Постанова

від 17.04.2013 по справі 813/1727/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2013 року № 813/1727/13-а

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого - судді Сасевича О.М.

за участю секретаря судового засідання Чижук М.М.,

за участю сторін:

представника позивача Тибінки В.Я.,

представника відповідача Берези І.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Р-Інжиніринг» до Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.02.2013 року №0000242200, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Р-Інжиніринг» (надалі-ТзОВ «Р-Інжиніринг») звернулось до суду з адміністративним позовом до Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби (надалі-Городоцької МДПІ Львівської області ДПС), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.02.2013 року №0000242200.

Згідно ухвали судді від 06.03.2013 року, провадження у даній адміністративній справі відкрито.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав з підстав, зазначених у позовній заяві та додаткових усних уточнень, просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав і надав суду письмове заперечення на позов. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю.

Заслухавши пояснення сторін, показання свідків, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (Серія АА №933067), ТзОВ «Р-Інжиніринг» зареєстровано 04.03.2010 року Городоцькою районною державною адміністрацією Львівської області як юридичну особу за №1 395 102 0000 001085.

Позивача взято на податковий облік в органах ДПС 05.03.2010 року і на період здійснення перевірки ТзОВ «Р-Інжиніринг» перебувало на обліку в Городоцької МДПІ Львівської області ДПС.

Як вбачається із матеріалів справи, у період проведення перевірки позивач був платником, зокрема, податку на додану вартість відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 13.04.2010 року №100279299.

Згідно Довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України АБ №483717 основними видами діяльності ТзОВ «Р-Інжиніринг» є за даними КВЕД: 71.12-діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах; 43.22-монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування; 46.73-оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; 46.74-оптова торгівля залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткуванням і приладдям до нього; 33.20-установлення та монтаж машин і устаткування; 41.20-будівництво житлових і нежитлових будівель.

Матеріалами справи підтверджено, що на підставі рішення начальника Городоцької МДПІ Львівської області ДПС, оформленого наказом від 04.02.2013 року №49, направлення №26/22-00 від 04.02.2013 року, виданого Городоцької МДПІ Львівської області ДПС, у період з 04.02.2013 року по 06.02.2013 року, головним державним податковим ревізором-інспектором відділу податкового контролю Городоцької МДПІ Львівської області ДПС ОСОБА_8 було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Р-Інжиніринг» з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за вересень 2012 року при взаєморозрахунках з ПП «Приватпостачсервіс».

ТзОВ «Р-Інжиніринг» надано лист на запит органу ДПС щодо відмови у наданні підтверджуючих документів з приводу взаєморозрахунків з ПП «Приватпостачсервіс».

Відповідно до ст.75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Пунктом 78.4 статті 78 зазначеного Кодексу закріплено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки та за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

В даному випадку, відповідачем в наказі від 04.02.2013 року як підставу для проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Р-Інжиніринг» визначено п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин, серед інших, за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язків письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

15.02.2013 року позивач отримав акт від 13.02.2013 року №60/22/36769054 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Р-Інжиніринг» (код ЄДРПОУ 36769054) з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за вересень 2012 року при взаєморозрахунках з ПП «Приватпостачсервіс» (код ЄДРПОУ 35246147), в якому і було зазначено про ненадання позивачем перевіряючому підтверджуючих документів по взаєморозрахунках з ПП «Приватпостачсервіс».

В акті перевірки від 13.02.2013 року Городоцькою МДПІ Львівської області ДПС зроблено висновок про порушення позивачем: 1) ч.5 ст.203, ч.ч.1, 2 ст.215, ст.216, ч.2 ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог вказаних статей у момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених у вересні 2012 року при придбанні ТМЦ у ПП «Приватпостачсервіс» і продажу робіт, ТМЦ ДТГО «Львівська залізниця». Роботи по даних правочинах не були виконані в порушення ст.ст.626, 655, 656 ЦК України; 2) п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ, у зв'язку із чим завищено податковий кредит за вересень 2012 року на суму 1 093,00 грн. по взаєморозрахунках з ПП «Приватпостачсервіс» та п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ, у зв'язку із чим завищено податкове зобов'язання за листопад 2012 року на загальну суму 1 307,00 грн., у тому числі, по взаєморозрахунках з ДТГО «Львівська залізниця» на суму ПДВ 1 307,00 грн.

