Ухвала

від 04.12.2006 по справі 37/155-1

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

37/155-1

 ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.12.2006                                                                                             Справа № 37/155-1  

  Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кузнецової І.Л. (доповідача)          

суддів:ШвецьВ.В., Верхогляд Т.А.

при секретарі Гайдук Ю.А.

за участю представників сторін :

від позивача: Шульгат В.В., довіреність №2  від 21.02.06;

від  відповідача : Голобородько К.М., довіреність №6165/10  від 15.03.06,  Тітов Є.Г., довіреність №21175/10  від 20.09.06

    розглянувши апеляційну скаргу Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції, м.Павлоград на постанову господарського суду Дніпропетровської області від  01.08.06р.   у справі № 37/155-1

за позовом приватного підприємства “Авеста”, м.Павлоград

до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції, м.Павлоград

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

- постановою господарського суду Дніпропетровської  області від 01.08.2006р. у справі №37/155-1 (суддя Н.Б.Кеся) позов приватного підприємства (далі-ПП) “Авеста” задоволено, податкові повідомлення-рішення Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції (далі-ОДПІ) від 28.02.2005р. №0007572342/1 та від 01.03.2005р. №0001822343/1 визнані недійсними;

- не погодившись з постановою суду, Західно-Донбаська ОДПІ подала апеляційну скаргу, в якій просить цю постанову скасувати, прийняти нове рішення та відмовити в задоволенні позовних вимог;

- у поданій скарзі йдеться про порушення господарським судом норм матеріального права та про неповне з'ясування ним обставин, які мають значення для справи;

- при цьому скаржник посилається на те, що п.12 ст.9 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” дає право не застосовувати реєстратори, якщо розрахунки в готівковій формі не здійснюються, в той час як актом перевірки встановлена реалізація підприємством квартири за готівкові кошти, на невідповідність висновку експерта вимогам Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” і первинним документам, які були надані на перевірку податковій інспекції, на те, що розбіжності між данними податкової інспекції та данними експертизи по валових витратах виникли внаслідок неврахування податковою інспекцією у складі останніх витрат на відрядження і відповідні розбіжності у 2 кварталі 2002р. складають 9 400грн., у 1 кварталі 2004р. –10 100грн., а також на розбіжності по валових доходах, які зменшені експертизою у 2 кварталі 2002р. на суму повернутої переплати в розмірі 8 500грн. і у 3 кварталі 2002р. –на суму взаємозаліку в розмірі 31 800грн.;

-          позивач вважає постанову господарського суду обґрунтованою, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на безпідставність доводів скаржника.

В порядку, встановленому ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України, в судовому засіданні оголошувалася перерва до 30.11 та 04.12.2006р.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає в силу наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.02.2005р. Західно-Донбаською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення, згідно з яким ПП “Авеста” визначено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 12 671грн. 84коп., у тому числі, основний платіж –8 447грн. 89коп., 4 223грн. 95коп. –штрафні(фінансові) санкції.

Вказане податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі акту №654-23/1-30189184 від 09.12.2004р., складеного за результатами комплексної планової документальної перевірки дотримання ПП ”Авеста” вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.12.2001 по 30.06.2004р.р.

Даною перевіркою встановлено заниження податку на прибуток в 2 кварталі 2002р. на 3685грн. 49коп., в 3 кварталі 2002р. на 2 237грн. 40 коп., всього на 5 922грн.89коп. та в 4 кварталі 2004р. на 2 525грн.

Так, відповідно до акту перевірки, в порушення п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України ”Про оподаткування прибутку підприємств” у перевіряємому періоді підприємство не збільшило валові доходи на суму 24 995грн. (з отриманої від ПП “Бусмас” передплати без податку на додану вартість), в тому числі, у 2 кварталі 2002р. на суму 17 537грн., у 3 кварталі 2002р. –на суму 7 458грн.

Також при звірянні декларацій з податку на прибуток та декларацій з податку на додану вартість встановлено заниження валового доходу в 2 кварталі 2002р. на суму 44 965грн. внаслідок порушення п.4.1 ст.4 названого вище Закону. Тобто, доходи від продажу товарів (робіт, послуг) в порівнянні з обсягом продажу товарів (робіт, послуг) відповідно до колонки “А” декларації по податку на додану вартість занижені на вказану суму.

