Постанова

від 02.04.2013 по справі 825/789/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 825/789/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2013 року м. Чернігів

Чернігівський окружний адміністративний суду складі:

головуючого судді Лобана Д.В.,

при секретарі Романенко Л.Л.,

за участю представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1) звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби (далі - ДПІ у м. Чернігові) № 0001171720 від 08.02.2013.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем, на думку позивача, були порушені вимоги Податкового кодексу України, у зв'язку з чим податковий орган під час перевірки дійшов необґрунтованих висновків, які покладені в основу податкових повідомлень-рішень. Зокрема, висновки про порушення позивачем цивільного та податкового законодавства не обґрунтовані посиланням на конкретні обставини фінансово - господарської діяльності, на первинні документи, зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку. Так, відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість по податкових деклараціях з податку на додану вартість за жовтень - листопад 2011 року при проведенні господарських взаємовідносин з ТОВ «Бімар». За результатами перевірки складено акт від 23.01.2013 № 197/17/НОМЕР_2 про встановлення порушень, на підставі якого винесене податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби від 08.02.2013 № 0001171720, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 28259,00 грн, в тому числі за основним платежем - 18839,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 9420,00 грн. Вказане податкове повідомлення - рішення отримано позивачем 11.02.2013. Позивач, вважає, що у відповідача не було жодних підстав для визнання нікчемною угоду між ним та ТОВ «Бімар», оскільки відповідач посилається лише на два документи - акт Державної податкової інспекції у м. Черкаси від 31.10.12 № 882/22-14/37101957 про неможливість проведення зустрічної перевірки стосовно нереальності правочину з придбання палива в листопаді 2011року та акт Державної податкової інспекції у м. Черкаси від 19.07.12 № 493/22-14/37101957 про неможливість проведення зустрічної перевірки стосовно нереальності правочину з придбання палива в жовтні і грудні 2011 року через відсутність ТОВ «Бімар» за своєю юридичною адресою на дату проведення перевірок, тобто в липні та жовтні 2012 року, що не може свідчити про нереальність здійснення ним операцій в жовтні і листопаді 2011 року та що даний правочин містить ознаки нікчемності. При цьому, висновки податкового органу про відсутність факту реального виконання договорів про надання послуг, на думку позивача, здійснені без належного аналізу характеру договорів, їх товарності та реальності. Позивач наполягає на тому, що між ним та ТОВ «Бімар» було проведено реальну товарну господарську операцію. Реальність цієї операції підтверджують необхідні бухгалтерські документи, а саме видаткова та податкові накладні, платіжні доручення, рахунки-фактури, акти здачі - прийняття робіт (надання послуг), товарно-транспортні накладні. Відповідно до положень Податкового кодексу України підставою для зарахування сум ПДВ, сплачених позивачем у ціні товару, є податкова накладна. Таким чином, податковий кредит ФОП ОСОБА_1 сформовано на підставі документа, який відповідає по формі і змісту Податковому кодексу України. Отримані паливно-мастильні матеріали були використані позивачем під час надання транспортних послуг іншим контрагентам ФОП ОСОБА_1, що підтверджується податковими накладними, рахунками-фактурами, актами здачі-прийняття робіт, товарно-транспортними накладними. Враховуючи наведене, позивач просить задовольнити його позовні вимоги, визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.02.2013 № 0001171720, стягнути з відповідача понесені судові витрати.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив його задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на письмові заперечення (а. с. 164-166), в яких зазначив, що відповідно до вимог ст. 20, ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, відповідно до наказу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби від 08.01.2013 № 41 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість по податковій декларації з податку на додану вартість за жовтень - листопад 2011 року при проведенні господарських взаємовідносин з ТОВ «Бімар» (код ЄДРПОУ 37715371) була проведена перевірка відповідно до затвердженого плану. За результатами перевірки складено акт перевірки від 23.01.2013 № 197/17/НОМЕР_2, яким встановлено порушення:

- п. 14.1.181; п. 193.1; п. 198.3; п. 198.6; п. 200.1 Податкового кодексу України, в результаті чого знижено податок на додану вартість всього у сумі 18839,00 грн (в т.ч. за жовтень 2011 року - 7719,00 грн, за листопад 2011 року - 11120,00 грн).

Відповідно даним Системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, податкову звітність з ФОП ОСОБА_1 за листопад 2011 року віднесено до другої категорії запису, в результаті завищення податкового кредиту, сформованого за рахунок податкових накладних ТОВ «Бімар» (код ЄДРПОУ 37496915) за жовтень 2011 року на суму ПДВ 7719,00 грн та у листопаді 2011 року на суму ПДВ 11120,00 грн.

