Ухвала

від 19.04.2013 по справі 810/1856/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

19 квітня 2013 року № 810/1856/13-а

Суддя Київського окружного адміністративного суду Шевченко А.В., розглянувши позовну заяву

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Бєтулія» (представник Матюшенков Дмитро Вікторович) доІванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

17.04.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бєтулія» (представник Матюшенков Дмитро Вікторович), звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

В позовних вимогах позивач просив суд:

- визнати протиправними дії Іванківської МДПІ Київської області ДПС по зменшенню задекларованих податкових зобов'язань ТОВ «Бєтулія», сформованих за рахунок податкових накладних підприємству - покупцю ТОВ «Торговий дім «Екотрейд» у січні-грудні 2009 року та січні-грудні 2010 року на загальну суму ПДВ 5 940 480, 00 гривень (за 2009 рік ПДВ 4 083 525, 73 гривень, за 2010 рік ПДВ в сумі 1 856 954, 76 гривень);

- визнати протиправними дії Іванківської МДПІ Київської області ДПС по зменшенню задекларованого податкового кредиту ТОВ «Бєтулія» по взаємовідносинах з підприємствами постачальниками у січні-грудні 2009 року та січні-грудні 2010 року згідно переліку, наведеного в таблицях по звітним періодам з 01.01.2009 року по 31.12.2010 року у пункті 3.2 розділу 3 Акту перевірки;

- зобов'язати Іванківську МДПІ Київської області ДПС вилучити інформацію про результати проведеної 16.11.2012 року невиїзної позапланової документальної перевірки позивача, за наслідками якої складений Акт № 587/22/34278728 від 16.11.2012 року, з інформаційних баз, перелік визначений центральним органом ДПС України.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати у порядку адміністративного судочинства.

З огляду на приписи вказаної правової норми, розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали, суддя дійшов висновку про те, що цей позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства з таких підстав.

З матеріалів адміністративного позову та доданих до нього документів вбачається, що 16.11.2012 року Іванківською МДПІ Київської області ДПС було проведено перевірку позивача, за результатами якої складено Акт № 587/22/34278728 від 16.11.2012 року «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Бєтулія» (код за ЄДРПОУ: 34278728) з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.01.2009 року по 31.12.2010 року».

Висновки вищевказаної перевірки, викладені в Акті № 587/22/34278728 від 16.11.2012 року, ґрунтуються на порушенні позивачем наступних вимог законодавства:

- відповідно до частини першої, другої статті 215 Цивільного кодексу України, частини першої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України, вчинений правочин між позивачем та ТОВ «Торговий дім «Екотрейд» є нікчемним з обсягом проведених операцій за 2009-2010 роки на загальну суму 35 642 883, 00 гривень, в тому числі ПДВ 5 940 480, 00 гривень (за 2009 рік ПДВ 4 083 525, 73 гривень, за 2010 рік ПДВ в сумі 1 856 954, 76 гривень);

- відповідно до частини першої, другої статті 215 Цивільного кодексу України, частини першої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України, договори купівлі-продажу, укладені між ТОВ «Торговий дім «Екотрейд» та підприємствами-постачальниками є нікчемними з обсягом проведених операцій за 2009-2010 роки.

Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладання угод з метою настання реальних наслідків. В зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. В даному випадку відсутні як бази, так і об'єкти оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток.

У зв'язку з вищевикладеним, задекларовані податкові зобов'язання сформовані за рахунок податкових накладних, виписаних ТОВ «Бєтулія» підприємству-покупцю ТОВ «Торговий дім «Екотрейд» у січні-грудні 2009 року та січні-грудні 2010 року на загальну суму ПДВ 5 940 480, 00 гривень (за 2009 рік ПДВ 4 083 525, 73 гривень, за 2010 рік ПДВ в сумі 1 856 954, 76 гривень).

Задекларований ТОВ «Бєтулія» податковий кредит по взаємовідносинах з підприємствами-постачальниками у січні-грудні 2009 року та січні-грудні 2010 року підлягають зменшенню підприємствам-постачальникам згідно переліку, наведеного в таблицях по звітним періодам з 01.01.2009 року по 31.12.2010 року у пункті 3.2 розділу 3 Акту перевірки.

