Постанова

від 04.02.2009 по справі 38/119-08(12/51-08)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

38/119-08(12/51-08)

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 04 лютого 2009 р.                                                                                    № 38/119-08(12/51-08)  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКривди Д.С.,

суддів:Жаботиної Г.В.,Уліцького А.М.

розглянувши касаційну скаргуПриватного підприємства "Науково-виробниче комерційне об'єднання "Пульсар"

на постановувід 30.10.08 Дніпропетровського апеляційного господарського суду

та на рішеннявід 29.05.08

у справі№38/119-08(12/51-08)

господарського судуДніпропетровської області

за позовомПриватного підприємства "Науково-виробниче комерційне об'єднання "Пульсар"

до1. Дніпропетровського міського управління земельних ресурсів2. Дніпропетровської міської ради

провизнання частково недійсними висновку та рішення

за участю представників сторін

від позивача:у засідання не прибули

від відповідача 1:у засідання не прибули

від відповідача 2:у засідання не прибули

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Науково-виробниче комерційне об'єднання "Пульсар" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про визнання недійсним висновку Дніпропетровського міського управління земельних ресурсів від 11.05.06 №7825.04 в частині зобов'язання ПП НВКО "Пульсар" звільнити територію від двох колишніх майданчиків або надати відповідні документи про дозвіл на їх улаштування та одержати погодження ДП Придніпровська залізниця місця розташування об'єкту і розміру території.

Позов мотивовано тим, що позивач не здійснював встановлення вказаних майданчиків та не має повноважень щодо звільнення від них відповідної земельної ділянки. Вимогу стосовно погодження відповідних питань з ДП Придніпровська залізниця позивач вважає невідповідною ст. 19 Конституції України та ст. 151 ЗК України.

Згодом позивач уточнив свої позовні вимоги, заявивши додаткову вимогу про визнання недійсним п. 4.1 рішення Дніпропетровської міської ради від 25.07.07 №27/17 в частині зобов'язання його завчасно виконати умови, викладені в оскаржуваному висновку управління.

Рішенням від 29.05.08 господарський суд Дніпропетровської області (суддя Бишевська Н.А.) відмовив у задоволенні позову.

Рішення мотивовано недоведенням порушення відповідачем вимог ст. 151 ЗК України.

Постановою від 30.10.08 Дніпропетровський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Лотоцька Л.О. –головуючий, Бахмат Р.М., Євстигнеєва О.С.) рішення суду першої інстанції змінив, припинивши провадження щодо визнання недійсним висновку, а в решті позову відмовивши.

Постанова мотивована непідвідомчістю господарським судам вимог щодо визнання недійсним висновку, а відтак і відсутністю правових підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним пункту рішення.

Ухвалою від 14.01.09 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, в якій заявлено вимоги про скасування рішення і постанови в справі та прийняття нового рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована хибністю висновку суду апеляційної інстанції про непідвідомчість спору в частині визнання недійсним висновку, а також неврахуванням судами його доводів про невідповідність вимогам ст. 151 ЗК України рішення ради стосовно зобов'язання його погодити місце розташування і розмір території з підприємством, яке не є власником чи землекористувачем відповідної земельної ділянки.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, Дніпропетровським міським управлінням земельних ресурсів на підставі звернення позивача підготовлено та видано висновок №7825.04 від 11.05.06 щодо місця розташування об'єкта, в якому зазначено про розташування запитуваної позивачем території в межах земельної ділянки (кадастровий номер 1210100000:09:439:0015), яка відповідно до Тимчасового положення про ведення Державного кадастру м. Дніпропетровська, затвердженого рішенням міської ради від 23.12.98 №30, була заявлена ДП Придніпровська залізниця у структурі земельного фонду для розрахунку земельного податку на 2004 рік по фактичному розміщенню стадіону "Локомотив" НГЧ-6. На цей час ДП Придніпровська залізниця не оформило документи на право користування земельною ділянкою у відповідності до вимог земельного законодавства.

Згідно з даними Державного кадастру міста територія межує:

з земельною ділянкою (кадастровий номер 1210100000:09:436:0015), яка заявлена ДП Придніпровська залізниця у структурі земельного фонду для розрахунку земельного податку по фактичному розміщенню стадіону "Локомотив" НГЧ-6;

з земельною ділянкою (кадастровий номер 1210100000:09:439:0005), яка знаходиться в оренді гр. Мараховського Ю.В. по фактичному розміщенню автостоянки;

з земельною ділянкою (кадастровий номер 1210100000:09:139:0030), щодо якої проводяться роботи по передачі в оренду ДП Придніпровська залізниця по фактичному розміщенню стадіону.