Відповідач зауважує на те, що ДПІ у м. Чернігові ДПС отримано акт про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ «Бімар» щодо документального підтвердження господарських відносин з ТОВ «Торгбудкомплекс ЛТД», код 37634764, за жовтень, грудень 2011 року від 19.07.2012 № 493/22-14/37715371 (а. с. 177-184) та акт від 31.10.2012 № 882/22-14/37715371 (а. с. 185-192) про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ «Бімар» щодо документального підтвердження господарських відносин з ТОВ «Торгбудкомплекс ЛТД» за вересень, листопад 2011 року, березень 2012 року від ДПІ у м. Черкаси, що не підтверджують реальність здійснення господарських відносин ТОВ «Бімар» з ФОП ОСОБА_1 протягом періоду з 01.11.2011 по 30.11.2011.

Звіркою ТОВ «Бімар» документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин з платниками податків-покупцями та постачальниками, їх вид, обсяг, якість та розрахунки.

Виходячи з вищезазначеного ДПІ у м. Чернігові вважає, ФОП ОСОБА_1. безпідставно сформовано податковий кредит по взаємовідносинам з ТОВ «Бімар» та просить суд відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви та заперечень на неї, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно акту перевірки від 23.01.2013 № 197/17/НОМЕР_2 ФОП ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) зареєстрований виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 30.10.2005 та взятий на податковий облік до ДПІ у м. Чернігові 30.10.2005, також, включений до реєстру платників податку на додану вартість відповідно до п. 182.1 ст. 182 Податкового кодексу України (а. с. 20-27).

Судом встановлено, що працівниками ДПІ в м. Чернігові була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість по податкових деклараціях з податку на додану вартість за жовтень-листопад 2011 року при проведенні господарських операцій з ТОВ «Бімар» (код за ЄДРПОУ 377156371). За результатами перевірки складено акт від 23.01.2013 № 197/17/НОМЕР_2 (а. с. 169-176) перевіркою встановлено порушення товариством:

пп. 14.1.181; п. 198.1, п. 198.3; п. 198.6; п. 200.1 Податкового кодексу України, що призвело до неправомірного декларування податкових зобов'язань з ПДВ за жовтень - листопад 2011 року у сумі 18839,00 грн.

На підставі акту перевірки ДПІ в м. Чернігові було винесено податкове повідомлення-рішення від 08 лютого 2013 року № 0001171720 (а. с. 10), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 28259,00 грн (з яких 18839,00 грн за основним платежем та 9420,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями).

В свою чергу, суд звертає увагу на те, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі виконання платником податків вимог ст. 78 ПК України та надання вичерпних пояснень та повного пакету документів на їх підтвердження. Вказаний висновок узгоджується з положеннями п. 79.1 ст. 79 ПК України, який передбачає, що документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

У разі ж ненадання відповіді на запит податкового органу або якщо надані платником податку письмові пояснення та документи будуть визнані неповними чи недостатніми - виникають підстави для проведення виїзної документальної перевірки, що дійсно протиправно не було враховано відповідачем.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємому періоді ФОП ОСОБА_1 здійснював господарську діяльність із контрагентом ТОВ «Бімар».

Так, між ФОП ОСОБА_1 (Покупець) та ТОВ «Бімар» було укладено усну угоду, щодо придбання палива, яке здійснювалось безготівковим шляхом на підставі платіжних доручень.

Реальність виконання вказаних договорів підтверджують наступні первинні документи:

- податкові накладні № 75 від 07.10.2011 на суму 46500,00 грн (в т.ч. ПДВ - 7750,00 грн), № 27 від 02.11.2011 на суму 66720,00 грн (в т.ч. ПДВ - 11120,00 грн), (а. с. 30,33);

- видаткові накладні № 75 від 07.10.2011 на суму 46500,00 грн (в т.ч. ПДВ - 7750,00 грн), № 27 від 02.11.2011 на суму 66720,00 грн (в т.ч. ПДВ - 11120,00 грн), (а. с 29,32).

Розрахунки за вищезазначеною угодою за поставки товару здійснено безготівковим шляхом, що підтверджується копіями платіжних доручень: № 464 від 20.10.11 на суму 5200,00 грн, № 468 від 25.10.11 на суму 18600,00 грн, № 469 від 25.10.11 на суму 5800,00 грн, № 472 від 28.10.11 на суму 6200,00 грн, № 473 від 28.10.11 на суму 10470,00 грн, № 475 від 02.11.11 на суму 7000,00 грн, № 483 від 10.11.11 на суму 11000,00 грн, № 509 від 22.11.11 на суму 6115,00 грн, № 510 від 22.11.11 на суму 6450,00 грн, № 512 від 23.11.11 на суму 5890,00 грн, № 520 від 24.11.11.11 на суму 5155,00 грн, № 527 від 29.11.11 на суму 20000,00 грн (а. с. 34-45).

Отже, правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Тобто, позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні змін майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договори мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки товар (роботи/послуги) був переданий, оплата проведена, договори виконано сторонами в повному обсязі.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент вчинення правочинів підприємство - контрагент позивача ТОВ «Бімар» було зареєстровано в якості юридичної особи та платником податків, що не заперечується сторонами та у відповідності до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства дані обставини не потребують додаткового доказування.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що на момент укладення договору з контрагентом позивач проявив належну обачність, перевіривши необхідні документи контрагента та чи здійснює він господарську діяльність.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є постачання товарів (послуг), місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно із п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу)

Суд звертає увагу на те, що податкові накладні, видані ФОП ОСОБА_1 містять всі реквізити передбачені п. 201.1 ст. 201 ПК України, а тому згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України вони є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому, з урахуванням норм статей 44 та 61 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх поставок товарів, робіт, послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Як на підставу нікчемності правочинів позивача з контрагентами ТОВ «Бімар» відповідач посилається на акт від 23.01.2013 № 197/17/НОМЕР_2 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість за жовтень - листопад 2011 року при проведенні господарських взаємовідносин з ТОВ «Бімар» вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.06.2011 по 30.11.11 (а. с. 169-176), яким встановлена відсутність у ТОВ «Бімар» необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також, на акт від 19.07.2012 № 493/22-14/37715371 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Бімар» щодо документального підтвердження господарських взаємовідносин із ТОВ «Торгбудкомплекс ЛТД» за жовтень, грудень 2011 року (а. с. 177-184) та акт від 31.10.2012 № 882/22-14/37715371 про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «Бімар» щодо документального підтвердження господарських взаємовідносин із ТОВ «Торгбудкомплекс ЛТД» за вересень, листопад 2011 року та лютий, березень 2012 року (а. с. 185-192), відповідно до яких провести зустрічні звірки неможливо у зв'язку з тим, що на момент складання акта первинні документи, підтверджуючі господарські операції з контрагентами ТОВ «Бімар» не надано, а також відповідно акта № 361/15-3 від 06.07.2012 про відсутність підприємства за місцезнаходженням. 06.07.2012 до податкової міліції направлено запит на встановлення місцезнаходження ТОВ «Бімар» № 2131/15-310. Від ГВПМ ДПІ у м. Черкасах 06.07.2012 отримано довідку № 738 про відсутність підприємства за податковою адресою.

Однак, такі посилання судом не приймаються до уваги, зважаючи на наступне.

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, п. 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з ч. 2 згаданої статті, є нікчемним.

Частино 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб - сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Суд вважає за необхідне зазначити, що сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певних договорів, не є безумовною підставою для висновку про укладення таких договорів з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Доводи відповідача щодо неможливості здійснення контрагентами позивача фінансово - господарської діяльності у зв'язку з відсутністю у них необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів суд вважає необґрунтованими, оскільки чинним цивільним та господарським законодавством дійсність і реальність договорів та правомірність виданих за ними, зокрема, податкових накладних не обумовлені наявністю у постачальника (продавця) матеріальних та трудових ресурсів для здійснення такої діяльності.

Стосовно відповідальності позивача за можливі протиправні дії його контрагентів суд зазначає, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства у діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Поряд з цим, будь-яких доказів щодо обізнаності позивача про фіктивне підприємництво юридичних осіб, що є його контрагентами та здійснення ними незаконної фінансово - господарської діяльності представником відповідача суду не надано.

Таким чином, за переконанням суду, відповідач неправомірно поклав на позивача відповідальність за можливі протиправні дії його контрагентів.

Отже, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентами позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

В свою чергу, судом встановлено, що вищезазначені договори були виконані сторонами в повному обсязі, товар (роботи/послуги) отриманий, сторони претензій одни до одних не мають.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних правочинів з отримання позивачем товарів (робіт/послуг), невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

Всі суми податку на додану вартість сплаченого і віднесеного позивачем до податкового кредиту, підтверджуються податковими накладними, які відповідають вимогам Податкового кодексу України та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Як докази використання отриманого палива у власній господарській діяльності позивачем надано податкові накладні (а. с. 52, 55, 58, 68, 73, 77, 80, 83, 84, 86, 88, 90, 91, 93, 96, 98, 114, 117, 131, 135, 139, 143, 146, 149, 152), рахунки-фактури (а. с. 50, 53, 56, 66, 71, 75, 78, 94, 112, 115, 129, 133, 137, 141, 144, 147, 150), акти здачі-прийняття робіт (а.. 51, 54, 57, 67, 72, 76, 79, 81, 82, 85, 87, 89, 92, 95, 97, 113, 116, 130, 134, 138, 142, 145, 148, 151) та товарно-транспортні накладні (а. с. 59-65, 69-70, 74, 99-111, 118-28, 132, 136, 140).

Частиною 2 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Верховний суд України у справах з аналогічним предметом спору дотримується позиції, що судом обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам.

Вказаний факт не був спростований в судовому засіданні представником відповідача.

Враховуючи вищевикладене, висновок податкового органу про заниження позивачем податку на додану вартість є безпідставним, а тому і нарахування штрафних (фінансових) санкцій, з огляду на ст. 123 Податкового кодексу України, також є протиправним.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність свого рішення.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 122, 158 - 163Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби від 08.02.2013 № 0001171720.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 судові витрати в сумі 282 (двісті вісімдесят дві) грн 59 коп.

Постанова набирає законної сили та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.В. Лобан