Таким чином, як зазначено перевіряючими, в результаті виявлених порушень валові доходи підприємства занижені у 2 кварталі 2002р. на 62 502грн. (17 537+44 965), у 3 кварталі 2002р. –на 7 458грн.

Одночасно перевіркою встановлено і порушення підприємством п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Дане порушення мало місце при невключенні у 2 кварталі 2002р. до складу валових витрат вартості придбаних матеріальних цінностей.

Отже у 2 кварталі 2002р. валові витрати занижені підприємством на 50 216грн.72коп.

В порушення п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону у 1 кварталі 2004р. до складу валових витрат віднесені витрати на відрядження без підтверджуючих документів (на перевірку надані тільки посвідчення про відрядження, авансові звіти на перевірку не надані) в сумі 10 100грн.

Таким чином, загальна сума заниження прибутку у 2 кварталі 2002р. складає 12 284грн.35 коп. (62 502-50216,72), в 3 кварталі 2002р. –7 458грн., у 1 кварталі 2004р. –10 100грн. На підставі даних сум перевіряючими визначені і наведені вище суми заниження оподаткованого прибутку.

Матеріали справи свідчать також про те, що підприємство не згодне з таким нарахуванням, оскільки ОДПІ, на його думку, не встановила дійсні валові витрати підприємства в спірний період, а саме, контролюючим органом не враховані витрати на службові відрядження за 1, 2 квартали 2002 року, та безпідставно знято за 1 квартал 2004 року 10 100грн. витрат на відрядження з посиланням на бухгалтерську проводку, якої немає.  

На підставі викладеного підприємство вважає, що донарахування податку на прибуток повинно складати за 2 квартал 2002р. –0, 00грн., за 3 квартал 2002р. –555грн.28коп., за 1 квартал 2004р. –0,00грн.

Одночасно слід зазначити, що за висновком судово-економічної експертизи  №37 від 02.06.2006року, висновки податкової інспекції, які викладені в акті перевірки від 09.12.2004року стосовно розміру валових витрат підприємства у І, ІІ кварталах 2002року та І кварталі 2004року, документально не підтверджуються. Висновок податкової інспекції про заниження податкових зобов'язань підприємства з податку на прибуток в 2002 році на суму 5922,89грн., в І кварталі 2004року –на суму 2525,0грн. документально не підтверджується через відсутність у цих періодах об'єкта оподаткування податком на прибуток.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з доводами господарського суду про те, що посилання податкової інспекції в акті перевірки на заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток не підтверджується матеріалами справи, у зв'язку з чим оспорюване податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню недійсним.

Крім того, як зазначено вище, заниження оподаткованого прибутку у 2 кварталі 2002р. виявлено перевіряючими, у тому числі, і внаслідок заниження валового доходу на 44 965грн., яке в свою чергу, виявлено при порівнянні податкових декларацій з податку на прибуток та податку на додану вартість за відповідний звітний період, що є порушенням п.4.1 ст.4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Колегія суддів вважає, що акт перевірки податкової інспекції в частині зазначеного правопорушення не має належної доказової сили, оскільки порушення норм податкового законодавства щодо заниження валового доходу не може встановлюватися шляхом порівняння данних декларацій.

При цьому, відповідно до п.4.1 ст.4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валовий доход –це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Види діяльності, доходи від яких включаються до складу валових, наведені у п.п.4.11 –4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону.

Між тим, види діяльності, доходи від яких не включені до складу валових (конкретні господарські операції з переліком дат збільшення останніх) та опис дій товариства за наслідками проведення цих операцій в акті перевірки відсутні. Тобто в акті не наведено зміст правопорушення.

Тому, з урахуванням заниження підприємством в 2 кварталі 2002р. валових витрат на суму 50 216грн. 72коп. об'єкт оподаткування відсутній.

В обґрунтування валових витрат за 1 квартал 2004р. підприємством, на вимогу колегії суддів, надані копії авансових звітів, посвідчення на відрядження, наказів директора підприємства на відрядження та копії господарських договорів, з метою виконання умов яких здійснювалися ці відрядження.

Оригінали вказаних документів оглянуті колегією суддів в судовому засіданні.

Подані документи спростовують ствердження перевіряючих про завищення підприємством в 1 кварталі 2004р. валових витрат по службових відрядженнях.

