Постанова

від 18.04.2013 по справі 826/4680/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 квітня 2013 року 11:58 № 826/4680/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В., при секретарі Грабовському В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПриватного акціонерного товариства «Візіком» доДержавної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.11.2012р., за участю:

позивача - Невмержицька І.М.

відповідач - Кальковець В.Л.

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 18 квітня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Візіком» (далі по тексту - позивач) звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 02.11.2012р. №0011502202.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийнято відповідачем протиправно, а тому підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.

Відповідач проти заявленого позову заперечив, посилаючись на те, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийнято правомірно.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби проведено перевірку ПАТ «Візіком» за результатами якої 18.10.2012р. складено акт №868/22-2/13672362 про результати невиїзної позапланової документальної перевірки з питань правильності обчислення податкових зобов'язань та податкового кредиту за період січень 2012 року (далі по тексту - акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення ст. 185, п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.4, 201.10 статті 201 ПК України, в результаті чого позивачем занижено суму ПДВ всього на суму 4180грн., в тому числі за січень 2012 року.

На підставі встановленого порушення відповідачем 02.11.2012р. прийнято податкове повідомлення - рішення №0011502202, яким за порушення ст. 185, п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.4, 201.10 статті 201 ПК України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 5 225грн., в тому числі основний платіж - 4 180грн. та штрафні санкції - 1 045грн.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що між позивачем (Замовник) та ТОВ «Компанія «Аргумент Плюс» (код ЄДРПОУ 25197593) (Виконавець) укладені договори №2111/29 від 29.11.2011р., №2112/01 від 01.12.2011р., №2112/02 від 02.12.2011р., №2112/03 від 03.12.2011р., №2112/15 від 15.12.2011р., №2112/14 від 14.12.2011р.

Відповідно до умов вказаних договорів ТОВ «Компанія «Аргумент Плюс» (код ЄДРПОУ 25197593) виписані податкові накладні: №6 від 21.01.2012р. на суму ПДВ 9470грн.; №7 від 23.01.2012р. на суму ПДВ 7300грн.; №8 від 25.01.2012р. на суму ПДВ 8100грн.; №9 від 25.01.2012р. на суму ПДВ 6400грн.; №10 від 26.01.2012р. на суму ПДВ 9855грн. та №11 від 26.01.2012р. на суму ПДВ 9125грн.

Суми ПДВ включені позивачем до податкового кредиту.

Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби складено акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Компанія «Аргумент Плюс» щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.01.2012р. по 31.01.2012р. від 27.09.2012р. №3964/22-9/25197593.

В акті від 27.09.2012р. №3964/22-9/25197593 вказано, що кількість працюючих - 1 особа; стан платника - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням.

Фінансово-господарська діяльність ТОВ "КОМПАНІЯ "АРГУМЕНТ ПЛЮС" здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної праводієздатності ТОВ "КОМПАНІЯ "АРГУМЕНТ ПЛЮС" фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ "КОМПАНІЯ "АРГУМЕНТ ПЛЮС" та контрагентами є фіктивними правочинами.

Відповідно до АІС «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України (контрагенти)» ТОВ "Логокомп", код ЄДРПОУ 36677058, здійснювало поставку товару (надання послуг) до ТОВ "КОМПАНІЯ "АРГУМЕНТ ПЛЮС" з 01.01.2012 по 31.01.2012. Відповідно до вище зазначених баз даних ТОВ "Логокомп" не декларувало свої податкові зобов'язання за січень 2012 року (подана декларація з податку на додану вартість за січень 2012 року в статусі "недійсна" та з нульовими показниками.). Станом на дату складання акту перевірки ТОВ "Логокомп" мало стан 3 ПОРУШЕНО ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ ПРО ПРИПИНЕННЯ (ЛІКВІДАЦІЮ). Свідоцтво ПДВ ТОВ "Логокомп" анульовано 06.01.2012 року.

У зв'язку з відсутністю підтверджуючих первинних документів щодо взаємовідносин між ТОВ "КОМПАНІЯ "АРГУМЕНТ ПЛЮС" та ТОВ "Логокомп" не встановлено факту передачі товару (надання послуг). Крім того в ході проведення перевірки не встановлено факт передачі товарів (послуг) від ТОВ "КОМПАНІЯ АРГУМЕНТ ПЛЮС" до контрагентів-покупців, у зв'язку з відсутністю підтверджуючих первинних документів.

Таким чином, податковий орган дійшов висновку, що операції з продажу та купівлі товарів (робіт, послуг) ТОВ "КОМПАНІЯ "АРГУМЕНТ ПЛЮС" порушують ч.ч.1.5 ст.203, ч.ч.1.2 ст.215, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними та суперечать моральним засадам суспільства.

Виходячи з вищенаведеного, ТОВ "КОМПАНІЯ "АРГУМЕНТ ПЛЮС" здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб.

На підставі викладеного відповідач дійшов висновку, що позивачем занижено суму ПДВ в розмірі 4180грн.

Проте, з даними висновками податкового органу суд не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до п. 201.8. ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованими як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи на момент укладення ТОВ «Компанія «Аргумент Плюс» мало Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Крім того, відповідно до п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України, підставою для нарахування податкового кредиту, є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно з п.п. 14.1.181. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

Згідно з п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.

Зокрема згідно з п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; є) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів, вартість яких відноситься до валових витрат підприємства. Отже, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Також, слід зауважити, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливої недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому, слід враховувати вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ «Компанія «Аргумент Плюс» зареєстровано як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

На думку суду, позивач, не може нести відповідальність ні за несплату податків контрагентами, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

З урахуванням всього вищенаведеного, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Компанія «Аргумент Плюс» податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідають вимогам чинного законодавства.

Відтак, з огляду на встановлені судом в ході розгляду спору обставини, викладений в Акті перевірки висновок податкового органу про порушення позивачем ст. 185, п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.4, 201.10 статті 201 ПК України, що призвело до заниження ПДВ всього на суму 4180грн., в тому числі за січень 2012 року, є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 02.11.2012р. №0011502202 є безпідставним та неправомірним, а тому позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Візіком» підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесених ним спірних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Приватного акціонерного товариства «Візіком» задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 02.11.2012р. №0011502202.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Повний текст постанови виготовлений 22.04.2013р.

Суддя В.В. Амельохін