Постанова

від 05.04.2013 по справі 801/2371/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 квітня 2013 р. (15:59) Справа №801/2371/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Аблякимова Е.Е., за участю секретаря судового засідання Залюбовської Л.В., представників сторін:

позивача - Турчина Д.С.,

відповідача - Калінчук К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бахчисарайське дорожньо-будівельне управління"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Бахчисарайське дорожньо-будівельне управління" звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби про визнання незаконним та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.03.2013 № 0002962204/0, № 0002952204/0 та визнання дії Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби вчинені під час перевірки та оформленні акта перевірки від 18.01.2013 № 298/22-3/31945556 протиправними та такими, що порушують законні права та інтереси.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірні рішення прийнято на підставі висновків акта перевірки, в якому викладено відомості, що не відповідають дійсності та суперечать вимогам податкового законодавства. Перевіряючими не вивчалась господарська діяльність позивача в розрізі контрагента, у зв'язку із чим ними порушено положення статей 44, 58, 72, 83 Податкового кодексу України. Висновки про нікчемність господарських взаємовідносин позивача з його контрагентом не відповідають дійсності і спростовуються первинними бухгалтерськими та податковими документами.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі, адміністративний позов просив задовольнити.

Представник відповідача адміністративний позов не визнав, проти заявлених у ньому вимог заперечив відповідно до підстав та обставин викладених у письмових запереченнях. Заперечуючи проти адміністративного позову відповідач наголосив на правомірності висновків акта перевірки, за результатами якого прийнято спірні податкові повідомлення-рішення. Позивач сформував свій податковий кредит та до складу валових витрат відніс витрати, які ним отримано за господарськими операціями з контрагентом, який надав завідомо неправдиві первинні документи. Вказані господарські взаємовідносини мали безтоварний характер, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, суперечать моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемними.

За вказаних обставин представник відповідача просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Заслухавши доводи та заперечення представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби у період з 11.01.2013 по 17.01.2013 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Бахчисарайське дорожньо-будівельне управління" (ЄДРПОУ 31945556) з питань достовірності формування податкового кредиту за квітень 2011 року та витрат, що враховуються при визначенні при здійсненні взаємовідносин з ТОВ "Спільне інвестування" (ЄДРПОУ - 34730512), за результатами якої складено акт від 18.01.2013 № 298/22-3/31945556.

Відповідно до висновків названого акта перевірки податковим органом встановлено порушення діючого законодавства ТОВ "Бахчисарайське ДБУ" (ЄДРПОУ 31945556) при здійсненні взаємовідносин з ТОВ "Спільне інвестування" (ЄДРПОУ 34730512) у квітні 2011 року, а саме:

- пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податку на прибуток за 2 квартал 2011 року на загальну суму 18 102 грн.;

- пп. 14.1.181, пп. 14.1.191 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 198.2 п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого зменшено від'ємне значення за квітень 2011 року у розмірі 15 741 грн.

Як убачається з акта перевірки, підставами для таких висновків стали обставини того, що при проведенні перевірки ТОВ "Бахчисарайське ДБУ" використані наявні дані інформаційних баз ДПС України по контрагенту перевіряємого підприємства ТОВ "Спільне інвестування" (34730512), а також матеріали довідки № 27/16-01 від 31.07.2012, складену фахівцями відділу фінансових розслідувань УБВД ОЗШ ДПС в АРК, у ході реалізації матеріалів оперативно-розшукової справи співробітниками відділу податкової міліції ДПІ в м. Сімферополі спільно з співробітниками УДСБЕЗ ГУ МВС України в АРК та співробітниками МУОД ДПА в АРК, припинена діяльність "конвертаційного" центру, створеного на базі ТОВ "Комерційна компанія "Федератів" (36844775, м. Київ), ТОВ "ВСК Геос" (36756148, м. Київ), ТОВ "Юкрейнєксчендж" (34578168), ТОВ "Спільне інвестування" (34730512), ПП "Виробничо-комерційна фірма "Сельпроммаш" (32809234, м. Херсон). У ході проведення заходів встановлено злочинну групу, яка спеціалізувалась на конвертації грошових коштів у готівку та наданні послуг підприємствам по формуванню фіктивного податкового кредиту та фіктивних валових витрат.

Проведеним аналізом фінансово-господарської діяльності ТОВ "ВСК Геос" (36756148), ТОВ "Спільне інвестування" (34730512), ТОВ "Юкрейнєксчендж" (34578168, м. Київ) встановлено ознаки фіктивності, передбачені ст. 55-1 Господарського кодексу України. Враховуючи даний факт, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру (платник не знаходиться за місцезнаходженням) тому наведені обставини свідчать про відсутність факту реального здійснення господарських операцій з контрагентами - покупцями та постачальниками. Вказані факти свідчать про укладення договорів без мети настання реальних наслідків.

ТОВ "Бахчисарайське ДБУ" перерахувало кошти на рахунки ТОВ "Спільне інвестування" без мети реального настання передбачених наслідків виключно з метою заниження об'єкту оподаткування несплати податків, а укладений правочин є нікчемним. Сформований за нікчемним правочином податковий кредит є недійсним, а платником податків штучно, без достатніх на то правових підстав завищено податковий кредит.

Подані ТОВ "Бахчисарайське ДБУ" письмові заперечення на акт перевірки Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишені податковим органом без задоволення.

21 лютого 2013 року ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС прийнято податкові повідомлення-рішення №0002962204, яким з податку на прибуток приватних підприємств, код платежу 11021000, збільшено суму грошових зобов'язань розміром 18 102 грн., та № 0002952204, яким з податку на додану вартість збільшено суму грошових зобов'язань розміром 15 742 грн., з яких 1 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Будучи не згодним з прийнятим суб'єктом владних повноважень рішенням за вказаними в акті перевірки висновками, платник податків, скориставшись правом захисту порушеного права суб'єктом владних повноважень у публічно-правових відносинах, оскаржив до суду прийняте ним рішення, що безпосередньо змінює склад належного йому майна, з метою його збереження.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже "на підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

"У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

"У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Вирішуючи спір, що виник між позивачем, який є суб'єктом господарювання, ідентифікаційний код юридичної особи 01757656, що здійснює свою діяльність на підставі нової редакції Статуту, перебуває на податковому обліку у ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС, узятий на податковий облік з 22.04.2002, є платником податку на додану вартість, індивідуальний податковий номер 319455501132, та відповідачем, який є суб'єктом владних повноважень, наділений управлінськими відносно позивача контролюючими повноваженнями, що є територіальним органом у системі органів Державної податкової служби України, на якого покладено обов'язок з контролю податкової дисципліни у томі числі контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів, суд виходить з того, що вчинення суб'єктом владних повноважень дій, прийняття рішень є правомочним за умови дотримання ним засад, відповідно до наданих йому повноважень, визначених законом в його компетенції, відповідно до порядку, у якому здійснюються дії та приймаються рішення, що спрямовані на реалізацію владних повноважень, дотримання засобів, форм, прийомів, передбачених законодавством, компетенційними правами і обов'язками.

Як убачається з акта перевірки від 18.01.2013 № 298/22-3/31945556, висновки якого покладено в основу спірних податкових повідомлень-рішень, у порушення пп. 14.1.185, пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України ТОВ "Бахчисарайське ДБУ" до складу валових витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у 2 кварталі 2011 року необґрунтовано включило суми придбання товарів у ТОВ "Спільне інвестування" (ЄДРПОУ 34730512) на загальну суму 78 706 грн., а також у порушення пп. 14.1.181, пп. 14.1.191 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України завищило суму податкового кредиту за квітень 2011 року розміром 15 741 грн., через заниження суми податку на додану вартість у вказаному розмірі, внаслідок того, що аналіз фінансово-господарської діяльності ТОВ "Спільне інвестування", а також його контрагентів - ТОВ "ВСК Геос", ТОВ "Юкрейнєксчейдж", свідчить про наявність ознак фіктивності, передбачених ст. 55-1 Господарського кодексу України, а операції з придбання товарів ТОВ "Спільне інвестування", порушують ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними та суперечать моральним засадам суспільства. Дані отримані податковим органом свідчать про те, що ТОВ "Спільне інвестування" (34730512) здійснювало діяльність спрямовано на надання податкової вигоди третім особам. Посилаючись на матеріали довідки від 31.07.2012 № 27/16-01, ДПІ у м. Сімферополі АР Крим зазначає, що факт поставки від ТОВ "Спільне інвестування" (34730512) товару/послуг на адресу ТОВ "Бахчисарайське ДБУ" не підтверджено, первинні документи, на підставі яких визначені дані податкової звітності, складені необґрунтовано, та ТОВ "Спільне інвестування" не могло надавати товари на адресу ТОВ "Бахчисарайське ДБУ".

Такі твердження відповідача суд знаходить безпідставним, такими що суперечать нормам діючого законодавства, з огляду на наступне.

Коло платників податку на прибуток підприємств, об'єкт оподаткування, порядок визначення доходів та їх склад, склад витрат та порядок їх визнання, методи та порядок нарахування амортизаційних відрахувань, податкова база, порядок нарахування від'ємного значення об'єкта оподаткування в результатах наступних податкових періодів, ставки податку, порядок обчислення податку, підстави звільнення від оподаткування визначалися у розділі ІІІ Податкового кодексу України, який відповідно до пункту 1 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу України застосовується під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів та витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 р.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України під витратами слід розуміти суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

При цьому, господарська діяльність за визначенням підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами

Відповідно до підпункту 133.1.1. пункту 133.1 статті 133 Податкового кодексу України платниками податку є суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.

Згідно підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

Статтею 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

За приписами підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Так, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (пункт 44.1 статті 44 Податкового кодексу України).

Зокрема, відповідно до пункту 44.2 статті 44 Податкового кодексу України для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи зі змісту пункту 2 статті 3 цього ж Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704, згідно якому первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. І первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до пунктів 2.15, 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм закону, лише відсутність первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат позбавляє платника податку права на віднесення до складу витрат вартості придбанням товарів (робіт, послуг), здійснених для провадження господарської діяльності платника податку.

З положень пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу - Податок на додану вартість.

Податковий кредит, відповідно до положень статей 198 та 201 ПК України, формується на підставі податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товар (послуги), та надається отримувачу, є також податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

З реєстрацією позивача платником податку на додану вартість в нього виникло право на формування податкового кредиту та обов'язок на подання податкової звітності з податку на додану вартість. Податковий кредит, зі значення терміну, розкритого пп. 14.1.181 названого Кодексу - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг, відповідно до приписів п. 187.1 ст. 187 вказаного Кодексу, вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, відповідно до пп. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податкова накладна, на вимогу положень статті 201.4 ПК України, складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, що виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Приписи Податкового кодексу України передбачають лише єдиний випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - це відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даним Кодексом не передбачено.

