Ухвала

від 24.04.2013 по справі 0907/734/2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2

Справа № 0907/734/2012

Провадження №22ц/779/1068/2013

Категорія 53

Головуючий у 1 інстанції Максимчин Ю.Д.

Суддя-доповідач Горблянський Я.Д.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2013 р. м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого: Горблянського Я.Д.,

суддів: Горейко М.Д., Девляшевського В.А.

секретаря Турів О.М.

з участю: представника апелянта - Савчука В.І.

представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ТзОВ «Росса ЛТД» про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - за апеляційною скаргою ТзОВ «Росса ЛТД» на рішення Івано-Франківського міського суду від 21 лютого 2013 року, -

в с т а н о в и л а:

В січні 2012 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ТзОВ «Росса ЛТД» про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, мотивуючи тим, що в порушення вимог ст. 116 КЗпП України при звільненні відповідач не провів з ним повного розрахунку.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 21.02.2013 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ТзОВ «Росса ЛТД» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 9855 грн.44 коп. та 229 грн.40 коп. судового збору в рахунок Державного бюджету України.

Не погодившись з таким рішенням, представник ТзОВ «Росса ЛТД» подало апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального, процесуального права та неповне з'ясування суттєвих обставин справи.

Вказує, що позивач з моменту звільнення 26.01.2010 року до подання позову протягом двох років не звертався з письмовою вимогою до ТзОВ «Росса ЛТД» про виплату 873,53 грн. грошової компенсації за невикористану відпустку.

Оскільки до даного виду правовідносин слід застосовувати встановлений загальний тримісячний строк позовної давності, право на подання позовної заяви у ОСОБА_3 закінчилось ще 26.04.2010 року.

Вказує, що сплив позовної давності, про яке представник відповідача заявляв до винесення рішення судом першої інстанції, є підставою для відмови в позові.

Виходячи з наведених доводів, просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду від 21.02.2013 року та ухвалити нове, яким повністю відмовити ОСОБА_3 у задоволенні його позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, оцінивши зібрані докази, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Даним вимогам законодавства оскаржуване рішення відповідає.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що ОСОБА_3 компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 878,01 грн. відповідачем виплачено з порушенням строків зазначених в ст.116 КЗпП, що є підставою для стягнення середнього заробітку за 24 місяці затримки розрахунку при звільненні в сумі 9855 грн.84 коп.

Такий висновок відповідає трудовому законодавству та дійсним обставинам справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з відповідачем, працюючи на посаді виконавчого директора в ТзОВ «Росса ЛТД».

Згідно з наказом №2-к від 26.01.2010 року ОСОБА_3 звільнено з посади на підставі ст.38 КЗпП України (за власним бажанням).

Відповідно до ч.1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, на день звільнення з роботи повного розрахунку з позивачем проведено не було.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідач виплатив компенсацію за невикористану відпустку ОСОБА_3 після подання позовної заяви, що вбачається з видаткового касового ордеру від 25.01.2012 року. В суді першої інстанції сторони даний факт не заперечували.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, обов'язок із виплати заборгованості із заробітної плати покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про вказану виплату.

Стаття 117 КЗпП України застосовується у разі несвоєчасної виплати належних працівнику сум незалежно від наявності клопотання працівника про таку виплату.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, про несвоєчасну виплату ОСОБА_3 при звільненні суми заробітної плати з вини відповідача, а відтак і про підставність позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

При цьому суд врахував щомісячний середній заробіток позивача у розмірі 410 грн.66 коп. та визначив суму компенсації - 9855 грн.84 коп. за 24 місяці затримки, врахувавши роз'яснення, викладені у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13 щодо пропорційності сум компенсації.

Посилання апелянта на пропущення позивачем строку позовної давності при зверненні до суду спростовується наступним.

Відповідно до п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13 перебіг тримісячного строку звернення до суду у випадку не проведення з працівником розрахунку в день звільнення починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки.

Таким чином, перебіг тримісячного строку звернення до суду на час подачі позовної заяви 23.01.2012 року не розпочався, оскільки повний розрахунок відповідачем проведений 25.01.2012 року.

За наведених обставин, позивачем ОСОБА_3 не пропущено строк звернення із позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому позов в цій частині є обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає оскаржуване рішення суду по суті правильним і таким, що ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Підстав для скасування цього рішення, за доводами апеляційної скарги не встановлено.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 307,308,313-315,317 ЦПК України, колегія суддів ,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ТзОВ «Росса ЛТД» - відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 21 лютого 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Судді: Я.Д. Горблянський

М.Д. Горейко

В.А. Девляшевський