Ухвала

від 16.04.2013 по справі 2а-1870/9239/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2013 р.Справа № 2а-1870/9239/12 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Русанової В.Б.

Суддів: Рєзнікової С.С. , Курило Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в м.Сумах Сумської області Державної податкової служби на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 22.01.2013р. по справі № 2а-1870/9239/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Горобина"

до Державної податкової інспекції в м.Сумах Сумської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 22.01.2013 р. позов ТОВ "Горобина" задоволено.

Визнано недійсними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Сумах від 08.08.2012 р. №0000542260/0/35117 та від 04.09.2012 р. №0000802260.

Державна податкова інспекція у м. Сумах (надалі Відповідач), не погодившись із судовим рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 22.01.2013 р. з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права при неповному з'ясуванні обставин справи, та винести нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на неврахування судом першої інстанції актів перевірок податкових органів постачальників товару по ланцюгу до позивача, якими встановлено нікчемність правочинів, та як наслідок неправомірне формування позивачем податкового кредиту, що привело до невірного вирішення справи.

В судове засідання сторони не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином, поважних причин неявки до суду, не встановлено, в зв'язку з чим справа розглядається в письмовому провадженні відповідно до ст.197 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 195 КАС України оскаржувана постанова переглянута в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Горобина" в частині визначення правомірності податкових зобов'язань та податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ "Сан-Кор Трейд" за період з 01.10.2011р. по 31.12.2011р., за результатами якої складено акт від 19.06.2012 р. №1803/2260/31162928/43 (т.1, а.с.11-25).

За висновками перевірки позивачем порушено п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України внаслідок віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ в загальному розмірі 2 005 124 грн., за наслідками виконання угод, що визнані нікчемними та в силу ст. 216 Цивільного Кодексу України не створюють юридичних наслідків і не пов'язані з власною господарською діяльністю, а також занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 934 166 грн., в тому числі: за жовтень 2011 року - 899 166 грн., за листопад 2011 року - 305 000 грн., грудень 2011 року - 730 000 грн.

08.08.2012 р. відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000542260/0/35117, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 2 417 707,50 грн. (основний платіж - 1 934 166 грн., штрафні (фінансові) санкції - 483 541,50 грн. (т.1, а.с.26).

За результатами розгляду скарги поданої позивачем в порядку адміністративного узгодження 04.09.2012 р. відповідачем винесено податкове повідомленням-рішенням №0000802260, яким позивачу збільшено суму штрафних санкцій з податку на додану вартість в розмірі 483 541,50 грн. (т.2, а.с.78).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що доводи податкового органу про порушення позивачем податкового та іншого законодавства не підтвердженні належними доказами, а тому спірні податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі таких висновків, підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Судом встановлено, що 25.10.2011р. ТОВ "Горобина" (покупець) укладено договір з ТОВ "Сан-Kop Трейд" (постачальник) №952, за умовами якого в жовтні - грудні 2011 року позивачу поставлено 353,550 тон горіхів волоських (т.1 а.с.41).

На підтвердження здійснення вказаних господарських операцій за угодою позивачем надано акти приймання - передачі, видаткові накладні, специфікації, податкові накладні та банківські виписки (т.1, а.с.42-132).

Отриманий за вказаною угодою товар реалізовано позивачем за договором комісії № К-2510/15 від 25.10.2011 р., укладеним між ТОВ "Горобина" (комітент) та ТОВ "Ріад" (комісіонер) (т.1, а.с.133-135).

Реальність операцій за угодою підтверджено суду вантажно-митними деклараціями, звітами комісіонера (т.1, а.с.136-175).

Згідно п.п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.п. 198.3. зазначеної статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно ст. 201 Податкового кодексу України підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку чинне законодавство не передбачає.