Такі ж документи надані підприємством в обґрунтування валових витрат за 1, 2 квартали 2002 року.

Посилання податкової інспекції на відсутність проїзних документів та документів на оплату проживання як доказів перебування посадових осіб підприємства у службових відрядженнях колегією суддів не прийняті до уваги, оскільки чинне законодавство не забороняє платнику податку включати до складу валових витрат на відрядження тільки добові в межах граничних норм, якщо є зв'язок такого відрядження з основною діяльністю платника податку.

Заперечення податкової інспекції щодо висновку судової експертизи визнані колегією суддів безпідставними тому, що висновок експерта відповідає вимогам ст.82 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки містить докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки та обґрунтовані відповіді на поставлені судом питання. Крім того, як на розбіжності між данними експертизи та податкової інспекції остання посилається на зменшення експертизою валових доходів по операціях з повернення передплати та проведення взаємозаліку. Данні операції взагалі не були предметом дослідження за наслідками встановлених перевіркою порушень. При цьому дії експерта в установленому порядку незаконними не визнані.

Також, 01.03.2005р. Західно-Донбаською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0001822343, яким ПП “Авеста” визначено суму податкового зобов'язання за платежем “штрафні санкції” в розмірі 50 000грн., у тому числі, штрафні (фінансові) санкції –50 000грн.

  Дане податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі названого вище акту перевірки, яким встановлено, що в перевіряємому періоді підприємство реалізувало квартиру, яка не є власного виробництва та не була задіяна в виробничому процесі. ПП „Авеста” через товарну біржу „Універсал” реалізувало квартиру гр.Скорик  С.В.  за 10000,00 грн. згідно з договором купівлі –продажу від 21.03.02р. без номеру. Розрахунки за реалізовану квартиру проведені в готівковій формі 14.07.03р. ПП „Авеста” прийняла в касу підприємства від гр.Скорик  С.В. готівкові кошти в сумі 10000грн. по прибутковому касовому ордеру №66 від 14.07.03р. Отримана готівка була здана до банківської установи директором підприємства Бучатським А.С., згідно банківської квитанції №3 від 14.07.03р., для зарахування на розрахунковий рахунок.

Викладені обставини слугували визначальними для висновків перевіряючих про порушення підприємством п.1 ст.3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі , громадського харчування та послуг” та застосування на підставі п.1 ст.17 цього Закону штрафних санкцій у п'ятикратному розмірі вартості проданих товарів (надання послуг) за непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій.

Відповідно до ст.2 названого Закону  розрахункова операція –це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу).

При задоволенні позову в цій частині господарським судом вірно встановлено, що за обставинами справи місце продажу квартири та отримання оплати не співпадає як за місцем проведення цих операцій, так і за часом їх здійснення. Така невідповідність свідчить про відсутність розрахункової операції в розумінні Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” і неправомірність застосування до підприємства спірних штрафних санкцій.

При цьому, як вбачається з преамбули названого вище Закону, цей Закон визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.

Відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.08.95р. №108 “Про порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного обслуговування населення”, яка була чинною на момент виявленого податковою інспекцією порушення та прийняття податкового повідомлення-рішення, торговельна діяльність –це ініціативна, самостійна діяльність юридичних осіб і громадян щодо здійснення купівлі та продажу товарів народного споживання з метою отримання прибутку.

Отже з наведеного випливає, що одноразова операція по реалізації підприємством квартири не може вважатися торговельною діяльністю підприємства, у зв'язку з чим, положення Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” взагалі не поширюється на останнє.

Правильно господарським судом зазначено і те, що вказані штрафні санкції не є податковим зобов'язанням, поняття якого визначено Законом України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фонами” та не передбачені Законом України „Про систему оподаткування”.

Таким чином, постанова господарського суду відповідає вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам справи, підстави для її скасування відсутні.

У зв'язку зі складністю справи у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 205, 206, 254 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

- постанову господарського суду Дніпропетровської області від 01.08.06р.   у справі № 37/155-1  залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення;

- ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом одного місяця з дня складення в повному обсязі до Вищого адміністративного суду України.

      Головуючий                                                                                            І.Л.Кузнецова                                                                                                                                               

 Суддя                                                                                                        В.В.Швець

      Суддя                                                                                                        Т.А.Верхогляд

                                                                        Дата виготовлення у повному обсязі 11.12.2006р