КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а/2370/4543/2012 Головуючий у 1-й інстанції: Холод Р.В. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 квітня 2013 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Глущенко Я.Б.,
суддів: Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,
розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «Сфера-Пласт» до Державної податкової інспекції у м. Черкасах про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Черкасах на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 12 березня 2013 року -
В С Т А Н О В И В:
ПП «Сфера-Пласт» звернулось у суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №00004912301 від 17.10.2012 року.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 12 березня 2013 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.
Так, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність доводів відповідача щодо недійсності угоди, укладеної позивачем з його контрагентом, яка стала підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.
З такими висновками суду не можна не погодитися.
Колегією суддів установлено, що ДПІ у м. Черкасах проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Сфера-Пласт» щодо господарських відносин із ТОВ «Термо-Центр» за травень 2012 року, за результатами якої складено акт від 03.10.2012 року №250/22-14/35492967 та виявлені порушення позивачем п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення по податку на додану вартість за травень 2012 року в сумі 50000,00 грн.
За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 17.10.2012 року №00004912301, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість на загальну суму 50000,00 грн.
Обговорюючи правомірність прийняття відповідачем зазначеного податкового повідомлення - рішення, судова колегія зважає на таке.
Як убачається із матеріалів справи, а саме акту перевірки, підставою для нарахування податкового зобов'язання по податку на додану вартість стало виявлення податковим органом під час перевірки позивача прийняття будівельних робіт від ТОВ «Термо-Центр» за договором підряду, який суперечить п.п. 1, 2 ст. 215, п. 1, 5 ст. 203 ЦК України, тобто є нікчемним, а тому не створює правових наслідків.
Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на матеріалах перевірки ДПІ у Дарницькому районі м. Києва, зафіксовані актом №475/23-60/34840826 від 27.07.2012 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Термо-Центр» з ПП «Сфера-Пласт» за період з липня 2009 року по червень 2012 року», згідно якого податковим органом встановлено відсутність у контрагента позивача трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках коли здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру. Також, на обґрунтування зазначеного, відповідач посилається на службову записку ГВПМ ДПІ у Дарницькому районі м. Києва №4078/7/07-2/3 від 24.07.2012 року, за змістом якої співробітники податкової міліції стверджують про «фіктивність» господарської діяльності ПП «Термо-Центр».
Крім того, апелянт посилається на те, що до перевірки позивачем було надано договір від 02.04.2012 року №1/5, в той час як у податковій накладній в графі «вид цивільно-правового договору» вказано договір від 17.04.2012 року №15. Наведене так само стосується змісту акту приймання виконаних робіт.
Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на таке.
Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.
Відповідно до ст. 198 названого Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду
Частинами 1-3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Як убачається із матеріалів справи, 17.04.2012 року між позивачем та ТОВ «Термо-Пласт» було укладено договір підряду №15, за яким останній зобов'язався власними силами і засобами виконати роботи по оздобленню мінеральною ватою фасаду школи с. Родниківка Уманського району. Згідно п. 2.1.1 договору, загальна вартість робіт є динамічною і становить 300043,20 грн. За п. 2.3 цього договору, кінцевий розрахунок вартості виконаних робіт проводиться замовником шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок підрядника у строк не пізніше 5 банківських днів з дня підписання сторонами довідки вартості виконаних робіт та акту виконаних робіт, які підтверджують виконання підрядником всього обсягу робіт згідно затвердженого замовником кошторису.
На виконання умов договору сторонами 30.06.2012 року підписано довідку про вартість виконаних будівельних робіт за червень 2012 року (форма №КБ-3) (а.с.24), акт №1 приймання виконаних робіт за червень 2012 року (форма №КБ-2в) (а.с.25), згідно локального кошторису №2-1-1 за формою №4.
Відповідно до розшифровки складових договірної ціни (а.с. 29), сторонами погоджено вартість робіт в сумі 300,0432 тис. грн. (з них - 50,0072 тис. грн. ПДВ).
Як убачається із матеріалів справи, 07.05.2012 року позивачем було проведено попередньо оплату робіт, що підтверджується платіжним дорученням №117 на суму 300000,00 грн. із призначенням платежу «за роботи згідно договору підряду №15 від 17.04.2011 року (а.с. 30).