Єдиною підставою висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового та іншого законодавства (відсутність об'єкта оподаткування) та нікчемність укладених ним угод є припущення про відсутність операцій по другій ланці постачання, в основу яких покладено дані Системи автоматизованого співставлення податкової звітності та податкового кредиту на рівні ДПС України, а також акти податкових перевірок від 16.03.2012 р. №102/23-34/32896290/14 та від 19.03.2012 р. №116/23-34/32896290/15 по господарським відносинам контрагента позивача з ТОВ "Агенція Досконалих Рішень" за жовтень 2011 року та СП "Харьковпчелопродукт" ТОВ, ТОВ "Артеміса" за грудень 2011 року відповідно.

В зазначених актах містяться висновки про не підтвердження реальності фінансово-господарських операцій та відсутність об'єкта оподаткування (горіхів волоських як предмету поставок) по ланцюгу, з огляду акти органів ДПС про неможливість проведення зустрічних звірок по ТОВ "Агенція Досконалих Рішень", СП "Харьковпчелопродукт" ТОВ, ТОВ "Артеміса", внаслідок відсутності підприємств за місцезнаходженням, відсутність у них трудових ресурсів, основних фондів, транспортних засобів, складських приміщень.

Апелянт зазначає про неправильну оцінку судом першої інстанції вище наведених обставин та фактів.

Колегія суддів відхиляє твердження апелянта та вважає оцінку суджу першої інстанції правильну, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Акт податкової перевірки не є достатнім доказом порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер, і доказами порушення правил податкової звітності є виключно матеріали перевірок платника податків.

На думку суду, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, рішення суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

На жодну зі сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності установчих документів контрагента (контрагентів контрагента) та дотримання ними вимог податкового і іншого законодавства, у тому числі щодо відповідності юридичної адреси та фактичного місцезнаходження.

Судовим розглядом встановлено та підтверджено наявність у позивача матеріальної бази, необхідної для реалізації поставок договорами від 25.10.2011 р. Відповідачем вказаної обставини не спростовано.

Первинні бухгалтерські документи по угодам позивача з ТОВ "Сан-Kop Трейд" та ТОВ "Ріад" в межах податкової перевірки не досліджувались.

Колегія суддів вважає, що надані суду документи не містять недоліків форми або змісту, що зумовлюють для них втрату доказової сили в розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» або виключають можливість їх використання платником при відображенні при декларуванні та (або) підтвердженні показників податкової звітності згідно ст. 44 Податкового кодексу України.

Посилання в акті перевірки позивача на дані автоматизованої системи співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань на рівні ДПА України, інших інформаційних систем ДПС, як про підставу висновку щодо не підтвердження податкового кредиту позивача та нікчемності угод по ланцюгу, колегія суддів вважає необґрунтованим.

В межах податкової перевірки відповідачем не проведено аналізу первинних бухгалтерських та податкових документів позивача. За таких умов, дані вище наведених інформаційних систем не є належним доказом, з огляду на приписи ч. 4 ст. 72 КАС України.

Крім того, надаючи оцінку правочину між позивачем та контрагентом на відповідність вимогам цивільного законодавства, відповідач вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою застосувавши ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України.

Стаття 20 Податкового кодексу України, що регулює діяльність органів ДПС, подібних повноважень відповідачу не надає.

Посилання відповідача в резолютивній частині акту перевірки на положення цивільного законодавства взагалі є безпідставним, так як наслідки згідно зазначених норм закону можуть застосовуватися лише в межах судової оцінки правочинів.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Підстав, з якими закон пов'язує недійсність (нікчемність) договору, контролюючим органом в акті перевірки не зазначено, судових рішень, що набули законної сили, і якими договори, що укладалися між позивачем та його контрагентами або по ланцюгу постачання визнані недійсними, судам обох інстанцій не надано.

Доказів наявності умислу на вчинення дій у порушення податкового законодавства, безпідставне отримання податкової вигоди, встановлених судовим рішенням у кримінальній справі за звинуваченням працівників контрагентів постачальника позивача не наведено.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч.1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що підстави для скасування постанови Сумського окружного адміністративного суду від 22.01.2013 р. відсутні.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Сумах Сумської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 22.01.2013р. по справі № 2а-1870/9239/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Русанова В.Б. Судді (підпис) (підпис) Рєзнікова С.С. Курило Л.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Русанова В.Б.