Постанова

від 17.04.2013 по справі 825/1002/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 825/1002/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2013 року м. Чернігів

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лобана Д.В.,

при секретарі Романенко Л.Л.,

за участю представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Мена-Дерево-обробний завод» до Менської міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мена-Дерево-обробний завод» (далі - ТОВ «Мена-Дерево-обробний завод») звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Менської міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби (далі - Менська МДПІ) від 01.11.2012 № 0000222300 та № 0000212300.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем, на думку позивача, були порушені вимоги Податкового кодексу України, у зв'язку з чим податковий орган під час перевірки дійшов необґрунтованих висновків, які покладені в основу податкових повідомлень-рішень. Зокрема, висновки про порушення позивачем цивільного та податкового законодавства не обґрунтовані посиланням на конкретні обставини фінансово - господарської діяльності, на первинні документи, зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку. Так, відповідачем була проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ «Мена-Дерево-обробний завод» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємодії з ТОВ «Торгсервіс» (код 32903590) за період з 01.11.2011 по 30.11.2011. За результатами перевірки складено акт від 18.10.2012 № 284/22/31948363 про встановлення порушень, на підставі якого винесені податкові повідомлення - рішення Менською МДПІ від 01.11.2012 № 0000222300 та № 0000212300, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах у розмірі 27425,00 грн, в тому числі за основним платежем -21940,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 5485,00 грн та № 0000222300 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у сумі 25231,00 грн. Вказані податкові повідомлення - рішення отримано позивачем 07.11.2012. Позивач, вважає, що у відповідача не було жодних підстав для визнання нікчемною угоду між ним та ТОВ «Торгсервіс» оскільки відповідач посилається лише на акт Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області від 03.03.2012 № 5/22-5/32903590в якому зазначено, що в ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від ТОВ «Торгсервіс» підприємствам покупцям, що не може свідчити про нереальність здійснення ним операцій за період в листопаді 2011 року та що даний правочин не мітить жодних ознак нікчемності правочину. При цьому, висновки податкового органу про відсутність факту реального виконання договорів про надання послуг, на думку позивача, здійснені без належного аналізу характеру договорів, їх товарності та реальності. Позивач наполягає на тому, що між ним та ТОВ «Торгсервіс» було проведено реальну товарну господарську операцію. Реальність цієї операції підтверджують необхідні бухгалтерські документи, а саме видаткова та податкова накладна, платіжні доручення, рахунок-фактури. Відповідно до положень Податкового кодексу України підставою для зарахування сум ПДВ, сплачених позивачем у ціні товару, є податкова накладна. Таким чином, податковий кредит та валові витрати ТОВ «Мена-Дерево-обробний завод» сформовано на підставі документа, який відповідає по формі і змісту Податковому кодексу України.

Враховуючи наведене, позивач просить задовольнити його позовні вимоги, визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 01.11.2012 № 0000222300 та № 0000212300.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив його задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на письмові заперечення (а. с. 67-73), в яких зазначив, що в ході проведення перевірки встановлено взаємовідносини ТОВ «Мена-Дерево-обробний завод» з ТОВ «Торгсервіс» у листопаді 2011 року щодо придбання пиломатеріалу обрізного. Для проведення перевірки своєчасності відображення в обліку та звітності операцій по господарських відносинах ТОВ «Мена-Дерево-обробний завод» з ТОВ «Торгсервіс» за період з 01.11.2011 по 30.11.2011 ТОВ «Мена-Дерево-обробний завод» було надано: податкова накладна № 132 від 30.11.2011, видаткова накладна № 301101 від 30.11.2011 на суму поставки 131640 грн, в тому числі ПДВ 21940 грн, рахунок-фактура № 301101 від 30.01.2011, реєстр отриманих податкових накладних за листопад 2011 року.

Документів, що підтверджують факт доставки пиломатеріалів автомобільним транспортом (товарно-транспортна накладна) чи будь-яким іншим видом транспорту не надано. Суму податку на додану вартість за зазначеною податковою накладною включено ТОВ «Мена-Дерево-обробний завод» до податкового кредиту відповідного податкового періоду, накладна відображена в реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість, даним декларації з ПДВ за листопад 2011 року.

В акті перевірки ТОВ «Мена-Дерево-обробний завод» вказано про перевірку показників звітності підприємства ТОВ «Торгсервіс», яка здійснювалась 03.03.2012 в приміщенні ДПІ у Києво-Святошинському районі (акт перевірки ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС від 03.03.2012 № 5/22-5/32903590). За даними акту перевірки ТОВ «Торгсервіс» взято на податковий облік в органах ДПС за № 1702 від 26.03.04. Відповідно свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 09.05.2009 № 329035910132, виданого ДПІ у Києво-Святошинському районі, індивідуальний податковий номер 329035910132 був зареєстрований платником ПДВ з 09.05.2009 по 27.02.2012. Свідоцтво платника ПДВ анульовано у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням (до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей). В ході відпрацювання ТОВ «Торгсервіс» встановлено, що фактично, за перевіряємий період, згідно податкової звітності, поданою посадовою особою ТОВ «Торгсервіс» до ДПІ у Києво-Святошинському районі, відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, складські та торгівельні приміщення, транспорт, торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності, визначеного згідно довідки з ЄДРПОУ, а особи, кількість яких вказана в деклараціях з податку на доходи фізичних, а саме 3 особи враховуючи загальний обсяг декларованих доходів від реалізації товарів (робіт, послуг), фізично не могли здійснювати такий обсяг робіт.

