Ухвала

від 17.04.2013 по справі 2а-2530/12/2170

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2013 р.Справа № 2а-2530/12/2170

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Бездрабко О.І.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Крусяна А.В.

- Шляхтицького О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Новій Каховці Херсонської області Державної податкової служби на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергосокол» до Державної податкової інспекції у м. Новій Каховці Херсонської області Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергосокол» звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Новій Каховці Херсонської області Державної податкової служби, у якому просить визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.06.2012 року № 0005632301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 5252, 26 грн., з яких 4201, 81 грн. за основним платежем та 1050, 45 грн. за штрафними санкціями.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, вказавши на те, що збільшення грошових зобов'язань з податку на додану вартість за результатами перевірки та за спірним податковим повідомленням-рішенням проведено у зв'язку з визнанням нікчемним правочину, укладеного з ТОВ «Компанія «Савдо» на поставку товару у жовтні 2010 року. Позивач вважає, що податковий орган перебільшив надані йому законодавством України повноваження, визнавши нікчемним правочин, укладений з постачальником TOB «Компанія «Савдо». На думку позивача, відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» підставою для віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту є підтвердження придбання товарів (послуг) належним чином складеними податковими накладними та використання цих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку і тому він вважає, що правомірно включив ПДВ по відносинам з ТОВ «Компанія «Савдо» до податкового кредиту жовтня 2010 року.

Представник відповідача заперечував проти позову, мотивуючи тим, що ТОВ «Енергосокол» правомірно зменшено податковий кредит жовтня 2010 року, сформований за наслідками господарських відносин з TOB «Компанія «Савдо». Дане підприємство не має необхідних трудових та матеріальних ресурсів для здійснення будь-якої господарської діяльності і тому не могло фактично здійснити операцію поставки товару позивачеві. В ході оперативних заходів здійснено опитування ОСОБА_2, який є директором та засновником ТОВ «Компанія «Савдо», під час якого встановлено, що він не має жодного відношення до реєстрації чи фінансово-господарської діяльності ТОВ «Компанія «Савдо», жодних реєстраційних, звітних, бухгалтерських та фінансово-господарських документів не підписував. Тому висновки акту перевірки щодо нікчемності угоди між ТОВ «Енергосокол» та ТОВ «Компанія «Савдо» є обґрунтованими, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення правомірним. Просить відмовити позивачеві у задоволені позовних вимог.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2012 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Новій Каховці Херсонської області Державної податкової служби від 08.06.2012 року № 0005632301.

Не погодившись з таким рішенням Державна податкова інспекція у м. Новій Каховці Херсонської області Державної податкової служби звернулася з апеляційною скаргою на зазначену постанову, просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити ТОВ «Енергосокол» у задоволенні позову.

Згідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки у судове засідання не прибули сторони, які беруть участь у справі, про те про розгляд справи були належним чином повідомлені.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Колегією суддів встановлено, що ТОВ «Енергосокол» зареєстровано виконавчим комітетом Новокаховської міської ради 27.03.2008 року № 15011020000001352, взято на податковий облік ДПІ у м. Новій Каховці 31.03.2008 року за № 6375 та є платником податку на додану вартість. Виконуючи свій обов'язок як платника податку на додану вартість позивачем до податкового органу було подано декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2010 року, до складу податкового кредиту жовтня 2010 року включено податковий кредит у сумі 4201,81 грн. по відносинам з ТОВ «Компанія «Савдо». ДПІ у м. Новій Каховці проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Енергосокол» код 35733158 щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків постачальником ТОВ «Компанія «Савдо» код 36239481 за період з 01.10.2010 року по 31.10.2010 року, за результатами якої складено акт перевірки від 28.05.2012 року № 275/220-35733158. У висновку акту перевірки зазначено порушення: 1) ч.1 ст. 203 , 215 , 228 , 662 , 655 , 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п.5 ст.203 ЦК України ) по правочинах, здійснених ТОВ «Енергосокол» з постачальником ТОВ «Компанія «Савдо» (код ЄДРПОУ 36239481) у жовтні 2010 року; 2) пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено суму ПДВ за жовтень 2010 року на 4201,81 грн. Під час проведення перевірки ревізором був використаний акт ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 18.03.2011 року № 643/23-621-36239481 документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Компанія «Савдо» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з контрагентами за період червень 2010 року - січень 2011 року. У вказаному акті встановлено відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) від ТОВ «Компанія «Савдо» у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності. Крім того, згідно пояснень директора та засновника ТОВ «Компанія «Савдо» ОСОБА_2, він немає жодного відношення до фінансово-господарської діяльності підприємства. На підставі висновків акту перевірки позивача від 28.05.2012 року було складено податкове повідомлення-рішення від 08.06.2012 року № 0005632301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 5252,26 грн., з яких 4201,81 грн. за основним платежем та 1050,45 грн. за штрафними санкціями.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність задоволення позову.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Для підтвердження права на включення сплаченої (нарахованої) суми ПДВ до податкового кредиту платник податку має отримати від постачальника товарів (робіт, послуг) належним чином складену податкову накладну.

Відповідно до вимог 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З точки зору податкового законодавства України головними умовами для віднесення сплаченого при придбанні товару ПДВ до складу податкового кредиту є використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності платника податків у межах оподатковуваних операцій та належне документування сплаченого ПДВ.

Крім того, для встановлення обґрунтованості декларування податкового кредиту необхідно встановити: реальність здійснення господарських операцій, суми за якими віднесені до податкового кредиту; наявність у продавців товарів, робіт (послуг), які видавали податкові накладні, спеціальної податкової правосуб'єктності; віднесення до складу податкового кредиту лише сум, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку.

Колегією судів встановлено, що ТОВ «Компанія «Савдо» продало ТОВ «Енергосокол» у жовтні 2010 року матеріали (круги, листи, труби і т.і.), були виписані видаткова накладна № 2/0810 від 08.10.2010 року та податкова накладна № 100802 від 08.10.2010 року, на підставі якої ТОВ «Енергосокол» до складу податкового кредиту по постачальнику ТОВ «Компанія «Савдо» було включено суму податку на додану вартість на загальну суму 4201,81 грн. Транспортування товару здійснювалося із залученням перевізника - ПП «Нічний експрес» згідно товарно-транспортних накладних № КВ-9435483 від 06.10.2010 року, № КВ-9435665 від 06.10.2010 року, № КВ-9511757 від 26.10.2010 року. Розрахунки між сторонами проведені у безготівковому порядку, що підтверджується платіжним дорученням. Поставлені ТОВ «Компанія «Савдо» матеріали отримані позивачем та використані для виробництва готової продукції: стенда фільтрації, А1-БШУ-2, які в подальшому були реалізовані, що підтверджується вимогами № 42 від 22.11.2010 року, № 45 від 22.11.2010 року, картками рахунку: 231.

Крім того, суми податку на додану вартість були внесені позивачем до реєстру отриманих податкових накладних від вказаного контрагента, включені до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду та відповідають даним податкової декларації з податку на додану вартість. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем до податкового кредиту були віднесені лише витрати по сплаті податку, які підтверджені податковими накладними. Факт того, що ТОВ «Компанія «Савдо» на момент здійснення продажу матеріалів позивачу мало право на виписку податкових накладних і було зареєстроване платником податку на додану вартість встановлено ДПІ у Дніпровському районі м. Києва у акті від 18.03.2011 р. № 643/23-621-36239481.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що представником відповідача не надано доказів того, що на момент здійснення господарських операцій з ТОВ «Енергосокол» в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців був запис про відсутність ТОВ «Компанія «Савдо» за місцезнаходженням.

