Ухвала

від 09.04.2013 по справі 2а-8606/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2013 р. Справа № 41705/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Клюби В. В.

суддів: Онишкевича Т. В., Попка Я. С.

з участю секретаря судового засідання Драбчук М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2012 року у справі № 2а - 8606/11/1370 за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення, -

УСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом і просила визнати дії Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення №5717671721 від 19 липня 2011 року.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, посилається на ті обставини, що формування податкового кредиту по податку на додану вартість у зв'язку з придбанням товарно - матеріальних цінностей у ТзОВ Львівське море та ПП Компанія Львівське море , відповідає вимогам податкового законодавства та підтверджується первинними документами. Висновок відповідача про нікчемність правочинів, укладених позивачем із зазначеними контрагентами, є безпідставний. Податковий кредит за вказаний за результатами перевірки період сформований відповідно до вимог ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість (чинного на час здійснення операцій). До матеріалів справи були долучені складені у відповідності до вимог нормативних актів первинні документи і позивачем було правильно відображено у деклараціях з податку на додану вартість суми податкових зобов'язань. Придбаний товар був використаний позивачем у своїй господарській діяльності, що підтверджується складеними за такими господарськими операціями документами. Підприємство, яке здійснювало поставку нафтопродуктів зареєстроване платником податку на додану вартість, а тому мало право на складання податкових накладних та нарахування податку. Самі податкові накладні по кожній господарській операції, щодо яких у акті перевірки відповідачем викладено певні висновки, виписані і складені у відповідності до встановлених законом вимог. При цьому, як зазначає позивач, законодавець не ставить отримання платником податків бюджетного відшкодування в залежність від стану податкового обліку його контрагентів і фактичної сплати ними податків до бюджету.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2012 року позовні вимоги задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення відповідача № 5717671721 від 19 липня 2011 року.

Відповідач не погодився з викладеними у постанові суду першої інстанції висновками і подав до Львівського апеляційного адміністративного суду на вказане судове рішення апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та винести нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що в ході проведеної відповідачем перевірки питань правильності декларування податкового кредиту та податкового зобов'язання по податку на додану вартість за періоди: червень - жовтень 2009 року, лютий - грудень 2010 року та січень - лютий 2011 року встановлено завищення позивачем податкового кредиту на суму 38 219 гривень 06 коп. за рахунок відображення з порушенням вимог п.п. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість та вимог п.п 14.1.180 п. 14.1 ст. 14, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 та п.200.10 ст. 200 Податкового кодексу України податкового кредиту по нікчемних операціях з ТзОВ Львівське море та ПП Компанія Львівське море . Зокрема, були використані матеріали перевірок Державних податкових інспекцій у Яворівському районі Львівської області та у Личаківському районі м. Львова, згідно яких встановлено неможливість фактичного здійснення вищевказаними підприємствами господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій купівлі - продажу. Також у вказаних контрагентів відсутні необхідні умови для досягнення результатів економічної діяльності, основні фонди, складські приміщення. Крім цього, за юридичною адресою вказаних контрагентів відсутні первинні та бухгалтерські документи, що засвідчують здійснення господарських операцій. В ході перевірки встановлено, що ПП Компанія Львівське море за юридичною адресою відсутнє, а місцем реєстрації ТзОВ Львівське море є квартира. Тому, податковий орган вважає, що в зв'язку з відсутністю місця здійснення діяльності контрагентів, відсутня і їх господарська діяльність. При цьому, позивачем не було надано жодного документа про підтвердження фактичного місця отримання нафтопродуктів, тобто місця вчинення господарської операції.

В судовому засіданні представник особи, яка подала апеляційну скаргу, підтримала викладені на її обґрунтування доводи, а також пояснила, що в судовому засіданні позивачем не представлено доказів реальності здійснення господарських операцій, зокрема щодо місця розташування автозаправних станцій, так як відомості про відпуск нафтопродуктів не підтверджують реальності операцій щодо заправки автомобілів. Надані позивачем копії документів містять розбіжності щодо кількості придбаного пального згідно податкових накладних та відомостей про відпуск нафтопродуктів. З урахуванням викладеного та із зазначених у апеляційній скарзі підстав просить апеляційну скаргу задовольнити.

