Ухвала

від 16.01.2014 по справі 825/1002/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/1002/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Лобан Д.В. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

16 січня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Усенка В.Г., Оксененка О.М.,

при секретарі: Колотушко Г.О.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Менської міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мена-Дерево-обробний завод» до Менської міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2013 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Мена-Дерево-обробний завод» звернулися в суд з адміністративним позовом до Менської міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.11.2012 року №0000222300 та №0000212300.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2013 року вимоги позивача задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вимог позивача.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, та встановлено судом першої інстанції, що працівниками Менської міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби проведена позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Мена-Дерево-обробний завод» з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгсервіс» за період з 01.11.2011 року по 30.11.2011 року, за результатами якої складено акт від 18.10.2012 року №284/22/31948363.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6, ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого було завищено суму податку на додану вартість на суму 21 940 грн., пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суми податку на прибуток на суму 25 231 грн., в тому числі за II-IV квартал 2011 року на суму 25231,00 грн..

На підставі акту перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 01.11.2012 року №0000222300, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 27 425,00 грн., та № 0000212300 від 01.11.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 252 31,00 грн..

Апелянт свої вимоги обґрунтовує тим, що не встановлено реальність факту здійснення господарських операцій Товариством з обмеженою відповідальністю «Мена-Дерево-обробний завод» з контрагентом, у зв'язку з чим податковий кредит сформовано неправомірно.

Вирішуючи правомірність спірних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зважає на наступні обставини справи.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мена-Дерево-обробний завод» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгсервіс» укладено договір № 011110 від 01.11.2010 року, щодо придбання товару, яке здійснювалось безготівковим шляхом на підставі платіжних доручень.

Виконання умов зазначеного договору підтверджується наявними в матеріалах справи копіями податкової накладної №132 від 30.11.2011 року на суму 131 640,00 грн. в тому числі податок на додану вартість 21 940,00 грн., видаткової накладної №301101 від 30.11.2011 року на суму 131 640,00 грн. в тому числі податок на додану вартість 21 940,00 грн..

Розрахунки за вищезазначеною угодою за поставки товару здійснено в безготівковій формі, що підтверджується копіями платіжних доручень № 795 від 10.04.2012 року на суму 45 000,00 грн., №809 від 25.04.2012 року на суму 25 000,00 грн., №870 від 31.05.2012 року на суму 35 000,00 грн., №907 від 21.06.2012 року на суму 45 000,00 грн., №967 від 23.07.2012 року на суму 20 000,00 грн., №965 від 23.07.2012 року на суму 70 000,00 грн., №1025 від 21.08.2012 року на суму 10 000,00 грн., №1024 від 21.08.2012 року на суму 50 000,00 грн., №1080 від 21.09.2012 року на суму 50 000,00 грн., №1129 від 17.10.2012 року на суму 50 000,00 грн..

Судом першої інстанції надано належну правову оцінку факту правомірності віднесення позивачем сум до податкового кредиту згідно з вимога Податкового кодексу України, на підставі належним чином оформлених первинних документів відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником)

Відповідно до п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п.139.1.1 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Відповідно до п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

В матеріалах справи наявні первинні документи, що підтверджують використання результатів робіт (надання послуг) в межах власної господарської діяльності позивача.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків, питання наявності у представників будь-якої мети взагалі не досліджувалося під час перевірки, отже, доводи відповідача щодо нікчемності (фіктивності) правочину, укладених між позивачем та контрагентом, колегією суддів до уваги не приймаються.

На момент укладання правочину та його виконання контрагент позивача був зареєстрований в установленому законом порядку, перебував на обліку як платник податку на додану вартість.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджено реальності господарських операцій, колегія суддів не погоджується з доводами податкового органу, що позивачем безпідставно сформований податковий кредит за звітній період.

Колегія суддів критично оцінює посилання апелянта на акт перевірки ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС від 03.03.2012 № 5/22-5/32903590 яким встановлено відсутність у підприємства необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині, купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей та надання послуг чи здійснення робіт в силу відсутності відповідного персоналу, транспортних засобів, приміщень та матеріальних ресурсів, що свідчить про відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгсервіс» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, таким чином, фінансово-господарські взаємовідносини між ним та його контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків.

Враховуючи принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Позивачем доведено правомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгсервіс», а тому висновок відповідача про порушення позивачем пп.138.1.1 п. 138.1 ст. 138, пп.139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6, ст. 198 Податкового кодексу України є помилковими.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість спірних податкових повідомлень-рішень від 01.11.2012 року №0000222300 та №0000212300.

Твердження апелянта не ґрунтуються на належній доказовій базі та правильному трактуванні норм права.

Суд першої інстанції вірно застосував норми податкового законодавства України, правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного апелянтом рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 201 - 204 КАС України.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 199, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Менської міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 23.01.2014 року.

Головуючий суддя: Бистрик Г.М.

Судді: Усенко В.Г.

Оксененко О.М.

.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Оксененко О.М.

Усенко В.Г.