За наслідками такого розрахунку 07.05.2012 року ТОВ «Термо-Центр» виписано податкову накладну №1, за зобов'язанням по договору від 17.04.2012 року, а саме за утеплення фасаду мінеральними ватними плитами на загальну суму 300000,00 грн., в тому числі 50000,00 грн. ПДВ.
Реальна можливість виконання зобов'язання за вищевказаним договором підтверджується, зокрема тим, що ТОВ «Термо-Центр» проводить господарську діяльність з будівництва житлових і нежитлових будівель, трубопроводів, інших споруд; інші роботи із звершення будівництва та спеціалізовані будівельні роботи (згідно КВЕД-2010), що випливає із акту перевірки та відповідної довідки відділу статистики у Дарницькому районі м. Києва.
З матеріалів справи вбачається, що на час виконання робіт за договором, назване товариство мало ліцензію Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві серії АВ №515102 на проведення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, до переліку видів якої зокрема входять роботи з опорядження конструкцій та устаткування.
Замовлення будівельних робіт за договором від 17.04.2012 року позивачем здійснювалось з метою виконання власного зобов'язання перед Головним управлінням капітального будівництва Черкаської обласної державної адміністрації за договором будівельного підряду №3 від 09.12.2011 року, згідно якого перший має виконати власними і залученими силами та засобами будівельно-монтажні роботи по будівництву школи в селі Родниківка Уманського району.
Окрім того, беззаперечним доказом в підтвердження того, що зовнішні опоряджувальні роботи на об'єкті - школа села Родниківка Уманського району були дійсно виконані є листи Головного управління капітального будівництва Черкаської обласної державної адміністрації (а.с. 84, 99) та декларація про готовність об'єкта до експлуатації (а.с. 85-88).
Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту сум, на які виписано податкові накладні ТОВ «Термо-Центр», колегія суддів також зважає на наступне.
Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу положень п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 та п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України правомірність формування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість безпосередньо залежить від правомірності формування податкового кредиту.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).
Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.
В силу п. 201.4 ст. 201 названого кодексу податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Згідно з п. 201.7 ст. 201 кодексу податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно з п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України 01.11.2011 року №1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 року за №1333/20071, (який діяв на момент виписки податкових накладних контрагентом позивача) податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. У абзаці 8 вказаного пункту встановлено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті.
Пунктом 5 названого Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.
Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку).
Таким чином, судова колегія зауважує, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.
Матеріали справи свідчать, що на момент надання податкових накладних контрагент позивача був зареєстрованим платником податку на додану вартість, а тому мав право виписувати податкові накладні.
У свою чергу, право на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення нею бухгалтерського та податкового обліку.
Така позиція суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, який у своєму рішення від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Колегія суддів не приймає покликання відповідача на невідповідність вказаного в дослідженому акті приймання виконаних робіт №1 номера та дати укладення договору підряду, оскільки названа обставина спростовується наданим позивачем листом від 10.07.2012 року, яким сторонами договору відмічено таку помилку та погоджено вважати вказаний акт укладеним на виконання договору №15 від 17.04.2012 року. При цьому, колегія суддів зазначає, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
Окрім того, колегія суддів вважає безпідставним посилання відповідача на нібито спрямування діяльності ТОВ «Термо-Пласт» на надання податкової вигоди третім особам по ланцюгу через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту внаслідок безтоварних операцій, оскільки за змістом договору, укладеного вказаним товариством з позивачем є не торгове посередництво, а виконання конкретних будівельних робіт, що здійснюють без участі будь-яких посередників.
Однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).
Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.
Колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено належним чином правомірності податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі необґрунтованих висновків про відсутність реального характеру господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Термо-Пласт» у травні 2012 року.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з доводами, викладеними в адміністративному позові щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, що є підставою для його задоволення.
Зважаючи на наведене, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 197, 198, 200, 206, 212, 254, КАС України, суд,
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах залишити без задоволення .
Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 12 березня 2013 року залишити без змін .
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук
.
Головуючий суддя Глущенко Я.Б.
Судді: Пилипенко О.Є.
Романчук О.М
Суд | Київський апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 16.04.2013 |
Оприлюднено | 24.04.2013 |
Номер документу | 30868472 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Київський апеляційний адміністративний суд
Глущенко Я.Б.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні