Постанова

від 24.02.2009 по справі 5/644-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

5/644-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 24 лютого 2009 р.                                                                                    № 5/644-07  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Дроботової Т.Б. –головуючого,Волковицької Н.О., Рогач Л.І.

за участю представників:

позивачаМихайлець О.В. –довір. від 02.12.08р.

відповідачаМиськів Л.В. –довір. від 01.01.09р.Романюк Т.М. - директор

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу  

Державного комітету України з державного матеріального резерву

на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.10.2008р.

у справі№ 5/644-07 господарського суду Дніпропетровської області

за позовомДержавного комітету України з державного матеріального резерву

до Закритого акціонерного товариства    “Агрофірма Контрактова”

про

та за зустрічним позовом

до

про

стягнення 769701,23грн.

Закритого акціонерного товариства    “Агрофірма Контрактова”

Державного комітету України з державного матеріального резерву

стягнення 74163,75грн. заборгованості за надані послуги по зберіганню зерна

ВСТАНОВИВ:

         12.10.2007р. Державний комітет України з державного матеріального резерву звернувся до господарського суду з позовом до Закритого акціонерного товариства    “Агрофірма Контрактова” про зобовязання відповідача виконати наряд Держкомрезерву України № 150/6-4 від 02.04.2007р. та про стягнення з відповідача в доход Державного бюджету України 769701,23грн. штрафних санкцій (в тому числі 605176,20грн. штрафу за несвоєчасне виконання розпорядження центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, 43489,79грн. пені за прострочення виконання розпорядження центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, 121035,24грн. грн. штрафу за порушення правил та умов зберігання, несвоєчасне подання встановленої звітності).

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань за договором про відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву та на порушення ним вимог Закону України "Про державний матеріальний резерв", статті 12, 14 Закону України “Про державний матеріальний резерв”, Порядок формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 № 1129, статті 936, 953 Цивільного кодексу України.

У відзиві на позов відповідач відхилив позовні вимоги, вказавши, що ним належно та своєчасно надано позивачу передбачену умовами договору інформацію щодо результатів перевірки та умов зберігання матеріальних цінностей; те, що форма подачі цієї інформації здійснювалася не у формі звітності інвентаризаційного опису не є підставою для застосування штрафних санкцій;  наряд на відпуск матеріальних цінностей державного резерву не був доведений до відома відповідача, а на даний час вказаний наряд виконано повністю.

Також відповідач звернувся до господарського суду із зустрічною позовною заявою про стягнення 74163,75грн. заборгованості за надані послуги по зберіганню зерна, посилаючись на статті 525, 526, 538, 623, 625, 629, 936, 946, 947 Цивільного кодексу України.  

Державний комітет України з державного матеріального резерву відхилив зустрічний позов повністю з мотивів необґрунтованості розрахунку суми позову, а також в зв'язку з порушенням відповідачем порядку зберігання цінностей державного матеріального резерву.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.04.2008р. (суддя Шевченко С.Л.) первісний позов задоволено частково: стягнуто з Закритого акціонерного товариства "Агрофірма "Контрактова" на користь Державного комітету України з державного матеріального резерву 126606грн. штрафних санкцій, а також 1285,47грн. судових витрат; провадження у справі в частині немайнових вимог припинено; в решті первісного позову відмовлено.

Також судовим рішенням зустрічний позов задоволено частково; з Державного комітету України з державного матеріального резерву на користь Закритого акціонерного товариства "Агрофірма "Контрактова" стягнуто 50431,35грн. заборгованості, 504,31грн. судових витрат; в решті позову відмовлено.

Судове рішення вмотивовано встановленими обставинами справи щодо несвоєчасного подання відповідачем встановленої звітності, наслідком чого є застосування до нього штрафних санкцій відповідно до пункту 12 статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв; також суд визнав обґрунтованим нарахування пені за несвоєчасне виконання наряду на відпуск зерна, починаючи з 20.09.2007р., коли за наявними у справі доказами до відповідача було доведено відповідний наряд.

Припиняючи провадження у справі в частині вимог про виконання наряду, суд встановив, що підприємством на день розгляду справи відвантажено пшеницю, чим виконано наряд.

Задовольняючи зустрічний позов, суд вказав, що заборгованість комітету підтверджена документально, оскільки вартість послуг зберігача визначена умовами договору; заявлена до стягнення сума підлягає задоволення, за винятком 23732,40грн.. сплачених за зберігання у 2007 році.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.10.2008р. (судді: Чимбар Л.О. –головуючий, Тищик І.В., Чоха Л..В.) рішення місцевого господарського суду в частині часткового задоволення первісного позову скасовано; в задоволенні первісного позову про стягнення штрафу та пені відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду стосовно зустрічного позову змінено та викладено частини 6 та 7 резолютивної частини рішення у наступній редакції:

"Стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву, м. Київ, на користь Закритого акціонерного товариства "Агрофірма "Контрактова", смт. Покровське Дніпропетровської області, суму боргу в розмірі 49723,23грн.станом на 05.10.2007р., держмито в розмірі 497,23грн.

В решті зустрічного позову відмовити".

В решті рішення залишено без змін.