Досліджені судом податкові накладні, за якими придбано пічне паливо від 27.04.2011 № 336 загальною сумою 47 223,75 грн., з яких ПДВ складає 7 870,62 грн., від 21.04.2011 № 269 загальною сумою 47 223,75 грн., з яких ПДВ складає 7 870,63 грн., виписані ТОВ "Спільне інвестування" на адресу ТОВ "Бахчисарайське дорожньо-будівельне управління", як звітні податкові і одночасно розрахункові документи свідчать про придбання товару та підтверджують право ТОВ "Бахчисарайське ДБУ" на формування податкового кредиту за господарськими операціями з його контрагентом - ТОВ "Спільне інвестування". Водночас, з положень Податкового кодексу України на позивача, як платника податків, покладено обов'язок відобразити у податковій звітності зміни, які відбулись у зв'язку із отриманням податкових накладних, що підтверджують факт придбання товару. Факт сплати грошових коштів за придбаний товар у контрагента платником податків підтверджено також випискою по особистому рахунку, відкритому у банківській установі, що його обслуговує.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Суд зазначає, що визначені законодавцем приписами статей 187, 198 ПК України події та обставини, є правом платника податків на формування податкового кредиту та відображення відповідних відомостей у бухгалтерській та податковій звітності, обмеження якого, без достатніх на то правових підстав, за надуманих та штучних обставин, вказаних в акті перевірки, факт наявності яких не передбачено податковим законодавством, а також спростовується належними доказами, що містяться у матеріалах справи та досліджувались під час проведення перевірки, є протиправними діями відповідача - податкового органу, на який покладено обов'язок щодо забезпечення регуляції державної податкової політики на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Встановлені судом з матеріалів справи обставини, за вимог, визначених податковим законодавством, надають платнику податку право на формування податкового кредиту за отриманими у відповідний податковий період податковими накладними, що засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) та відповідають вимогам встановленим приписами ст. 201 ПК України, а також право відображення відповідних відомостей у податковій звітності.

Досліджені судом документи первинного обліку, які фіксують факти здійснення господарських операцій, наявні в матеріалах справи, а саме: видаткові накладні від 27.04.2011 № 336 та від 21.04.2011 № 269, рахунки на сплату від 21.04.2011 № 3004 та від 27.04.2011 № 3104 (а.с.39,40,42,43), виписка з банківського рахунку, що підтверджує рух коштів, за своїм змістом вказують на відповідність господарських дій, направлених на виконання господарських взаємовідносин між ТОВ "Бахчисарайське дорожньо-будівельне управління" та ТОВ "Спільне інвестування".

Вказані первинні документи спростовують доводи податкового органу про фіктивність господарських взаємовідносин, нереальність та безтоварності правочинів по взаємовідносинам, що перевірялися.

Зареєстровані та обліковані події та факти, аналіз яких розкриває об'єктивну картину господарської діяльності суб'єкта господарювання, відображає необхідність їх фіксації в податковій звітності.

Твердження податкового органу про нікчемність укладених правочинів ТОВ "Бахчисарайське дорожньо-будівельне управління" з його контрагентом - ТОВ "Спільне інвестування" є ні чим іншим як припущеннями відповідача, які будь-якими належними доказами не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними із застосуванням відповідних наслідків, внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган виходе тим самим за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутності господарських операцій, економічною необґрунтованістю) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення, від сплати до державного бюджету обов'язків платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Окрім цього, надаючи оцінку обґрунтованості та правомірності висновків відповідача про фіктивність взаємовідносин, нікчемність правочинів та безтоварність отриманих робіт та послуг, суд виходить з того, що відповідачем без достатніх на то повноважень, передусім з їх перевищенням, надано правову оцінку господарським правовідносинам позивача з його контрагентами та укладеним правочинам, з огляду на наступне.

Відповідно до положень Цивільного кодексу України, зокрема ч. 1 ст. 204, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорюванні. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

Правосуддя в Україні з положень статті 124 Конституції України здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Укладені позивачем правочини не визнавались судом не дійсними та їх недійсність прямо не встановлена законом.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, чітко визначений статті 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Із нікчемного правочину повинно витікати, що його метою є одна з перелічених у статті 228 Цивільного кодексу України умов. При застосуванні цієї норми слід встановити, що правочин направлений на незаконне заволодіння майном держави, і саме після цього він стає нікчемним.

Виходячи з викладених норм, суд вказує, що визнанню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинне передувати відповідне рішення компетентного органу, яким встановлено, зокрема завдання шкоди державі, проте такі відомості в акті перевірки відсутні.