Таким чином суд приходить до висновку про те, що позивач фактично оскаржує Акт перевірки по суті, зокрема, в частині дій відповідача щодо висновків, викладених в ньому.

Тобто, виходячи зі змісту позовної заяви та доданих до позову матеріалів суд вважає, що вимоги позивача зводяться до оскарження висновків, зроблених контролюючим органом в спірному Акті.

З огляду на зазначене суд зауважує наступне.

Відповідно до частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з визначенням, наведеним у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

За приписами статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Отже, з наведених процесуальних норм Закону випливає, що судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому слід зазначити, що неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення можливості чи неможливість реалізації її законного права та\або виникнення додаткового обов'язку.

А тому дії суб'єкта владних повноважень є такими що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо вони, по-перше, вчинені з перевищенням визначених законом повноважень, та, по-друге, є юридично значимими, тобто мають безпосередній вплив на стан суб'єктивних прав та обов'язків особи.

Однак дії контролюючого органу з проведення перевірки та формування висновків не відповідають наведеним критеріям, позаяк такі дії є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх посадових обов'язків із збирання доказової інформації щодо дотримання суб'єктом господарювання вимог чинного законодавства. Тому саме по собі проведення перевірки не створює для суб'єкта господарювання жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав.

Слід також зазначити, що оспорювані за цим позовом процедурні дії податкового органу з проведення перевірки, складення акта та формування певних висновків не мають самостійного правового значення, оскільки не являють собою остаточне волевиявлення владного суб'єкта; в подальшому з урахуванням вчинених дій податковим органом може бути прийнято рішення стосовно прав та обов'язків позивача.

З наведеної правової норми вбачається, що рішення суб'єкта владних повноважень можуть бути виражені у формі нормативно-правових актів чи актів індивідуальної дії.

Визначальною ознакою як нормативно-правового акта так і акта індивідуальної дії є обов'язковість його приписів для відповідного суб'єкта (кола суб'єктів), дотримання яких забезпечується правовими механізмами.

Акти перевірки не є рішеннями суб'єкта владних повноважень, не спричиняють виникнення будь-яких прав і обов'язків осіб чи суб'єктів владних повноважень, а, отже, не породжують правовідносин, що можуть бути предметом спору.

При цьому, право прийняття за наслідками акта перевірки рішення органом державної податкової служби відповідних правових актів індивідуальної дії - податкових повідомлень-рішень, належить до його дискреційних (виключних) повноважень, в тому числі може бути не реалізовано.

Так, відповідно до пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України, результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт . Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Згідно із підпунктом 86.8. статті 86 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків. В акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов'язань платника.

Виходячи із сукупності наведених вище норм податкового законодавства, суд дійшов висновку, що проведення перевірки та формування, оформлення висновків за результатами її проведення у формі акта є функціональним обов'язком відповідача.

При проведенні перевірки та складанні акта перевірки посадова особа органу податкової служби вправі робити на підставі наявних матеріалів та за внутрішнім переконанням власні висновки щодо обставин та підстав виникнення порушень законодавства, які на його думку мають місце, висловлювати власну позицію з питань, що входять до об'єкту перевірки, відображати своє бачення того, що для цілей застосування у податковому обліку відповідних наслідків певні угоди на його думку є нікчемними, та за процедурою може відображати ці висновки в акті перевірки, що, однак, само по собі не створює в даному випадку для позивача будь-яких правових наслідків, не робить ці угоди автоматично нікчемними (недійсними) та не покладає на платника податків будь-яких обов'язків (у тому числі зі сплати податків).

В контексті наведеного суд зазначає, що саме рішення (податкове повідомлення-рішення), прийняте податковим органом на підставі висновків акта перевірки, має правове значення та, відповідно, покладає на платника податків певні обов'язки. У даному випадку, як встановлено з матеріалів справи, рішення (податкове повідомлення-рішення), податковим органом не приймалося, нікчемність зазначених в акті перевірки позивача договорів не є юридично встановленим фактом. Такого висновку, який має правове значення, може дійти лише суд у судовому рішенні, мотивуючи (у мотивувальній частині) певне судове рішення, пов'язане, наприклад, із розглядом вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Мотивація акта перевірки, дії щодо відображення висновків інспектора в акті перевірки з посиланням на недійсність договорів з підстав невідповідності договору інтересам держави й суспільства, його моральним засадам, є позицією інспектора (ДПІ), яку він висловлює та відображає на виконання функціональних обов'язків, яка, однак, як зазначено вище, сама по собі не створює для позивача будь-яких правових наслідків, оскільки, виходячи із змісту статті 228 ЦК України, з наведених підстав договір може бути визнаний недійсним лише судом.

Єдиною підставою для визначення грошового зобов'язання, згідно Податкового кодексу України, є лише податкове повідомлення-рішення, а тому висновки відповідача викладені в акті перевірки не тягнуть за собою жодних правових наслідків для позивача.

Саме податкове повідомлення-рішення є документом, яким оформлюється грошове зобов'язання платника податків, визначене контролюючим органом відповідно до Податкового кодексу України у конфліктних (у зв'язку з порушенням законодавства платником податків) або неконфліктних (не пов'язаних з порушенням платником податків законодавства) ситуаціях.

Із аналізу вищезазначених норм чинного законодавства вбачається, що податкове повідомлення-рішення - правовий акт індивідуальної дії органу державної податкової служби або митного органу, який останні зобов'язані прийняти у передбачених законом випадках, видається конкретному платнику податку та створює для нього юридичні наслідки у вигляді обов'язку сплатити суму грошового зобов'язання та/або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Отже, суди розглядають виключно спори, які виникають між учасниками певних правовідносин. Виходячи з наведеного, відсутність правовідносин виключає можливість розгляду позовних вимог в частині визнання дій відповідача, по викладенню в Акті перевірки № 587/22/34278728 від 16.11.2012 року висновків - протиправним, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту, а, отже, суд не повинен розглядати заявлені позовні вимоги в тому разі, якщо вони не випливають із певних правовідносин, а, отже, не підпадають під судову юрисдикцію.

Виходячи з того, що Акт за наслідками перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень в розумінні статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, а його висновки відображають лише позицію контролюючого органу з відповідного питання щодо дотримання підприємством, щодо якого здійснено перевірку, вимог податкового законодавства, а позивач фактично не погоджується з висновками податкового органу щодо визначення нікчемності правочинів та, відповідно, зменшенню задекларованих податкових зобов'язань позивача, сформованих за рахунок податкових накладних підприємству - покупцю ТОВ «Торговий дім «Екотрейд» у січні-грудні 2009 року та січні-грудні 2010 року на загальну суму ПДВ 5 940 480, 00 гривень (за 2009 рік ПДВ 4 083 525, 73 гривень, за 2010 рік ПДВ в сумі 1 856 954, 76 гривень) та зменшенню задекларованого податкового кредиту позивача по взаємовідносинах з підприємствами постачальниками у січні-грудні 2009 року та січні-грудні 2010 року згідно переліку, наведеного в таблицях по звітним періодам з 01.01.2009 року по 31.12.2010 року у пункті 3.2 розділу 3 Акта перевірки.

Зважаючи на те, що наведений висновок викладено лише в Акті перевірки, суд приходить до висновку, законність таких дій відповідача повинно бути перевірено при розгляді спору про скасування рішень податкового органу, винесених на підставі вказаного Акта перевірки.

Аналогічна позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 16.10.2012 року № К-27246/10, від 10.10.2012 року № К/9991/51067/12.

Таким чином, якщо предметом спору є визнання протиправними дій відповідача, які викладені в Акті перевірки та зобов'язання вчинити певні дії, що в свою чергу аналогічно підпадають під скасування такого Акта перевірки суб'єкта владних повноважень повністю, або в певній його частині, то відповідно до пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі лише, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 7 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VI «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 109, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті провадження у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бєтулія» (представник Матюшенков Дмитро Вікторович) до Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

2. Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бєтулія» понесені судові витрати в розмірі 34 (тридцять чотири) гривні 41 копійка згідно квитанції № 7530.107.5 від 10.04.2013 року.

3. Копію ухвали разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати особі, яка подала позовну заяву.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною третьою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено в письмовому провадженні або згідно з частиною третьою статті 160 цього Кодексу, або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя Шевченко А.В.