Оскільки на ТОВ «Торгсервіс» відсутні необхідні умови для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.

Співробітниками ВПМ ДПІ у Києво-Святошинському районі здійснено виїзд за місцем реєстрації ТОВ «Торгсервіс» (код за ЄДРПОУ 32903590) встановлено, що за адресою 08132, Вишневе, вул. Залізнична, б. 92 підприємство не знаходиться, про що складено відповідний акт. Директором та головним бухгалтером в одній особі, згідно реєстраційних та установчих документів, є громадянин ОСОБА_1, зареєстрований за адресою АДРЕСА_1, особу якого встановлено та опитано. Громадянин ОСОБА_1 підтвердив причетність до ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Торгсервіс», проте слабо орієнтується в діяльності суб'єкта господарювання. Не міг чітко назвати своїх постачальників, директорів яких, він не знає.

Аналізом додатку № 5 (розділ «податкові зобов'язання») до декларації з ПДВ «розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів», поданої податковою особою ТОВ «Торгсервіс» до ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС, за перевіряємий період встановлено взаємовідносини та розбіжності з контрагентами, в тому числі і з ТОВ «Мена-Дерево-обробний завод».

Виходячи з вищезазначеного Менська МДПІ просить суд відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви та заперечень на неї, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

ТОВ «Мена-Дерево-обробний завод» (ідентифікаційний код31948363) зареєстроване Менською районною державною адміністрацією Чернігівської області від 27.08.2002 серії А00 № 812262, що підтверджено копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (а. с. 23), зареєстроване як платник податку на додану вартість від 20.01.2003 за № 33624066, що підтверджується копією свідоцтва від 17.05.2006 серії НМ № 387509 про реєстрацію платника податку на додану вартість (а. с. 22). Відповідно до акту перевірки ТОВ «Мена-Дерево-обробний завод» взято на податковий облік 03.09.2002 Менською МДПІ за № 2075 (а. с. 42-54).

Судом встановлено, що працівниками Менської МДПІ була проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ «Мена-Дерево-обробний завод» (код за ЄДРПОУ 31948363) з питань дотримання податкового законодавства при взаємодії з ТОВ «Торгсервіс» (код за ЄДРПОУ 32903590) за період з 01.11.2011 по 30.11.2011. За результатами перевірки складено акт від 18.10.2012 № 284/22/31948363 (а. с. 42-54) перевіркою встановлено порушення товариством:

п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6, ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого було завищено суму податку на додану вартість на суму 21940 грн;

пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суми податку на прибуток на суму 25231 грн, в тому числі за II-IV квартал 2011 року на суму 25231,00 грн.

На підставі акту перевірки Менської МДПІ було винесено податкові повідомлення-рішення від 01.11.2012 № 0000222300 (а. с. 55), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 27425,00 грн (з яких 21940,00 грн за основним платежем та 5485,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями) та № 0000212300 від 01.11.2012 (а. с. 114), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 25231,00 грн (з яких 25231,00 грн за основним платежем та 0,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємому періоді ТОВ «Мена-Дерево-обробний завод» здійснював господарську діяльність із контрагентом ТОВ «Торгсервіс».

Так, між ТОВ «Мена-Дерево-обробний завод» (Покупець) та ТОВ «Торгсервіс» було укладено договір № 011110 від 01.11.2010, щодо придбання товару, яке здійснювалось безготівковим шляхом на підставі платіжних доручень, строк договору від дня його підписання до 31 грудня 2012 року, але в будь-якому випадку до повного виконання зобов'язань сторонами.

Реальність виконання вказаного договору підтверджують наступні первинні документи:

- податкова накладна № 132 від 30.11.2011 на суму 131640,00 грн (в т.ч. ПДВ - 21940,00 грн);

- видаткова накладна № 301101 від 30.11.2011 на суму 131640,00 грн (в т.ч. ПДВ 21940,00 грн);

- розрахунки за вищезазначеною угодою за поставки товару здійснено безготівковим шляхом, що підтверджується копіями платіжних доручень: № 795 від 10.04.12 на суму 45000,00 грн, № 809 від 25.04.12 на суму 25000,00 грн, ,№ 870 від 31.05.2012 на суму 35000,00 грн, № 907 від 21.06.12 на суму 45000,00 грн, № 967 від 23.07.12 на суму 20000,00 грн, № 965 від 23.07.12 на суму 70000,00 грн, № 1025 від 21.08.12 на суму 10000,00 грн, № 1024 від 21.08.12 на суму 50000,00 грн, № 1080 від 21.09.2012 на суму 50000,00 грн, № 1129 від 17.10.12 на суму 50000,00 грн (а. с. 87-96);

- рахунок-фактура № 301101 від 30.11.2011 на суму 131640,00 грн (в т.ч. ПДВ 21940,00 грн) (а. с. 113);

- матеріальні звіти рахунки 25 напівфабрикати; акти про списання матеріальних цінностей (а. с. 107-110);

- акти переробки матеріалів та виходу продукції на об'єктах (а. с. 100-103).

