Ухвала

від 15.04.2013 по справі 2а-14035/12/0170/20

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-14035/12/0170/20

15.04.13 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Санакоєвої М.А. ,

Цикуренка А.С.

секретар судового засідання Бондаренко К.С.

за участю сторін:

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Будстиль"- Нанікашвілі Ірина Анатоліївна, довіреність № б/н від 20.11.12

представник відповідача, Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби- не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Кисельова О.М. ) від 22.01.13 у справі № 2а-14035/12/0170/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будстиль" (вул. У. Іпчи, 11, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95000)

до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (вул. Мате Залки 1/9, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22.01.2013 визнано нечинним податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 28.09.2012 №0004132204, визнано нечинним податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 28.09.2012 №0004142204, вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з даним рішенням суду, Державна податкова інспекція у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22.01.2013 скасувати у зв'язку з порушенням судом норм матеріального права та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи Товариство з обмеженою відповідальністю "Будстиль" (далі- позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі- відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.09.2012: №0004142204, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 27458,00 грн., №0004132204, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 35815,01грн., в тому числі: 23876,67 грн. за основним платежем, 11938,34 грн. за штрафними санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем під час формування податкового кредиту були дотримані положення Податкового кодексу України, а тому податкові повідомлення-рішення прийняті не на підстав чинного законодавства та не відповідає вимогам частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 28.09.2012 відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення: №0004142204, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 27458,00 грн., №0004132204, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 35815,01грн., в тому числі: 23876,67 грн. за основним платежем, 11938,34 грн. за штрафними санкціями.

Передумовою винесення спірних повідомлень-рішень став акт відповідача №5805/22-8/32992261 від 18.09.2012 документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань взаємовідносин з ПП «Екоблоккрим» за грудень 2011 року.

Перевіркою встановлені порушення позивачем: підпункту 138.1.1 пунктів 138.1, 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток за 2-4 квартали 2011 року в сумі 27458,00 грн.; пункту 14.1.191 статті 14, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 23876,67 грн.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належним є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що між позивачем (покупець) та ПП «Екоблоккрим» (постачальник) 15.11.2011 було укладено договір №1, за яким постачальник зобов'язаний передати у власність покупцю товар, що належить продавцю, а покупець зобов'язаний оплатити та прийняти товар. Виконання зазначеного договору підтверджується видатковими накладними: №29/12 від 13.12.2011 на суму 21400,00 грн., у тому числі податок на додану вартість в розмірі 3566,67 грн., №21/12 від 09.12.2011 на суму 54160,00 грн., у тому числі податок на додану вартість в розмірі 9026,67 грн., видаткова накладна №12/12 від 06.12.2011 на суму 67700,00 грн., у тому числі податок на додану вартість в розмірі 11283,33 грн.; податковими накладними: №28 від 13.12.2011 на суму 21400,00 грн., у тому числі податок на додану вартість в розмірі 3566,67 грн., №20 від 09.12.2011 а суму 54160,00 грн., у тому числі податок на додану вартість в розмірі 9026,67 грн., №11 від 06.12.2011 на суму 67700,00 грн., у тому числі податок на додану вартість в розмірі 11283,33 грн.; рахунками - фактурами №СФ-00030/12 від 13.12.2011 на суму 21400,00 грн., у тому числі податок на додану вартість в розмірі 3566,67 грн., №СФ-000022/12 від 09.12.2011 на суму 54160,00 грн., у тому числі податок на додану вартість в розмірі 9026,67 грн.,№СФ-00013/12 від 06.12.2011 на суму 67700,00 грн., у тому числі податок на додану вартість в розмірі 11283,33 грн.