Колегія суддів вважає вірним твердження суду першої інстанції, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення сплачених сум до податкового кредиту, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість , покупець не може нести відповідальність за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї. Оскільки, якщо контрагент допустив будь-які порушення, то це тягне відповідальність саме для цієї особи. Відповідач не обґрунтовує наявність у позивача реальної можливості з'ясувати всі обставини діяльності постачальника - ТОВ «Компанія «Савдо» на момент придбання у нього матеріалів, з метою виявлення тих обставин, які унеможливлюють віднесення вартості сум ПДВ до податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів доходить до висновку, що аналіз наданих позивачем податкової та видаткової накладних, інших первинних та платіжних документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту по операціях з ТОВ «Компанія «Савдо», які були предметом перевірки.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно з пп.2.4 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до п.п.2.15 та п.п.2.16 п.2 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам. Для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що господарські та бухгалтерські документи, отримані позивачем від ТОВ «Компанія «Савдо» є дійсними, так як із досліджених у судовому засіданні першої інстанції первинних документів, оформлених за результатами господарської діяльності позивача із продавцем ТОВ «Компанія «Савдо» вбачається, що зазначені первинні документи повністю відповідають ознакам первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що ДПІ у м. Новій Каховці не надала суду належних доказів того, що на момент проведення операцій з позивачем ТОВ «Компанія «Савдо» було фіктивним підприємством, вчиняло порушення в сфері оподаткування, документувало безтоварні операції з метою формування фіктивного податкового кредиту для інших суб'єктів господарювання, та укладало нікчемні правочини, які завідомо порушують публічний порядок та суперечать інтересам держави і суспільства. Надані докази не дають підстав для висновку, що вчинена позивачем господарська операція з ТОВ «Компанія «Савдо» є сумнівною, не відповідає дійсному економічному змісту, і вчинена з метою одержання доходу саме за рахунок податкової вигоди за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність.

Як вбачається з акту перевірки від 18.03.2011 року № 643/23-621-36239481 основною підставою для визнання угоди між ТОВ «Енергосокол» та ТОВ «Компанія «Савдо» нікчемною, є пояснення керівника та засновника ТОВ «Компанія «Савдо» ОСОБА_3 про те, що він не має жодного відношення до фінансово-господарської діяльності підприємства. На підставі цього, відповідач вважає всі первинні бухгалтерські документи такими, що не відповідають дійсності.

Однак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості висновків відповідача.

Суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції стосовно критичної оцінки висновків податкового органу про нікчемність укладеної між ТОВ «Енергосокол» та ТОВ «Компанія «Савдо» угоди з огляду на наступне.

Вимогами ст. 215 ЦК України , на порушення якої вказує ДПІ, розрізняє нікчемні та оспорювані правочини. Так, згідно цієї статті ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом , але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом , такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Тобто, нікчемним визнається правочин, якщо його недійсність прямо встановлена законом. Оскільки недійсність таких правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі, то вони вважаються недійсними з моменту їхнього укладання, незалежно від пред'явлення позову та рішення суду. Тобто, в цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Іншим видом недійсних правочинів є оспорювані правочини, відмінність яких від нікчемних полягає в тому, що оспорювані правочини припускаються дійсними, проте їх дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою особою.

Відповідно до вимог ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

З цією нормою ЦК України узгоджуються і положення ч.1 ст.207 Господарського кодексу України , за якою господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведені норми Цивільного та Господарського кодексів України вказують на оспорюваність правочину, укладеного з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Таким чином, колегія суддів вважає, що викладені в акті перевірки висновки ДПІ про нікчемність вчинених позивачем правочинів є передчасними та безпідставними, оскільки відповідні судові рішення щодо цих правочинів відсутні.

Крім того, колегія суддів зазначає, що умовою для визнання правочину таким, що суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у м. Новій Каховці не надало суду і не посилалось на наявність таких доказів, які б підтвердили наявність умислу посадових осіб позивача на укладення таких правочинів.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, а тому задовольнив позов у повному обсязі.

Судова колегія вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195; 197; 198; 200; 205; 206; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Новій Каховці Херсонської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2012 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після надіслання її копії особам, що беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів.

Головуючий: О.В.Джабурія

Суддя: А.В.Крусян

Суддя: О.І.Шляхтицький