Таким чином, суперечність правочину моральним засадам суспільства або спрямованість його на незаконне заволодіння майном держави, за даних обставин, може мати місце у разі наявності наміру сторін, який спрямований на неправомірне отримання податкової вигоди, шляхом штучного формування податкового кредиту і валових витрат.

Суд зазначає, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами, які б факти у ньому не були відображені. Вказані ж в акті перевірки висновки є суто суб'єктивною думкою посадової особи податкового органу. Суд зазначає, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно в позасудовому порядку визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Посилання відповідача на вирок Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 08 травня 2012 року у справі № 1/0109/50/2012 (а.с.86-90), як доказ нікчемності господарських взаємовідносин ТОВ "Бахчисарайське дорожньо-будівельне управління" та ТОВ "Спільне інвестування", не є належним та допустимим, оскільки не містить обставин, які б свідчили про наявність протизаконних діянь вчинених певними особами щодо діяльності ТОВ "Спільне інвестування" у взаємовідносинах з ТОВ "Бахчисарайське дорожньо-будівельне управління".

У даному випадку вирок суду в кримінальній справі, що набрав законної сили, не є належним та допустимим доказом відповідно до частини 4 статті 72 КАС України.

Статтею 83 Податкового кодексу України визначено вичерпний перелік документів та відомостей, які можуть бути використані податковими органами під час проведення перевірок платників податків. До них, зокрема, належать: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

До того ж, фіктивне підприємництво (статті 205 Кримінального кодексу України) є карно-кримінальним діянням - злочином, винуватість та відповідальність за який встановлюється виключно за вироком суду. Отже, встановлення в ході перевірки таких фактів, як несплата контрагентами контрагентів позивача податків, а також неподання ними податкової звітності не є належним доказом укладення угод з метою завдання шкоди державі, такий факт також не має причинного зв'язку між виконанням зобов'язань контрагентами за укладеними угодами та завданням шкоди державі через несплату податків контрагентом.

За таких підстав, матеріали справи не містять доказів недійсності правочинів між позивачем та його контрагентами.

Відповідно до статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Твердження податкового органу викладені в акті перевірки, суперечить положенням статті 61 Конституції України, згідно до яких юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому будь-які порушення з боку контрагентів, навіть якщо вони мали місце, не можуть бути підставами для притягнення позивача до відповідальності, у тому числі у вигляді збільшення податкового зобов'язання.

У відповідності до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, суд бере до уваги положення частини другої названого статті Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав. Доказів, які б обґрунтовували та підтверджували зроблені ним висновки за результатами проведеної перевірки, покладені в основу оскаржених податкових повідомлень-рішень, відповідачем суду не надано.

Виходячи із меж заявлених позовних вимог, системного аналізу норм чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині протиправності спірних податкових повідомлень-рішень, внаслідок чого вони підлягають скасуванню.

В частині вимог позивача про визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби, вчинені під час перевірки та оформленні актом перевірки від 18.01.2013 № 298/22-3/31945556 протиправними та такими, що порушують законні права та інтереси, суд відмовляє в їх задоволенні, з огляду на положення ст. 19-1, 20 ПК України, якими податковому органу та його повноважним особам за законом надано право проведення перевірок та складення за їх результатами довідок або актів.

З огляду на викладене, зважаючи на встановлені судом обставини, адміністративний позов, із яким звернувся позивач щодо захисту порушених прав та інтересів, підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частини першої статті 94 КАС України, судові витрати, сплачені позивачем при зверненні до суду, де відповідачем є суб'єкт владних повноважень, стягуються з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунків останнього. Отже, судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду у розмірі 225,62 грн. підлягає поверненню позивачу, шляхом безспірного списання із рахунків суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.

Керуючись статтями 159, 160-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 21.01.2013 року №0002962204/0, №0002952204/0.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бахчисарайське дорожньо-будівельне управління" (ЄДРПОУ 31945556) судовий збір у розмірі 225,62 грн. із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби.

4. В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення.

Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Аблякимов Е.Е.