Постанова

від 18.03.2013 по справі 825/818/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 825/818/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2013 р. м. Чернігів

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Тихоненко О.М.,

за участі секретаря Тищенко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліська інвестиційна компанія» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В:

27.02.2013 Товариство з обмеженою відповідальністю «Поліська інвестиційна компанія» (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби (далі - ДПІ у м. Чернігові ДПС) і просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові ДПС від 13.12.2012 № 0005252320 та № 0005262320. Свої вимоги позивач мотивує тим, що прийняті ДПІ у м. Чернігові ДПС податкові повідомлення-рішення, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 19 791,00 грн. (15 833,00 грн. за основним платежем та 3 958,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) та зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 12 667,00 грн. є протиправними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки позивачем надані всі первинні документи, згідно з якими отримані від контрагента Товариства з обмеженою відповідальністю «Технопром.Буд» (далі - ТОВ «Технопром.Буд») товари (роботи, послуги) пов'язані та були використані в межах господарської діяльності, а тому позивач мав право на віднесення відповідних сум ПДВ до складу податкового кредиту та сум, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду до валових витрат. Крім того, угоди між позивачем та вищезазначеним контрагентом як на момент винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень так і на момент звернення до суду в установленому порядку недійсними не визнані, а тому відсутні будь-які підстави для зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ та збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств та як наслідок оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, надав клопотання, в якому позовні вимоги підтримує та просить задовольнити їх в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позові, справу розглянути за його відсутності.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила в їх задоволенні відмовити та зазначила, що працівниками ДПІ у м. Чернігові ДПС проведена документальна виїзна позапланова перевірка позивача щодо декларування в податковій звітності з ПДВ у складі податкового кредиту операцій з ТОВ «Техпром.Буд». За результатами складено акт перевірки та встановлено порушення позивачем вимог Закону України від 22.05.1997 № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон про ПДВ), в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток, завищено від'ємне значення за грудень 2010 року та завищено залишок від'ємного значення ПДВ який включається до складу податкового періоду наступного податкового періоду. В ході перевірки був використаний акт Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Державної податкової служби (далі - Харківська ОДПІ) від 10.06.2011 № 1260/180/36555074 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Технопром.Буд» з питань дотримання вимог податкового законодавства по ПДВ за період з 01.12.2010 по 28.02.2011, яким встановлено: неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ «Технопром.Буд» та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді; порушення ч.1 ст.203, ч.1 ст.215, ст.216, 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Технопром.Буд» з постачальниками та покупцями; відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст.3,4,7 Закону про ПДВ та ст.185-203 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ (далі - ПК України). В зв'язку з зазначеним документи, отримані позивачем від ТОВ «Технопром.Буд» не можуть мати податкових наслідків, а тому винесені ДПІ у м. Чернігові ДПС податкові повідомлення-рішення є правомірними та такими, що скасуванню не підлягають.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивач 25.04.2007 зареєстрований в якості юридичної особи виконавчим комітетом Чернігівської міської ради, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи Серії А00 № 580951 (а.с.8).

Згідно довідки АА № 757810 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України видами діяльності позивача за КВЕД-2010 є: 46.90 неспеціалізована оптова торгівля; 70.22 консультування з питань комерційної діяльності й керування; 66.19 інша допоміжна діяльність у сфері фінансових послуг, крім страхування та пенсійного забезпечення; 66.12 посередництво за договорами по цінних паперах або товарах; 56.10.діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (а.с.9).

Судом встановлено, що на підставі направлення від 13.11.2012 № 3313, вимог п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, ст.82 ПК України та відповідно до наказу від 13.11.2012 № 3356 (а.с.66) проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача щодо декларування в податковій звітності з ПДВ у складі податкового кредиту операцій з ТОВ «Технопром.Буд» за грудень 2010 року та податку на прибуток за відповідні періоди з вищевказаним контрагентом, за результатами якої складено акт від 26.11.2012 № 2491/22/35108623 (далі - акт перевірки) (а.с.11-20).

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 22.05.1997 № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 15 833,00 грн., в тому числі за 2010 рік - 15 833,00 грн.;

п.п.7.4.4., п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону про ПДВ, в результаті чого завищено від'ємне значення ПДВ, який включається до складу податкового періоду наступного податкового періоду у сумі за грудень 2010 року 3 739,00 грн.

Перевіркою встановлено завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на загальну суму 63 333,00 грн. за 4 квартал 2010 року - 63 333,00 грн. Також, позивачем задекларовано податковий кредит по операціям з ТОВ «Технопром.Буд» за грудень 2010 року в сумі 12 667,00 грн.

Як вбачається з акту перевірки підставою для висновку ДПІ у м. Чернігові ДПС про порушення позивачем вимог Закону України від 22.05.1997 № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону про ПДВ є акт Харківської ОДПІ від 10.06.2011 № 1260/180/36555074 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Технопром.Буд» з питань дотримання вимог податкового законодавства по ПДВ за період з 01.12.2010 по 28.02.2011, яким встановлено неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ «Технопром.Буд» та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді; порушено ч.1 ст.203, ч.1 ст.215, ст.ст.216,228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Технопром.Буд» з постачальниками та покупцями; відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст.3,4,7 Закону про ПДВ та ст.185-203 Податкового кодексу України.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки позивачем 03.12.2012 подано до ДПІ у м. Чернігові заперечення № 47 (а.с.21-22), однак 10.12.2012 ДПІ у м. Чернігові ДПС надано відповідь № 13120/10/22-610, відповідно до якої дані заперечення залишено без задоволення (а.с.23-24).

На підставі акта перевірки ДПІ у м. Чернігові ДПС прийнято податкові повідомлення-рішення від 13.12.2012:

№ 0005252320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 19 791,00 грн. (за основним платежем 15 833,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 3 958,00 грн. (а.с.25);

№ 0005262320, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 12 667,00 грн. (а.с.26).

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями позивачем подано до Державної податкової служби у Чернігівській області (далі - ДПС у Чернігівській області) скаргу (а.с.37-40), однак рішенням від 11.01.2013 № 6/10/10-215 ДПС у Чернігівській області податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення (а.с.43-47).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивачем 23.01.2013 подано скаргу до Державної податкової служби України (далі - ДПС України) № 3 (а.с.48-51), однак рішенням від 12.02.2013 № 2139/6/10-2115 ДПС України залишено без змін податкові повідомлення-рішення та рішення ДПС у Чернігівській області, а скаргу позивача - без задоволення (а.с.53-55).

Частино 1 статті 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із частиною 1 статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що 23.10.2010 між позивачем (Замовник) та ТОВ «Технопром.Буд» (Виконавець) укладено договір № 5 про інформаційно-консультаційні послуги, відповідно до якого Замовник замовляє, а Виконавець приймає на себе обов'язки щодо надання Замовнику інформаційно-консультаційних послуг з питань комерційної діяльності управління у відповідності до цього Договору. Замовник зобов'язується прийняти послуги та оплатити їх, згідно акту здачі-прийняття робіт (надання послуг). Відповідно до п.4.5 Договору Виконавець повинен надати результати досліджень у електронному виді на лазерних накопичувачах інформації. Договір підписано сторонами та скріплено печатками. До даного договору між сторонами укладено протоколи погодження ціни за надані послуги від 03.12.2010 та від 16.12.2010 (а.с.27-30).

Виконання даного договору підтверджується рахунком-фактурою від 20.12.2010 на суму з ПДВ 76 000,00 грн., актом здачі-прийняття робіт (надання послуг), податковою накладною від 17.12.2010 № 32001 на суму з ПДВ 76 000,00 грн. та результатами дослідження, виготовленими в електронному виді на лазерних накопичувачах інформації, які є інтелектуальною власністю позивача, а оплата підтверджується випискою по рахунку (а.с.31-33,67, 78).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем задекларовано: на підстав поданої податкової декларації з ПДВ № 210178 від 19.01.2011 за грудень 2010 року суму ПДВ, що підлягає оподаткуванню за ставкою 20 відсотків та нульовою ставкою - дозволений податковий кредит в розмірі 33 098,00 грн. (рядок 10.1), усього податкового кредиту - 31 595,00 грн. (рядок 17) (а.с.69-70) (розрахунок коригування сум ПДВ до вищезазначеної податкової декларації (а.с.71) та згідно податкової декларації № 225647 від 08.02.2011 з податку на прибуток підприємства - 2 336,00 грн. (рядок 08) та нарахована сума податку в розмірі 584,00 грн. (рядок 12 Декларації, рядок 7 уточнюючого розрахунку) (а.с.75-76).

Підставою для висновків ДПІ у м. Чернігові ДПС про порушення позивачем вимог Закону України від 22.05.1997 № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону про ПДВ є акт Харківської ОДПІ від 10.06.2011 № 1260/180/36555074 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Технопром.Буд» з питань дотримання вимог податкового законодавства по ПДВ за період з 01.12.2010 по 28.02.2011, яким встановлено ознаки нікчемності правочинів (а.с.84-92).

Необхідно зазначити, що згідно ч. 2. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюванний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Угоди, які укладені між позивачем та контрагентом не визнані судом недійсними і їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності вказаних правочинів, а також наявність взаємних прав та обов'язків сторін за такими угодами.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне . відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; право чини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При цьому суд, зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування ПДВ тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договір мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлений ним, оскільки товар (роботи, послуги) були надані, оплата проведена, договір виконано сторонами в повному обсязі.

Крім того, посилання ДПІ у м. Чернігові ДПС на ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1,2 ст. 215, ст. 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 ПК України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже будь-які документи (у тому числі договори, накладні тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричинити реальні зміни в структурі активів та зобов'язань сторони.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Дослідивши фактичні обставини нарахування податкового зобов'язання, судом враховано, що згідно пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України, платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи із врахуванням визначення терміну «податкове зобов'язання», вказаного в пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Кодексу. При цьому, оскільки в силу пп. 9.1.3 п. 9.1 ст. 9 Кодексу податок на додану вартість відноситься до загальнодержавних податків та зборів, та враховуючи, що податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу (пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 Кодексу), саме пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Кодексу визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Також в даних правовідносинах враховується п. 44.1 ст. 44 ПК України, яким встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до п. 1.6, п. 1.7 ст. 1 Закону про ПДВ, що діяв в періоді, що перевірявся, податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, визначена згідно із п.п. 7.1, 7.2 ст. 7 цього Закону, а податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з п. 7.4 ст. 7 Закону.

Згідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону про ПДВ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону про ПДВ визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону про ПДВ платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно п.п. 7.2.3. п. 7.2 ст. 7 Закону про ПДВ податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до абз. 1 п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону про ПДВ податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 вищенаведеного Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Дані норми Закону про ПДВ повністю кореспондуються з вимогами ПК України.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 ПК України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

При цьому вказаним пунктом наданий виключний перелік підстав коли та чи інша операція не вважається постачанням товарів: не є постачанням товарів випадки, коли основні виробничі засоби або невиробничі засоби ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, а також в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення необоротних активів, або коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів в інший спосіб, внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну

території України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому

числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням

та/або ввезення таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі

таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів

спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі

отримані послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами

оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2. статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 201.4 статті 201 ПК України визначено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/ послуг.

У відповідності до п.201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п.198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.200.1. ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.2. статті 200 ПК України передбачено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Відповідно до п. 201.1, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Таким чином, з вищенаведеного вбачається, що підставою для формування податкового кредиту, є саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, та здійснення операції з метою досягнення господарської мети.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував податковий кредит на підставі належно оформленої (у повній відповідності з вимогами ПК України) податкової накладної, виданої останньому постачальником.

Отже, суму податкового кредиту позивач сформував правомірно, оскільки ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої контрагенту, при наявності належним чином складених первинних документів, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Таким чином, відсутні будь-які підстави для зменшення позивачу розміру від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 12 667,00 грн.

Крім того, посилання ДПІ у м. Чернігові ДПС на акт Харківської ОДПІ від 10.06.2011 № 1260/180/36555074 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Технопром.Буд» з питань дотримання вимог податкового законодавства по ПДВ за період з 01.12.2010 по 28.02.2011 (а.с.84-92) не береться судом до уваги, оскільки чинним податковим законодавством не передбачено право ДПІ у м. Чернігові ДПС при складанні акту перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого.

Крім того, на момент укладення договору між позивачем та контрагентом, останній був зареєстрований у встановленому законом порядку (а.с.34-36).

Також, необхідно зазначити, що по-перше, відповідно до ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, по-друге, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій, по-третє, факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків та підробка документів, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду, по-четверте, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Враховуючи вищезазначене є безпідставними і висновки ДПІ у м. Чернігові ДПС щодо наявності порушення вимог позивачем Закону України від 22.05.1997 № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент вчинення правопорушення).

Відповідно до п.3.1. ст.3 вищезазначеного Закону об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на:

суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону;

суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно п.5.1. ст.5 Закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються у тому числі, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті (п.п5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону).

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 22.05.1997 № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент вчинення правопорушення) передбачено, що не включаються до складу валових витрат витрати на: виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п.п.14.1.27. п.14.1 ст.14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу.

Всі передбачені вище вимоги (у тому числі щодо документального підтвердження понесених витрат та їх зв'язок з господарською діяльністю) позивачем виконані в повному обсязі, що свідчить про неправомірне донарахування ДПІ у м. Чернігові ДПС податку на прибуток приватних підприємств.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам ДПІ у м. Чернігові ДПС, як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень від 13.12.2012 № 0005252320 та № 0005262320.

Відповідно до ч. 1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 122, 158 - 163, 167, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби від 13.12.2012:

№ 0005252320, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Поліська інвестиційна компанія» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 19 791,00 грн. (15 833,00 грн. за основним платежем та 3 958,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями);

№ 0005262320, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Поліська інвестиційна компанія» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 12 667,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України (УК у м. Чернігові, код 38054398, Банк отримувача: ГУ ДКСУ у Чернігівській області, код банку 853592) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліська інвестиційна компанія» (код ЄДРПОУ 35108623) судовий збір в розмірі 324 (триста двадцять чотири) грн. 58 коп.

Постанова набирає законної сили та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядок і строки, передбачені ст.ст. 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.М. Тихоненко