Постанова

від 18.04.2013 по справі 910/403/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" квітня 2013 р. справа№ 910/403/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Шапрана В.В.

при секретарі: Коваленко В.С.

за участю представників: позивача - Головіна О.І.;

відповідача-1 - не з`явилися;

відповідача-2 - не з`явилися

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфудс"

на рішення господарського суду м. Києва від 31.01.2013 р.

у справі № 910/403/13 (суддя - Головатюк Л.Д.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Академія морепродуктів";

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфудс"

про стягнення 461854,75 грн.

ВСТАНОВИВ:

У січні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Академія морепродуктів" (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфудс" (далі - відповідач-2) про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості за договором поставки № 12010101 від 01.01.2012 р. у розмірі 307493,86 грн., пені у розмірі 26491,71 грн. та відсотків річних у розмірі 85402,59 грн. Також позивач просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфудс" заборгованість за договором факторингу № 40311Y1 від 15.04.2011 р. у розмірі 41270,58 грн. та 1196,01 грн. пені.

Ухвалою господарського м. Києва від 10.01.2013 р. порушено провадження у справі № 910/403/13.

В процесі розгляду справи відповідачами були подані клопотання, в яких Товариство з обмеженою відповідальністю "Академія морепродуктів" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерфудс" повідомили про визнання позовних вимог у повному обсязі та просили відстрочити виконання рішення суду на один календарний рік, а саме до 31.01.2014 р.

Рішенням господарського суду м. Києва від 31.01.2013 р. у справі № 910/403/13 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" задоволено повністю та відмовлено у задоволенні клопотань відповідачів щодо відстрочки виконання рішення суду.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду м. Києва від 31.01.2013 р. у справі № 910/403/13, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерфудс" подало апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове рішення.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права.

Так, в апеляційній скарзі скаржник вказує на те, що суд першої інстанції розглянув справу та прийняв рішення без участі представника відповідача-2 чим позбавив можливості останнього належним чином скористатися своїми процесуальними правами. Також скаржник вказує на те, що судом першої інстанції було безпідставно відмовлено відповідачу-2 у задоволенні клопотання про надання відстрочки виконання рішення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2013 р. порушено апеляційне провадження у справі № 910/403/13, а розгляд справи призначено на 09.04.2013 р.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив рішення господарського суду м. Києва від 31.01.2013 р. у справі 910/403/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача-2 без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.04.2013 р. розгляд справи відкладено на 18.04.2013 р.

В засідання суду, призначене на 18.04.2013 р., представники відповідачів повторно не з'явилися, хоча були заздалегідь належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, що підтверджується зворотніми повідомленнями поштового відправлення.

Будь-яких заяв чи клопотань про відкладення розгляду скарги та доказів поважності причин відсутності зазначених представників суду не надано.

Неявка в судове засідання зазначених представників не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування та порушення строків розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду.

Наведене не суперечить п. п. 3.9.1, 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

15.04.2011 р. між Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - позивач, фактор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерфудс» (далі - відповідач-2, клієнт) було укладено Договір факторингу № 40311Y1 (далі - Договір факторингу) зі змінами, внесеними до нього Додатковими угодами № 40311Y1-1 від 08.09.2011 р., № 40311Y1-2 від 13.12.2011 р., № 40311Y1-3 від 05.04.2012 р.

Відповідно до п. 2.1 Договору факторингу клієнт відступає факторові відповідно до умов цього договору права грошової вимоги до боржників, визначених у переліку боржників, а фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта на умовах цього Договору, в межах лімітів боржників та індивідуального ліміту клієнта на строк, визначений у п. 2.5 цього Договору, за плату, визначену у п. 2.4 цього договору. За цим договором здійснюється факторинг, забезпечений порукою клієнта.

Пунктом 5.2 Договору факторингу сторони визначили порядок передачі клієнтом фактору прав грошової вимоги, відповідно до якого в міру здійснення клієнтом на підставі контракту поставок товарів, виконання робіт або надання послуг своїм боржникам, клієнт надає факторові по одному екземпляру первинних документів щодо таких прав грошової вимоги.

Згідно з п. 5.2.3 Договору факторингу моментом переходу до фактора права власності на відступлені йому клієнтом права грошової вимоги до боржника за угодою є дата укладення сторонами додаткової угоди з реєстром, але не пізніше дати сплати фактором клієнту первісної суми за цим правом грошової вимоги.