При цьому судом апеляційної інстанції прийнято до уваги, що договір  відповідального зберігання не містить умови про надання відповідачем такої форми звітності, як інвентаризаційний опис, а передбачає надання інформації про результати перевірки якості умов зберігання цінностей, а також про відповідність цінностей цілям, для яких вони призначені, за формою, встановленою Комітетом, станом на 1 липня.

Апеляційним судом вказано, що Комітет такої форми не встановив та не надав, чим порушив покладені на нього функції; нормативні акти, на які посилається Комітет, не передбачають обов'язкових форм звітності в розумінні пункту 12 статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв"; відтак, враховуючи неправомірну бездіяльність позивача, надання з незначним запізненням інформації в довільній формі, в якій містяться всі необхідні дані щодо кількості та якості матеріальних цінностей, є підставою для звільнення відповідача від штрафу за частиною 3 статті 219 Господарського кодексу України.

Також апеляційний господарський суд дійшов висновку про виконання відповідачем наряду позивача у межах розумного строку з врахуванням необхідності отримання дозвільних документів на переміщення матеріальних цінностей, тобто, про відсутність порушення, про яке зазначає позивач.

Рішення місцевого господарського суду за зустрічним позовом змінено, виходячи з арифметичного розрахунку залишку заборгованості.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, Державний комітет України з державного матеріального резерву звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог Державного комітету України з державного матеріального резерву.

Скаргу мотивовано доводами про порушення та неправильне застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, а саме статті 129 Конституції України, статей 4-2, 43 Господарського процесуального кодексу України, статей 935, 936 Цивільного кодексу України, пункту 9 статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв".

Скаржник зазначає, що постанову апеляційного господарського суду прийнято без належної оцінки доказів та без належного дослідження обставин справи, що підтверджують факт невиконання наряду № 150/6-4, тобто, розпорядження центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, про відвантаження матеріальних цінностей державного резерву.

Відповідач відзив на касаційну скаргу не надав, усно її доводи відхилив.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Правовідносини, пов'язані з формуванням, розміщенням, зберіганням, використанням, поповненням та освіженням (поновленням) запасів державного матеріального резерву, врегульовано Законом України “Про державний матеріальний резерв”, Постановою Кабінету Міністрів України № 1129 від 08.10.1997р. “Про затвердження Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностям державного резерву”, Постановою Кабінету Міністрів від 12.04.2002р. № 532 “Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву”; водночас до вказаних правовідносин підлягають застосуванню приписи цивільного законодавства України, з урахуванням особливостей, встановлених спеціальним законодавством.

Відповідно до статті 11 вказаного Закону запаси матеріальних цінностей матеріального резерву розміщуються на підприємствах, в установах та організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву; частина запасів матеріальних цінностей державного резерву може зберігатися на промислових, транспортних, сільськогосподарських, постачальницько-збутових та інших підприємствах, незалежно від їх форм власності.

Зобов'язання, що виникли у суб'єктів правовідносин, пов'язаних з відповідальним зберіганням цінностей державного матеріального резерву, підлягають виконанню належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання полягає виконанню у визначений термін; якщо ж строк виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги,  кредитор має право вимагати виконання в будь-який час, а боржник повинен виконати зобов'язання у семиденний термін з дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає з договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 14 Закону України “Про державний матеріальний резерв” передбачено майнову відповідальність за порушення при операціях з матеріальними цінностями державного резерву; в тому числі за самовільне відчуження (використання, реалізацію) матеріальних цінностей державного резерву з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких вони знаходяться, стягується штраф у розмірі 100 відсотків вартості матеріальних цінностей у цінах на час виявлення факту відчуження.

Також цією ж статтею передбачено, що у разі несвоєчасного подання встановленої звітності підприємства, установи і організації  сплачують штраф у розмірі 20% вартості матеріальних цінностей, щодо яких допущено порушення. Вказана стаття у цій частині кореспондується зі статтею 16 Закону, за якою звітність про наявність запасів матеріальних цінностей державного резерву, їх рух, облік здійснюються в порядку, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 01.09.2005р. між сторонами був укладений договір № ЮР-2зб/325-2005 про відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, відповідно до умов договору позивач передав, а відповідач прийняв на зберігання пшеницю 4 класу в кількості 1186,620 тон вартістю 605176,20грн., що підтверджено приймальним актом № 1 від 12.09.2005р. та накладною № 26 від 12.09.2005р.

За умовами договору (пункт 2.7) зберігач зобов'язаний щороку подавати позивачу 15 липня року наступного за звітним інформацію про результати перевірки якості та умов зберігання цінностей, а також про відповідність цінностей цілям, для яких вони призначені, за формою, встановленою Комітетом.

За наслідками проведеної позивачем за період з 12.09.2005р. по 13.10.2006р. перевірки 13.10.2006р. було складено акт  № 232/Д/2, в таблиці № 6 якого зазначено, що на 01.07. відповідачем не надавався інвентаризаційний опис.

Апеляційним господарським судом встановлено, що Держкомрезерв не встановив форми подання інформації, визначеної пунктом 2.7 договору, а відповідач направив позивачу інформацію довільної форми, яка містила відомості, надання яких передбачено вказаним вище пунктом договору, після 15 липня 2006 року.

Відмовляючи у стягненні штрафу, передбаченого статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", апеляційний господарський суд визнав відсутність затвердженої позивачем форми подання відповідної звітності обставиною, що спричинила затримку подання звітності та дає підстави для звільнення відповідача від господарсько-правової відповідальності за частиною 3 статті 219 Господарського кодексу України, а також врахував, що відповідач направляв позивачу інформацію у довільній формі, яка містила дані про результати перевірки якості та умов зберігання цінностей, про відповідність цінностей цілям, для яких вони призначені.

Висновки суду ґрунтуються на належних доказах, що містяться в матеріалах справи, та нормах чинного законодавства, застосованих відповідно до встановлених обставин справи.

Касаційна скарга не містить будь-яких доводів у спростування правових висновків, покладених в основу судового рішення, чи посилань на неправильне застосування судом у цій частині норм матеріального та процесуального права.

Також апеляційним господарським судом встановлено, що Державним комітетом України з державного матеріального резерву було видано наряд № 150/6-4 від 02.04.2007р., який відповідачем було отримано 19.08.2007р., а виконано в період з 09.10.2007р. по 30.10.2007р.

Враховуючи необхідність виконання розпорядження про відвантаження зерна з урахуванням вимог статей 27, 29 Закону України "Про карантин рослин" та Інструкції про порядок ведення обліку та оформлення операцій з зерном і продуктами його перероблення на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах незалежно від форм власності та господарювання (отримання карантинних сертифікатів по відібраних пробах на карантинні партії), апеляційний господарський суд вказав, що наказ № 202 від 05.10.2007р. про відвантаження пшениці вантажоодержувачу був виданий у межах розумного строку з врахуванням необхідності отримання дозвільної документації, що виключає наявність порушень зі сторони відповідача.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту та вимог, що звичайно ставляться.

Посилаючись не неналежне (несвоєчасне) виконання зобовязання, позивач повинен навести положення договору чи норми закону, які регламентували б порядок та строки виконання відповідачем зобовязання, щоб воно вважалося належним.

Апеляційним господарським судом встановлено, а позивачем не спростовано, що умови договору, положення законодавства та виданий позивачем наряд не містили конкретних строків виконання наряду, способів відвантаження товару та розподілу транспортних витрат; в той самий час виконання наряду є можливим за наявності необхідних реквізитів вантажоодержувача, якому належить здійснити відвантаження, визначення способу здійснення відпуску продукції, звернення уповноваженої особи за таким відпуском продукції.

Також апеляційним судом встановлено, що відповідач відвантажив пшеницю вантажоодержувачу на протязі розумного строку після його звернення з відповідною вимогою та одержання від останнього інформації про реквізити, за якими слід відвантажити пшеницю, довірену особу, що здійснюватиме прийомку товару, узгодження транспортування пшениці.

Скаржник не наводить будь-яких доводів, а матеріали справи не містять доказів, що доводили б відмову відповідача здійснити відвантаження уповноваженій особі вантажоодержувача у наданий вантажоодержувачем транспортний засіб, що прибув до відповідача на виконання наряду.

Посилання скаржника на листування з відповідачем не є такими доказами, оскільки листи свідчать лише про можливу поведінку відповідача, а не про реальну неправомірну поведінку відповідача та порушення ним зобов'язань.

Судова колегія враховує, що, незважаючи на вимогу касаційної скарги про скасування постанови апеляційного господарського суду в цілому, касаційна скарга не містить доводів необґрунтованості чи незаконності висновків апеляційного господарського суду щодо наслідків розгляду зустрічного позову.

Водночас судова колегія приймає до уваги таке.

Постановою Кабінету Міністрів від 12.04.2002р. № 532 “Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву” встановлено, що відшкодування витрат, пов'язаних зі зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством. Суми витрат, що підлягають відшкодуванню, визначаються з урахуванням вимог цього порядку на кожен рік і сплачуються пропорційними частками за узгодженням між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до умов договору Державний комітет України з державного матеріального резерву зобов'язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі; за умовами договору витрати зберігача на утримання матеріальних цінностей відшкодовуються, виходячи з розрахунку 2,50грн. (в тому числі ПДВ) за тонно-місяць зберігання фактичної кількості матеріальних цінностей державного резерву, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок зберігача.

Судове рішення в цій частині відповідає обставинам справи та нормам чинного законодавства.

Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115  Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарський суд відповідно до статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України  розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; застосував норми права, які регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями, рішення є законним  тоді,  коли  суд,  виконавши  всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини,  вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином, ухвалена судом постанова відповідає положенням статей 43 та 105 Господарського процесуального кодексу України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.

Твердження заявника про порушення і неправильне застосування  апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті судового рішення не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи, в зв'язку з чим підстав для скасування постанови на підставах, зазначених скаржником, колегія суддів не вбачає.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, –

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.10.2008р. у справі № 5/644-07 Господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін.

Головуючий                                                                                                    Т.Дроботова

Судді:                                                                                                              Н.Волковицька

                                                                                                              Л.Рогач