Отже, правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Тобто, позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні змін майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договір мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки товар (роботи/послуги) був переданий, оплата проведена, договори виконано сторонами в повному обсязі.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент вчинення правочину підприємство - контрагент позивача ТОВ «Торгсервіс» було зареєстровано в якості юридичної особи та платником податків, що не заперечується сторонами та у відповідності до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства дані обставини не потребують додаткового доказування.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що на момент укладення договору з контрагентом позивач проявив належну обачність, перевіривши необхідні документи контрагента та чи здійснює він господарську діяльність.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У відповідності до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться:

а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу;

б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління;

в) від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів;

г) від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу;

ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу;

д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

е) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг);

є) витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна;

ж) інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг;

з) інші витрати, передбачені цим розділом.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є постачання товарів (послуг), місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно із п. 188.1 ст.188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу)

Суд звертає увагу на те, що податкові накладні, видані ТОВ «Мена-Дерево-обробний завод» містять всі реквізити передбачені п. 201.1 ст. 201 ПК України, а тому згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України вони є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому, з урахуванням норм статей 44 та 61 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх поставок товарів, робіт, послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами.

Як на підставу нікчемності правочину позивача з контрагентом ТОВ «Торгсервіс» відповідач посилається на акт перевірки ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС від 03.03.2012 № 5/22-5/32903590 яким встановлено відсутність у підприємства необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині, купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей та надання послуг чи здійснення робіт в силу відсутності відповідного персоналу, транспортних засобів, приміщень та матеріальних ресурсів, що свідчить про відсутність у ТОВ «Торгсервіс» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, таким чином, фінансово-господарські взаємовідносини між ним та його контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків. Правочини укладені такими підприємствами відповідно до вимог цивільного законодавства мають ознаки нікчемності, оскільки порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб. Виходячи з цього, відповідач дійшов висновків про те, що фінансово-господарські взаємовідносини ТОВ «Торгсервіс» із контрагентами не направлені на здійснення реальних господарських операцій, що суперечить вимогам чинного законодавства України.

Однак, такі посилання судом не приймаються до уваги, зважаючи на наступне.

Відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з ч. 2 згаданої статті, є нікчемним.

Частино 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб - сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Суд вважає за необхідне зазначити, що сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певних договорів, не є безумовною підставою для висновку про укладення таких договорів з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Доводи відповідача щодо неможливості здійснення контрагентами позивача фінансово - господарської діяльності у зв'язку з відсутністю у них необхідних умов для здійснення господарської діяльності щодо купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей та надання послуг чи здійснення робіт в силу відсутності відповідного персоналу, транспортних засобів, приміщень та матеріальних ресурсів суд вважає необґрунтованими, оскільки чинним цивільним та господарським законодавством дійсність і реальність договорів та правомірність виданих за ними, зокрема, податкових накладних не обумовлені наявністю у постачальника (продавця) матеріальних та трудових ресурсів для здійснення такої діяльності.

Стосовно відповідальності позивача за можливі протиправні дії його контрагентів суд зазначає, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства у діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Поряд з цим, будь-яких доказів щодо обізнаності позивача про фіктивне підприємництво юридичних осіб, що є його контрагентами та здійснення ними незаконної фінансово - господарської діяльності представником відповідача суду не надано.

Таким чином, за переконанням суду, відповідач неправомірно поклав на позивача відповідальність за можливі протиправні дії його контрагентів.

Отже, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентами позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

В свою чергу, судом встановлено, що вищезазначений договір був виконаний сторонами в повному обсязі, товар (роботи/послуги) отриманий, сторони претензій одни до одних не мають.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних правочинів з отримання позивачем товарів (робіт/послуг), невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

Всі суми податку на додану вартість сплаченого і віднесеного позивачем до податкового кредиту, підтверджуються податковими накладними, які відповідають вимогам Податкового кодексу України та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Частиною 2 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Верховний суд України у справах з аналогічним предметом спору дотримується позиції, що судом обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам.

Вказаний факт не був спростований в судовому засіданні представником відповідача.

Враховуючи вищевикладене, висновок податкового органу про заниження позивачем податку на додану вартість є безпідставним, а тому і нарахування штрафних (фінансових) санкцій, з огляду на ст. 123 Податкового кодексу України, також є протиправним.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність свого рішення.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 122, 158 - 163Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Мена-Дерево-обробний завод", - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Менської міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби від 01.11.2012 № 0000222300 та № 0000212300.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Мена-Дерево-обробний завод" судові витрати в сумі 471 (чотириста сімдесят одна) грн 71 коп.

Постанова набирає законної сили та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: Д.В. Лобан