Позивач та представник позивача не погодилися з апеляційною скаргою, зазначили в судовому засіданні, що нафтопродукти відпускалися за безготівковими розрахунками, а тому відпуск здійснювався за відомостями на відпуск нафтопродуктів, що і обгрунтовує відсутність у позивача чеків з автозаправних станцій, які видаються при відпуску нафтопродуктів за готівку. Тому, вчинені позивачем правочини є правомірними, оскільки їх не визнано недійсними у встановленому законом порядку. В зв'язку з наведеним, вважає, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, доводи представника особи, яка подала апеляційну скаргу, позивача та її представника, перевіривши і обговоривши доводи апеляційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем долучено до матеріалів справи первинні бухгалтерські документи, які оформлені відповідно до вимог, встановлених ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , а відповідачем не представлено доказів протилежного. Крім того, такі документи відображають обсяг, час та проведення розрахунків за придбання товару, а також подальше використання його у господарській діяльності. Зважаючи на те, що відомості, зазначені у первинних документах у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та ТзОВ Львівське море та ПП Компанія Львівське море , суд прийшов до висновку, що позивач, формуючи податковий кредит, діяв в межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством України, а господарські операції позивача з вищевказаними контрагентами не суперечать актам цивільного законодавства. На думку суду, не встановлено фактів, які б свідчили, що проведення таких операцій не відповідає дійсним намірам сторін, а також спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово - господарськими результатами.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з вищевикладеними висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Як було встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, відповідачем було проведено документальну невиїзну позапланову перевірку позивача з питань правильності декларування податкового кредиту та податкового зобов'язання з податку на додану вартість за червень - жовтень 2009 року, лютий - грудень 2010 року, січень - лютий 2011 року, за результатами якої 07 липня 2011 року складено Акт перевірки за №2727/17 - 2/НОМЕР_2. Згідно викладених у вказаному акті висновків, в ході перевірки встановлено, що позивач порушила п.п. 7.4.1., 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість , п.п. 14.1.181 п. 14.1. ст. 14, п. 198.1, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п.п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 38 219 гривень 06 коп.. Також, в ході проведення вищевказаної перевірки, відповідачем використано матеріали перевірок контрагентів позивача за місцем реєстрації, а саме: державної податкової інспекції у Яворівському районі щодо ТОВ Львівське море та державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова щодо ПП Компанія Львівське море . Згідно висновків цих перевірок, встановлено неможливість здійснення цими підприємствами господарських операцій через: відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі продажу; здійснення операцій з товаром, який не придбавався; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності в разі відсутності управлінського та технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів. Також, встановлено транзит фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди з контрагентами між ТзОВ Львівське море , ПП Компанія Львівське море та його контрагентами, що свідчить, як зазначено податковими органами, про укладення угод без мети настання реальних наслідків.

На підставі викладених у акті перевірки висновків відповідачем 19 липня 2011 року винесено податкове повідомлення - рішення за №5717671721, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій в розмірі 47 773 гривні 82 коп., з яких: 38 219 гривень 06 коп. - за основним платежем та 9 554 гривні 76 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Крім цього, судом встановлено, що поставка нафтопродуктів здійснювалася на підставі Договорів, укладених позивачем 29 травня 2009 року та 01 лютого 2010 року із ТзОВ Львівське море та 01 січня 2011 року, укладеного позивачем із ПП Компанія Львівське море .

За період червня - жовтня 2009 року, лютого - грудня 2010 року, січня - лютого 2011 року позивачем задекларовано податковий кредит по податку на додану вартість в сумі 56 582 гривні, який сформовано на підставі господарських операцій позивача із контрагентами: ТзОВ Львівське море та ПП Компанія Львівське море з придбання нафтопродуктів.

Податковий кредит сформовано на підставі податкових накладних: №1 від 30 червня 2009 року, № 1 від 31 липня 2009 року, №2 від 31 серпня 2009 року, № 2 від 30 вересня 2009 року, №7 від 31 жовтня 2009 року, № 10 від 28 лютого.2010 року, № 20 від 31 березня .2010 року, № 33 від 30 квітня 2010 року, №46 від 31 травня 2010 року, № 56 від 30 червня 2010 року, № 67 від 30 липня 2010 року, № 81 від 31 серпня 2010 року, № 99 від 30 вересня 2010 року, № 123 від 30 жовтня 2010 року, № 142 від 30 листопада 2010 року та №23 від 30 грудня 2010 року, виданих ТзОВ Львівське море ; № 31 від 24 квітня 2011 року, № 10 від 07 лютого 2011 року та № 25 від 28 лютого 2011 року, виданих ПП Компанія Львівське море .

Вказані податкові накладні відображені в Реєстрах отриманих та виданих податкових накладних за 2009 - 2011 роки.

На підтвердження поставки нафтопродуктів, отримання їх позивачем, вищевказаними контрагентами виписані рахунки - фактури, видаткові накладні та відомості на відпуск нафтопродуктів контрагентами. Також суду представлено подорожні листи вантажного автомобіля

Крім цього, позивачем представлено відповідачу платіжні відомості про перерахунок контрагентам коштів за отримані товарно - матеріальні цінності. Факт перерахування коштів в судовому засіданні не оспорювався.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, будь - які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

У відповідності до п. 1.7 ст. 1 Закону України Про податок на додану вартість , податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п. п. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього ж Закону України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п.7.4.4 п.7.4 ст. 7 зазначеного Закону України, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, іншими документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту вказаного Закону України.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надано виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Зміст наведених правових норм свідчить про те, що право на віднесення певних сум до податкового кредиту надається лише особам, які зареєстровані як платники податку та за умови реальності господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) і наявності у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту.

Аналізуючи зазначені правові норми та наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що господарські операції з придбання позивачем товару у контрагентів реально проведені, а відповідно вказані у виписаних контрагентами податкових накладних відомості відповідають дійсності.

Крім цього, невиконання контрагентами позивача своїх зобов'язань перед бюджетом, порушення ведення бухгалтерського і податкового обліку тягне за собою негативні наслідки лише для цього контрагента та не може бути підставою для збільшення податкових зобов'язань позивача.

Викладене свідчить про правомірність формування позивачем податкового кредиту з врахуванням сум податку на додану вартість, що зазначено у податкових накладних.

Згідно із ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 79 Кодексу адміністративного судочинства України письмовими доказами є документи, акти, листи, телеграми, будь - які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, що мають значення для справи.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

В контексті вказаних статтей Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним рішення. В свою чергу позивач на підтвердження викладених у позовній заяві обставин, надав суду належнгі і допустимі докази.

Тому, як вважає колегія суддів, доводи апеляційної скарги щодо відсутності документів про фактичне місце здійснення господарського операції, квитанцій автозаправних станцій, розбіжності між кількістю придбаних нафтопродуктів згідно податкових накладних та відомостей, а також доводи, обґрунтовані посиланням на результати перевірок ТзОВ Львівське море та ПП Компанія Львівське море , не спростовують висновки суду першої інстанції щодо неправомірності прийнятого податковим органом рішення з урахуванням реального характеру господарських операцій.

Даючи оцінку доводам податкового органу щодо нікчемності укладених позивачем з контрагентами правочинів, колегія суддів вважає за необхідне наголосити на наступному. Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Вказана стаття встановлює презумпцію правомірності правочину.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вказана стаття поділяє недійсні правочини на нікчемні - недійсність яких встановлена законом (визнання такого правочину судом недійсним не вимагається) та оспорювані - недійсність яких прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (такий правочин може бути визнаний судом недійсним).

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Податковим органом не надано суду доказів наявності жодного судового рішення, яке набрало законної сили, про визнання недійсними вчинених правочинів щодо купівлі-продажу товарів, робіт (послуг).

З огляду на вищевикладені обставини та докази, якими вони підтверджуються, колегія суддів приходить до висновку, що у відповідача не було підстав за результатами перевірки приймати оскаржувані повідомлення рішення.

В зв'язку з вищевикладеним колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, на підставі правильно встановлених обставин справи та визначених їм правовідносин, прийшов до обґрунтованих і законних висновків та з урахуванням вимог ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України. Тобто, постанова суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо вимог законності та обґрунтованості судових рішень і підстав для її скасування і відповідно задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2012 року у справі № 2а - 8606/11/1370 за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, а у випадку складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення ухвали в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. В. Клюба

Судді: Т. В. Онишкевич

Я. С. Попко