Відповідно до п. 7.1.2 Договору факторингу у випадку невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язань по оплаті коштів за угодою, право грошової вимоги за якою відступлено клієнтом факторові, клієнт як солідарний боржник (поручитель боржника) зобов'язується не пізніше останнього дня додаткового періоду оплатити факторові прострочену заборгованість боржника в повному обсязі.

Відповідальність клієнта як поручителя обмежується сумою заборгованості боржника за угодою, яка виникла в результаті невиконання боржником зобов'язань, передбачених контрактом і угодою (п. 7.1.3 Договору факторингу).

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Виходячи із змісту укладеного між сторонами Договору факторингу, він за своєю правовою природою є змішаним договором, оскільки містить елементи договору факторингу та договору поруки.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Частина 1 ст. 1078 ЦК України визначає, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно зі ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Реєстром № 2/34 прав грошових вимог, які відступаються клієнтом фактору за Договором, що міститься в Додатковій угоді № 2/34 від 06.04.2012 р. до Договору факторингу, підтверджується факт відступлення клієнтом на користь фактора прав грошової вимоги до боржника за договором поставки № 12010101 від 01.01.2012 р. (далі - Договір поставки), укладеним між клієнтом (постачальник) та боржником (покупець), зокрема, за видатковою накладною ІФ-120403002 від 04.04.2012 р. про передачу товару клієнтом боржнику на суму 445561,50 грн.

Відповідно до Додаткової угоди № 2/34 від 06.04.2012 р. до Договору факторингу сума первісного платежу, яку фактор зобов'язаний сплатити клієнту, становить 401005,35 грн.

Згідно зі ст. ст. 553, 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, відсотків, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

При солідарному обов'язку боржників (солідарних боржників) кредиторові надається право на власний розсуд вимагати виконання зобов'язання в повному обсязі або частково від усіх боржників разом або від кожного з них окремо. Пред'явивши вимогу до одного із солідарних боржників і не одержавши задоволення, кредитор має право пред'явити вимогу до іншого солідарного боржника. Відповідно солідарні боржники залишаються зобов'язаними до повного виконання зобов'язання, в забезпечення виконання якого було укладено договір поруки (ст. 543 ЦК України).

Відповідно до ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які згідно зі ст. ст. 193, 202 ГК України та ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до ст. 202 ГК України, ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказами доведено, що фактор в повному обсязі виконав свої зобов'язання за Договором факторингу, а саме після укладення Додаткової угоди № 2/34 від 06.04.2012 р. до Договору факторингу 06.04.2012 р. фактором було перераховано на поточний рахунок клієнта № 26009014044867 у філії AT «Укрексімбанк» в м. Києві, МФО 380333, первісну суму за видатковою накладною ІФ-120403002 від 04.04.2012 р. в розмірі 401005,35 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 14399 від 06.04.2012 р. та випискою по рахунку № 20306014044867 від 27.12.2012 р.

Про відступлення клієнтом фактору прав грошової вимоги за Договором поставки № 2010101 від 01.01.2012 р. боржник був належним чином повідомлений клієнтом, що підтверджується повідомленням від 04.04.2012 р. № 04/04-01, за яким, зокрема, боржник визнав грошові зобов'язання перед фактором за будь-якими поставками, що відбулись за Договором поставки № 12010101 від 01.01.2012 р., та взяв на себе обов'язки виконувати свої платіжні зобов'язання за Договором поставки № 12010101 від 01.01.2012 р. на користь фактора.

На виконання умов Договору поставки № 12010101 від 01.01.2012 р. клієнт поставив боржнику товар на загальну суму 445561,50 грн., що підтверджується видатковою накладною ІФ-120403002 від 04.04.2012 р., яка підписана та скріплена печатками клієнта та боржника, а боржник отримав товар, що підтверджується підписом його представника на зазначеній видатковій накладній.

Як зазначалося вище, права грошової вимоги за видатковою накладною ІФ-120403002 від 04.04.2012 р. були відступлені клієнтом факторові.

Строк оплати за поставлений товар за видатковою накладною ІФ-120403002 від 04.04.2012 р. настав 03.07.2012 р. Разом з тим, боржник в порушення умов Договору поставки № 12010101 від 01.01.2012 р. у встановлений строк не здійснив оплату за поставлений товар.

За період з 04.07.2012 р. по 25.12.2012 р. боржником було частково погашено факторові заборгованість за поставлену продукцію на підставі видаткової накладної ІФ-120403002 від 04.04.2012 р. та станом на 25.12.2012 р. заборгованість боржника перед фактором становить 307493,86 грн. Наявність вказаної заборгованості боржником не заперечується, та розмір її визнається в повному обсязі.

