальне створення правових наслідків, оскільки документами, що були надані під час перевірки, повністю підтверджується фактичне придбання товарів та подальше використання товарів в господарській діяльності позивача, а тому висновок відповідача про відсутність у позивача права на формування податкового кредиту та валових витрат за вказаними операціями є таким, що не ґрунтується на вимогах закону.

Позивач зазначав, що відповідальність за порушення податкового законодавства є індивідуальною, а тому він не може нести відповідальність за можливе невиконання податкових зобов'язань постачальником контрагента позивача.

Доводи відповідача про нікчемність угоди, укладеної із ПП Фірма Володар , позивач вважає безпідставними, оскільки рішення суду про визнання недійсним цього правочину не приймалось, а податковий орган не має повноважень визнавати угоди недійсними.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що під час перевірки було встановлено, що позивачем неправомірно було задекларовано податковий кредит у розмірі 14 756,95 грн. та сформовано валові витрати у розмірі 73 776,07 грн. за наслідками взаємовідносин з ПП Фірма Володар (код ЄДРПОУ 31988783), оскільки правочини між позивачем і вказаним контрагентом не були спрямовані на реальне настання юридичних наслідків.

В обґрунтування даних висновків відповідач посилався на отриманий від ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС акт про неможливість проведення перевірки ПП Фірма Володар (код ЄДРПОУ 31988783) від 31.01.2012 р. №72/23-1/31988783, в якому вказується про відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) ПП Фірма Володар .

Наведені обставини, на думку відповідача, дають можливість дійти висновку про те, що позивачем було вчинено правочин з ПП Фірма Володар без мети реального настання правових наслідків, виключно для створення видимості проведення господарських операцій, отже, позивач, в свою чергу, позбавлений права на віднесення сум по цим операціям до податкового кредиту з ПДВ та до валових витрат.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 15 квітня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд, -

В С Т АН О В И В:

Позивач - ТОВ Будівельно-інженерні технології (код ЄДРПОУ 33229753) зареєстроване Оболонською районною у місті Києві державною адміністрацією 10.11.2004 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серії А01 №479957 (а.с.12).

Як платник податків позивач перебуває на обліку в ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС з 28.12.2004 р. за №6325, є платником податку на додану вартість згідно свідоцтва №100240788 від 22.08.2009, індивідуальний податковий номер 332297526542.

У період з 16.01.2013 року по 22.01.2013 року ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС було проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток ТОВ Будівельно-інженерні технології (код ЄДРПОУ 33229753) при взаємовідносинах з ПП Фірма Володар (код ЄДРПОУ 31988783) за період з 01.07.2009 р. по 01.09.2012 р.

За результатами проведеної перевірки було складено акт від 29.01.2013 року №72/22.5-17/33229753 (далі по тексту - Акт перевірки, Акт) - а.с.22-47.

14 лютого 2013 року на підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000912205, яким позивачу за порушення п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 18 447,00 грн., з яких 14 757,00 грн. - основного платежу та 3 690,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій (а.с.49) та податкове повідомлення-рішення №0000922205, яким позивачу, у зв'язку із порушенням пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.1, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 16 969,00 грн., з яких основного платежу - 16 969,00 грн., штрафні санкції не застосовані (а.с.48).

Під час перевірки було встановлено, що позивачем всупереч п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України задекларовано податковий кредит на загальну суму 14 756,95 грн., в тому числі липень 2011 року - 7 978,62 грн., серпень 2011 року - 6 778,33 грн. та сформовано валові витрати у розмірі у розмірі 73 776,07 грн. за наслідками операцій з контрагентом - ПП Фірма Володар (код ЄДРПОУ 31988783).

Як вбачається з Акту перевірки, висновки податкового органу про порушення позивачем зазначених положень законів ґрунтуються на акті ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС про неможливість проведення перевірки ПП Фірма Володар (код ЄДРПОУ 31988783) щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами, якими сформовано податкові зобов'язання та кредит за період з 01.01.2008 р. по 31.12.2011 р. (а.с.100-117), в якому зазначається наступне:

- ПП Фірма Володар за юридичною адресою не знаходиться;

- на ПП Фірма Володар відсутні основні засоби та трудовий ресурс;

- ОСОБА_4 - директор, бухгалтер та засновник в одній особі ПП Фірма Володар є громадянкою Російської Федерації, яка на території України відсутня. ОСОБА_4 надала пояснення, що вона зареєструвала ПП Фірма Володар без мети здійснення фінансово-господарською діяльністю, оскільки жодних документів від імені вказаного підприємства не складала та не підписувала;

- висновком експерта від 28.09.2011 р. №617 Майданика А.В. - начальника СТКЗР Білоцерківського МВ НДЕКЦ при ГУ МВС України в Київській області, складеного в результаті проведення судово-почеркознавчої експертизи, встановлено, що підпис директора ПП Фірма Володар громадянки ОСОБА_4 в договорі №134 про визнання електронних документів від 29.04.2011 р., укладеному між ПП Фірма Володар та ДПІ у Вишгородському районі Київської області, виконаний не громадянкою ОСОБА_4, а іншою особою;

Крім того, відповідач посилався на порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва, здійсненого невстановленими особами шляхом створення суб'єктів підприємницької діяльності, серед яких є ПП Фірма Володар (а.с.99).

З урахуванням вищезазначеного, відповідач встановив, що правочини, укладені між ТОВ Будівельно-інженерні технології та ПП Фірма Володар (код ЄДРПОУ 31988783), реально не виконувались, що свідчить про неправомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по вказаним операціям у розмірі 14 756,95 грн. та формування валових витрат у розмірі 73 776,07 грн.

Дослідивши висновки Акту перевірки, що стали підставою для визначення позивачу суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток, інші фактичні обставини, що мають значення для вирішення спору, суд зазначає наступне.

Статтею 67 Конституції України передбачено обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли після 01 січня 2011 року, коли набув чинності Податковий кодекс України, судом при вирішенні справи застосовуються норми вказаного Кодексу.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з підпунктом а пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні висновки з питань визначення правомірності формування валових витрат можна зробити також з положень пункту п. 138.2 ст. 138 ПК України та розділу ІІІ ПК України.

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат , обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.8 статті 138 ПК України встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України - не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Суд, аналізуючи вищезазначені положення Податкового кодексу України, приходить до висновку, що необхідною умовою для включення понесених витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат є наявність зв'язку придбаних товарів (робіт, послуг) з господарською діяльністю підприємства, тобто придбання таких товарів (робіт, послуг) повинно бути складовою частиною діяльності особи, що направлена на отримання доходу та підтвердження господарських операцій з придбаних товарів (робіт, послуг) первинним документами.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що діючим законодавством визначений такий порядок формування валових витрат та податкового кредиту, за яким платник податку має право на включення до складу валових витрат та податкового кредиту суми не будь-яких витрат, здійснюваних як компенсація вартості товарів, а тільки тих, які придбаються таким платником податку для їх подальшого використання безпосередньо у власній господарській діяльності, направленої на отримання доходу.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з ПП Фірма Володар позивачем були надані суду наступні договори, укладені між ТОВ Будівельно-інженерні технології (Замовник) та ПП Фірма Володар (Підрядник):

- договір підряду від 05 липня 2011 року №3/11 (а.с.62-64), відповідно до умов якого Підрядник зобов'язується виконати ремонтні роботи на об'єктах Замовника (м. Київ, вул. Велика Житомирська, 1-3). Замовник зобов'язується здійснити оплату всіх робіт в обсязі, передбаченому проектно-кошторисною документацією, що є невід'ємною частиною даного Договору, і в термін, передбачений умовами даного Договору (пункт 1.1.). Вартість робіт з будівництва Об'єкта визначається в кошторисній документації, що є невід'ємною частиною договору і складає 22594,64 грн. (двадцять дві тисячі п'ятсот дев'яносто чотири гривні 64 копійки), у тому числі ПДВ - 3 765,77 грн. (три тисячі сімсот шістдесят п'ять гривень 77 копійок) (пункт 2.1.). Прийняття-здача робіт, виконаних згідно даного Договору, здійснюється згідно акта про прийняття виконаних робіт, що підписується повноважними представниками Сторін і є невід'ємною частиною даного Договору (а.с.6.2.). До вказаного договору сторонами було підписано додаток - кошторис на виконання ремонтних робіт від 05.07.2011 р. (а.с.65);

- договір підряду від 04 липня 2011 року №2/11 (а.с.69-71), за умовами якого Підрядник зобов'язується виконати ремонтні роботи на об'єктах Замовника (м. Київ, вул. Тимошенка,19). Замовник зобов'язується здійснити оплату всіх робіт в обсязі, передбаченому проектно-кошторисною документацією, що є невід'ємною частиною даного Договору, і в термін, передбачений умовами даного Договору (пункт 1.1.). Вартість робіт з будівництва Об'єкта визначається в кошторисній документації, що є невід'ємною частиною договору і складає 25 267,83 грн. (двадцять п'ять тисяч двісті шістдесят сім гривень 83 копійки), у тому числі ПДВ - 4 211,30 грн. (чотири тисячі двісті одинадцять гривень 30 копійок (пункт 2.1.). Прийняття-здача робіт, виконаних згідно даного Договору, здійснюється згідно акта про прийняття виконаних робіт, що підписується повноважними представниками Сторін і є невід'ємною частиною даного Договору (а.с.6.2.). До вказаного договору сторонами було підписано додаток - кошторис на виконання ремонтних робіт від 04.07.2011 р. (а.с.72);

- договір підряду від 25 серпня 2011 року №4/11 (а.с.76-78), за умовами якого Підрядник зобов'язується виконати ремонтні роботи на об'єктах Замовника (м. Київ, вул. Тимошенка,19). Замовник зобов'язується здійснити оплату всіх робіт в обсязі, передбаченому проектно-кошторисною документацією, що є невід'ємною частиною даного Договору, і в термін, передбачений умовами даного Договору (пункт 1.1.). Вартість робіт з будівництва Об'єкта визначається в кошторисній документації, що є невід'ємною частиною договору і складає 40 670,00 грн. (сорок тисяч шістсот сімдесят гривень 00 копійок), у тому числі ПДВ - 6 778,33 грн. (шість тисяч сімсот сімдесят вісім гривень 33 копійки) (пункт 2.1.). Прийняття-здача робіт, виконаних згідно даного Договору, здійснюється згідно акта про прийняття виконаних робіт, що підписується повноважними представниками Сторін і є невід'ємною частиною даного Договору (а.с.6.2.). До вказаного договору сторонами було підписано додаток - кошторис на виконання ремонтних робіт від 25.08.2011 р. (а.с.79).

На виконання умов зазначених Договорів ПП Фірма Володар було виконано ремонтні роботи на об'єктах ТОВ Будівельно-інженерні технології , які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Велика Житомирська, 1-3 та м. Київ, вул. Тимошенка,19, що підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт : від 05.07.2011 р., від 22.07.2011 р., від 25.08.2011 р. (а.с.66, 73,81).

За наслідками виконаних робіт ПП Фірма Володар було виписано на користь ТОВ Будівельно-інженерні технології податкові накладні на загальну суму 88 541,70 грн., в тому числі ПДВ - 14 756,95 грн.: від 05.07.2011 №47 на загальну суму 22 594,94 грн., в тому числі ПДВ - 3 765,82 грн., від 22.07.2011 р. №194 на загальну суму 25 276,83 грн., в тому числі ПДВ - 4 212,80 грн., від 25.08.2011 р. №193 на загальну суму 40 670,00 грн., в тому числі ПДВ - 6 778,33 грн. (а.с.67,75,84).

Вказані податкові накладні відображені позивачем в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних за липень-серпень 2011 року (а.с.202, 203, 214), а суми ПДВ за зазначеними податковими накладними віднесені до складу податкового кредиту за липень 2011 року у розмірі 7 978,62 грн., за серпень 2011 року у розмірі 6 778,33 грн. (а.с.194-196, 205 1 -207) та відображені в Додатках № 5 Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів до вказаних податкових деклараціях (а.с.199, 210).

Оплата виконаних робіт підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями (а.с.68,74,83).

Згідно наданих на запит суду декларацій з податку на додану вартість ПП Фірма Володар за листопад і серпень 2011 року вбачається, що останнім у розшифровках податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (додаток № 5 ) було відображено податкові зобов'язання за наслідками господарських операцій з ТОВ Будівельно-інженерні технології у загальному розмірі 14 756,95 грн., що відповідає задекларованим позивачем сумам податкового кредиту за цей період (а.с.124-132).

Отже, розбіжностей в додатках № 5 Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів ТОВ Будівельно-інженерні технології та ПП Фірма Володар судом не виявлено.

Підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, згідно пункту 201.10 ст. 201 ПК України являється податкова накладна, яка видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця.

У податковій накладній повинні бути зазначені наступні реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Досліджені судом податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит та копії яких знаходиться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 р. № 969 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696, стосовно порядку оформлення та підстав її видачі.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем було дотримано вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту, а отже і правомірність відображення їх у податковій звітності.

Відповідно до вимог статті 183 ПК України право платника податку на податковий кредит і виписку податкових накладних виникає після добровільної реєстрації особи як платника податку або особи, яка відповідає вимогам, визначеним підпунктом 6 пункту 180.1 статті 180 цього Кодексу та з початком податкового періоду, з якого така особа вважатиметься платником податку.

Отже, для вирішення спору важливе значення має факт реєстрації та перебування контрагента позивача в стані, власне, платника податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Дана правова позиція викладена також у Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, відповідно до якого підлягає встановленню статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції .

При цьому для висновків про наявність порушення податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника податку щодо дефекту у правовому статусі його контрагентів. Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на момент складання податкових накладних, контрагент позивача - ПП Фірма Володар (індивідуальний податковий номер 319887826531) був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку згідно свідоцтва №100328607 від 18 березня 2011 року (а.с.118).

На запит суду ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС листом №443/9/10-036 від 22.03.2013 було надано рішення №162/15-229 від 29.09.2011 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, відповідно до якого Свідоцтво про реєстрацію ПП Фірма Володар як платника податку на додану вартість було анульоване 29 вересня 2011 року (а.с.119), в той час як податкові накладні на користь позивача були видані у липні-серпні 2011 року.

Тобто на момент здійснення господарських операцій та складання податкових накладних свідоцтво платника податку на додану вартість ПП Фірма Володар було чинним і вказаний суб'єкт господарювання мав право видавати податкові накладні на кожну поставку товарів (виконання робіт).

Подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість не позбавляє правового значення податкові накладні, які були видані ПП Фірма Володар до прийняття рішення про анулювання свідоцтва платника ПДВ.

Суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, контрагент був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведеного у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців , згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Наявний в матеріалах справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №026567 серія АА від 12.04.2013 року (а.с.167-170) підтверджує, що ПП Фірма Володар зареєстроване як юридична особа Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області, станом на момент здійснення господарських операцій було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та продовжує перебувати у Єдиному державному реєстрі також на момент розгляду даної справи.

Посилання відповідача на те, що ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС було встановлено відсутність ПП Фірма Володар за його місцезнаходженням судом до уваги не приймаються.

По-перше, як вбачається з вказаної вище витягу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, запис про відсутність ПП Фірма Володар за його місцезнаходженням було внесено 23 лютого 2012 року , тобто після здійснення господарських операцій з позивачем (а.с.170).

По-друге, на переконання суду, відсутність ПП Фірма Володар за його місцезнаходженням може мати значення для вирішення питання про анулювання реєстрації суб'єкта господарювання платником ПДВ чи для припинення юридичної особи, однак дана обставина не стосуються належного виконання господарських зобов'язань виконавцем робіт (постачальником товарів) за укладеними договорами.

Крім того, суду не надано доказів припинення юридичної особи - ПП Фірма Володар (скасування державної реєстрації, виключення його з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) внесення недостовірної інформації до Єдиного державного реєстру, тощо, під час взаємовідносин із позивачем.

З наведеного суд приходить до висновку, що вказане підприємство не мало дефектів у своєму правовому статусі та мало право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії.

Вирішуючи питання про реальність правочинів між позивачем та ПП Фірма Володар , придбання (замовлення) робіт з метою їх використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно підпункту 14.1.36. статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Матеріали справи свідчать, що роботи, виконані ПП Фірма Володар , фактично замовлялися позивачем з метою виконання будівельних робіт за договорами, укладеними з замовниками - ДП Розвиток та ТОВ Патра .

Так, згідно матеріалів справи, на підставі укладеного позивачем з ДП Розвиток договору підряду №20/11 від 26 червня 2011 року (а.с.184-188) позивач зобов'язувався виконати ремонтно-будівельні роботи на об'єкті Замовника (м. Київ, вул. Велика Житомирська, 1-3), в обсязі передбаченому кошторисом (Додаток №1) з дотриманням будівельних норм і правил, а так само умов даного Договору (пункт 1.1.). До вказаного договору сторонами було підписано додаток - кошторис на виконання ремонтних робіт від 26.06.2011 р. (а.с.189).

Також, згідно укладеного між позивачем (як Підрядником) та ТОВ Патра (як Замовником) договору підряду №19/11 від 01 липня 2011 року (а.с.171-175) позивач зобов'язувався виконати ремонтно-будівельні роботи на об'єкті Замовника (м. Київ, вул. Тимошенка, 19), в обсязі передбаченому кошторисом (Додаток №1) з дотриманням будівельних норм і правил, а так само умов даного Договору (пункт 1.1.). До вказаного договору сторонами було підписано додаток - кошторис на виконання ремонтних робіт від 01.07.2011 р. (а.с.176).

З метою належного виконанням зобов'язань перед замовниками позивачем був залучений субпідрядник - ПП Фірма Володар для виконання частини обсягу замовлених за договорами робіт.

Роботи, що були виконані субпідрядником і передані позивачу, в подальшому були передані замовникам. Реальність виконання робіт, їх господарський і товарний характер підтверджується ідентичністю робіт, виконаних ПП Фірма Володар та робіт, реально прийнятих замовниками, їх найменуванням, обсягом, строками виконання, підтвердженням чого є надані позивачем договори, акти передачі робіт позивачем замовникам та актами виконаних робіт, переданих ПП Фірма Володар позивачу (а.с.66, 73,81, а.с. 225-241).

За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №026567 серії АА від 12.04.2013 року до основних видів діяльності ПП Фірма Володар належать: Будівництво будівель (45.21.1), Оптова торгівля будівельними матеріалами (51.53.2), Інші роботи з завершення будівництва (45.45.0), Інші спеціалізовані будівельні роботи (45.25.1), Монтаж та встановлення збірних конструкцій (45.21.7); Інші види оптової торгівлі (51.90.0) - а.с.167-170.

Отже, виконання будівельних робіт є звичайною господарською діяльністю ПП Фірма Володар , що відноситься до його основних видів діяльності.

Викладене підтверджує, що господарські операції позивача з ПП Фірма Володар є реальними та підтверджуються необхідними документами, а роботи, що придбавалися (замовлялись) позивачем у вказаного підприємства, замовлялись з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Посилання відповідача на відсутність у ПП Фірма Володар найманих працівників, матеріальних ресурсів, необхідних для виконання господарських зобов'язань, не може бути взяте судом до уваги на підтвердження безтоварності угод з огляду на наступне.

Як вбачається з Акту перевірки, підставою для висновку контролюючого органу щодо відсутності у ПП Фірма Володар трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного, торгівельного обладнання слугувала лише податкова звітність контрагента.

Суд вважає, що дана інформація не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємстві основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку .

Відповідачем не проаналізовано, які ресурси потрібні були б підприємству для виконання робіт, що були здійснені ПП Фірма Володар позивачу.

До того ж, висновки податкового органу не враховують нічим не обмеженого права підприємства укладати цивільно-правові угоди оренди приміщень, устаткування та автотранспорту та використання залучених за такими цивільно-правовими угодами трудових та інших ресурсів у власній господарській діяльності.

Не приймаються судом до уваги доводи відповідача про порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України, а саме - створення та придбання невстановленими особами ряду суб'єктів підприємницької діяльності, в тому числі ПП Фірма Володар .

На переконання суду, сам факт порушення кримінальної підстави не є підставою для висновків податкового органу про нікчемність укладеного договору між ТОВ Будівельно-інженерні технології і ПП Фірма Володар , оскільки факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва та ухилення від сплати податків, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду.

Згідно статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду .

Вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою (ч.4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як вказано у пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В той же час, відповідачем не було надано суду вироку суду, яким би було встановлено, що ПП Фірма Володар було зареєстроване в державних органах влади з метою прикриття незаконної діяльності, а не з метою здійснення господарської діяльності, передбаченої чинним законодавством України; що між позивачем і вказаною юридичною особою укладались фіктивні господарські угоди, в тому числі з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо, підроблялись первинні документи або що послуги від вказаного контрагента позивачу фактично не надавались.

З приводу пояснень ОСОБА_4 - керівника ПП Фірма Володар щодо її непричетності до здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, які були надані в межах кримінальної справи, суд зазначає, що вказані пояснення не стосувались обставин взаємовідносин між ТОВ Будівельно-інженерні технології і ПП Фірма Володар та самі по собі не можуть бути доказом нікчемності укладених правочинів.

Згідно наданих представником відповідача пояснень, розслідування кримінальної справи, порушеної за фактом створення фіктивного підприємства - створення (придбання) невстановленими слідством особами, зокрема, ПП Фірма Володар , на даний час не закінчене. У зв'язку з цим встановлені під час її розслідування обставини, в тому числі ті, що отримані під час допиту свідків, згідно ч. 1 ст. 71 КАС України, підлягають доведенню в межах даної справи в загальному порядку.

Проте доказів, які б підтверджували обставини, викладені в протоколі допиту ОСОБА_4, відповідачем, в порушення ч. 2 ст. 71 КАС України, надано не було.

Факт порушення за фактом створення ПП Фірма Володар кримінальної справи за ст. 205 КК України, на думку суду, є неналежним доказом, адже не містить в собі інформації про предмет доказування у даній справі.

Також необґрунтованими є посилання відповідача на акт ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС про неможливість проведення перевірки ПП Фірма Володар (код ЄДРПОУ 31988783), як на доказ безтоварності операцій ТОВ Будівельно-інженерні технології і ПП Фірма Володар .

Вказаний акт було складено, як зазначено у ньому, у зв'язку з відсутністю ПП Фірма Володар за зареєстрованим місцезнаходженням (а.с. 100-117). Як вбачається зі змісту наведеного акту, первинні документи, якими б підтверджувались чи спростовувались господарські відносини між ТОВ Будівельно-інженерні технології і ПП Фірма Володар податковим органом не досліджувались.

Таким чином, висновок про відсутність фактичного виконання ТОВ Будівельно-інженерні технології і ПП Фірма Володар своїх зобов'язань ґрунтується лише на припущенні про відсутність у контрагента позивача документів, що підтверджують здійснення відповідних операцій. Однак, самі по собі такі припущення не можуть бути підставою для донарахування ТОВ Будівельно-інженерні технології податкових зобов'язань.

Посилання відповідача на висновок експерта від 28.09.2011 р. №617 Майданика А.В. - начальника СТКЗР Білоцерківського МВ НДЕКЦ при ГУ МВС України в Київській області не може бути взятий судом до уваги, оскільки вказаний висновок стосується виключно договору про визнання електронних документів від 29.04.2011 р., укладеного між ТОВ Будівельно-інженерні технології та ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС. Почеркознавча експертиза стосовно податкових накладних та інших первинних документів, складених між позивачем та його контрагентом - ПП Фірма Володар не проводилась .

В свою чергу, порушення контрагентом позивача вимог податкового законодавства та дисципліни складання первинних документів не може слугувати підставою для зменшення добросовісному суб'єкту господарювання суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Суд зазначає, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремо платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі контрагентів.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених відповідними документами.

Відтак, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податку.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками , якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

З врахуванням того, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю ПП Фірма Володар , які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання (замовлення) робіт для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку, - висновки відповідача про безтоварність господарських операцій, вчинених за участю ПП Фірма Володар з мотивів не спрямованості правочину на реальне настання наслідків, є надуманими та такими, що ґрунтуються на припущеннях. В спірному акті перевірки та в судовому засіданні відповідачем не надано допустимих та достатніх доказів для підтвердження порушення позивачем податкового законодавства.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що ТОВ Будівельно-інженерні технології правомірно сформовано податковий кредит з ПДВ та валові витрати за липень-серпень 2011 року, висновки Акту перевірки про порушення позивачем пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.1, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України є помилковими, а відтак, прийняті ДПІ у Оболонському районі міста Києва ДПС податкове повідомлення-рішення №0000912205 від 14 лютого 2013 року, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 18 447,00 грн., та податкове повідомлення-рішення №0000922205 від 14 лютого 2013 року, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 16 969,00 грн., є неправомірними.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги встановлені в ході судового розгляду обставини, достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Зі змісту листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011р. №2135/11/-11 вбачається, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 354,16 грн., що підтверджується платіжним дорученням №104 від 22 лютого 2013 року (а.с.11).

За таких обставин суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача суму судового збору в розмірі 354,16 грн.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби від 14 лютого 2013 року №0000922205, №0000912205.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-інженерні технології судові витрати у розмірі 354,16 грн. (триста п'ятдесят чотири гривні 16 копійок).

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.В. Патратій

Повний текст постанови складено та підписано: 18 квітня 2013 року.