Відповідно до характеристики території зазначена територія знаходиться по вул. Семафорній у районі будинку №21-А (Самарський район) в зоні багатоповерхової комунальної забудови жилого масиву "Північний". Територія вільна від будівель. На ділянці знаходяться два колишніх майданчика, щодо яких позивач не надав юридичні документи про дозвіл на улаштування: один, який огороджено парканом із металевої сітки –волейбольний; другий, огороджений невеликим дерев'яним парканом і покритий асфальтом –невідомого призначення.

Рішенням №27/17 від 25.07.07 сесії Дніпропетровської міської ради позивачу погоджено місце розташування торгівельного комплексу "Північний". Пунктом 4.1 цього рішення зобов'язано позивача завчасно виконати умови, викладені у висновку №7825.04 від 11.05.06 Дніпропетровського міського управління земельних ресурсів, а після виконання цих умов замовити у землевпорядній організації проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Відповідно до п. 7.1 невиконання протягом двох місяців вимог п. 4.1 цього рішення тягне за собою втрату чинності рішення у цілому.

Звертаючись до господарського суду, позивач заявив вимоги про визнання недійсними вказаних висновку Дніпропетровського міського управління земельних ресурсів та п. 4.1 рішення Дніпропетровської міської ради стосовно його виконання.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; суд може захистити таке право та інтерес способами, що встановлені договором або законом. Зокрема, вказаною нормою передбачено визнання недійсним правочину, а також визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб.

Способи захисту земельних прав визначені ст. 152 ЗК України, яка передбачає визнання недійсними лише угод та рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Оскаржений позивачем висновок управління земельних ресурсів не є рішенням органу виконавчої влади або місцевого самоврядування, а також не є правочином (угодою). З огляду на таке суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про припинення провадження в цій частині спору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Проте, виходячи з обставин непідвідомчості господарським судам вимоги про визнання недійсним висновку, суд апеляційної інстанції дійшов безпідставного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним п. 4.1 рішення ради.

Зважаючи на те, що оскаржуване рішення ради власне є рішенням органу місцевого самоврядування, спрямоване на зміну певних правовідносин та може бути оскаржене в судовому порядку, підставою для задоволення або відмови в задоволенні позовних вимог з цього приводу може бути лише встановлення наявності або відсутності обставин порушення при його прийнятті вимог закону.

Проте суд апеляційної інстанції обставини щодо відповідності п. 4.1 оскаржуваного рішення ради вимогам законодавчих норм, які передбачають його прийняття, зокрема ст. 123 ЗК України, взагалі не досліджував, тобто не розглянув спір по суті позовних вимог.

Суд першої інстанції в своєму рішенні обмежився викладенням змісту ст.ст. 8, 151 ЗК України та п.п. 4-6 Типового положення про міське (міст обласного та районного підпорядкування) управління (відділ) земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.03 №200, без зазначення мотивів відхилення на підставі цих норм доводів, викладених позивачем у позовній заяві.

Зокрема, посилаючись на недоведення позивачем порушення відповідачами ст. 151 ЗК України, суд першої інстанції не зазначив про відхилення з відповідних підстав доводів позивача стосовно незаконності зобов'язання його погодити місце розташування відповідного об'єкту з ДП Придніпровська залізниця, яке не є власником або землекористувачем земельної ділянки.

Судами при розгляді справи не з'ясовані підстави, з яких Дніпропетровська міська рада зобов'язала позивача здійснити вказане погодження, з огляду на вимоги ст. 19 Конституції України, згідно з якою правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судами взагалі не досліджено наявність або відсутність у ДП Придніпровська залізниця певних прав та обов'язків щодо земельної ділянки, стосовно якої прийнято оскаржуване позивачем рішення, яких може стосуватись даний спір.

Також при вирішенні спору судами не надано жодної правової оцінки доводам позивача щодо неправомірності зобов'язання його оскаржуваним пунктом рішення звільнити територію від розташованих на ній двох колишніх майданчиків, оскільки позивач не є особою, що здійснила їх встановлення.

З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84, 105 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства.

Отже, рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права, окрім висновку суду апеляційної інстанції про часткове припинення провадження. Справу слід направити до суду першої інстанції для здійснення нового розгляду.

Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу задовольнити частково.

2. Залишити без змін ч. 3 резолютивної частини постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.10.08 у справі №38/119-08(12/51-08).

2. В решті рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.08 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.10.08 у справі №38/119-08(12/51-08) скасувати.  Справу передати до суду першої інстанції для здійснення нового розгляду в цій частині спору.

Головуючий                                                                                Д.Кривда

Судді                                                                                                    Г.Жаботина

                                                                                                    А.Уліцький