Товар, отриманий за усіма вищенаведеними накладними, було оприбутковано, що видно з картки рахунку 281 та передано на зберігання у місце, яке позивачем взято в оренду та передано відповідно до договорів поставки: від 01.08.2011 120 - ТОВ «Інтелектуал Системз» , яким виписано: видаткова накладна від 23.12.2011 №РН-000129 на загальну суму 67999,80 грн., з урахуванням податку на додану вартість в розмірі 11333,30 грн.; податкова накладна від 02.12.2011 №265 на суму 67999,80 грн., з урахуванням податку на додану вартість в сумі 11333,30 грн.; видаткова накладна №РН-000127 від 09.12.2011 на суму 54399,84 грн., у тому числі податок на додану вартість в сумі 9066,64 грн.; податкова накладна від 08.12.2011 №269 на суму 54399,84 грн., з урахуванням податку на додану вартість в сумі 9066,64 грн.; від 27.10.2011 № 106 - ТОВ «БК» Цивілбуд» ПМК №2, яким виписано: видаткова накладна №РН-0000341 від 13.12.2011 на суму 17928,00 грн., у тому числі податок на додану вартість в розмірі 2988,00 грн.; податкова накладна від 10.11.2011 №234 на суму 20000,00 грн., з урахуванням податку на додану вартість в сумі 3333,33 грн.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що документи створені у ході виконання укладених між позивачем та контрагентами договорів, які вказані вище, в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Судом першої інстанції безспірно встановлено наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиними документами, на підставі яких платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що документи, що долучені до матеріалів справи, мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню, та ведення бухгалтерського обліку і є первинними документами.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що Податковий кодекс України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов'язань у своїй податковій звітності, а також від наявності в них будь-яких виробничих або трудових ресурсів. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

Неспроможними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом є нікчемними, тому що діяльність контрагента позивача спрямована на отримання податкової вигоди та ці відносини мали безтоварний характер, через наступне.

Частина друга статті 215 Цивільного кодексу України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність договорів відповідачем в акті перевірки не наведено.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі К/9991/50772/12, відповідно до якої суд касаційної інстанції наголошує на тому, що жодний закон не надає права органу державної податкової служби самостійно, у позасудовому порядку визнавати нікчемними правочини та данні, вказані платником у податкових деклараціях, доки інше не буде встановлено рішенням суду, що набрало законної сили, оскільки необхідно дотримуватись принципу презумпції правомірності правочину, визначеного в частині 1 статті 204 Господарського кодексу України.

Слід зазначити, що невиконання зобов'язань перед бюджетом контрагентом позивача є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до такого контрагенту, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем. Позивач при проведені господарських операцій зі своїм постачальником оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось податковими органами. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена. Документи про стан розрахунків з бюджетом інших платників податків не відносяться до первинних документів позивача, в зв'язку з чим не підлягають врахуванню в його обліку. Вони взагалі позивачеві невідомі.

Судова колегія зауважує, що платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

В порушенні вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженому наказом Державної податкової служби України від 22.12.2010 №984, акт перевірки не містить оцінки конкретних господарських операцій вчинених між позивачем та контрагентами з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів, що вказує на необґрунтованість зроблених висновків, а також вказують на формальний підхід відповідача до проведення перевірки.

Отже, акт перевірки №5805/22-8/32992261 від 18.09.2012 є доказом, якій був одержаний відповідачем з порушенням закону, а тому встановлені ним обставини не можуть бути прийняті судом до уваги під час розгляду даної адміністративної справи.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Оцінюючи дії Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті податкових повідомлень-рішень 28.09.2012: №0004142204, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 27458,00 грн., №0004132204, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 35815,01грн., в тому числі: 23876,67 грн. за основним платежем, 11938,34 грн. за штрафними санкціями, діяв не в порядку статті 19 Конституції України, тобто, не на підставі діючого законодавства України.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Враховуючи те, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення - без змін.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Проте, в резолютивній частині суд першої інстанції помилково не вказує висновок про задоволення адміністративного позову. Відповідно до статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України однією зі складових постанови є зазначення висновку суду про задоволення адміністративного позову або про відмову в його задоволенні повністю чи частково. Резолютивна частина постанови cуду першої інстанції такого висновку не містить. Тим не менш цей недолік не впливає на законність прийнятої постанови в цій частині, а є підставою для розгляду питання про виправлення описки в порядку статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України судом першої інстанції.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22.01.2013 у справі № 2а-14035/12/0170/20 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 22 квітня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис М.А.Санакоєва

підпис А.С. Цикуренко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко