Постанова

від 26.02.2009 по справі 33/149-08

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33/149-08

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.02.2009                                                                                       Справа№  33/149-08

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сизько І.А. (доповідач),

суддів: Кузнецової І.Л., Верхогляд Т.А.

секретар судового засідання Пруднікова Г.В.

представники сторін:

від позивача: Миткалик Є.В. представник, довіреність №264  від 02.12.08;

від відповідача: Заіменко Д.В. представник, довіреність №б/н  від 11.03.08;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпробетон” на рішення господарського суду Дніпропетровської області  від  09.12.08р. у справі №33/149-08

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Гринвіч”, м.Дніпропетровськ

до товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпробетон”, м.Дніпропетровськ

про стягнення 58 227 грн. 38 коп.

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2008 року товариство з обмеженою відповідальністю “Гринвіч” (далі –ТОВ “Гринвіч”) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпробетон” (далі –ТОВ “Дніпробетон”)  про стягнення суми основного боргу 47 757, 40грн., 3% річних 102, 05грн., пені 816, 45грн., 20% від суми неоплаченого товару 9 551, 48грн. (всього 58 227, 38 грн.).

Відповідачем в відзиві на позовну заяву заявлено клопотання про розстрочку виконання рішення суду на строк 6 місяців рівними частинами.         Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 09.12.08р. (суддя Рудовська І.А.) по справі №33/149-08 позов задоволено повністю.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідачем не надано суду доказів виконання умов договору щодо оплати товару; позовні вимоги в частині стягнення основного боргу доведені, а порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій. В частині відмови в задоволенні клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення суд послався на відсутність доказів, які б свідчили про виняткові обставини для надання розстрочки.

Не погодившись з рішенням господарського суду відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить частково скасувати рішення господарського суду та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог в частині стягнення штрафу відмовити та розстрочити виконання рішення суду в порядку ст. 121 Господарського процесуального кодексу України  на строк 6 (шість) місяців рівними частинами.

В апеляційній скарзі скаржник зазначив, що при присудженні до стягнення пені та штрафу необхідно враховувати конституційний принцип, за яким ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення; підприємство знаходиться у скрутному фінансово-матеріальному стані, що обумовлено великою дебіторською заборгованістю.

В відзиві на апеляційну скаргу ТОВ “Гринвіч” просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

          Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

20.08.2008р. між ТОВ “Гринвіч” (продавець) та ТОВ “Дніпробетон” (покупець) був укладений договір № 73п/ц, відповідно до умов якого  продавець взяв на себе зобов'язання передати покупцю у власність цемент, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплати за нього на умовах діючого договору. Найменування, кількість та асортимент товару зазначаються в специфікаціях , які є невід'ємною частиною договору.

За специфікацією №1 до договору № 73п/ц  строк поставки товару 20.08.2008р. –21.08.2008р., а оплата здійснюється відповідачем  за графіком до 03.09.2008р. (а.с.12-13).

Позивач на виконання своїх договірних зобов'язань поставив відповідачу товар на загальну суму 47757,40грн., що підтверджується видатковими накладними №РНк-00648, №РНк-00649, № РНк-00650 від 20.08.2008р. та довіреністю №995655/271 від 20.08.2008р. (а.с.14-17).

15.09.2008р. позивач звернувся до відповідача з претензією про перерахування заборгованості по договору №73п/ц від 20.08.2008р. у розмірі 47 757, 40грн., яка залишена відповідачем без відповіді (а.с.21-22).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні  виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням,  проведеним належним чином.

 Пунктом 5.3 договору сторони передбачили, що  покупець  у разі порушення строків оплати товару сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості заборгованості за кожен день прострочення.

 Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

 Вимоги позивача про стягнення з відповідача 47 757, 40грн. основного боргу, 816,45грн. пені та 102,05грн. 3% річних  за період з  04.09.2008р. по 30.09.2008р. є цілком обґрунтованими та вірно задоволені судом першої інстанції.

Пунктом 5.4 договору сторони встановили, що у разі порушення строків оплати товару покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 20% від суми несплаченого або неповністю сплаченого товару. За розрахунком позивача штраф складає 9 551,48грн.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Стягуючи з відповідача на користь позивача штраф місцевий господарський суд дійшов хибного висновку щодо правомірності цих вимог та не взяв до уваги норми Господарського кодексу України і Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”.

Згідно з п.п.1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За приписами ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Таким чином, яким би способом не визначався в договорі розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний.

З огляду на викладене, за прострочку платежу за договором може бути стягнута лише сума неустойки, яка не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Крім того, згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а штраф і пеня відносяться до одного виду юридичної відповідальності, у зв'язку з чим апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції у даній частині і знаходить підстави для часткового задоволення апеляційної скарги.

Щодо висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для розстрочки виконання рішення суду у даній справі, то колегія суддів погоджується з цим висновком.

Згідно п.1 ст.121 Господарського процесуального кодексу України  при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд  у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Відповідач зазначає в клопотанні про тимчасове скрутне фінансове становище. Проте, відсутність станом на конкретний день обігових коштів, достатніх для виконання рішення господарського суду, не є тою виключною обставиною, яка може бути підставою для задоволення заяви про розстрочку виконання рішення суду.

Враховуючи матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач не навів виняткових випадків, які б свідчили про наявність обставин для надання розстрочки виконання рішення.

Треба також зауважити, що без надання розстрочки виконання рішення суду боржник фактично з вересня 2008р. користується відстрочкою, оскільки не сплачує заборгованість за поставлений товар.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -      

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпробетон”, м.Дніпропетровськ  задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.12.2008р. у справі №33/149-08 скасувати частково, виклавши абзац перший та абзац другий резолютивної частини рішення в наступній редакції:

“Позовні вимоги задовольнити частково.

 Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпробетон”, м.Дніпропетровськ на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Гринвіч”, м.Дніпропетровськ 47 757, 40грн. основного боргу, 102, 05грн. 3% річних, 816, 45грн. пені, 486,76грн. державного мита та 118, 00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.”

Доповнити резолютивну частину рішення абзацами третім та четвертим наступного змісту:

“В решті позовних вимог відмовити.

 В задоволенні клопотання товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпробетон”, м.Дніпропетровськ про розстрочку виконання рішення суду на шість місяців відмовити.”

В іншій частині рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.12.2008р. у справі №33/149-08 залишити без змін.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Гринвіч”, м.Дніпропетровськ на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпробетон”, м.Дніпропетровськ 47,75грн. витрат по сплаті державного мита за апеляційною скаргою.

Виконання постанови доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя                                                           І.А. Сизько

Суддя                                                                                  І.Л. Кузнецова

Суддя                                                                                  Т.А. Верхогляд