Позивач з актом податкової перевірки не погодився та оскаржив його в адміністративному порядку. За наслідками оскарження акта перевірки заперечення до акта перевірки було залишено без задоволення.

Як вбачається з акту, Городоцькою МДПІ Львівської області ДПС перевірка проводилася з 04.02.2013 року по 06.02.2013 року, наказ про проведення перевірки виданий податковим органом 04 лютого 2013 року, тобто у момент проведення перевірки, що унеможливлює посадову особу платника податку бути своєчасно повідомленим про її проведення, а відтак, на переконання суду є грубим порушенням приписів ст.78 Податкового кодексу України.

Окрім цього, із показань свідка ОСОБА_4 - головного бухгалтера ТзОВ «Р-Інжиніринг», наданих у судовому засіданні 15.04.2013 року та пояснень представника позивача вбачається, що у визначений для перевірки період, документальна позапланова виїзна перевірка позивача не проводилася, оскільки ревізор не з'явився, посвідчення та направлення на перевірку керівництву Товариства пред'явлено не було, а також у журналі перевірок перевіряючий не розписувався.

Свідок ОСОБА_8 - головний державний податковий ревізор-інспектор відділу податкового контролю Городоцької МДПІ Львівської області ДПС, яким безпосередньо у період з 04.02.2013 року по 06.02.2013 року проводилась перевірка, повідомив, що документальна позапланова виїзна перевірка ТзОВ «Р-Інжиніринг» проведена у приміщенні податкового органу, про що, у свою чергу, не заперечувалось і представником відповідача.

З огляду на викладене, суд вбачає грубе порушення з боку відповідача порядку та процедури проведення документальної позапланової виїзної перевірки та відзначає, що жодна норма чинного законодавства, в тому числі, Податкового кодексу України не встановлює повноважень контролюючого органу проводити виїзну документальну перевірку у приміщенні ДПІ.

Отже, відповідач фактично змінив вид перевірки, провівши документальну невиїзну перевірку, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Особливості проведення документальної невиїзної перевірки визначені у статті 79 Податкового кодексу України, зокрема документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам органу державної податкової служби право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що при проведені позапланової виїзної перевірки платник податків має право не допустити посадових осіб органів податкової служби до її проведення, проте вказане право платника податку не передбачено при проведені позапланової невиїзної перевірки.

При цьому, судом встановлено та не заперечувалось представниками сторін, що ДПІ не було прийнято наказ на проведення позапланової невиїзної перевірки ТзОВ «Р-Інжиніринг», що також є порушенням ст.79 Податкового кодексу України та свідчить про відсутність права посадової особи органу державної податкової служби розпочати її проведення.

Суд також вважає за необхідне зауважити, що суперечливим видається те, що наказ начальника Городоцької МДПІ Львівської області ДПС №49 від 04.02.2013 року був виданий з метою проведення позапланової виїзної документальної перевірки ТзОВ «Р-Інжиніринг» з питань правомірності формування податкового кредиту за вересень 2012 року при взаєморозрахунках лише із ПП «Приватпостачсервіс», однак, як з'ясовано у судовому засіданні, про перевірку взаємовідносин за листопад 2012 року між позивачем та ДТГО «Львівська залізниця» наказ не видавався і така не проводилася, а тому, податковий ревізор діяв поза межами наданих йому повноважень і всупереч нормам законодавства. Отже, реальність здійснення господарських операцій між ТзОВ «Р-Інжиніринг» та ДТГО «Львівська залізниця» у даному випадку дослідженню судом не підлягає.

На підставі вказаного акта перевірки Городоцькою МДПІ Львівської області ДПС 22.02.2013 року було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000242200, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1 640,00 грн., в тому числі за основним платежем - 1 093,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 547,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятими податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся з позовом до суду за захистом порушених прав.

Вирішуючи питання щодо правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд виходить з наступного.

У відповідності до п.198.1, п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України (надалі-ПК України), право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, із положень зазначених норм законодавства вбачається, що формування податкового кредиту допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими документами. Такими документами Податковий кодекс України визначає податкові накладні.

Таким чином, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України).

Судом встановлено, що 03.07.2012 року між ПП «Приватпостачсервіс» (Постачальник) в особі директора Чалової Е.А. та ТзОВ «Р-Інжиніринг» (Покупець) в особі директора Рудого І.Л. було укладено Договір поставки №135/43, відповідно до якого Постачальник зобов'язується поставити продукцію згідно найменування, асортименту та кількості, тощо, вказаного в специфікаціях, а Покупець - прийняти та оплатити продукцію.

В результаті господарської діяльності ТзОВ «Р-Інжиніринг» у вересні 2012 року на підставі Договору із ПП «Приватпостачсервіс» було придбане та отримане обладнання, а саме: дихальний клапан СМДК-100ААМ (2 шт.), патрубок вентиляційний ПВ-80 (1 шт.), патрубок вентиляційний ПВ-50 (1 шт.), що підтверджується виписаною видатковою накладною №1031 від 26.09.2012 року на суму 6 558,00 грн. (у т.ч. ПДВ 1 093,00 грн.) та податковою накладною №1 від 03.09.2012 року на загальну суму 6 558,00 грн. (у т.ч. ПДВ 1 093,00 грн.).

Досліджені судом вищевказані накладні містять всі реквізити, передбачені чинним законодавством для первинних документів.

Розрахунки за придбаний товар проводились на підставі вказаної видаткової і податкової накладних, про що свідчать банківські виписки з рахунків.

Згідно долученого представником ТзОВ «Р-Інжиніринг» копії витягу із журналу реєстрації довіреностей з 2010 р. по 2013 р. судом встановлено, що Підприємством виписувались довіреності на ім'я - ОСОБА_7 для отримання від ПП «Приватпостачсервіс» цінностей, які були оприбутковані.

Доставка товару, у свою чергу, здійснювалась за кошти позивача та за Договором перевезення вантажів №3821 від 10.01.2011 року, укладеного між позивачем та ТзОВ «Транспортна компанія «САТ». Транспортування продукції здійснено на підставі товарно-транспортної накладної від 26.09.2012 року. У зв'язку із перевезенням вантажу, між «Транспортна компанія «САТ» та позивачем складено акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) з перевезення від 28.09.2012 року.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні. Виходячи з припису норм Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV, обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку. Таким чином, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні бути складені до вимог чинного законодавства.

Згідно із ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Виходячи з вимог вказаного вище Закону, відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

При цьому, згідно з ч.2 цієї статті, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Отже, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні відповідати вимогам чинного законодавства України. При цьому, фактичні витрати на послуги повинні оформлятися відповідними документами, які б підтверджували фактичне виконання тієї чи іншої господарської операції.

Частиною 2 статті 3 цього Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 2.4 глави 2 Положення «Про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 05.06.1995 року №168/704, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному вираженні), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Згідно із пунктами 2.15-2.16 глави 2 вказаного Положення, первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документів обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна зв'язку показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним документам, встановленому порядку приймання, зберігання та витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, юридичним або фізичним особам.

Отже, первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV.

Таким чином, твердження представника відповідача в обґрунтування висновків акта перевірки не можуть бути прийняті судом до уваги та підтверджувати відповідні обставини.

Позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту, сформування податкового зобов'язання у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків його контрагентами (або контрагентами контрагентів позивача), в тому числі - несплата податкових зобов'язань останніми, порушує право особи мирно володіти своїм майном, про що вказано у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 року (надалі-Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства в розумінні ст.9 Конституції України.

Зокрема, ст.1 Протоколу до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі-ЄСПЛ), які згідно з ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року №3477, мають в Україні значення джерела права.

Зокрема, у рішенні у справі «Щокін проти України» (п.49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих ст.1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнано тільки, якщо здійснене на умовах, передбачених законом.

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії у випадку неправомірних дій іншої компанії підтверджується численними рішеннями Європейського суду з прав людини. Так, п.71 рішення у справі «Булвес проти Болгарії» ЄСПЛ дійшов такого висновку: «...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні в справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії». У п.23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника з тим, щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б. Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знаходить своє продовження у праві Європейського союзу, зокрема, у Шостій Директиві №77/388/ЄЕС від 17.05.1977 року щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту (надалі-Шоста Директива).

Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 18.03.2004 року №1629 визначає сферу оподаткування (зокрема, непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire (право ЄС) з метою недопущення прийняття актів, які суперечать праву Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а відповідно його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви.

Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄС), яка відповідно застосовується ЄСПЛ для вирішення справи «Булвес проти Болгарії», а саме: «Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2(1). 4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають об'єктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати».

Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту недійсності попередньої або наступної операції у низці поставок, в яку входять ці операції, через шахрайство з ПДВ, про яке платник податку не знав і не міг знати.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, порушення вимог чинного податкового законодавства будь-яким суб'єктом господарювання по ланцюгу постачання при здійсненні господарських операцій не повинно тягти за собою відповідальність іншого учасника господарських взаємовідносин. Тобто один суб'єкт господарювання не відповідає за дії (бездіяльність) іншого у разі порушення останнім норм відповідного законодавства.

Якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках, то відповідно до п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством.

Відображення суми податкових зобов'язань провадиться платником податку на підставі результатів господарської діяльності.

Відповідно до п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Окрім цього, суд вважає, що неправомірними є доводи відповідача про те, що Товариством не надано підтверджуючих документів на поставку ТМЦ, а саме: належним чином оформлених товарно-транспортних накладних, оскільки, по-перше, ТТН не є виключним документом, що підтверджує поставку товару, по-друге, норми Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за №128/2568, передбачають обов'язкову наявність товарно-транспортних накладних у разі укладення договорів про перевезення вантажів з перевізником.

Однак, надані до матеріалів справи товарно-транспортні накладні містять відповідні обов'язкові реквізити, передбачені ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88), що дають змогу ідентифікувати господарську операцію, та осіб які брали участь у здійсненні господарської операції.

Щодо відсутності окремих інших реквізитів товарно-транспортних накладних, суд звертає увагу, що відсутність таких реквізитів не є підставою вважати безтоварними господарські операції, оскільки в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року №1936/11/13-11 вказано з цього приводу наступне: сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Статтею 71 КАС України встановлений обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 КАС України.

Враховуючи вимоги КАС та аналізуючи документи, що містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку, що по господарських операціях позивач свої зобов'язання виконав, розрахунки за придбаний товар здійснені безготівковим шляхом, витрати з придбання товару правомірно віднесені до складу податкового кредиту, що підтверджується наданими позивачем до суду копіями відповідних накладних та інших підтверджуючих цей факт документів, документи по господарських операціях оформлені відповідно до вимог закону.

Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаними господарськими операціями, у тому числі, податкова накладна, були виписані у зв'язку з реальним виконанням вказаних правочинів, ці документи були належним чином оформлені, а відомості, що містилися у них, достовірні.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом також приймається до уваги, що згідно з ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6)розсудливо; 7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи те, що в судовому засіданні було встановлено наявність всіх підтверджуючих обставин проведення господарських операцій між позивачем та ТзОВ «Приватпостачсервіс», зокрема, наявність первинних бухгалтерських документів, факт оплати поставлених ТзОВ «Р-Інжиніринг» товарів, окрім цього, Підприємством на виконання вимог Податкового кодексу України отримано належним чином оформлену податкову накладну, яка є підставою для зарахування сум ПДВ до складу податкового кредиту, загалом підтверджує використання отриманих товарів позивачем у власній господарській діяльності, відтак, суд вважає, що Городоцька МДПІ Львівської області ДПС, як суб'єкт владних повноважень не надала до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються її заперечення, окрім цього належними документально обґрунтованими доказами не підтверджено наявності правових підстав винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення і не спростовано доводів позивача на обґрунтування позовних вимог, а тому, позовна вимога про скасування податкового повідомлення-рішення №0000242200 від 22.02.2013 року, підлягає до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.7-14, 18, 19, 69-72, 86, 94, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби від 22.02.2013 року №0000242200.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Р-Інжиніринг» сплачений судовий збір у сумі 114 (сто чотирнадцять) грн. 71 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 цього Кодексу, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 22 квітня 2013 року.