Боржник та клієнт неодноразово повідомлялись фактором про наявність простроченої заборгованості за Договором поставки № 12010101 від 01.01.2012 р. та необхідність сплати цієї заборгованості. Так, боржнику були направлені: лист № 040-06-1/4804 від 17.07.2012 р., претензія № 040-06-1/5166 від 31.07.2012 р. на суму 726367,37 грн., претензія № 040-06-1/6630 від 28.09.2012 р. на суму 414915,53 грн. Клієнту, як поручителю боржника, були надіслані фактором повідомлення про невиконання боржником своїх зобов'язань з вимогою сплатити відповідну суму заборгованості (листи № 040-06-1/5278 від 03.08.2012 р., № 040-06-1/6620 від 28.09.2012 р.).

Станом на 25.12.2012 р. заборгованість відповідача-1 перед позивачем за поставлену продукцію на підставі видаткової накладної ІФ-120403002 від 04.04.2012 р. становить 307493,86 грн.

Враховуючи те, що відповідачем-1 всупереч умов Договору поставки не було перераховано позивачу заборгованість за поставлену продукцію в розмірі 307493,86 грн., колегія судів вважає обґрунтованими позовні вимоги в цій частині.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Пунктом 5.1 Договору поставки № 12010101 від 01.01.2012 р. сторони погодили, що у разі прострочення строків оплати за товар покупець сплачує за кожен день прострочення неустойку у вигляді пені від суми простроченого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, за весь період прострочення.

З урахуванням вимог ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» пеня повинна бути розрахована у розмірі, що не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 5.2 Договору поставки сторони погодили, що окрім неустойки, передбаченої п. 5.1 Договору, покупець в разі прострочення строків оплати за товар не більше ніж на 15 календарних днів включно, сплачує постачальнику 25,5 % річних від суми простроченого платежу за користування грошовими коштами за період прострочення до 15 календарних днів. В разі прострочення строків оплати за товар більше ніж на 15 календарних днів покупець сплачує постачальнику 51 % річних від суми простроченого платежу за користування грошовими коштами за весь наступний період прострочення.

З огляду на те, що відповідач-1 прострочив виконання грошового зобов'язання перед позивачем, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно обґрунтованості стягнення з відповідача-1 на користь позивача 26491,71 грн. пені та 85402,59 грн. річних, розрахунок яких перевірений судом, є правильним та не суперечить чинному законодавству.

Разом з тим, судом першої інстанції при зазначенні річних в резолютивній частині рішення допущено описку.

Зокрема, в мотивувальній частині рішенні суду першої інстанції річні складають 85402,59 грн., однак в резолютивній частині рішення суду першої інстанції розмір річних складає 85405,59 грн.

Тобто, в резолютивній частині рішення суду першої інстанції наявна описка у зазначенні розміру річних.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення суду першої інстанції, зазначена описка не зачіпає суті цього законного і обґрунтованого рішення. При цьому зміст оскаржуваного судового рішення не змінюється, судом правильно застосовано норми матеріального права при підрахунку річних.

Суддя господарського суду м. Києва не позбавлений можливості за своєю ініціативою усунути неточності, які мають технічний характер, після повернення зазначеної справи до суду першої інстанції шляхом винесення відповідної ухвали в рамках ст. 89 ГПК України.

Крім того, умовами Договору факторингу (пп. пп. 2.4.2, 5.3.5) сторони передбачили обов'язок відповідача-2 сплачувати позивачу плату за фінансування, що діє в період після дати виконання зобов'язань за угодою, яка є винагородою, яку клієнт сплачує фактору у разі невиконання боржником зобов'язань по сплаті грошових коштів фактору за будь-яким правом грошової вимоги до дати виконання зобов'язань за угодою включно.

Пунктом 6.3 Договору факторингу сторони передбачили відповідальність за порушення термінів сплати коштів за фінансування, що діє в період після дати виконання зобов'язань за угодою, у вигляді пені, в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми несвоєчасно сплачених коштів за кожен день прострочення.

З огляду на неналежне виконання відповідачем-2 своїх зобов'язань перед позивачем за Договором факторингу № 40311Y1 від 15.04.2011 р., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно обґрунтованості стягнення з відповідача-2 на користь позивача 41270,58 грн. заборгованості з плати за фінансування, що діє в період після дати виконання зобов'язань за угодою, яка нарахована з 04.07.2012 р. по 30.11.2012 р. та 1196,01 грн. пені за прострочення сплати коштів за фінансування, що діє в період після дати виконання зобов'язань за угодою, яка нарахована з 08.08.2012 р. по 25.12.2012 р., розрахунок яких перевірений судом, є правильним та не суперечить чинному законодавству.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідачі свої зобов'язання за Договором факторингу № 40311Y1 від 15.04.2011 р. та Договором поставки № 12010101 від 01.01.2012 р. належним чином не виконали, що призвело до виникнення у відповідачів заборгованості перед позивачем, розмір якої підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Так, станом на 25.12.2012 р. заборгованість відповідачів перед позивачем становить 461854,75 грн., з яких: 307493,86 грн. - заборгованість за поставлену продукцію на підставі видаткової накладної ІФ-120403002 від 04.04.2012 р.; 26491,71 грн. - пеня за прострочення сплати коштів за поставлену продукцію, нарахована з 04.07.2012 р. по 25.12.2012 р.; 85402,59 грн. - річні від суми простроченого платежу за користування грошовими коштами, нараховані з 04.07.2012 р. по 25.12.2012 р.; 41270,58 грн. - заборгованість з плати за фінансування, що діє в період після дати виконання зобов'язань за угодою, нарахована з 04.07.2012 р. по 30.11.2012 р.; 1196,01 грн. - пеня за прострочення сплати коштів за фінансування, що діє в період після дати виконання зобов'язань за угодою, нарахована з 08.08.2012 р. по 25.12.2012 р.

Враховуючи невиконання відповідачем-1 своїх зобов'язань за Договором поставки та відповідачем-2 зобов'язань за Договором факторингу, зважаючи на те, що заборгованість перед позивачем на даний час залишається непогашеною, колегія судів вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції було безпідставно відмовлено відповідачу-2 у задоволенні клопотання про надання відстрочки виконання рішення, колегією суддів визнаються необґрунтованими виходячи з наступного.

В зазначеному клопотанні про надання відстрочки виконання рішення відповідач-2 посилається на бухгалтерську довідку від 21.01.2013 р., баланс ТОВ «Інтерфудс» за 9 місяців 2012 року та баланс ТОВ «Інтерфудс» за 2012 рік.

Пунктом 7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» передбачено, що підставою для відстрочки рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк. Вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Таким чином, законодавець пов'язує відстрочку виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Проте, відповідачем-2 не було надано суду жодних доказів наявності конкретних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Наведені відповідачем-2 підстави для відстрочки виконання судового рішення не є виключними обставинами, які б давали підстави для відстрочення виконання судового рішення, оскільки вказані обставини утворились внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось об'єктивних, незалежних від відповідача-2 обставин.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відповідачем-2 не обґрунтовано винятковості обставин, які ускладнюють виконання рішення суду чи роблять таке виконання неможливим, оскільки належні та допустимі докази на підтвердження існування обставин, які могли б бути підставою для відстрочення виконання рішення суду, в матеріалах справи відсутні, а тому висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для відстрочки виконання рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи.

Крім того, відповідачем-2 належними доказами не доведено того, що обставини, які, на його думку, унеможливлюють виконання рішення суду, на момент розгляду клопотання про відстрочку, зміняться після можливого відстрочення та нададуть йому змогу виконати рішення суду в повному обсязі.

Також колегія суддів зазначає, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи в суді першої інстанції, що підтверджується штампом вихідної кореспонденції на зворотньомі боці ухвали суду першої інстанції.

Посилання відповідача-2 в апеляційній скарзі на позбавлення права останнього на участь у розгляді справи колегією суддів визнаються необґрунтованими, оскільки нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі.

Неможливість одного з представників відповідача бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника судового процесу на участь у судовому засіданні його іншого представника, а також реалізації його права на захист шляхом подання відзиву на позов.

Відповідно до п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови, яким, в свою чергу передбачено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

До того ж, колегія зазначає про те, що матеріали справи містять клопотання відповідача-2, в якому він погоджувався з фактом наявності його заборгованості перед позивачем, розмір такої заборгованості не заперечував та просив суд тільки відстрочити виконання рішення суду першої інстанції до 31.01.2014 р., наведене дало суду першої інстанції змогу розглядати справу у відсутності відповідача-2.

Доводи апеляційної скарги зазначеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду м. Києва від 31.01.2013 р.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфудс" залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва від 31.01.2013 р. у справі № 910/403/13 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/403/13 повернути до господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя Буравльов С.І.

Судді Андрієнко В.В.

Шапран В.В.